Що таке захист цивільних прав та інтересів?

Право на захист — це суб'єктивне цивільне право пев­ної особи, тобто вид і міра Ті можливої (дозволеної) пове­дінки із захисту своїх прав.

Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. У сфері цивільних відносин крім прав є величезна кількість інте­ресів, як загальних, так і персоніфікованих. Наприклад, інтерес одного зі спадкоємців у виділенні йому конкретного майна в натурі чи інтерес матері у проживанні дітей саме з нею вважаються такими, що охороняються законом. Тобто кожна особа має право на захист свого права й інтересу.

Право на захист особа здійснює на власний розсуд. Ви­рішення особою, права та інтереси якої порушені, питання про те, подавати позов чи утриматися від цього, — справа приватна. Але нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене.

Судова процедура захисту цивільних прав та інтересів суб'єктів цивільно-правових відносин регламентується нині двома кодексами: Цивільним процесуальним кодексом України та Господарським процесуальним кодексом Украї­ни. Кожна особа має право звернутися до суду за захи­стом свого особистого чи майнового права або інтересу.

Суд може визнати незаконним та скасувати правовий акт індивідуальної дії чи нормативно-правовий акт органу держав­ної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або орга­ну місцевого самоврядування, якщо він суперечить нормам ци­вільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Цивільний кодекс України до органів, що здійснюють захист, крім суду, відносить і нотаріусів. Для цього є всі підстави. За ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють на документах, що встановлю­ють заборгованість, виконавчі написи. Вчинення виконав­чого напису можливе, якщо документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності борж­ника перед стягувачем.

Стягнення за виконавчим написом проводиться так само, як і виконання судових рішень. Тому за юридичною силою виконавчий напис, вчинений нотаріусом, прирівнюється до рішення суду.

У випадках, передбачених законом, особа має право звер­нутися за захистом цивільних прав та інтересів до Прези­дента України, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовря­дування, які діють у межах та у спосіб, визначені Консти­туцією України.

Особа має право також на самозахист своїх прав від по­рушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосу­вання особою, право якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам громадянського суспільства.

Способи самозахисту можуть обиратися самою особою або визначатися договором, законом або іншим норматив­но-правовими актами. Ці способи мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідкам, що спричинені цим правопорушенням. Наприклад, самозахист у стані необхідної оборони або за­хист цивільних прав у стані крайньої необхідності.

Цивільний кодекс України встановлює такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом:

• визнання права (скажімо, права власності на певну річ);

• визнання правочину недійсним;

• припинення дій, які порушують право;

• відновлення становища, яке було до порушення (на­приклад, винна особа, яка внаслідок протиправних дій по­шкодила майно іншої особи, повинна відновити це майно);

• примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, автотранспортне підприємство відповідно до договору не надало автомобіль під завантаження товару вантажовід­правникові, тому останній має право через суд вимагати на­дання відповідних транспортних засобів);

• зміна правовідношення;

• припинення правовідношення (наприклад, із закінчен­ням строку договору, останній втрачає чинність);

• відшкодування збитків, у тому числі завданих у стані крайньої необхідності;

• компенсація моральної шкоди;

• визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місце­вого самоврядування.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування у повно­му обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Збитками визнаються:

• втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного пра­ва (реальні збитки);

• доходи, які особа могла б реально одержати за звичай­них обставин, якби її право не було порушено (втрачена вигода).

Коли особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір втраченої вигоди, що має відшкодо­вуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Особа має право на відшкодування і моральної (немай-нової) шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та страж­даннях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я; у душевних страждан­нях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких ро­дичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазна­ла у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізич­ної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим май­ном або в інший спосіб та незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, і не пов'язується з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від харак­теру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбав­лення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру від­шкодування суд також враховує вимоги розумності та справедливості.

Зразок позовної заяви до суду про захист порушеного права в результаті невиконання зобов'язання за договором позики

До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська

Позивач:

Стасюк Лідія Іванівна, яка мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Пушкіна. 57, кв. 12

Відповідач:

Захарченко Ярослав Дмитрович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Пушкіна, 57, кв. 9

Ціна позову: 8000 грн

ПОЗОВНА ЗАЯВА

20 грудня 2003 р. відповідач Захарченко Ярослав Дмитрович позичив у мене за розпискою 3000 (три тисячі) гривень і зобов'я­зався повернути зазначену суму 1 травня 2004 р. У зазначений термін відповідач борг не повернув, чим не виконав взяте за дого­вором позики зобов'язання. На мою пропозицію про добровільну сплату боргу не відповів.

Відповідно до ст. 612, 1050 Цивільного кодексу України

ПРОШУ:

Стягнути з відповідача Захарченка Ярослава Дмитровича на мою користь борг за договором позики в сумі 3000 грн і судові витрати у розмірі ЗО грн.

Для забезпечення позову, накласти арешт на майно відповіда­ча, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Пушкі­на, 57, кв. 9.

Додаток:

— Розписка відповідача про одержані гроші;

— Квитанція про сплату державного мита;

— Копія позовної заяви.

1 липня 2004 р. Стасюк Л.І.

Книга друга

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Фізична особа може бути власником, підприємцем, про­дукувати матеріальні та нематеріальні блага лише в тому разі, якщо матиме сприятливі умови для життя у букваль­ному, фізичному розумінні цього слова і для життя у за­гальному вимірі як можливості вільного прояву і розвитку своєї особистості, забезпечення поваги до особи та її захи­щеності.

Регулювання Цивільним кодексом особистих немайно-вих відносин, які не пов'язувалися з майновими, в колиш­ньому СРСР розпочалося ЗО років тому і зводилося голов­ним чином до забезпечення захисту честі, гідності та діло­вої репутації. Так зване позитивне регулювання цих відно­син або взагалі не здійснювалося, або було винесене за межі цивілістичного правового матеріалу, хоча за своїм змістом вони належали до цивілістики. Тривалий час коло особи­стих немайнових відносин, що перебували у сфері регулю­вання цивільного права, було гранично вузьким.

Відтепер, у зв'язку з прийняттям Конституції України і нового Цивільного кодексу- України, до предмета регулювання цивільного права входить широке коло особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими. Це ста­вить нові завдання перед цивілістичною наукою, а саме:

дослідити сутність особистих немайнових відносин, вияви­ти їх ознаки (риси), особливості виникнення і здійснення цих відносин.

Юридичним фундаментом цієї частини Цивільного ко­дексу є другий розділ Конституції України про права люди­ни і громадянина. Конституційні права людини повністю перенесено до другої книги, де зміст їх розширено, конкре­тизовано.

Другу книгу Цивільного кодексу України можна назва­ти Кодексом про особисті права фізичної особи. Книга скла­дається з трьох глав (ст. 269—315), що регулюють особисті немайнові відносини, пов'язані зі здійсненням особистих прав як у непорушному стані, так і у випадках порушення зазначених відносин. Забезпечується до трьох десятків осо­бистих прав фізичної особи. Книга містить перелік способів захисту особистого немайнового права у разі його порушен­ня. Зокрема передбачаються відшкодування збитків, ком­пенсація моральної шкоди, заборона випуску у світ газети чи книги, в яких міститься неправдива інформація про осо­бу. Передбачено можливість і вилучення тиражу таких видань та знищення його. Це повністю відповідає вимогам Конституції України.

Другою книгою ЦК України введено в дію вкрай важливі положення, що головним обов'язком держави є не тільки утвердження, а й забезпечення прав і свобод людини. На державу покладається обов'язок створення такого правового порядку, за яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Людина визнається найви­щою соціальною цінністю, а її права і свободи мають визна­чати зміст і спрямованість діяльності держави.

Людина починається не з майнових уподобань, а з ду­ховних цінностей: особистого життя, здоров'я, імені та ін. Людина передусім — це духовний світ, а вже потім — влас­ник, підприємець.