Що таке особисті немайнові права фізичних осіб?

Цивільним законодавством регулюються особисті немай­нові та майнові відносини. Отже, особисті немайнові відно­сини, тобто поза зв'язком з майновими, регулюються ци­вільним правом у повному обсязі без будь-яких обмежень.

Права і свободи людини, на які держава не може посяга­ти, забезпечують кожній особі можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя.

Особисті немайнові права досить неоднорідні і є предме­том регулювання різних галузей права. Так, право на участь у виборах, право бути обраним та деякі інші регулюються конституційним правом.

Але є особлива група особистих немайнових прав, які в переважній більшості виникають непомітно, діють постійно, не можуть бути припинені на підставі правочинів або інших юридичних дій. Вони належать кожній фізичній особі від народження або за законом і не мають економічного змісту. Ці права тісно пов'язані з фізичною особою, і вона не може відмовитися від них, а також не може бути позбавлена цих прав і володіє ними довічно.

Особистим немайновим відносинам притаманні такі ознаки:

• утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту (хоча можуть бути пов'язані з майновими правами). У так званих чистих осо­бистих немайнових відносинах відсутній безпосередній зв'я­зок з майновими відносинами;

• мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів — немайнових благ (життя, здоров'я, особиста недоторканність, ім'я, честь, гідність тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи;

• мають абсолютний характер. Носії цих прав є уповно­важеною особою, а всі інші стосовно неї із приводу цих прав є зобов'язаними особами.

Найважливіші особисті немайнові права врегульовано Конституцією України. Зокрема, у ст. 27—33 Основного акта цивільного законодавства визначено права людини на життя, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недо­торканність та ін. Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має велике значення для розвитку закон­ності в Україні. Більш детально особисті немайнові права врегульовано у главах 20—22 Книги другої Цивільного ко­дексу України. У главі 20 ідеться про загальні положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб, глава 21 закріплює природні права фізичних осіб, а глава 22 визна­чає права, що забезпечують соціальне буття фізичних осіб. Слід пам'ятати, що перелік особистих немайнових прав, встановлених Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами, не є вичерпним.

Зміст особистого немайнового права становить мож­ливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого при­ватного життя.

Особисті немайнові права фізичні особи здійснюють са­мостійно. В інтересах малолітніх і неповнолітніх дітей, а також неповнолітніх фізичних осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть здійснювати свої особисті права, їх здійснюють батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав, перед­бачених Конституцією України, Цивільним кодексом та законами України, можливе лише у випадках, передбаче­них ними.

Для забезпечення здійснення особистих немайнових прав органи державної влади, органи місцевого самоврядуван­

ня, установи, підприємства, організації, їх працівники, окре­мі фізичні особи зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.

Таким чином, особисте немайнове право — це суб'єк­тивне право, яке надає управомоченій особі юридична забезпечену можливість вимагати від оточення утриму­ватися від будь-яких дій, що заважають правильно оці­нювати її індивідуальні особливості.

Які особливості захисту особистих немайнових прав?

Як зазначалося вище, різні особисті немайнові відносини мають неоднакове призначення. Це потребує різноманітних засобів їх регулювання. Відповідно до цього охорона особи­стих немайнових прав повинна здійснюватися шляхом ви­значення за суб'єктами окремих видів особистих немайнових прав з притаманними їм специфічними засобами захисту.

У Цивільному кодексі України особисті немайнові права фізичної особи поділено на дві групи. Одна група немайно­вих прав забезпечує природне існування фізичної особи, а друга — забезпечує Ті соціальне буття.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на без­печне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особи­стого і сімейного життя, право на повагу до честі та гідності, право на таємницю листування, телефонних розмов, теле­графної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вибір місця проживання та на вільне пере­сування, право на свободу літературної, художньої, науко­вої і технологічної творчості. Цивільний кодекс України розширив, конкретизував та передбачив також інші особисті немайнові права фізичної особи.

Фізична та юридична особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, якими порушено особи­сте немайнове право, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо зазначені суб'єкти не вчинять необхідних дій для негайного поновлення поруше­ного ними права, суд може примусити їх до вчинення таких дій і стягнути завдані ними збитки та компен­сувати моральну шкоду.

Тобто кожна фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від будь-яких посягань інших осіб. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особисто­го немайнового права було завдано майнової та (або) мораль­ної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Конкретні способи такого захисту було розглянуто вище, у частині, присвяченій Книзі першій Цивільного кодексу України.

Таким чином, цивільне законодавство закріплює абсо­лютне право особи на усунення порушення будь-якого її особистого немайнового права в судовому порядку.

Наприклад, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї неправдивої інфор­мації, вправі вимагати в судовому порядку спростування цієї інформації і відшкодування моральної шкоди. Вва­жається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Спростування здійснюється у той самий спосіб, у який була поширена ця неправдива інформація, і тією ж особою, яка поширила цю інформацію. При цьому спростування недостовірної інформації проводиться неза­лежно від вини особи, яка її поширила.

Поширювачем інформації, яку надає посадова особа чи службова особа при виконанні своїх службових обов'язків, визнається юридична особа, у якій вона працює. Документ, у якому міститься неправдива інформація, який видала юридична особа, має бути відкликаний.

Коли такі відомості поширено у пресі, інших засобах масової інформації (кінофільми, телепередачі тощо), суд може заборонити або припинити їх розповсюдження до усу­нення такого порушення, а якщо усунення такого порушен­ня неможливе, — вилучити тираж газети, книги, кінофіль­му, телезапису та знищити його.

Якщо особа, яка поширила інформацію, невідома, фізич­на особа, право якої порушено, може подати до суду заяву про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

Особа, особисті немайнові права якої порушено у друко­ваних та інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування у тому самому засобі масової інформації.

Коли відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації неможливі у зв'язку з його ліквідацією, такі відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншо­му засобі масової інформації за рахунок особи, яка поши­рила неправдиву інформацію.

У разі відмови особи вчинити відповідні дії з виконання судового рішення, спрямовані на усунення порушень осо­бистого немайнового права, вона може бути оштрафована відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Сплата штрафу не звільняє цю особу від обов'язку викона­ти рішення суду.