Зразок договору про захист комерційної таємниці

ДОГОВІР ПРО ЗАХИСТ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

М.Дніпропетровськ 15 квітня 2004 р.

Сторона, що розкриває: ТОВ "ААА", в особі директора Кучеря­вого 0.0., що діє на підставі Статуту товариства з однієї сторони,

і Сторона, що отримує: ТОВ "ЛЛЛ", в особі директора Ямко­вого Л.Л., що діє на підставі Статуту товариства з другої сторони, з додержанням вимог ст. 505—508 Цивільного кодексу України уклали цей договір про нижчевикладене:

Предмет договору

1.1. Сторона, що розкриває, передає Стороні, що отримує, визначену інформацію, яку вважає конфіденційною або секрет­ною, зокрема — інформацію про складові спеціального антикоро­зійного покриття.

Сторона, що отримує, може застосовувати цю інформацію у виробництві антикорозійного покриття для річкових суден.

Передача інформації обумовлена співробітництвом сторін відпо­відно до договору про сумісну діяльність від 10 лютого 2004 р.

Обов'язки сторін

Сторони підтверджують розуміння важливості питання і по­годжуються взяти на себе такі зобов'язання:

2.1. Протягом п'яти років від дати укладення цього договору Сторона, що отримує, не буде розголошувати будь-якої інформації, отриманою нею від Сторони, що розкриває, що є секретом фірми або конфіденційною, будь-якій іншій особі, організації, установі, фірмі і не буде використовувати цю інформацію для власної виго­ди, за винятком мети, визначеної вище.

2.2. Сторона, що отримує, буде постійно вживати відповідні й адекватні заходи щодо збереження секретності цієї інформації.

Особливі умови

3.1. Будь-яка інформація, передача якої оформлена письмово і віднесена обома сторонами до договору, вважається конфіден­ційною або секретом фірми (протокол про передачу інформації, Додаток 1).

3.2. Інформація не буде вважатися конфіденційною або секре­том фірми і Сторона, що отримує, не буде мати будь-яких зобов'я­зань відносно цієї інформації, якщо вона відповідає одному з та­ких пунктів:

— уже відома Стороні, що отримує;

— є або стає публічно відомою в результаті неправильного, недбалого ставлення чи навмисних дій Сторони, що розкриває;

— легальне отримана від третьої сторони без обмежень і без порушення договору;

— надана третій стороні Стороною, що розкриває, без анало­гічного обмеження на права третьої особи;

— незалежно розроблена Стороною, що отримує, за умови, що особа чи група осіб, які розробляли її, не мали доступу до кон­фіденційної або такої, що є секретом фірми, інформації;

— дозволена до випуску письмовим дозволом Сторони, що розкриває;

— розкрита уряду на вимогу державного органу. Сторона, що отримує, докладає максимальні зусилля для поводження з цією інформацією як з конфіденційною або коли розкриття вимагає закон.

Відповідальність сторін

4.1. Сторона, що отримує, буде відповідальна за:

а) необережне розголошення чи використання конфіденційної інформації, якщо вона не дотримувалась такого ж високого сту­пеня обережності, якого б вона додержувалась у розумних межах

відносно власної конфіденційної чи такої, що є секретом фірми, інформації аналогічної важливості і, після виявлення необереж­ного розголошення чи використання цієї інформації, не намага­ється припинити необережне розголошення чи використання;

б) несанкціоноване розголошення чи використання конфіден­ційної або такої, що є секретом фірми, інформації, особами, які працюють або працювали на неї за наймом, якщо їй не вдається охороняти цю інформацію з таким же високим ступенем дбайли­вості, якого б вона додержувалась у розумних межах відносно своєї особистої конфіденційної або такої, що є секретом фірми, інфор­мації аналогічної важливості.

4.2. Сторона, що отримує, призначає вказану нижче особу своїм відповідальним за секретність для отримання за її доручен­ням всієї конфіденційної або такої, що є секретом фірми, інфор­мації відповідно до цього договору. Сторона, що отримує, може замінити свого Відповідального за секретність шляхом письмово­го повідомлення Сторони, що розкриває, про ім'я та адресу ново­го призначеного Відповідального за секретність у дводенний строк після його призначення.

4.3. Вся інформація, яка видається Стороною, що розкриває, Стороні, що отримує, у будь-які формі відповідно до цього догово­ру, буде і залишиться виключною власністю Сторони, що розкри­ває, і вся чи інші її копії повинні негайно повертатися Стороні, що розкриває, на письмову вимогу або знищуватися на розсуд Сторони, що розкриває.

Розкриття інформації

5.1. Жодна зі сторін не буде розголошувати факт наявності цього договору без попередньої згоди другої сторони.

5.2. Договір не може бути дорученим чи переданим Сторо­ною, що отримує, в силу закону або через зміну керівництва. Будь-яка спроба Сторони, що отримує, доручити договір без по­передньої письмової згоди Сторони, що розкриває, є недійсною. Якщо третя сторона подасть позов чи спричинить інші юри­дичні дії на предмет розкриття якої-небудь конфіденційної інформації. Сторона, що отримує, негайно повідомляє Сторо­ну, що розкриває, і забезпечує їй у розумному обсязі таку допо­могу, якої Сторона, що розкриває, потребує для відвернення розголошення.

Спеціальні положення

6.1. Цей договір підлягає юрисдикції і тлумаченню відповідно до положень законодавства України.

6.2. Сторона, яка виграла в будь-якому позові чи іншому судо­вому спорі між сторонами, що виникли з приводу цього договору, буде мати право на відшкодування в розумних розмірах гонорарів її адвокатам та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді.

6.3. У разі встановлення вини Сторони, що отримує, в розго­лошенні конфіденційної або такої, що є секретом фірми, інфор­мації Сторона, що розкриває, на свій розсуд має право вимагати відшкодування збитків, понесених у зв'язку з розголошенням чи використанням цієї інформації, або одержати від Сторони, що отримує, штраф у розмірі, визначеному письмово при передачі інформації.

Інші умови

7.1. Цей договір складено у двох примірниках, по одному для кожної сторони.

7.2. Всі усні доповнення до цього договору не мають сили. Договір може бути змінено чи доповнено тільки письмово з підпи­сом обох сторін.

7.3. Цей договір укладено на строк з 16 квітня 2004 р. по 15 квітня 2005 р.

7.4. Відповідальний за секретність Харченко Сергій Сергійо­вич, який мешкає в м. Дніпропетровськ, вул. Обхідна, 11.

Юридична адреса, банківські реквізити сторін:

Сторона, що розкриває _______________ (Кучерявий 0.0.)

Сторона, що отримує _______________ (Ямковий Л.Л.)

Які є правові засоби індивідуалізації учасників товарного обігу, товарів і послуг?

З переходом України до ринкової економіки різко зросла потреба в правовому регулюванні відносин у галузі індивіду­алізації як учасників цивільного обігу, так і товарів, і по­

слуг, що наповнює ринок. 15 грудня 1993 р. було прийнято Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". У рамках цього Закону Держпатент прийняв низку відомчих нормативних актів. Інтереси розвитку підприєм­ництва сприяли тому, що інститути про комерційне найме­нування, торговельну марку і географічне зазначення були детально врегульовані також у Цивільному кодексі України.

Підприємницька діяльність надзвичайно різноманітна. Багато товариств і установ виробляють одну й ту ж продук­цію, надають одні й ті ж послуги, але не однакових якості та рівня. Споживачеві часом непросто відрізнити товар од­ного підприємця від такого ж товару, що виробляється іншим виробником, послуги одного підприємця від послуг іншого. Саме тут споживачеві допомагають правові засоби індивідуалізації товарів, послуг і самих виробників, посе­редників та ін. Проте в сучасних умовах ринкової еконо­міки одних знаків для товарів і послуг уже замало. Виник­ла необхідність розрізняти виробників, що надають послу­ги такого ж роду. Тому і виник такий засіб розрізнення ви­робників, як їх назва, найменування, фірма. Склалися певні цивільно-правові інститути — право на комерційне найме­нування та торговельну марку, завданням яких є індивіду­алізація виробників з метою захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх осіб.

Часто на якісні характеристики товару впливають і при­родні властивості географічного району, місця виготовлен­ня товару, що, безумовно, впливає на попит на товар. На­приклад, шемахінське вино, чернігівське пиво тощо. Тому виникла необхідність розрізняти деякі товари також за місцем їх виробництва. Так з'явився ще один цивільно-пра­вовий інститут — право інтелектуальної власності на гео­графічне зазначення.

Таким чином, склалася група із трьох цивільно-пра­вових інститутів, завданням яких є індивідуалізація учасників цивільного обігу, товарів і послуг: право на ко­мерційне найменування; право на торговельну марку;

право на географічне зазначення.