М. Дніпропетровськ, вул. Кірова, 40, кв. 10



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

М. Дніпропетровськ, вул. Кірова, 40, кв. 10



Відповідач:

Хрущ Петро Степанович, який мешкає за адресою:

М.Дніпропетровськ, просп. Карла Маркса, 17 редакція газети"Зірка"юридична адреса:

м. Дніпропетровськ50,вул. Степанова, 1

ПОЗОВНА ЗАЯВА

10 липня 2004 р. у газеті "Зірка" опублікована стаття грома­дянина Хруща Петра Степановича, яка має назву "Великий підприємець". Викладені в статті факти не відповідають дійсності. Зокрема в ній говориться, що я. Колісник С.Г., займався діяль­ністю, пов'язаною з вивезенням кольорових металів за межі України, тим часом, як подібним питанням я не цікавився і нічо­го подібного не вчиняв. Моя трудова діяльність пов'язана з укла­данням договорів контрактації сільгосппродукції. На підтверджен­ня своєї діяльності навожу перелік укладених мною правочинів.

Відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України

ПРОШУ:

Зобов'язати редакцію газети "Зірка" і Хруща Петра Степанови­ча спростувати викладений у статті "Великий підприємець" факт, що не відповідає дійсності і порушує моє особисте немайнове право.

Для підтвердження позову викликати до суду свідків:

1. Марчука Ігоря Миколайовича, м. Дніпропетровськ, вул. Пер-шотравнева, 17, кв. 7.

2. Зайченка Андрія Степановича, м. Дніпропетровськ, вул. Пер-шотравнева, 22, кв. 9.

Додаток:

1. Примірник газети "Зірка" за 10 липня 2004.р., де опубліко­вана стаття за підписом Хруща П.С. "Великий підприємець".

2. Квитанція про сплату державного мита.

3. Копія позовної заяви.

1 серпня 2004 р. Підпис (Колісник С.Г.)

Які немайнові права забезпечують природне існування фізичної особи?

Право на життяі охорону здоров'я означає юридичне забезпечену можливість фізичної особи вимагати до суду припинення будь-яких дій, якщо вони погрожують здоро­в'ю або життю. При цьому норми цивільного права можуть бути застосовані не лише після того, як шкоду здоров'ю вже заподіяно, а й тоді, коли є небезпека, яка загрожує життю та здоров'ю, що створена внаслідок господарської та іншої діяльності. Тому це має велике попереджувальне значення. Зміст права на життя і охорону здоров'я вклю­чає такі правила:

• фізична особа не може бути позбавлена життя. Здоро­в'я забезпечується власним відповідальним ставленням осо­би до нього, а також системою діяльності державних та інших організацій, що передбачені Конституцією Украї­ни, Цивільним кодексом України та іншими законами;

• медико-біологічні та інші дослідження й експеримен­ти, що є небезпечними для життя, можуть проводитися лише щодо повнолітньої особи і за її згодою;

• забороняється задоволення прохання особи про при­пинення її життя, а стерилізація може відбутися лишезабажанням повнолітньої особи;

• здоров'я є станом духовного і соціального благополуччя і не пов'язується лише з відсутністю хвороб та фізичних вад;

• штучне переривання вагітності, якщо вона не переви­щує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки. Перелік обставин, що дають право на переривання вагіт­ності після 12 тижнів вагітності за медичним та соціальним показниками, визначається законом;

• повнолітня жінка має право за медичними показника­ми на штучне запліднення та імплантацію зародка;

• особа, яка звернулася за наданням медичної допомо­ги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування

відповідно до його рекомендацій,на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я;

• медична допомога особі, яка досягла 14 років, нада­ється за її згодою;

• повнолітня особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування;

• забороняється надання за місцем праці або навчання інформації про діагноз та методи лікування особи;

• забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи;

• у разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути при­сутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскар­ження цих висновків до суду;

• особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї інших ме­дичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката — для захисту своїх прав, а також свя­щеннослужителя для відправлення релігійного обряду.

Право на свободу та особисту недоторканність означає юридичне забезпечену можливість фізичної особи без пере­шкод розпоряджатися собою на власний розсуд і припиня­ти будь-які протиправні дії, які обмежують особисту свобо­ду, та вимагати до суду припинення дій особи, якщо ці дії обмежують особисту свободу, зокрема свободу переміщен­ня, свободу обирати рід занять та ін.

Право на свободу та особисту недоторканість є одним із найважливіших прав людини. Відповідно до цього права, ніхто не може бути заарештований або триматися під вар­тою інакше, ніж завмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленому законом. Особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи пока­ранню. Шкода, завдана фізичній особі такими діями, підля­

гає відшкодуванню у повному обсязі. Відшкодуванню підля­гає також моральна шкода.

Не допускається фізичне покарання батьками (усинови­телями), опікунами, піклувальниками, вихователями ма­лолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних.

Взяття органів (тканин) з тіла фізичної особи, яка помер­ла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановле­них законом. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних мате­ріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля озна­чає юридичне забезпечену можливість фізичної особи на безпечні, сприятливі умови праці, проживання, навчання, на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, та вимагати до суду відшкодування заподіяної шкоди й заборони госпо" дарської та іншої діяльності, яка завдає шкоди довкіллю.

Кожна особа має право на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок негативного впливу на довкілля діяльності підприємств, установ, орга­нізацій та окремих громадян. Діяльність суб'єктів, що при­зводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Шкода, заподіяна такою діяльністю, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. У відповідних випадках враховуються витрати на лікування й відновлення здоро­в'я та витрати, пов'язані зі зміною місця проживання, про­фесії, а також не отримані прибутки за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, при­датного для використання за цільовим призначенням, та інші витрати та не одержані прибутки громадян, пов'язані з погіршенням стану довкілля.

Екологічна інформація є відкритою, засекречувати її заборонено.

Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту), а також на належні, безпечні та здорові умови праці, прожи­вання, навчання тощо.

Право на донорство означає юридичне забезпечену мож­ливість фізичної особи бути донором крові, її компонентів, а також репродуктивних речовин та інших тканин. Донор­ство крові, її компонентів, органів та інших анатомічних матеріалів, репродуктивних клітин здійснюється відповід­но до закону. Взяття органів та інших анатомічних мате­ріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Особа має право дати письмову згоду на донорство тканин та органів на випадок своєї смерті або заборонити його. Члени сім'ї донора мають право знати ім'я фізичної особи реципієнта.

Право на сім'ю означає юридичне забезпечену мож­ливість незалежно від віку та стану здоров'я фізичної особи мати сім'ю і заборону бути проти її волі розлученою з сім'єю, крім випадків, передбачених законом. Особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має право втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Право на опіку або піклування означає юридичне забез­печену можливість фізичної особи, що є малолітньою, не­повнолітньою, недієздатною або обмеженою у дієздатності, мати опікуна та піклувальника. Дієздатна фізична особа, що є немічною за станом здоров'я, має право на призначен­ня їй помічника, яке здійснюється органами соціального захисту відповідно до закону.

Дітям, яким виповнилося 10 років, надається право ви­бору опікуна, а особи, яким виповнилося 14 років, за ви­нятком недієздатних, мають право на'вибір піклувальника.

Які немайнові права забезпечуютьсоціальнебуття фізичної особи?

Право на ім'я забезпечує правову індивідуалізацію осо­би. Право на власне ім'я надає його носієві юридичне забез­печену можливість мати з моменту народження певне ім'я, вимагати від оточення, щоб його називали власним іменем. Інші особи не можуть користуватися цим ім'ям чи привлас­нювати його. Використання імені фізичної особи в літера­турних та інших творах як персонажа допускаєтьсялише за їїзгодою, а після її смерті — за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, — батьків, братів та сестер.

Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.

Ім'я особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчи­ненні злочину або адміністративної провинності, може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання чинності, відповідно, вироком суду чи постановою адміністративного органу. Ім'я потерпілого від правопорушення, а також ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого жит­тя сторін, може бути обнародуване чи використане іншими особами лише за його згодою.

Особа, якій виповнилося 14 років, має право у поряд­ку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника зміни­ти своє прізвище та ім'я. Ім'я по батькові може бути змі­нене у разі зміни батьком свого імені. Прізвище фізичної особи може бути змінене відповідно до закону у разі реє­страції шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його не­дійсним.

Право на честь, гідність та ділову репутацію є юридич­не забезпеченою можливістю фізичної особи вимагати від

оточення осіб утриматися від будь-яких дій, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію.

Честь і гідність — це важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особі. Кожен має право на повагу до його гідності, честі та право на недоторканність своєї діло­вої репутації.

Честь це певна соціальна оцінка фізичної особи, яка визначається вчинками, професійною діяльністю та погля­дами конкретної особи в контексті норм суспільного життя.

Гідність — це самооцінка особою своїх ділових, мораль­них та інших соціальних якостей. Є певні об'єктивні кри­терії при визначенні честі та гідності, які підлягають оцінці на предмет їх порушення чи непорушення.

Ділова репутація суспільна категорія, дуже близь­ка до честі та гідності. Як і честь та гідність, ділова репута­ція базується на певній суспільній оцінці фактичних ділових якостей фізичної особи.

Фізична особа, людська гідність, честь або ділова репута­ція якої зганьблена усно, письмово чи будь-яким іншим чином, має право звернутися для їх захисту з позовом до суду.

Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тіла особи, що померла, а також до місця поховання особи. У разі глу­му над тілом особи, що померла, або над місцем її похован­ня, члени її сім'ї, родичі мають право на компенсацію зав­даної їм матеріальної і моральної шкоди.

Право на індивідуальність, особисте життя та його тає­мницю означає, що кожна фізична особа має право на збе­реження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомитись із ним інших осіб. Обставини особистого життя особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, підтвердженні вироком, рішенням (постановою) суду.

Право на інформацію і на особисті папери дає фізичній особі змогу відповідно до закону шукати, одержувати та поширювати інформацію. При поширенні інформації особа зобов'язана переконатися в її достовірності. Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, за­сновниками яких є відповідні державні органи чи органи місцевого самоврядування), є достовірною. Особа, яка по­ширила таку інформацію, не зобов'язана перевіряти її до­стовірність і не відповідає у разі її спростування.

Збирання, збереження, використання і поширення ін­формації про особисте життя фізичної особи проти її волінедопускається.

Не допускається також збирання інформації, яка є дер­жавною таємницею або конфіденційною таємницею юридич­ної особи.

Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, записки, особисті архіви, матеріали тощо) фізичної особиє її власністю. Кожному надається свобода у створенні, ве­денні та накопиченні особистих документів.

Право на особисті папери дає особі змогу не допускати третіх осіб до особистої документації. Цьому праву відпо­відає і обов'язок оточення утримуватися від отримання ін­формації, що міститься в особистій документації особи.

Особа, якій належать особисті папери, може усно або письмово розпоряджатися ними на власний розсуд, у тому числі на випадок своєї смерті. Ознайомлення з особистими матеріалами, їх використання, у тому числі шляхом опуб­лікування, допускається лише за згодою фізичної особи.

Право на місце проживання і на недоторканність жит­ла. Фізична особа має право на вибір місця проживання та його зміну. Новонароджена дитина одержує право на місце проживання за місцем проживання своїх батьків (усино­вителів).

Житло особи є недоторканним. Це право ґрунтується на Конституції України (ст. ЗО), у якій встановлено, що ніхто не має права без вмотивованого рішення суду увійти до житла проти волі осіб, які проживають у ньому.

Відповідно до права на недоторканність житла, уповно­важена особа може діяти у своєму житлі на свій розсуд і перешкоджати будь-яким способом вторгненню у нього поза волею осіб, які там проживають, крім випадків, прямо за­значених у законі. Це означає, що ніхто не вправі вказува­ти особі, як вона має право поводитися у своєму житлі, як організовувати свій побут тощо.

Закон встановлює низку винятків, коли можливе про­никнення у житло третіх осіб поза волею особи, яка там проживає. Зокрема це може бути: пожежа, вибух газу, про­філактичні роботи з контролю за газовим обладнанням, об­шук за рішенням суду та ін.

Особа не може бути виселена з житла, крім випадків, передбачених законом або договором.

Право на вибір роду занять і на пересування означає, що фізична особа не може бути присилувана до виконання примусової чи обов'язкової праці, а сама має право на вибір та зміну роду занять. У випадках, встановлених законом, фізичній особі може бути заборонено виконувати певну ро­боту або обіймати певні посади.

Використання примусової праці забороняється. Не вва­жається примусовою військова або альтернативна (не­військова) служба, а також робота чи служба, яка вико­нується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Особа, якій виповнилося 14 років, має право на вільне пересування по території України і вибір місця перебування. Особа, якій виповнилося 16 років, має право на вільний само­стійний виїзд за межі України, а особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.

Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений зако­

ном. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтере­си державної безпеки, охорони громадського порядку, жит­тя та здоров'я людей.

Військовослужбовці строкової служби, а також особи, які відбувають альтернативну (невійськову) службу, можуть бути обмежені у здійсненні права на пересування.

Право на свободу об'єднань і на мирні зібрання озна­чає, що фізичні особи мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Законом, стату­тами об'єднань громадян можуть встановлюватися вимоги до особи, згідно з якими вона може бути засновником цього об'єднання або його членом. Належність чи неналежність особи до об'єднання не є підставою обмеження її прав, на­дання їй пільг чи переваг.

Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Органи дер­жавної влади можуть заборонити або припинити проведен­ня зібрань, якщо вони порушують громадський порядок» Створюють загрозу життю та здоров'ю їх учасників та інших осіб, відповідно до закону.

Право на таємницю кореспонденції дає змогу фізичній особі перешкоджати третім особам у доступі до власного ли­стування, телефонних розмов та інших видів кореспонденції.

Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути доведені до відома третіх осіб, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила ко­респонденцію, і адресата. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої особи, то на її опублікування по­трібна її згода.

Порушення таємниці кореспонденції може бути дозво­лено лише судом у випадках, передбачених законом, з ме­тою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими спосо­бами одержати інформацію неможливо.

Охороняючи інтереси особи, яка зображена на фотогра­фіях та у творах образотворчого мистецтва. Цивільний ко­декс України визначає, що фотографія, твір мистецтва, де зображено особу, можуть бути публічно показані, відтво­рені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті — за згодою близьких родичів. Фотографія може бути розповсюджена проти волі особи, яка зображена на ній, якщо це зумовлено необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода, яку дала фізична осо­ба, зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана близькими родичами, які повинні відшкодувати витрати особі, що здійснювала публічний показ, відтворення чи розповсюдження фото­графії, іншого художнього твору.

Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фото­графія, інший художній твір може бути публічно показа­ний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Після смерті такої особи її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії за умови відшко­дування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків.

Книга третя ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА

Інститут права власності посідає центральне місце в си­стемі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України. Чим же пояснити таке значення інституту права власності?

Протягом 70 років у колишньому СРСР право приватної власності було під забороною, а панувало виключне право власності — держави. В умовах радянської влади приват­ному праву було надано негативне значення. Ще в 1920 р. В. Ленін вчив, що "ми нічого приватного в галузі господар­ства не визнаємо".

Виходячи з викладеного, виникає необхідність дещо на­гадати про поняття власності та умови, за яких розробля­лась третя книга ЦК України.

Власність можна проаналізувати щонайменше у двох аспектах: економічному і соціальному. Розглядаючи влас­ність в економічному плані, потрібно виходити з того, що власність — це відношення суб'єкта (фізичної особи, юри­дичної особи, держави, територіальної громади) до тієї чи іншої речі як до належної йому, як до своєї. Саме на роз-

поділі"моє і не моє" ґрунтується власність. Таким чином, власність — це відносини між людьми з приводу речі. З од­ного боку цих відносин — власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з другого — невласник, всі інші особи, які повинні ставитися до цієї речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними.

Слід підкреслити, що й саме суспільство неможливе без тих чи інших відносин власності: ці відносини визначають його економічну структуру, ідеологічне, моральне і політич­не обличчя.

Відносинам власності як суспільним майновим відноси­нам притаманний вольовий характер, що виявляється в можливості власника своєю волею володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном.

Соціальне значення власності полягає в тому, щоза до­помогою власності забезпечується самовираження особи, наповнюється реальним змістом її правоздатність. Відігра­ючи значну роль у житті суспільства, власність не може залишатися поза увагою права.

Згадаємо ситуацію 1994—1998 рр., коли в Україні про­водилася титанічна та самовіддана робота великої групи вче­них, юристів з підготовки Цивільного кодексу. Гостроти цій ситуації додало те, що в Україні в той час було "відпущено ціни", тобто введено в дію радикальний захід, мета якого полягала в "утворенні ринку" на місці планової економіки. Зазначені революційні кроки здійснювалися за відсутності розвинутого цивільного права. Зрозуміло, що в проведенні ринкових перетворень не могли допомогти окремі, навіть радикальні "ринкові" закони (про оренду, про підприємни­цтво, про підприємства в Україні, про власність та ін.). Для успішного здійснення реформ потрібна була принципово нова правова платформа, яка б виражала юридичне забез­печену економічну свободу, свободу особистості, її верхо­венство над владою. А цього у сфері економічного життя можна досягти, лише запровадивши у дію розроблене су­часне цивільне законодавство, побудоване на засадах при­

ватного права. Книга третя Цивільного кодексу істала тим джерелом, яке на нових засадах приватногоправа регулюєінститут власності та інші речові права.

Третя книга ЦК складається з двох розділів і 12 глав (ст. 316—417). Розділ І визначає загальні положення про право власності, набуття та припинення права власності, право спільної власності, право власності на землю та на житло. Розділ II визначає загальні положення про право на чуже майно, право володіння чужим майном, право кори­стування чужим майном, право користування чужою зе­мельною ділянкою для сільськогосподарських потреб і пра­во користування чужою земельною ділянкою для забудови.

Приблизно так само побудований інститут права влас­ності у Цивільному кодексі Російської Федерації (1994— 1995 рр.). Правовому регулюванню інституту права влас­ності у Німецькому цивільному уложенні (1896 р.) присвя­чена третя книга —"Право на речі", в якій розкриваються інститути володіння, право власності, іпотеки, заставного права.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.204.31 (0.018 с.)