Яка організація визнається юридичною особою?

Учасниками цивільних правовідносин поряд з фізични­ми особами є також юридичні особи. Слід зазначити, що юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили.

Юридична особа — це організація, створена і зареє­стрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздат­ністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Вона створюється шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Правоздатність юридичної особи виникає в момент її створення і припиняється з дня внесення до єдиного дер­жавного реєстру запису про її припинення. Вона має такі самі цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, за винятком тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині.

Цивільна правоздатність юридичної особи може бути об­межена лише за рішенням суду. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу (ліцензії). До змісту цивільної правоздатності юридичної осо­би входить також її здатність мати особисті немайнові права та обов'язки, своє комерційне найменування, торговельну марку. Вона має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Місцезнаходжен­ня юридичної особи визначається місцем її державної реє­страції і вказується в її установчих документах.

Юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону та установчого документа. Керівний орган юридичної особи виражає її волю, тому його дії — це дії самої юридичної особи. Органи, що виступають від імені юридич­ної особи, повинні діяти в інтересах юридичної особи, яку вони представляють, добросовісно і не перевищувати повнова­жень. Члени органу юридичної особи, які порушили свої обов'язки з представництва, несуть солідарну відповідаль­ність за збитки, завдані ними юридичній особі.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Цивільний кодекс України встановлює, що залежно від порядку створення, юридичні особи поділяються на юри­дичних осіб приватного права та юридичних осіб публіч­ного права.

Сутність цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення соціальних функцій, не обумовлених їх участю в цивільному обігу (на­приклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфе­ри, культурно-освітні заклади та ін.). І навпаки, юридичні особи приватного права створюються з ініціативи приват­них осіб на договірних засадах, саме з метою участі у різно­манітних цивільно-правових відносинах.

Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Поря­док створення, організаційно-правові форми, правове ста­новище юридичних осіб публічного права визначаються Господарським кодексом України.

Юридичні особи можуть створюватись у формі товариств, установ, виробничих кооперативів та в інших формах, уста­новлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднан­ня осіб (учасників), які мають право участі в цьому това­ристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою є об'єднання майна у відокремлену органі­зацію, без членів, створену однією або кількома особами (засновниками) для досягнення визначеної засновниками мети за рахунок цього майна

Установа може задовольняти культурні, соціальні чи економічні потреби суспільства (суспільне корисна устано­ва) чи потреби третіх осіб — дестинаторів (приватне корис­на установа).

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (за­сновниками). Установчий акт може міститися також у за­повіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований за­сновником (засновниками).

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання та наступного розподілу між учасниками прибутку (підприємницькі товариства) можуть бути організо­вані як господарські товариства (акціонерне товариство, то­вариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, по­вне та командитне товариства) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (споживчі ко­оперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, якщо інше не встанов­лено законом.

Для створення юридичної особи її учасники (засновни­ки) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються усіма учасниками, якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учаснинами. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

Статут товариства має включати найменування юри­дичної особи, вказівку на її місцезнаходження, адресу, ви­значати органи управління товариством, їхню компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до това­риства та виходу з нього.

В установчому акті установи зазначається її мета, визначається майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, організація управління устано­вою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні деякі з зазначених вище положень, їх встановлює відповідний орган, що здійснює державну реєстрацію юри­дичних осіб.

В установі обов'язково створюється правління. Заснов­ники установи не беруть участі в управлінні нею. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада. Вона здій­снює нагляд за управлінням майном установи, додержан­ням мети установи та за іншою діяльністю відповідно до установчого акта.

Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності шляхом відкриття філій і представництв. Філія — це від­окремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює усі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходжен­ням та здійснює представництво і захист інтересів юридич­ної особи. Філії та представництва не є юридичними особа­ми. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх ство­рила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Керівництво філій та представництв призначається юри­дичною особою і діє на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи вно­сяться до єдиного державного реєстру.

Юридична особа несе самостійну майнову відповідаль­ність за своїми зобов'язаннями і відповідає усім належним їй майном.

Управління товариством здійснюють його органи. Та­кими органами є загальні збори його учасників і виконав­чий орган.

Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не вста­новлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна то­вариства на суму, що становить 50 % і більше майна товари­ства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено зако­ном. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як 10 % голосів, можуть вимагати прове­дення зборів і мають право самі скликати загальні збори.

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Він може мати назву "правління", "дирек­ція" тощо. Його функції та повноваження визначаються установчими документами.

Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації.

Учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішен­ня про припинення юридичної особи, призначають за по­годженням з органом, який здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, комісію щодо припинення юридичної осо­би (ліквідаційна комісія, ліквідатор, зовнішній управляю­чий) та встановлюють відповідно до Цивільного кодексу України порядок та строки припинення.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи ви­моги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелек­туальної, творчої діяльності; у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Юридична особа вважається такою, що припинила існу­вання, після внесення про це запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб.