Що означає право інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Окрім основних факторів, які впливають на якісні ха­рактеристики вироблення товару, значну роль можуть ві­дігравати певні властивості того чи іншого географічного району. Це можуть бути різноманітні фактори — вода, по­вітря, ґрунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови. На­приклад, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості; на виробництво пива впливає низка властивостей саме певного географіч­ного району — вода, ячмінь, хміль тощо; тканина певного сорту може бути вироблена з вовни овець певної породи, що вирощується в певній місцевості.

Цивільний кодекс України визначає, що обсяг правової охорони географічного зазначення визначається харак­теристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (їі) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на геогра­фічне зазначення. Географічне місце — це будь-який гео­графічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокре­ма країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

Заявником на реєстрацію місця походження товару, можуть бути будь-яка юридична чи фізична особа, асоціа­ція споживачів, інша особа, визначена законом, яка має намір виробляти товар з характерними для цього географіч­ного об'єкта властивостями або вже виробляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість цього інсти­туту, що право на використання найменування місця по­ходження товару не є монопольним, тобто не є виключним правом. Це означає, що одне й те саме найменування місця походження товару може бути зареєстровано на ім'я кількох заявників — користувачів цього найменування.

Особа, яка зареєструвала на своє ім'я найменування місця походження товару, одержує право на його використання (але не виключне право), якщо вироблюваний товар відповідає вимогам, викладеним у заявці на реєстрацію.

Право користування найменуванням місця походження товару на підставі державної реєстрації може бути надано за такої умови: виробник товару знаходиться в тому ж гео­графічному місці й виробляє товар з тими ж властивостя­ми, які визначені у свідоцтві про реєстрацію. Реєстрації підлягає тільки кваліфіковане зазначення товарів, яке скла­дається із двох видів: назва походження товару і географіч­не зазначення походження товару.

Правова охорона походження товару надається за таких умов:

• е назвою географічного місця, з якого цей товар похо­дить;

• вживається як назва певного товару чи як складова цієї назви;

• у вказаному цією назвою географічному місці об'єктив­но існують характерні природні умови чи поєднання харак­терних природних умов і людського фактора, що надають товару особливі властивості порівняно з однорідними това­рами з інших географічних місць;

• позначуваний цією назвою товар має відповідні вла­стивості, що виключно або головним чином зумовлені ха­рактерними для цього географічного місця природними умо­вами чи поєднанням цих умов з характерним для цього гео­графічного місця людським фактором;

• виробництво (видобування) і переробка позначувано-го цією назвою товару здійснюється в межах зазначеного географічного місця.

Свідоцтво, що посвідчує реєстрацію права на викори­стання кваліфікованого географічного зазначення, діє без­строкове за умови збереження характеристик товару (по­слуги), позначених цим зазначенням.

Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікова­ного зазначення походження товару, пов'язаного з геогра­ фічним місцем на території України, може бути подана тіль­ки після його реєстрації в Україні.

Право на використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару може бути припинено: за рішенням суду (у зв'язку з втратою товаром особливих вла­стивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі); у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є володільцем свідоцтва; у разі подання володільцем свідоцтва заяви про відмову від права на використання цьо­го зазначення; у разі несплати збору за продовження дії свідоцтва.

Книга п'ята ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Зобов'язальне право є основним розділом будь-якого при­ватного права. Воно регулює майнові відносини у сфері ви­робництва і цивільного обороту. Предмет зобов'язального пра­ва — це певна поведінка зобов'язальної особи. У джерелах римського права зобов'язання — оЬ1і§аїіо — визначалося так:

зобов'язання є правовими ланцюгами, що примушують нас щось виконати відповідно до законів нашої держави.

До виникнення зобов'язання боржник абсолютно віль­ний: не обтяжений ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в зобов'язання, він певним чином обмежує себе, обтяжує обіцянками, обмежує свою свободу, покладаючи на себе правові обов'язки, правові пута. Саме тому у визначеннях зобов'язань римські юристи наголошують на ланцюгах, кайданах, путах тощо.

Зобов'язання — це складне юридичне поняття, право­відносини, в яких сторонами є кредитор і боржник, а змістом — права і обов'язки сторін. Як і будь-які право­відносини, зобов'язання підлягає захисту з боку держави.

У сфері майнових відносин зобов'язання посідають про­відне місце. Вони опосередковують усі сфери виробництва, переміщення і розподілу товарів. Виробництво, будівництво, транспортування, цивільний обіг товарів, побутове обслу­говування населення, цивільно-правові операції з руху то­варів здійснюються у формі цивільно-правового зобов'язан­ня. Зобов'язання пронизують сферу майнових відносин у будь-якому суспільстві й в усі часи. Так, у Німецькому цивільному уложенні (1896 р.), положення якого вплинули на норми Японії, Бразилії, Швейцарії, Австрії, Перу та інших держав, включаючи колишній СРСР, зобов'язально­му праву присвячена Друга книга.

Книга п'ята Цивільного кодексу України "Зобов'язаль­не право" складається з трьох розділів і 37 глав (ст. 509—-1215). Ідеться про договірні відносини, пов'язані з передан-ням майна у власність, виконанням робіт, наданням послуг тощо. Крім того, книга регулює відносини, що виникають із правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення. Кожний вид зобов'язань має особливості, що зумовлює їх відносну самостійність і ство­рення окремих інститутів зобов'язального права. Загальні правила, що поширюються на всі види зобов'язань, станов­лять загальні положення про зобов'язання. До них нале­жать норми про поняття зобов'язання, сторони зобов'язан­ня, виконання і забезпечення виконання зобов'язання, при­пинення зобов'язання, правові наслідки порушення зобов'я­зання та відповідальність за його порушення.

Норми договірного права є переважно диспозитивними, а недоговірні зобов'язання регламентуються імперативни­ми нормами. В регулюванні договірних відносин важливе значення надається звичаям ділового обігу.

До новел книги п'ятої необхідно віднести інститут замі­ни кредитора у зобов'язанні, поняття порушення зобов'я­зань, нову форму цивільної відповідальності (сплати штраф­ної неустойки), нові договори, що забезпечують економіч­ний обіг (лізинг, договірне управління майном, факторинг, комерційна концесія тощо), нові недоговірні зобов'язання, що виникають із односторонніх правомірних дій (публічне обіцяння винагороди без оголошення конкурсу, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, ве­дення чужих справ без доручення).

Серед охоронюваних зобов'язань новим є інститут зобо­в'язань, які виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної осо­би, створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної або юридичної особи. Доповнено умови настання відповідаль­ності з відшкодування шкоди, завданої органами держав­ної влади. Автономної Республіки Крим та місцевого само­врядування, відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, а також шкоди через недоліки у товарах, виконаних роботах, наданих послугах.