Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Який позов називають негаторним.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Права та інтереси власника можуть бути порушені не тільки позбавленням права володіння річчю. Як відомо, власнику, крім права володіння, належить також право користування та право розпорядження річчю. Ці права власника теж можуть бути порушені. Можливі випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею. Наприклад, особа самовільно зайняла те чи інше нежитлове приміщення будинку. У цьому разі власник продовжує володіти будинком, але йому перешкоджають самовільно користуватися зайнятою частиною будинку, а це може перешкоджати власнику здійснювати і право розпорядження. Отже, власник може звернутися до суду з позовом про усунення порушень його права. Цей позов називається негаторним (асїіо пе^аіогіа). Відповідно до Цивільного кодексу України формула не-гаторного позову набуває такого вигляду: "Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном". Негаторний позов характеризується такими ознаками: • на відміну від віндикаційного позову, власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні. Порушення права власності полягає в тому, що треті особи створюють власникові певні перешкоди у користуванні належним йому майном (будинком, земельною ділянкою, автомобілем тощо), або внаслідок певних обставин власник не може фактично розпоряджатися належним йому за законом майном, маючи це майно у своєму володінні. Наприклад, трапляються випадки, коли після передачі земельних ділянок у власність чи в оренду громадянам, власники не дозволяють новим власникам (орендарям) користуватися земельними ділянками відповідно до їх призначення, створюють перешкоди в земельному користуванні; • суттю вимог позивача за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення до суду; • власник має право усунення порушення його прав, якщо дії третіх осіб мають неправомірний характер. Так, власник може вимагати від суду прибрати будівельні матеріали, якщо вони заважають користуватися автомобілем (неможливо виїхати з двору). З вимогами про усунення порушень у користуванні майном у більшості випадків звертаються громадяни. Це пояснюється тим, що, як правило, перешкоди, які створюють треті особи, є наслідком кримінальних чи адміністративних діянь (самовільне будівництво, самоуправство, зловживання владою чи посадовим становищем). Негаторним позовом може бути також вимога про виключення майна з опису. З такою вимогою може звернутись до суду як безпосередній власник майна, так і особа, яка володіла ним на підставі закону чи договору (отримала в заставу, на охорону). Що означає термін "володіння" як окремий цивільно-правовий інститут речового права? Радянське цивільне законодавство і цивільне законодавство України до прийняття Цивільного кодексу України не знали таких правових інститутів: володіння як окремий цивільно-правовий інститут; сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис і суперфіцій як правові форми користування чужою землею. Проте Закон України "Про власність", прийнятий ще.7 лютого 1991 р., уже допускав певну можливість користування чужим майном. Так п. 6 ст. 4 проголошує, що "...власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами". Таке право є ніщо інше, як речове право користування чужим майном (річчю), яке у римському цивільному праві дістало назву "сервітути". Нові правові інститути, які є складовими Цивільного кодексу України, значно розширюють можливість цивільно-правового регулювання відносин у нашій державі. Нижче зміст названих цивільно-правових інститутів розкрито відповідно до Цивільного кодексу України. У римському праві (як і в Цивільному кодексі України) поняття володіння (р088езіо) має двояке значення: 1) самостійний правовий інститут, незалежний від права власності; 2) одна з правомочностей власника. У першому значенні мається на увазі саме володіння, а в другому — право володіння. Однак ці поняття іноді ото тожнюють: володільця не відрізняють від власника, а власника від володільця. Разом з тим такі різні правові категорії змішувати не можна. Слід завжди пам'ятати: володілець — це фактичний володар речі незалежно від наявності права на неї, власник — фактичний володар речі й має право власності на неї. Ми будемо розглядати "володіння" як цивільно-правовий інститут, де про право не згадується, тобто йдеться про фактичну наявність речі у майні володільця, яку він вважає своєю. Володіння слід чітко відрізняти від права власності. Володіння власника, як уже зазначалося, є лише одним із елементів права власності, одна з головних його правомочностей. Якщо в однієї речі поєднується володілець і власник, то володіння є лише істотною частиною цього права. Якщо володілець і власник не збігаються в одній особі, то відповідно є окремий цивільно-правовий інститут, значення якого полягає в юридичних наслідках володіння, або держання. Отже, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Суб'єктами володіння можуть бути ті ж фізичні і юридичні особи, які можуть бути суб'єктами права власності. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Об'єктом володіння може бути майно, здатне бути об'єктом права власності. Для виникнення володіння необхідне поєднання двох елементів — фактичної наявності речі у майні конкретної особи і щоб ця особа вважала цю річ своєю. Для припинення володіння достатньо втратити один із цих двох елементів. Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником (наприклад, майно отримане у володіння за договором оренди), а також на інших підставах, встановлених законом. Наприклад, особа добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти майном протягом певного строку (набувальна давність). Право володіння припиняється у разі: • відмови володільця від володіння майном; • витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; • знищення майна. Захист володіння майном має специфічні характерні риси, властиві тільки йому. Як зазначалося вище, фактичне володіння вважається правомірним доти, доки інше не буде встановлено судом. Таким чином, володільницький захист не потребує доведення права, оскільки самого права може не бути. Це передусім спрощений і полегшений спосіб захисту порівняно з так званим петиторним захистом, який потребує доведення права. Володільницький захист потребує тільки доведення самого факту володіння і факту його порушення. При доведенні цих двох фактів володільцю і надається захист. Володілець має право захищати своє майно від будь-якої особи, що самоправне ним заволоділа, у тому числі від власника чи від особи, яка має інші права на майно, якщо судом не визнано право останніх на це майно. Володілець має право вимагати будь-яких порушень свого володіння, навіть якщо ці порушення і не були пов'язані з втратою реального володіння майном. Незаконне недобросовісне володіння не захищається. Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на це майно право власності чи інше право, передбачене договором чи законом, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право подати позов про витребування цього майна. Що означає право обмеженого користування чужими речами (сервітути)? Право обмеженого користування чужими речами (майном) — сервітути — склалося ще в часи Стародавнього Риму і було рецепійовано пізніше іншими правовими системами. Тепер це досить усталений цивільно-правовий інститут у країнах з розвинутою ринковою економікою. Його доцільність і практична необхідність доведені багатовіковим застосуванням. Нині цей цивільно-правовий інститут речового права передбачається і в Цивільному кодексі України. Спочатку сервітути виникли щодо користування земельними наділами. Часто певний земельний наділ позбавлений переваг, які має сусідній наділ. Наприклад, на сусідній ділянці є водоймище, якого немає на цій земельній ділянці. Проте вода необхідна для зрошування. Отже, земельний наділ, на якому немає водоймища, позбавлений переваг, які має сусідня земельна ділянка. Власник першого наділу змушений вдаватися до допомоги власника сусіднього земельного наділу, який має воду. Якщо сусіди мали добрі стосунки між собою, то проблем з водою не виникало. Проте так могло тривати до першої сутички між ними, після чого власник земельного наділу з водою міг заборонити сусіду користуватись його водою. Став необхідний більш надійний правовий засіб задоволення потреб одного земельного наділу за рахунок переваг іншого. Такий засіб було знайдено шляхом встановлення не договірного права, а речового, причому на користь власника земельного наділу, що потребує певного задоволення своїх потреб за рахунок сусіднього. Речове право обмеженого користування чужою землею уже не залежало від волі власника земельного наділу, що надає такі послуги. Так виникли спочатку земельні сервітути. Об'єктом сервітутного права була саме земля, причому чужа. У земельних сервітутах обов'язково передбачаються два земельних наділи, з яких один обслуговує інший. Це право може полягати в праві користуватися водою із водоймища, у праві проїзду чи проходу по чужій землі, що належить іншій особі, у праві прокладати трубопроводи чи інші лінії сполучення по чужій землі, у праві прокладати лінії передач, дороги тощо, у праві випасу худоби на чужих луках. Сам термін "сервітут" походить від латинського слова "зегуіге", що означає — обслуговувати. Земельну ділянку, яка надає певні послуги іншій земельній ділянці, прийнято називати обслуговуючою. Земельна ділянка, яка потребує певних послуг і які їй надаються, називається пануючою. Власник обтяженої сервітутом земельної ділянки має терпіти ці обмеження, якщо вони навіть йому на шкоду. Відповідно до Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені в інший спосіб. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Сервітутним відносинам притаманні такі специфічні риси: • сервітутне право — речове, а не договірне право. Це означає, що суб'єкт сервітутного права зберігає його і в тому разі, коли власник обслуговуючого земельного наділу зміниться. Новий власник земельного наділу не може заборонити суб'єкту сервітутного права користуватися його землею; • земельний сервітут не обмежений будь-яким строком, як і будь-яке інше речове право. Ця стабільність на користь суб'єкта сервітутного права, а не власника обслуговуючого земельного наділу, який має терпіти обтяження сервітутом; • сервітут обмежує право власності на земельний наділ власника обслуговуючої ділянки. Це ж правило стосується й особистих сервітутів, у яких об'єктом сервітуту є не земля, а інше майно (садиба, кімната, автомобіль та ін.); • зміна суб'єктів права власності як обслуговуючого, так і пануючого земельних наділів не припиняє сервітутного права. Однак це правило не стосується особистих сервітутів; • сервітут не може бути самостійним об'єктом цивільно-правових правочинів чи договорів. Земельний сервітут може відчужуватися лише разом із земельним наділом. Особисті сервітути відчужуватися взагалі не можуть; • на відміну від інших речових прав сервітут — це право користування чужою річчю, обмежене об'єктом: право проїзду, проходу пішки, прогону худоби, прокладення трубопроводу тощо. Користування поза межами сервітуту заборонено; • суб'єкт сервітутного права має лише право користування, а не володіння і розпорядження; • право обмеженого користування може бути встановлено також на інше рухоме і нерухоме майно. Особисті сервітути відрізняються від земельних об'єктом, суб'єктом і строком. Об'єкт земельних сервітутів — земля, особистих — інші речі; суб'єкт земельного сервітуту — власник пануючого земельного наділу (незалежно від того, хто ним був), суб'єкт особистого сервітуту — саме та особа, на користь якої він був встановлений. Речове право припускає такі види особистих сервітутів: узуфрукт і узус. Узуфрукт — речове право певної особи, користуватися і вилучати прибутки з чужої неспоживчої речі без зміни Ті субстанції. Наприклад, узуфрукт встановлений заповітом, яким батько призначив сина спадкоємцем садиби, а на користь своєї дружини (матері спадкоємця) встановив сервітут на половину житлового будинку. Це означає, що після смерті батька, власником садиби стає син, але його право власності обмежується рівно на половину житлового будинку на користь матері, яка має право довічно (поки жива) одержувати можливі прибутки від здавання в найом кімнат. Після смерті матері право сина поновлюється в повному обсязі. Узус —речове право користування чужою річчю без отримання прибутків. Узуарій може лише користуватися чужою річчю, проте не має права на плоди від неї. Узус відрізняється від узуфрукта значно меншим обсягом прав. Наприклад, члени сім'ї власника помешкання, які проживають разом з ним, мають право на користування цим приміщенням. Член сім'ї власника помешкання втрачає право на проживання у ньому в разі його відсутності без поважних причин понад один рік, Перехід права власності на житловий будинок або квартиру для іншої особи не є підставою для припинення права користування житловим приміщенням членам сім'ї попереднього власника, яке у них існувало. Отже, сервітут — це право обмеженого користування чужими речами (майном) певною мірою. Таке право може бути встановлено на користь власника сусідньої земельної ділянки (земельні сервітути) або на користь певної особи (особисті сервітути). Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації нерухомого майна. Зміст права земельного сервітуту, види серві тутів, порядок встановлення, дії та його припинення детально визначає глава 16 Земельного кодексу України. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, що вимагає встановлення сервітуту. Необхідно підкреслити, що власник майна, обтяженого сервітутом, має право — якщо інше не передбачено законом, вимагати від суб'єкта сервітутного права, в інтересах якого встановлено сервітут, відповідної плати за користування майном. Сервітути припиняються у разі: • поєднання в одній особі суб'єкта сервітутного права і власника майна, на яке встановлено сервітут; • відмови суб'єкта сервітутного права від подальшого використання сервітуту; • закінчення строку, на який встановлено сервітут; • невикористання сервітуту протягом трьох років; • смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут; • відповідного рішення суду. Сервітутні права захищаються тими ж речовими правовими засобами, що і право власності. Суб'єкт сервітутного права може захищати своє право також від посягань власника майна, обмеженого сервітутом. Що таке право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)? У Цивільному кодексі України набув поширення і такий цивільно-правовий інститут, як право користування чужою землею для сільськогосподарського виробництва (емфітевзис). Він вигідний і зручний тим, що коли власник землі не бажає втрачати право власності на землю, але й сам не має можливості обробляти її, то в такому разі він може передати її в довгострокове користування іншим особам на підставі речового права. Часто до цього цивільно-правового інституту вдаються великі землевласники, які самі не спроможні обробляти свою землю і разом з тим не бажають позбавлятися права власності на неї. У таких випадках можна, звичайно, передати землю в оренду. Але оренда землі — це договір, який у будь-який час може розірвати одна зі сторін. Для користувачів необхідний більш надійний спосіб користування, який би меншою мірою залежав від свавілля землевласника. Таким інститутом і став емфітевзис — право користування землею для сільськогосподарських потреб. Отже, емфітевзис — це довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується, право використання чужої земельної ділянки для сільськогосподарських потреб. Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарського виробництва (користувач). Емфітевзис має певні правові особливості. Це довгострокове право. Емфітевзис укладається, як правило, на неви-значений строк, але може бути укладений і на певний строк. При укладенні договору на невизначений строк, кожна зі сторін може відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за один рік до такої відмови. Це право відчужуване, тобто емфітевт у будь-який час може продати чи в будь-який інший спосіб відчужувати це право користування землею. Слід підкреслити, що відчужується не земля (емфітевт не має права розпоряджатися землею), а саме право користування землею. При продажу права користування землею користувач зобов'язаний своєчасно сповістити про це власника землі. Якщо продаж права користування буде здійснено без сповіщення про це власника земельної ділянки, останній має право вимагати через суд визнання продажу недійсним. При відчуженні емфітев-зису емфітевтом третім особам власник землі має право на визначену договором частину від ціни продажу (процент). Власнику землі належить переважне перед іншими право викупу права користування. Він має право вимагати від емфітевта використання землі за призначенням, обумовленим у договорі. Власнику належить також право на винагороду за використання землі. Розмір винагороди, її форма, умови, порядок та строки виплати визначаються договором. Користувач земельної ділянки зобов'язаний виплачувати її власнику обумовлену винагороду за користування нею, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням землею, та справляти встановлені щодо неї повинності. Він зобов'язаний використовувати землю відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації. Емфітевзис припиняється у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; закінчен-' ня строку, на який було надано право користування; викупу земельної ділянки з метою суспільної необхідності; рішення суду. Виникнення і становлення цивільно-правового інституту права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) відбувалися так само, як і попереднього — емфітевзису. Він набув широкого застосування у містах, де землі для будівництва мало, а міські власті на бажають втрачати право власності на неї. Такі землі, на які право власності належить міській владі, вона передає в довгострокове користування забудівельнику на засадах супер-фіція. Тобто власник земельної ділянки передає ділянку або її частину в користування фізичній чи юридичній особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель безплатно або за обумовлену плату. Отже, власник нерухомого майна (будівлі або споруди), що побудоване на земельній ділянці, переданій йому в користування — суперфіцій, має довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується, право на користування цією ділянкою. Суперфіцій може бути встановлено законом, договором або заповітом на визначений або невизначений строк. Земельна ділянка, передана у суперфіцій, може бути використана лише для забудови. Власник землі переданої для забудови, має право на плату за користування нею. Якщо земля забудована промисловими об'єктами, договором можуть бути передбачене право власника землі на частину доходу землекористувача. Перехід права власності на земельну ділянку до інших осіб не припиняє суперфіція. Водночас право власності на побудовані на чужій землі будівлі та споруди належить суперфіціарію. При переході права власності на нерухоме майно від суперфіціарія до інших осіб, останні набувають також права користування відповідною земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що й попередній власник нерухомого майна — колишній суперфі-ціарій. У разі припинення суперфіція право на нерухоме майно, що залишилося на земельній ділянці, визначається домовленістю між власником ділянки і власником нерухомого майна. За відсутності такої угоди наслідки припинення права користування ділянкою визначає суд. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника нерухомого майна його знесення та приведення ділянки до стану, в якому вона перебувала до встановлення суперфіція. Коли знесення будівлі або споруди, що знаходиться на земельній ділянці, забороняється законом (житлові будинки, пам'ятки історії та культури тощо) або є нераціональним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі чи споруди порівняно з вартістю відведеної під них землі, суд може з урахуванням підстав припинення користування земельною ділянкою та за наявності відповідної вимоги сторін: а) визнати право власника нерухомого майна на придбання права власності на земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно, або право власника землі на придбання нерухомого майна, що залишилось на земельній ділянці; б) визначити власнику нерухомого майна умови користування земельною ділянкою на новий строк. Суперфіцій може бути припинений: поєднанням в одній особі власника землі та землекористувача; закінченням строку договору, яким встановлено суперфіцій; судовим рішенням; невикористанням суперфіція протягом трьох років. Емфітевзис і суперфіцій захищаються тими ж цивільно-правовими засобами, що і право власності. Вони можуть захищатися також від власника землі, на яку встановлено емфітевзис і суперфіцій. Тепер, коли земля в Україні стала об'єктом цивільно-правових відносин, право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб та право користування чужою землею для забудови набувають дуже важливого значення. Книга четверта ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Цивільне право не регулює безпосередньо творчу науково-технічну, літературну та іншу діяльність. Процес науково-технічної і художньої творчості залишається за межами дії його норм. Цивільне право традиційно виконує функції визнання авторства на вже створені творчі результати, встановлює їх правовий режим, матеріальне і моральне стимулювання та захист їх авторів. Разом з тим норми сучасного цивільного права регулюють відносини з організації (на підставі договорів) створення, передачі та використання нових досягнень у галузі науково-технічної, художньої та іншої творчої діяльності. Норми цивільного права сприяють підвищенню культурного рівня суспільства, охороні прав та інтересів творців наукових і літературно-художніх цінностей. У свою чергу, право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, селекційні досягнення, товарний знак та ін. забезпечує вирішення таких важливих завдань, як прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, якості та конкурентоспроможність продукції. Конституція України визначила правові засади розвитку будь-якого виду творчості, раціонального використання її результатів та їх правової охорони. Ці засади реалізовані в Цивільному кодексі України (книга четверта), яка складається з 12 глав (ст. 418—508). Книга містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права і суміжних прав, права на наукове відкриття, права промислової власності, права на компонування інтегральної мікросхеми, право на раціоналізаторську пропозицію, право на сорти рослин, породу тварин, право на комерційне найменування, право на торговельну марку, право на географічне зазначення та право на комерційну таємницю. За Цивільним кодексом України, тільки правочин регулює відносини між володільцем права інтелектуальної власності і її користувачем. Саме правочин визначає розміри, порядок обчислення і витрати за використання об'єктів інтелектуальної власності. Кабінет Міністрів України може лише встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди. У Цивільному кодексі України передбачено нові інститути — це суміжні права (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення), право компонування інтегральної мікросхеми, право на раціоналізаторську пропозицію, право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, на комерційне найменування, на торговельну марку, географічне зазначення, на комерційну таємницю. Визначається тільки судовий порядок захисту порушеного права суб'єктів прав інтелектуальної власності. Отже, четверта книга сприятиме активному розвитку в Україні ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності. Що є об'єктами права інтелектуальної власності? Науково-технічний рівень виробництва, культура, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес суспільства в цілому значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності. Творча інтелектуальна діяльність є одною з рушійних сил розвитку всієї цивілізації. Країни з високорозвинутою ринковою економікою характеризуються високим рівнем розвитку культури, науки і освіти. Тут культуру слід розуміти в найширшому значенні цього слова — це рівень розвитку мистецтва, виробництва, виробничої інфраструктури, матеріально-технічного забезпечення побуту тощо. Ці фактори зумовлюють та визначають рівень цивілізації того чи іншого суспільства. Вони ж і є результатами творчої діяльності людини. Творчість — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється оригінальністю, неповторністю і суспільно-історичною унікальністю. Будь-якій людині властива творчість у діяльності: художній, літературній, науковій, технічній, виробничій тощо. За цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основних види: духовна і науково-технічна творчість. Зміст, спрямованість, сила емоційного впливу літератури, мистецтва, науки визначають духовність сучасного суспільства. Творчість гуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутрішнього світу людини, вважають духовною творчістю. Духовна творчість охоплює літературу, науку, мистецтво, виконавську майстерність артистів, звукозапис, радіо, телебачення та інші види діяльності гуманітарного характеру. До результатів науково-технічної творчості належать наукові відкриття, винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин та ін. Ці результати науково-технічної творчості можна використовувати в будь-який спосіб, що не суперечить закону в підприємницькій діяльності, — у промисловості, сільськогосподарському виробництві тощо. Крім того, до результатів творчої діяльності належать комерційне найменування, торговельна марка, комерційні таємниці та ін. Призначення їх — індивідуалізація учасників цивільного обігу, товарів, послуг. Цивільне законодавство встановлює, що всі результати творчої діяльності визнаються товаром і, отже, є об'єктами. права інтелектуальної власності. До об'єктів права інтелектуальної власності Цивільний кодекс України відносить: • твори науки, літератури і мистецтва; • виконання творів; • фонограми і організації мовлення; • комп'ютерні програми; • компіляції даних (бази даних); • наукові відкриття; • винаходи, корисні моделі, промислові зразки; • компонування (топографії) інтегральних мікросхем; • раціоналізаторські пропозиції; • сорти рослин, породи тварин; • комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; • комерційні таємниці. Права на об'єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їх створення або внаслідок надання їм правової охорони уповноваженим державним органом у випадках і в порядку, встановлених Цивільним кодексом України або іншими законами. Отже, всі результати творчої діяльності з погляду цивільно-правової охорони умовно можна поділити на три групи: одна група охороняється авторським правом, друга — правом промислової власності, третя — правом на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг. Які особливості судового захисту права інтелектуальної власності? Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом. Всім авторам результатів інтелектуальної діяльності належать щодо них особисті немайнові та майнові права. Захист цих прав здійснюється нормами різних галузей права — кримінального, адміністративного, цивільного. Проте найчастіше застосовують цивільно-правові засоби захисту права інтелектуальної власності. Порушення прав автора можуть бути пов'язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Наприклад, випуск у світ твору без імені автора, зі змінами, самовільно внесеними видавництвом, постановки драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекручення твору — все це порушення особистих прав без матеріальної шкоди. У таких випадках автор має право вимагати здійснення заходів, необхідних для задоволення його порушених інтересів. Однак дуже часто порушення особистих прав автора завдає йому також майнових збитків (наприклад, використання промислового зразка без дозволу автора і без виплати йому винагороди). Ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інтелектуальної власності, захищеного на території України, без дозволу суб'єктів права інтелектуальної власності, є порушенням цього права незалежно від того, чи ці об'єкти захищалися або захищатимуться в країнах їх походження. Вироби (товари) виготовлені з використанням об'єктів інтелектуальної власності та розповсюджені в межах України з порушенням права на них, є контрафактними. Будь-яке порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом Украіни, законом чи договором. Порушення права інтелектуальної власності тягне за собою обов'язок порушника відшкодування власнику завданих збитків. У зв'язку з цим кожній особі надається право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. Способи захисту цих прав визначено ст. 16 Загальних положень Цивільного кодексу України. У випадках та в порядку, встановлених законом, суд за заявою потерпілого може застосувати негайні заходи, спрямовані на запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів. Зокрема, до розгляду справи в суді він має право постановити рішення про заборону відповідачеві чи іншій особі, щодо якої є достатні підстави вважати, що вона є порушником права інтелектуальної власності, вчиняти певні дії (виробництво, відтворення, розповсюдження, а також транспортування, збереження або володіння з метою випуску в цивільний обіг виробів (товару), щодо яких припускається, що вони є контрафактними). Суд має право постановити такі рішення: • про зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; • вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності; • вилучення всієї партії виробів (товарів), щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також матеріалів і обладнання, призначених для їх виготовлення і розповсюдження; • застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання права інтелектуальної власності (розмір такого стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення); • опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо такого порушення. Крім того, за наявності достатніх даних про вчинення злочину, за який відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність, для забезпечення цивільного позову, суд може вжити заходи з накладення арешту: а) на вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними; б) матеріали та обладнання, призначені для виготовлення і використання таких виробів (товарів); в) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність. Порушник права інтелектуальної власності зобов'язаний: • задовольнити всі вимоги, що випливають із факту порушення права інтелектуальної власності; • відшкодувати заподіяні порушенням збитки, включаючи втрачену вигоду; • повернути суб'єктові права інтелектуальної власності, одержані внаслідок порушення доходи (прибутки) в повному обсязі; • відшкодувати володільцеві права інтелектуальної власності моральну шкоду в розмірі, що визначається судом. Особа, яка неправомірно використала засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг, зобов'язана знищити зображення індивідуалізації, усунути його з товару та його упаковки. Що таке авторське право? Головними напрямами духовної творчості людей є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке і бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літера<
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 342; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.138.12 (0.017 с.) |