Які є речові способи забезпечення виконання зобов'язань?

Невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань дезорганізують виробництво, кредитно-фінансовий ринок, економіку в цілому, а тому питанню забезпечення до­говірних зобов'язань тепер надається велике значення. На­приклад, у сучасній банківській практиці застава є пріори­тетним способом забезпечення зобов'язань. Спосіб забезпечен­ня виконання зобов'язання шляхом застави за своєю приро­дою має речово-правовий характер, оскільки заставодавець, який порушує зобов'язання, позбавляється права на річ шля­хом примусового її вилучення на підставі судового рішення.

Особа, яка надає майно в заставу, називається заставо­давцем. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручник). При заставі майна заста­водавцем може бути як власник майна, так і особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на нього. Особа, яка отримує майно в заставу, нази­вається заставодержателем.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішен­ня суду. Заставою може бути забезпечена вимога, яка ви­никне в майбутньому.

Отже, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодав­цем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Найбільш поширеними видами застав є: іпотека (застава нерухомого майна, що залиша­ється у володінні заставодавця або третьої особи; іпотека землі (предметом цієї застави є земля); заклад (застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержа-теля або за його наказом у володіння третьої особи).

Предметом застави може бути будь-яке майно (в тому числі речі, цінні папери, майнові права), яке може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стяг­нення. Як правило, предмет застави залишається у заставо­давця. Право застави поширюється також на плоди, про­дукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна (майбутній урожай, приплід худоби та ін.).

Якщо закон або договір вимагає оцінки предмета заста­ви, така оцінка здійснюється заставодавцем із заставоутри­мувачем відповідно до цін, що звичайно діють на подібні предмети в торговельному обігу на момент застави. Пред­метом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом. Майно, що перебуває у спільній власності, може передаватись у заставу лише за згодою всіх співвласників.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошко­дження предмета застави несе власник заставленого майна. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страху­ванню, його можна застрахувати за згодою сторін на домов­лену суму.

Договір застави повинен укладатись у письмовій формі. У договорі мають бути зазначені суть зобов'язання, що за­безпечене заставою, опис заставленого майна. Опис майна в договорі може мати й загальну форму (вказівка на вид за­ставленого майна тощо).

Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Застава нерухомого майна підля­гає також державній реєстрації (внесенням запису до Дер­жавного реєстру застав рухомого майна).

Право виникнення застави виникає з моменту укладен­ня договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту нотаріального посвідчення, якщо інше не випливає з умов договору.

Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, його не буде виконано (якщо інше не передбачено законом чи дого­вором). У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває права звернення стягнення на за­ставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. При частковому ви­конанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, якщо інше не передбачено законом або договором. Заставлене майно, на яке звернено стягнення, реалізується державним виконавцем на підставі виконав­чого листа суду або виконавчого напису нотаріальних органів. Реалізація проводиться з публічних торгів у поряд­ку, передбаченому процесуальним законодавством, якщо інше не передбачено договором або законом. У разі коли протягом розумного строку заставлене майно не буде про­дано, заставоутримувач має право залишити заставлене майно за собою.

Заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнен­ня на майно виконанням свого зобов'язання.

Право застави припиняється у разі:

• припинення забезпеченого заставою зобов'язання;

• загибелі заставленого майна, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

• набуття заставодержателем права власності на пред­мет застави;

• реалізації предмета застави;

• при закінченні терміну дії права, що становить пред­мет застави.

Другим способом забезпечення виконання зобов'язан­ня, який за своєю природою також має речово-правовий характер, є право притримання. Сутність цього способу полягає в тому, що кредитор, у якого перебувала річ, що її належить передати боржникові або особі, зазначеній борж­ником, у разі невиконання боржником у строк зобов'язан-

ня щодо оплати цієї речі або компенсації кредиторові по­в'язаних з нею витрат та інших збитків, має право при­тримувати її доти, доки відповідне зобов'язання не буде виконано.

Особливість притримання як способу забезпечення ви­конання зобов'язання полягає в тому, що кредитору нале­жить право притримувати річ боржника до виконання остан­нім зобов'язання, і для реалізації цього права кредитору не потрібно, щоб можливість утримання речі була передбаче­на договором.

Кредитор, який притримує річ, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор не має права кори­стуватися притриманим майном. Він відповідає за його втра­ту, псування або пошкодження, якщо не доведе, що це ста­лося внаслідок дії непереборної сили.

Боржник, який є власником притриманої речі, зберігає право розпорядження нею. У цьому разі він зобов'язаний сповістити набувача речі про факт притримання речі та права кредитора.

Вимоги кредитора, який притримує річ, задовольня­ються з її вартості відповідно до положень про звернення стягнення на предмет застави.

Зразок договору застави

ДОГОВІР ЗАСТАВИ №__ м. Дніпропетровськ 1 грудня 2004 р.

ТОВ "ААА", надалі — "Заставодержатель", в особі директора Оніщенка В. В., що діє на підставі Статуту товариства, та ВАТ "МММ", надалі — "Заставодавець", в особі голови правління то­вариства Куценка Я.Ф., що діє на підставі Статуту, з урахуван­ням положень Цивільного кодексу України, що регулює заставу, уклали договір на таких умовах:

Предмет договору

1.1. Заставодавець забезпечує вимоги, що містяться у його зобов'язаннях за договором № 1 від 1 листопада 2004 р., про на­дання безпроцентної зворотної фінансової допомоги шляхом пе­редачі Заставодержателю у заставу сільськогосподарської про­дукції, що є його власністю, згідно з переліком, у кількості, з показниками якості та за ціною, вказаними у складському свідоцтві, яке додається (Додаток № 1).

1.2. Заставодержатель набуває права власності на об'єкт за­стави у разі невиконання зобов'язань Заставодавця згідно із за­значеним у ст. 1.1 договору.

Зобов'язання сторін

2.1. Заставодавець зобов'язується одночасно з укладенням цього договору передати Заставодержателю документи, які під­тверджують його право власності на об'єкт застави: копії при­буткових накладних, а також сертифікатів на продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації, санітарні та карантинні по­свідчення.

2.2. Забезпечені заставою зобов'язання Заставодавця, зазна­чені у ст. 1.1, здійснюються шляхом повернення суми, одержаної як фінансова допомога, у термін, визначений договором.

2.3. Заставодавець гарантує відсутність прав третіх осіб на заставлену продукцію та зобов'язується не відчужувати, а також не передавати в заставу цю продукцію за іншими зобов'язаннями і занести цей договір до книги застав підприємства.

2.4. Заставодержатель зобов'язується не розголошувати комер­ційну таємницю, що складається з відомостей про об'єкт застави.

2.5. У разі невиконання Заставодавцем умов ст. 2.2 цього дого­вору право власності на заставлену продукцію передається Заста­водержателю на підставі ст. 1.2 цього договору по закінченні трьох діб з дня закінчення строку повернення фінансової допомоги.

Відповідальність сторін

3.1. У разі невиконання зобов'язань за цим договором винна сторона відшкодовує завдані збитки, включаючи неодержаний прибуток.

3.2. За кожний день прострочення зобов'язань Заставодавця, обумовлених ст. 2.5 цього договору, він сплачує пеню у розмірі 0,5 % вартості об'єкта застави.

Договір набирає чинності з дня його укладення та діє до його

повного виконання.

Зміни до договору можуть бути внесені письмовою угодою

сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Заставодержатель ________

Заставодавець ________

Договір підписали:

Директор ______ (Оніщенко В.В.)

Голова правління _______ (Куценко Я.Ф.)

Які умови (підстави) цивільно-правової відповідальності?

Згідно з положеннями Цивільного кодексу України, ци­вільно-правова відповідальність — це санкції, що засто­совуються до правопорушника у вигляді накладення на нього додаткових цивільно-правових обов'язків або поз­бавлення належного йому цивільного права. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушен­ням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідальність може наставати у таких формах: від­шкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку, конфіскація майна, компенсація моральної (немайнової) шкоди і т. ін.

За підставами виникнення прав та обов'язків, за пору­шення яких встановлена відповідальність, вона поділяєть­ся на договірну і недоговірну. Договірна відповідальність настає у вигляді санкцій за порушення договору (коли борж­ник вчасно не передає речі, не виконує роботу або виконує її неналежним чином, то він повинен відшкодувати креди­торові збитки, заподіяні таким невиконанням). На відміну від договірної недоговірна відповідальність має місце, коли відповідна санкція застосовується до правопорушника, який не перебуває у договірних відносинах з потерпілим (у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я юри­дична чи фізична особа, відповідальні за шкоду, зобов'я­зані відшкодувати потерпілому заробіток, виплатити одно­разову допомогу і т. ін.).

Юридичне значення розмежування договірної і недого-вірної відповідальності полягає в тому, що форми та розмір недоговірної відповідальності встановлюються тільки зако­ном, а форми і розмір договірної відповідальності визнача­ються як законом, так і договором.

При укладенні договору сторони можуть передбачити відповідальність за такі правопорушення, за які чинне за­конодавство не передбачає будь-якої відповідальності. Сто­рони можуть також підвищити або знизити розмір відпові­дальності порівняно зі встановленим законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові на­слідки, встановлені договором або законом, зокрема:

• припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

• зміна умов зобов'язання;

• сплата неустойки (штраф, пеня);

• відшкодування збитків та моральної шкоди.

Збитки включають:

• дійсні збитки — це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дій боржника. Вони складаються з витрат, які кредитор зробив або пови­нен був зробити для відновлення порушеного права, а та­кож вартості втраченого кредитором майна (витрати з ре­монту автомобіля, на придбання пошкодженої речі і т. ін.).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором. Коли інше не передбачено законом або договором, при визначенні збитків беруть до уваги рин­кові ціни, що діяли на день добровільного задоволення борж­ником вимоги кредитора, у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що діяли на день ухвалення рішення;

• втрачену вигоду (неодержані доходи) — доходи, які особа могла реально одержати за звичайних умов, якби її право не було порушено. При визначенні неодержаних до­ходів враховують вжиті кредитором заходи для їх одержан­ня і здійснені з цією метою приготування. Прикладом втра­ченої вигоди може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки змушений витратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який мав би від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення.

Коли за порушення зобов'язання встановлена неустой­ка, то її стягують у повному розмірі понад відшкодовані збитки, якщо інше не було передбачено угодою сторін.

Відшкодування збитків у разі невиконання зобов'язан­ня і сплати неустойки за його невиконання звільняє борж­ника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше не передбачено законом або договором.

У разі невиконання боржником обов'язку передати кре­диторові індивідуально визначену річ як предмет зобов'язан­ня кредитор має право вимагати відшкодування завданих йому збитків, а також відібрання цієї речі у боржника. Останнє право відпадає, якщо річ уже передано іншій особі, яка має однорідне право. Якщо річ ще не передано, перева­гу має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого ви­никли раніше, а якщо це неможливо визначити, — той, хто раніше вчинив позов.

Боржник не звільняється від відповідальності за неви­конання грошового зобов'язання. Коли збитки, завдані кре­диторові неправомірним користуванням його грошовими коштами, перевищують суму процентів, передбачених уго­дою, він має право вимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простро­ченої суми, якщо договором або законом не встановлено інший розмір процентів.

Коли порушення зобов'язання сталося з вини обох сторін, суд відповідно зменшує розмір відповідальності борж­ника. Суд має право також зменшити розмір відповідальності: боржника, якщо кредитор з необережності сприяв збільшен­ню розміру збитків, завданих порушенням виконання зобо­в'язання, або не вжив заходів для їх зменшення.

Боржник відповідає за порушення зобов'язання третіми особами, на яких було покладено його виконання, якщо за­коном не передбачено відповідальність безпосередньо вико­навця.

Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відпо­відальність іншої особи. Наприклад, за гарантією банк, інша фінансова установа відповідає перед кредитором за пору­шення зобов'язання боржником. У цьому разі до пред'яв­лення вимоги гаранту кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовив­ся задовольнити вимогу кредитора чи кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимо­гу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Після отримання вимоги кредитора особа, яка несе суб­сидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі подання позову, — подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі.

За загальним правилом цивільно-правова відповідаль­ність може мати місце за наявності складу правопорушення. Саме склад цивільного правопорушення є юридичним фактом, який породжує правовідносини між правопоруш­ником і потерпілим та створює певні претензії потерпілого та обов'язки порушника відшкодувати шкоду, заподіяну протиправними діями. Сукупність умов, за яких може на­стати відповідальність у вигляді відшкодування збитків, і називають загальним складом цивільно-правової відпові­дальності. До таких умов належать:

• протиправність поведінки боржника. Протиправною визнається поведінка, яка порушує норму права, незалеж­но від того, чи знав правопорушник про протиправність своєї поведінки (передбачається порушення закону або договору боржником). Протиправна поведінка набуває вираження у вигляді не тільки протиправної дії, а й бездіяльності. На­приклад, прострочення боржника або прострочення креди­тора;

• шкода є другою неодмінною умовою цивільно-право­вої відповідальності у формі відшкодування збитків. Шко­да може бути майновою (пов'язана з відповідними матері­альними втратами) або моральною, яка полягає у втратах немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань потерпілого;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками чи іншими негативними наслідками, що настали для потерпілої сторони. Причинний зв'язок — зв'язок, що об'єктивно існує між поведінкою боржника і наслідком, який настав. У тих випадках, коли наслідок є проявом ви­падкового, незакономірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржника не є істотною, причинний зв'я­зок відсутній. Не вважається таким випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобо­в'язання, відсутність у боржника необхідних коштів;

• вина боржника. Вина — це певне психічне ставлен­ня особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків. У кримінальному праві діє презумпція невинності, а в цивільному — презумпція винності боржника. Відсутність ' власної вини в цивільному праві доводиться особою, яка і порушила зобов'язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність. Особа є невинною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. В цивільному праві і форма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності.

Якщо для покладення на правопорушника цивільної і відповідальності у формі відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок, вина), то для стяг-^; нення неустойки або втрати завдатку кредиторові досить ' довести, що поведінка боржника є протиправною, а вина його припускається, коли він не довів відсутності своєї ^! вини в порушенні зобов'язання. Тут має місце неповний, "урізаний" склад правопорушення.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є також те, що вона може настати й без вини, якщо це передбачено законом або договором. Це можна пояснити специфікою деяких договорів та особливостями позадоговірних відно­син. Так, власник джерела підвищеної небезпеки зобов'я­заний відшкодувати шкоду, заподіяну цим джерелом підви­щеної небезпеки, якщо не доведе, що шкода виникла вна­слідок непереборної сили або умислу потерпілого. За дого­вором зберігання професійний зберігач відповідає також за втрату або пошкодження речі, якщо не доведе, що це стало­ся внаслідок непереборної сили.

У Цивільному кодексі України відповідальність без вини (крім дії непереборної сили) встановлена також для осіб за порушення зобов'язань у зв'язку зі здійсненням ними підприємницької діяльності.