Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Зразок заяви до нотаріальної контори про зміну заповітуСодержание книги
Поиск на нашем сайте
До другої державної нотаріальної контори м. Дніпропетровська Гончарука Степана Миколайовича, який мешкає за адресою: М.Дніпропетровськ, вул. Щорса, 1а ЗАЯВА ПРО ЗМІНУ ЗАПОВІТУ Я, Гончарук Степан Миколайович, до заповіту, посвідченого Вашою нотаріальною конторою 15 травня 2000 р., за реєстром № 8/444, даною заявою вношу такі зміни: — Килим вовняний настінний я заповідаю не Гончарук Л.М., а Глущенко Світлані Якимівні, яка мешкає за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Зелена, 3; — Особисту бібліотеку (1000 книг) я заповідаю Бабенку Володимиру Дмитровичу, який мешкає за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Всебратська, 53. 10 листопада 2003 р. Гончарук С.М. 10 листопада 2003 р. я, Котельницька В.С., державний нотаріус другої державної нотаріальної контори М.Дніпропетровська, засвідчую справжність підпису Гончарука Степана Миколайо- вича, який зроблено в моїй присутності. Особу гр. Гончарука С.М„ котрий підписав документ, встановлено. Зареєстровано у реєстрі за № 11/102. Стягнуто державного мита в сумі (грн)... Державний нотаріус Котельницька В.С. М.П. Які заповіти прирівнюються до нотаріально посвідчених? Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Але в інтересах осіб, які проживають у населеному пункті, де немає державного або приватного нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування. Крім того, до нотаріально посвідчених прирівнюються: • заповіти осіб, що перебувають на лікуванні у лікарні, госпіталі, інших стаціонарних лікувальних закладах, а також осіб, що проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, які були посвідчені головними лікарями, їхніми заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, госпіталів та інших стаціонарних лікувальних закладів, а також начальниками госпіталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів; • заповіти фізичних осіб, які плавають на морських судах, річкових судах, що ходять під прапором України, посвідчені капітанами цих суден; • заповіти фізичних осіб, які беруть участь у пошуко-, вих та інших експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій; • заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, де немає нотаріусів, також заповіти цивільних осіб, що працюють у цих частинах, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами військових частин; • заповіти осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками виправно-трудових установ; • заповіти особи, яка тримається під вартою, посвідчені начальником слідчого ізолятора. Зазначені заповіти повинні бути посвідчені при свідках. Названі вище посадові особи, які посвідчили заповіт, зобов'язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів до державної нотаріальної контори чи державного нотаріального архіву за місцем постійного проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання або місце проживання заповідача невідоме, заповіт надсилається для зберігання до державного нотаріального архіву м. Києва. У чому полягає право на обов'язкову частку в спадщині? Свобода нотаріальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця, а також його непрацездатного подружжя та батьків. Це обмеження полягає в тому, що неповнолітні (які не досягли 18 років) або непрацездатні діти спадкодавця, а також непрацездатні вдова (вдівець), батьки (після 55 років жінки і після 60 років чоловіки, так само й інваліди І, II та III груп) успадковують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом. Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спадкоємці, називають обов'язковою часткою у спад- щині. Якщо заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних спадкоємців (з числа зазначених вище), то заповіт у цій частині буде недійсним. Наприклад, у громадянина А. на момент відкриття спадщини була працездатна дружина та двоє неповнолітніх дітей. За заповітом А. все своє майно заповідав сестрі й цим усунув від спадкування дружину та дітей, які є неповнолітніми. Такий заповіт буде визнано частково недійсним. У цьому разі майно буде розділено так: кожний з неповнолітніх одержить по половині частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом, а решта майна перейде до сестри померлого відповідно до заповіту. В окремих випадках, розмір обов'язкової частки в спадщині може бути зменшений судом з урахуванням конкретних обставин справи. До обов'язкової частки зараховують вартість звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як спадкоємця. Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку. Що таке "заповідальний відказ" і "покладення" на спадкоємця інших обов'язків? Головне в будь-якому заповіті — призначення спадкоємців. Заповідач може призначити одну особу своїм спадкоємцем, заповівши їй усе майно, в чому б не полягало і де б не перебувало. Він може призначити й кілька спадкоємців, розподіливши між ними своє майно. Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, названої в заповіті. Покладення таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом, або легатом. Предметом заповідального відказу можуть бути доручення спадкоємцям передати у власність певну річ чи певну грошову суму третій особі (відказоодержувачу). Відказо-одержувачами можуть бути особи, що належать, а також ті, що не належать до числа спадкоємців за законом. Особливим видом заповідального відказу є покладення на спадкоємця, до якого переходять житловий будинок, квартира або інша будівля, обов'язку надати іншій особі право користуватися ними. Це право користування зберігає чинність і у разі наступної зміни їх власників. Право користування є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Спадкоємець, на якого відповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, що перейшло до нього з відрахуванням частки боргів спадкодавця, що на нього припадають. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини. У чому ж полягає практичне значення заповідального відказу? Чи не простіше призначити відказоодержувача спадкоємцем за заповітом і заповісти йому певну частку майна? Справа в тому, що в певних випадках без використання заповідального відказу заповідач не може досягти мети, яку перед собою ставить. Наприклад, він бажає передати відказоодержувачу майно в тимчасове користування, а за заповітом це неможливо, оскільки спадкоємці отримують майно у власність. Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити ще одне розпорядження, яке має назву покладання. Так, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форм здійснення ритуалу поховання. Відповідно до покладання заповідач, не обтяжуючи спадкоємця заповідальним відказом, може покласти на нього обов'язок виконати певні дії для загальнокорисної мети. Наприклад, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців надавати всім бажаючим можливість оглядати зібрану ним колекцію (скажімо, картин чи книг) або може зазначити порядок використання залишених ним рукописів чи листування. Він також може зобов'язати своїх спадкоємців надавати його картини для організації безкоштовних виставок тощо. Відмінність заповідального відказу від покладення полягає в тому, що за заповідальним відказом доручення виконати певні дії робиться на користь конкретної особи, тобто при заповідальному відказі завжди вимагається наявність трьох суб'єктів — заповідача, обтяженого відказом спадкоємця і відказоодержувача, а при покладенні — конкретна особа, яка має право вимагати, відсутня. Як здійснюється виконання заповіту? Найчастіше виконання заповіту здійснюють призначені спадкодавцем спадкоємці. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено комусь із них. Коли заповіт складено на користь однієї особи, то виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була призначена, відмовилася від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з-поміж себе або призначити іншу особу. Коли інтереси спадкоємців потребують цього, то виконавця заповіту також може призначити нотаріус за місцем відкриття спадщини. Виконавець заповіту незалежно від того, ким його було призначено, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень, але завжди зобов'язаний негайно повідомити про це спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких повинен був вчинити певні дії. Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень, якщо вони пов'язані з вчиненням невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. За порушення цих вимог, він відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог. Повноваження виконавця заповіту посвідчують документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Виконавець заповіту зобов'язаний: • вжити заходів для охорони спадщини; • вжити заходів для повідомлення спадкоємців, відка-зоодержувачів і кредиторів про відкриття спадщини; • вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх обов'язків; • управляти спадщиною; • видати кожному спадкоємцю ту частину спадщини, яка зазначена у заповіті; • видати частку в спадщині особам, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Виконавець заповіту також зобов'язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом. Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, вираженої в заповіті. Виконавець має право вимагати від спадкоємців також відшкодування витрат, які були ним зроблені з охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту. Спадкоємці, у свою чергу, мають право контролювати дії виконавця заповіту. Якщо спадкоємцями є неповнолітні (малолітні) діти, недієздатні особи або особи, обмежені у дієздатності, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки, опікуни, піклувальники, а також органи опіки та піклування. Після виконання заповіту виконавець подає спадкоємцям або їхнім законним представникам остаточний звіт про виконання своїх повноважень. Спадкоємці, їхні законні представники, а також органи опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають вимогам Цивільного кодексу України, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців. Виконавець заповіту відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог, встановлених законом. До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна давність в один рік. Що таке спадкування за законом? При спадкуванні за законом до спадкування закликаються особи, яких законодавець називає як спадкоємців. Тобто в цьому разі спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях Цивільного кодексу України. Таких осіб називають законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом. Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто. Таким чином, спадкування за законом має місце, якщо: • спадкодавець не залишив заповіту чи заповіт визнано недійсним повністю або частково; • спадкоємці за заповітом усунені від спадщини. Кого саме законодавець називає в числі спадкоємців за законом? Вирішуючи це питання, враховують такі обставини: кровна спорідненість, шлюбні відносини, сімейні зв'язки та членство у сім'ї. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування по черзі. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від неї. Наприклад, коли є спадкоємці першої черги — право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб. Спадкоємців другої та інших черг до спадкування в цьому разі не закликають. Коли спадкоємці першої черги відсутні або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування будуть закликані спадкоємці другої черги. Слід підкреслити, що правила про черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування можуть бути змінені нотаріально посвідченою угодою заінтересованих спадкоємців, укладеною після відкриття спадщини. Але така угода не може порушити прав спадкоємців, які не беруть у ній участі, а також спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку. Крім того, за рішенням суду особа, яка за законом є спадкоємцем наступних черг, може одержати право на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Спадкоємці за законом за Цивільним кодексом України поділяються на такі черги. До першої черги належать: • діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті); • той з подружжя, який пережив спадкодавця; • батьки спадкодавця. До другої черги належать: • повнорідні і неповнорідні брати та сестри спадкодавця; • дід і баба, як з боку батька, так і з боку матері спадкодавця. До третьої черги належать: • рідні дядько та тітка спадкодавця. До четвертої черги належать: • особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. До п'ятої черги належать: • інші родичі спадкоємця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначають за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У шосту чергу право на спадкування за законом одержують і утриманці, які не були членами його сім'ї (але не менш як п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для утриманця єдиним або основним джерелом засобів для існування). Спадкування за правом представлення мають: • внуки (правнуки) спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім батькові, матері (дідові, бабі), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; • прадід, прабаба успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (дідові, бабі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; • племінники спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім батькові і ма тері (братові і сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; • двоюрідні брати та сестри спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім батькові, матері (дядькові та тітці спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюють кілька осіб, то частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. Частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними. Але спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, то спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, також можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Як приймають спадщину? ^ Відкриття спадщини і закликання до спадкування недостатньо, щоб той чи інший зі спадкоємців став правонаступником прав та обов'язків померлого. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, спадкоємці повинні її прийняти. Прийняття спадщини — це засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі відносини, які становлять у сукупності спадщину; така згода повинна бути виражена у встановлений законом спосіб. Спадщину приймає спадкоємець особисто. Не допускається її прийняття з умовою чи із застереженням. Спадщину від імені малолітніх, недієздатних приймають їхні батьки, опікуни. Прийняття спадщини — це не обов'язок спад- коємців, а їх право. Цивільний кодекс України встановлює такі обставини, які засвідчують згоду прийняти спадщину: • спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців не заявить про відмову від неї; • спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем і бажає прийняти спадщину, подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини (коли спадкоємець протягом шести місяців не вчинить дій, які б засвідчували його волю прийняти спадщину, він вважається таким, що не прийняв її); • якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв. Заяву про прийняття спадщини подає спадкоємець особисто. Неповнолітній (особа, якій виповнилось 14 років) має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. За письмовою згодою інших спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусові за місцем відкриття спадщини. Коли пропуск шестимісячного строку на прийняття спадщини стався з поважних причин (тривале відрядження, тривала хвороба тощо), суд може продовжити цей строк.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 210; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.109.60 (0.009 с.) |