Який зміст суб'єктивного авторського права?



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Який зміст суб'єктивного авторського права?



Відповідно до закону автору належать особисті немай-{. нові і майнові права, що виникають зі створенням і викори-\ станням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. ' При цьому для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Ав­торське право виникає змоменту створення твору. Осо­ба, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка має автор­ське право і року першої публікації твору.

Автор або особа, яка має авторське право на твір, може зареєструвати це право в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Орган, який забезпечує державну реєстрацію, видає свідоцтва про реє­страцію прав автора на твір, включаючи правомочності осо­би на твір, факт і дату публікування твору, договорів, які засвідчують право автора на твір, складає і періодично видає каталог державної реєстрації. У разі виникнення спору, державна реєстрація визнається судом якюридична пре­зумпція прав автора або особи, яка має виключну право-

мочність на твір, тобто вважається дійсною, якщо в судово­му порядку не буде доведено інше.

Особистими немайновими правами автора є право на авторське ім'я, право авторства, право на обнародування твору і право протидіяти будь-якому перекрученню, спо­творенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому по­сяганню на твір (недоторканність твору).

Право наавторське ім'я дає авторові змогу випускати свій твір під власним ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно). Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора.

Правоавторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші осо­би, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора.

Право наобнародування твору це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалось. Його ще називають правом випуску твору у світ. Письмові твори (наукові, художні, музично-драматичні тощо) випус­кають у світ шляхом видання; твори образотворчого ми­стецтва — шляхом їх показу на виставках, розміщення в музеях для загального огляду. Право першого опублікуван­ня твору належить самому авторові.

Право нанедоторканність твору це протидія будь-якому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репу­тації автора. За чинними в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зро­бити лише за згодою автора. Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад можли­вий лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

Автору чи іншій особі, що має авторське право, нале­жатьмайнові права. Майнові права інтелектуальної влас­

ності іноді називають виключним правом. Виключне право — це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить ав­торське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за ви­нятком випадків, встановлених іншим законом. Майнови­ми правами інтелектуальної власності на твір є:право на використання твору; виключне право дозволяти вико­ристання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання.

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне праводозволяти абозабороняти:

1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі.

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання — це подання творів, фонограм, вико­нань, передач, організацій мовлення шляхом декламації, співу, гри, танцю та іншим способом як у живому вико­нанні, так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах), у місцях, де присутні чи можуть бути присутні особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї.

Публічне сповіщення — це така передача в ефір чи по проводах зображення і (або) звуків твору, виконань фоно­грам, передач організацій мовлення, коли зазначені зобра­ження чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним ко­лом осіб.

3. Публічний показ це будь-яка демонстрація оригі­налу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою теле­візійного кадру, слайда, плівки (за винятком передачі в ефір по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів невизначеному колу осіб.

4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах уже переданих в ефір творів, якщо воно

здійснюється іншою організацією. Зокрема, організація, яка вирішила передати в ефір чи по проводах той чи інший твір, якщо він навіть уже був переданий, може це здійснити тільки з дозволу автора чи його правонаступників.

5. Переклади творів. Автор оригіналу може сам пере­класти свій твір іншою мовою (авторський переклад).Занаявності авторського перекладу, ніхто інший не може пе­рекладати цей твір тією ж мовою без дозволу автора.

6. Переробка, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Будь-яка переробка твору, наприклад драма­тичного в розповідний чи навпаки, сценарного в розповідний чи навпаки, пристосування музичного твору до інших інстру­ментів (аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згоди автора чи його правонаступників.

7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчу­ження в інший спосіб або шляхом здавання в найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу при­мірників твору. Автор має невідчужуване право на одер­жання грошової суми у розмірі 5 % від суми кожного про­дажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіна­лу, здійсненого автором. Зазначена сума сплачується про­давцем оригіналу твору.

8. Здавання в найм після першого продажу, відчужен­ня іншим способом примірників аудіовізуальних творів, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Тобто аудіовізуальний твір після його пер­шого продажу може бути зданий у найм власником твору.

9. Імпорт примірників творів. Ввезення з-за кордону примірників твору для їх розповсюдження в Україні можли­ве лише за дозволом автора чи його правонаступників. Це правило має силу і тоді, коли твір за кордоном було видано чи розтиражовано з дозволу автора чи його правонаступників.

Зазначений перелік авторських майнових прав не є ви­черпним. Автор має право дозволяти або забороняти вико­ристовувати свій твір й іншими способами.

Разом з тим закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Дозволяється в окре­мих, визначених законом випадках, вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської вина­городи та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди. Наприклад, вико­ристання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, або зображення навчаль­ного характеру; відтворення творів судового й адміністра­тивного провадження та ін.

Допускається вільне відтворення одного примірника твору репрографічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб. Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Детально регламентовано вільне відтворення комп'ютерних програм. Допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксова­них у звуко- та відеозаписах.

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному ви­користанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Право на авторську винагороду — це особливе майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право.

Юридичними фактами, що породжують у автора право на винагороду, можуть бути:

• авторський договір (видавничий, постановчий, сценар­ний, художнього замовлення тощо);

• факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається згода автора, але передбачена виплата автор­ської винагороди;

• неправомірне використання твору.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є, по суті, винагородою за працю, вкладе­ну у створення твору. Вона може здійснюватися у вигляді одноразового платежу, у формі відрахувань (процентів)закожний проданий примірник чи кожне використання тво­ру або складатися зі змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагородизастворення і використання твору визначаються в авторсько­му договорі.

Іноземним авторам та їх правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України, винагорода нара­ховується у розмірі та порядку, встановлених для україн­ських авторів.

Кабінет Міністрів України може встановити мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до чинного законодавства авторське право дія протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Особисті немайнові права автора охороняються безстрокове.

Зразок позовної заяви до суду про визнання авторства (співавторства)

До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська

Позивач:

Саєнко ВолодимирВасильович,який мешкає заадресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Травнева, 50, кв.15

Відповідач:

Видавництво "Слово", юридична адреса:

м. Дніпропетровськ, пров. Холодний, 26

Ярема Петро Андрійович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Світла, 104, кв.43

ПОЗОВНА ЗАЯВА

2003 р. видавництво "Слово" видало книгу "Будівництво та архітектура великого міста", автором якої вказаний Ярема Петро Андрійович.

Вважаю, що авторство названого вище творувказано неправо­мірно. Даний твір створений мною особисто.

Моє авторство на твір підтверджується наявністю у мене рукопису твору у повному обсязі, фотографіями, які я робив особисто для ілю­страцій твору, а також окремими публікаціями в журналі "Архі­тектура і будівництво" № 4, 8 за 1998 р., № 3, 11 за 1999 р. і № 4за2002 р., кресленнями, які я виконував для об'єктів будівництва.

На підставі п. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст.52Закону України "Про авторське право і суміжні права"

ПРОШУ:

1. Визнати мене автором твору "Будівництво та архітектура великого міста".

2. Стягнути на мою користь авторський гонорар у сумі вісімсот гривень.

3. Викликати свідків:

— Мороза Олега Петровича, який мешкає за адресою: м. Дні­пропетровськ, пров. Теплий, 6, кв. 14;

— Орловську Галину Іванівну, яка мешкає за адресою: м. Дні­пропетровськ, вул. Пушкіна, 10.

Додаток:

— рукопис твору, фотографії, креслення;

— копія позовної заяви;

— публікації в журналах "Архітектура і будівництво"

15 квітня 2004 р. СаєнкоВ.І.

Що таке суміжні права?

Підґрунтям для виникнення суміжних прав є твір авто­ра, який може бути певним шляхом розповсюджений. На­приклад, носіями суміжних прав є диригент і музикант, які виконують твір композитора, студія звукозапису, яка впер­ше здійснила запис компактного диска співака; телекомпа-нія, яка транслює свої програми. Чинне цивільне законо­давство забезпечує правову охорону суміжних прав вико­навців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Отже, суміжні права — це. права виконавців на резуль­тати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури, мистецтва, які охороняються авторським правом.

Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх при­значення, змісту, цінності тощо, а також способу їх вира­ження є:

• будь-які способи виконання творів літератури і ми­стецтва, включаючи твори фольклору;

• запис будь-якого виконання або інші звуки на фоно" грамі;

• сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах;

• відеограми.

До первиннихсуб'єктів суміжних прав цивільне зако­нодавство відносить: виконавців (актори, співаки, музикан­ти, диригенти, танцюристи та інші особи, які виконують роль, співають, декламують, особи, які виконують естрадні, лялькові номери); виробників фонограм (фізичні або юри­

дичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого вико­нання чи інших звуків на фонограмі — плівці, кіноплівці, магнітофонній стрічці тощо); організації мовлення (юридичні особи, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх передачах як в ефірі, так і по проводах — телерадіоор-ганізації). Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули прав відповідно до договору чи закону.

Цивільне законодавство передбачає такі умови охорони суміжних прав:

1. Права виконавців охороняються, якщо:

• виконання вперше мало місце на території України;

• виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється законом;

• виконання, не зафіксоване на фонограмі, включене в передачу організації мовлення, що охороняється відповід­но до закону.

2. Права виробників фонограм охороняються, якщо:

• виробник є громадянином України або юридичною осо­бою з офіційним місцезнаходженням на території Україні;

• фонограма вперше опублікована на території України або опублікована на території України протягом ЗО днів від дня її першого опублікування в іншій державі;

• перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

3. Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території Украї­ни і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.

4. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України.

Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виконавці та виробники фонограм для сповіщення про свої права можутьнавсіх примірниках фонограм, або їх упаковках використову­вати знак охорони суміжних прав, який складається з ла­тинської літери К у колі — ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми. Наприклад, можливий напис на компактному диску: ® Музична філармонія 2003.

Виконавцям належить виключне право на використання виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержан­ня винагороди за кожнии вид використання. Їм належать особисті (немайнові) і майнові права. До немайнових прав виконавця належать право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення, право згадування свого імені в зв'язку з використанням виконання. Виконавцям належить виключ­не право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії раніше незафік-сованого виконання та передачу в ефір і по проводах їх вико­нань, а також відтворювати, розповсюджувати способом пер­шого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, або способом оренди чи прокату фонограм, на яких зафіксо­ване їх виконання незалежно від першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння. Виключні права вико­навців можуть передаватися іншим особам на підставі дого­вору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо. У тому разі коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права на виконання, якщо інше не встановлено договором.

Виробники фонограм (відеограм) мають право дозволя­ти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження при­мірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шляхом здавання в найм, в оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм. Ці права виробники фонограм можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору, викори­стання фонограм тощо.

Організації мовлення (чи організації кабельного мовлен­ня), до яких належать телерадіоорганізації, мають виключні, права на використання своїх програм у будь-якій фонограмі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, публічного сповіщення передач у місцях з платним вихо­дом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органам розповсюдження, для яких цей сигнал зі супутника не при­значався. Організаціям мовлення належить право на одер­жання винагороди за будь-яке використання їх передач.

Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, особисті не­майнові права — безстрокове.

Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фоно­грами (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапи-су), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована про­тягом зазначеного часу.

Організації мовлення користуються суміжними права­ми протягом 50 років від дати першого публічного спові­щення передачі.

До спадкоємців виконавців і правонаступників вироб­ників фонограм і відеограм та організацій мовлення пере­ходить право дозволяти чи забороняти використання вико­нань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах указаних вище строків.

Що означає термін "промислова власність"? Які її об'єкти?

Другим видом творчості є науково-технічна діяльність, результати якої умовно називають промисловою власністю. Відповідно до чинного законодавства України про промис­лову власність до цієї групи об'єктів інтелектуальної влас­ності належать: винаходи, корисні моделі, промислові зраз­ки. Промислова власність — один із видів інтелектуальної власності, є її складовою.

Отже, промислову власність можна визначити як результати науково-технічної творчості, які можуть бути використані на користь суспільства в будь-якій діяльності людей.

Основними джерелами законодавства України про про­мислову власність є: Цивільний кодекс України, Закон України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" від 13 грудня 1991 р.; За­кон України "Про науково-технічну інформацію" від 25 чер­вня 1993 р.; Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р.; Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993 р.;

Закон України "Про тваринництво" від 15 грудня 1993 р.;

Положення про Державне патентне відомство України від 21 липня 1992 р.; Положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні від 8 вересня 1992 р. та ін. Держпатент України у розвиток прийнятих законодавчих актів про промислову власність прийняв низку підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок оформлення прав на об'єкти про­мислової власності та інші відомчі акти.

Уряд України взяв на себе обов'язки, що випливають із Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію законів, Договору про патентну кооперацію.

Право промислової власності в об'єктивному значенні —

це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформ­лення та використання результатів науково-технічної творчості.

Право промислової власності в суб'єктивному зна­ченні— це право, яким наділяється відповідно до законо­давства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності.

Основними об'єктами промислової власності є результа­ти винахідництва та промислові зразки. Чинне законодав­ство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок.

Винахід— це технічне рішення в будь-якій галузі су­спільна корисної діяльності, яке відповідає умовам патен­тоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання. Можливі об'єкти винаходу такі: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин); спосіб (включаючи біотехнічні способи, способи лікування і діа­гностики та профілактики). Правова охорона не на­дається винаходу, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі й не відповідає умовам патентоспроможності.

Винахід відповідає патентоспроможності, якщо він новий, має винахідницький рівень і є придатним для користуван­ня. Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Винахід­ницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Тому не вважається винаходом запозичення відо-

мого рішення, перенесення і використання позитивного до­свіду, оскільки в таких випадках не відбувається творчого процесу самого винахідництва. Винахідницьким рівнем ха­рактеризуються пропозиції, які відкривають нові галузі тех­ніки, у медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахід повинен бути придатним для використання не тільки в про­мисловості, а й у сільському господарстві, в системі охорони здоров'я, оборони, транспорту на інших галузях народного господарства. Крім того винахід повинен мати ще одну які­сну ознаку — позитивний ефект.

Корисна модель — це конструктивне виконання при­строю, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислове придатним. Винаходи і ко­рисні моделі — близькі між собою результати технічної творчості.

Вони мають відповідати таким умовам патентоспромож­ності, як умови світової новизни і промислової придатності. Однак до корисної моделі не ставиться умова винахідни­цького рівня. Відмінність між винаходами і корисними мо­делями полягає в об'єкті — до перших відносять продукти і способи, до других — конструктивне виконання пристрою. Сутність корисної моделі полягає саме в оригінальному компонуванні пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим розв'язком задачі, то корисна модель — новим компонуванням еле­ментів пристрою. Цей розв'язок тому і називають "корисна модель" певного пристрою, тобто нове розташування еле­ментів пристрою, нова корисна модель.

Промисловий зразок — це нове конструктивне рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.

Об'єктом промислового зразка мають бути форма, малю­нок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промис­ловий зразок відповідає патентоспроможності, якщо він новий і промислове придатний. Цей зразок визнають но­вим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загаль­нодоступною у світі до подання заявки до Держпатенту України. Промисловий зразок визнають промислове при­датним, якщо його може бути використано в промисловості або в будь-якій іншій галузі діяльності. Законодавство про промислові зразки не поширюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друковану продукцію як таку;

об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних речовин тощо.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.018 с.)