Теоретичне розкриття критеріїв науковості

Питання критеріїв науковості є традиційним для теорії пізнання. Критерії науковості – це правила, за якими проводиться оцінювання відповідності або невідповідності певних знань узагальненим гносеологічним уявленням про встановлені стандарти наукового знання.

 

На сьогодні запропоновано чимало трактувань еталонів науковості. Безперечно, багато з них мають розбіжності. Але серед різних тлумачень можна виокремити основні, типові властивості науковості.

 

Принциповим критерієм науковості є принцип об'єктивності

у знанні, згідно з яким умовою науковості виступає подання предмета дослідження в об'єктивованому вигляді, незалежно від того, які – матеріальні чи ідеальні – феномени досліджуються.

Критеріальною ознакою науковості є максимальне абстрагування від суб'єкта. Звичайно, дослідника як суб'єкта не можна повністю відсторонити від аналізу об'єкта. Тому в науковому пізнанні об'єктивність розглядається з позицій інтерсуб'єктивності, тобто тієї об'єктивності, яка може бути закладена в позиції суб'єкта.

Отже, об'єктивність розгляду, як критерій науки, – це специфічний тип ставлення до буття, який у певному аспекті обмежує пізнання, хоч і робить його науковим.

Важливим критерієм науковості є введення причинної матриці пояснення явищ. Наука радикально відмежовується від принципу “post hoc, ergo propter hoc” (“після цього, отже, внаслідок цього”), притаманного побутовій ментальності, і обстоює позиції аналізу закономірностей, що розкривають причинно-наслідкові схеми досліджуваних подій. Науковий аналіз передбачає пошук причин, тобто мотивованих певними закономірностями чинників, підстав, агентів споглядальних наслідків. І тут математика виступає як певна мова. Вона розробляє апарат причинного аналізу у вигляді теорії функцій і теорії ймовірностей.

Не менш істотний критерій – принцип ідеалізації. Адже наука досліджує явища, так би мовити, у чистому вигляді, відсторонюючись від дрібниць та всього того, що заважає виявити типові, істотні, принципові ознаки чи риси закономірного перебігу процесів.

Складним за проявами дії є такий критеріальний чинник наукового знання, як принцип простоти в тій формі, яку пропонує так звана “бритва Оккама”: “не помножувати сутностей”. Ідеться про те, що коли можна пояснити певні явища однією підставою, не слід вводити додаткові. За всієї, здавалося б, природності цього критерію, він має серйозне й далекосяжне світоглядне значення. Свого часу “бритва Оккама” була чи не найбільш очевидним аргументом на користь науки в її протистоянні з релігією. Адже якщо можна пояснити поняття “контролінгу”, виходячи із поняття “контролю”, то непотрібно вводити інші поняття, наприклад, “управлінський облік”.

І нарешті, ідеологічним вираженням відмежування наукового знання від лженауки чи побутового досвіду є принцип істотної самокритичності науки, випробування будь-яких привабливих положень експериментом чи неспростовними фактами. Як вважав видатний американський фізик Р. Фейнман, вищою гідністю вченого є зусилля, спрямовані на те, щоб зробити все для спростування самого себе. І тільки те, що витримує хвилю критики, здатне набути чинності наукового феномену.

Отже, наука є системою знань з неодмінною підсистемою заборон, норм, вимог щодо свого функціонування.