Проблеми оцінювання наукової діяльності




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проблеми оцінювання наукової діяльності



Проблема оцінювання якості діяльності окремого ученого і наукових колективів виникли з моменту зародження самої науки і в усі часи так чи інакше була однією з актуальних проблем. Проте ця проблема важка для вирішення і стосується взаємин як усередині самої науки, так і її взаємодії із суспільством.

 

 

Можливі різні варіанти оцінювання будь-якого виду творчої діяльності, проте в усіх сферах – і в науці теж – найбільш об'єктивним є оцінювання за кінцевим результатом, а не за процедурою його досягнення і витраченими на це зусиллями. Так, оцінювати досить важко, а іноді і неможливо. Тому звичайно оцінюють результат поточної роботи науковців чи наукового колективу.

Методика оцінювання якості наукової діяльності чимось нагадує процедуру виявлення переможців у спортивних змаганнях, коли кращих визначають, орієнтуючись на ті чи інші досягнуті спортсменами кількісні показники (час пробігу, довжина стрибка та ін.).

Проте аж до початку XX ст., коли наукою займалася дуже невелика кількість людей, що йшли в неї передусім за покликанням і по суті з альтруїстичних міркувань, внесок ученого наукове співтовариство фактично оцінювало лише за змістовими якісними критеріями.

Механізм такої оцінки був невідомий і не піддавався кількісному опису, але інтуїтивно усі визнавали, що особистий вклад Гауса або Чебишева у математику, Ньютона та Ейнштейна у фізику, Менделя або Вавилова у біологію є настільки значущим, що перевершує внесок інших дослідників у відповідній галузі науки.

Коли заняття наукою стало досить масовим самих лише якісних критеріїв для оцінювання наукової діяльності стало недостатньо. Тому дедалі наполегливішою вимогою часу стала необхідність оцінювання з використанням кількісних параметрів наукової діяльності.

Особливо важливою така об'єктивна оцінка, коли йдеться про ті чи інші “відзнаки” наукового колективу або окремого ученого – державне бюджетне фінансування наукових досліджень, виділення грантів або заохочення окремих дослідників у вигляді присудження їм премій, медалей, учених ступенів і звань.

Проте по суті взагалі немає ніяких об'єктивних кількісних критеріїв оцінювання якості наукової діяльності в наукового співтовариства. Стосовно конкретного дослідника вона має виключно суб'єктивний характер – у вигляді вольових рішень, голосувань на вчених радах, рецензій на наукові праці та в інших аналогічних формах. Вирішити цю проблему допомагає наукометрія.

17.3. Показники оцінювання науковості

 

Проблемою оцінювання науковців займається

наукометрія – галузь наукознавства, що займається статистичними дослідженнями структури і динаміки наукової інформації.

Основні завдання наукометрії вирішують спеціалізованиі інститути та інформаційні служби. Однак для приватних пошукових завдань реального користувача можна обрати деякі методи, що дають йому змогу точніше орієнтуватися в інформаційному полі своєї предметної галузі.

 

З безлічі вивчених і випробуваних наукометричних методів для вирішення інформаційних завдань користувача найбільше підходять такі методи, як статистичний, підрахунку кількості публікацій, цитат-індекс.

 
 

 


Статистичний метод використовує такі вимірники, як кількість учених, журналів, замовлень на річні комплекти журналів у бібліотеках та інформаційних центрах. У цьому методі вирізняють тимчасові динамічні залежності і стаціонарні розподіли.

Тимчасова динаміка кількості журналів припускає використання двох індикаторів: кількість журналів і задані проміжки часу. Причому з двох задіяних розподілом індикаторів лише один (кількість журналів) є в повному розумінні індикатором (вимірником). Саме його значення відкладається на осі абсцис. Тимчасова динаміка кількості співавторів у бібліометричному аналізі передбачає основний індикатор: статті в цілому, написані декількома авторами; частку робіт з 1, 2, 3, 4 і більше авторами; середня кількість авторів статей.

Значення феномену співавторства для інформаційного пошуку полягає в тому, що продуктивність і співавторство корелюють між собою. Це дає змогу виділити ядро найбільш активних дослідників, кількість яких, зазвичай, невелика, і велику кількість авторів, які співпрацюють у незначній кількості статей.

Розподіл журналів за попитом на них у бібліотеках та інформаційних центрах значною мірою відображає їх актуальність і може бути використаний при формуванні бібліотечного фонду. Але для користувача в самостійному інформаційному пошуку більш підходить оцінювання публікацій, розміщених у різних журналах.

 

 

При розподілі журналів за кількістю релевантних (відповідних інформаційній задачі користувача) публікацій основний індикатор можна використати метод підрахунку кількості цих публікацій. Такий розподіл доцільний при організації самоінформації, тобто при виділенні “ядра” журналів, які повинен переглядати сам користувач. Розподіл середнього обсягу статей за авторами, окремими напрямами, авторами і організаціями (науковими або проектними), регіонами варто проводити в табличному варіанті через багатофакторні індикатори.

Таким чином, у методі підрахунку публікацій вимірником є кількість наукових продуктів (книг, статей, звітів та ін.), що поєднуються загальним терміном – “публікація”. Хоча наукометричний індикатор “кількість наукових публікацій” розроблений краще за інші, в конкретних випадках його застосування необхідно проводити формалізовану процедуру “зважування” публікацій різних типів та окремих публікацій.

Розподіл учених за кількістю публікацій дає змогу виявити не тільки продуктивність, але й ранг ученого, і, отже, його значущість. Це допомагає обґрунтувати включення робіт цього дослідника у список літератури свого дисертаційного дослідження. Розподіл публікацій за науковими напрямами для різних країн дає можливість дістати уявлення про відносний рівень розвиненості окремих галузей науки в країнах, що можна використати у виробленні рішення щодо вивчення публікацій тієї чи іншої країни в рамках своєї дослідницької роботи.

 

Метод цитат-індексу ґрунтується на обов'язковості

посилань у наукових публікаціях; в його основі лежить наукометричний індикатор – кількість посилань. Цей метод використовують для вимірювання параметрів науки і продукту праці вченого – наукової публікації. Перспективи розвитку методу цитат-індексу більшою мірою пов'язані з розвитком комп’ютерних мереж обліку цитування.

Розподіл журналів за їх цитуванням можливий у декількох варіантах. Одним з них є розподіл за кількістю посилань на них, іншим – за кількістю посилань на них, поділеній на кількість розміщених у цих журналах публікацій.

Існують і інші наукометричні методи оцінювання наукових праць окремих авторів, наукових шкіл, галузей наук тощо.

У пошуках критеріїв оцінювання у західній наукометрії був запропонований “індекс цитування”. Фактично це кількість посилань на роботи цього дослідника у відповідній галузі наукового знання за конкретний період.


Індекс цитування (ІЦ) – реферативна база наукових публікацій, що індексує посилання, вказані в пристатейних списках цих публікацій, і надає кількісні показники щодо цих посилань.

Перший індекс цитування був пов'язаний з юридичними посиланнями і датується 1873 р. (Shepard's Citations). У 1960 Sнститут наукової інформації (ISI), заснований Євгенієм Гарфsлдом, eвів перший індекс цитування для статей, опублікованих e наукових журналах, поклавши початок такому ІЦ, як “Science Citation Index)”, і потім включивши в нього індекси цитування громадських науках (“Social Sciences Citation Index”) і мистецтвах (“Arts and Humanities Citation Index”). Починаючи з 2006 р. з'явилися й інші джерела подібних даних, наприклад Google Scholar.

 

 

Основним показником цитування є кумулятивний індекс цитування – загальна кількість посилань на всі роботи автора за весь час його діяльності. Цей індекс характеризує вченого як такого, що активно працює за умови, що на його роботи є понад 100 посилань за останні 7 років.

Іншими показниками є кількість проіндексованих робіт (аналог списку наукових праць) та індекс цитування однієї роботи – середня кількість посилань на одну роботу, внесену в індекс.


Індекс Хірша (h-індекс) – це наукометричний показник, запропонований у 2005 р. американським фізиком Хорхе Хіршом з університету Сан-Дієго, Каліфорнія. Індекс Хірша є кількісною характеристикою продуктивності вченого за кількістю його публікацій і цитувань цих публікацій. Індекс обчислюють на основі розподілу цитувань робіт цього дослідника.

За пропозицією Хірша, вчений має індекс h, якщо h з його Np статей цитуються як мінімум h разів кожна, тоді як решта (Nph) статей цитуються не більш, ніж h разів кожна. Інакше кажучи, вчений з індексом h опублікував h статей, на кожну з яких послалися як мінімум h разів.

Так, якщо у дослідника опубліковано 100 статей, на кожну з яких є лише одне посилання, його h-індекс дорівнює 1. Таким же буде h-індекс дослідника, що опублікував одну статтю, на яку посилалися 100 разів. Водночас (більш реальний випадок), якщо у дослідника є 1 стаття з 9 цитування, 2 статті з 8 цитували, 3 статті з 7 цитуваннями, ..., 9 статей з 1 цитуванням кожної з них, то його h-індекс дорівнює 5 .

Зазвичай розподіл кількості публікацій N (q) залежно від кількості їхніх цитувань q за дуже грубого наближення відповідає гіперболі: N (q) ≈ const × q –1. Координата точки перетину цієї кривої з прямою N (q) = q і дорівнює індексу Хірша.

Індекс Хірша був розроблений для більш адекватного оцінювання наукової продуктивності дослідника, ніж за допомогою таких простих характеристик, як загальна кількість публікацій / загальна кількість цитувань.

Проте цей індекс доречний лише при порівнянні вчених, що працюють в одній галузі досліджень, оскільки традиції, пов'язані з цитуванням, відрізняються в різних галузях науки (наприклад, у біології та медицині h-індекс набагато вищий, ніж у фізиці). У нормі h-індекс фізика приблизно дорівнює тривалості його наукової кар'єри в роках, тоді як у видатного фізика він удвічі вищий.

Хірш вважає, що у фізиці (і в реаліях США) h-індекс10–12 може бути одним із визначальних факторів для рішення про надання досліднику постійній позиції у великому дослідному університеті; рівень дослідника з h-індексом, 15–20, відповідає членству в Американському фізичному товаристві; індекс 45 і вище може означати членство в Національній академії наук США.

Індекс Хірша, зрозуміло, не ідеальний. Неважко придумати ситуацію, коли h-індекс дає абсолютно неправильну оцінку значцщості дослідника. Зокрема, коротка кар'єра вченого є підставою для недооцінювання значущості його робіт. Так, h-індекс французького математика Еваріста Галуа дорівнює 2 і залишиться таким назавжди. Якби Альберт Ейнштейн помер на початку 1906 р., його h-індекс зупинився б на 4 або 5, попри надзвичайно високу значущість статей, опублікованих ним у 1905 р.

На сьогодні у західних країнах індекс цитування визнаний однією з найефективніших світових систем наукової інформації. Структура індексу цитування забезпечує йому досить широкий спектр функцій, головними з яких є:

1) інформаційний пошук для обслуговування індивідуальних дослідників і наукових організацій;

2) використання зв'язків між публікаціями для виявлення структури галузей знання, спостереження і прогнозування їх розвитку;

3) оцінювання якості публікацій та їх авторів науковим співтовариством. Комплексне оцінювання індексу цитування дає змогу оцінювати наукові підрозділи за тим, які науковці до них входять. Його широко застосовують для оцінювання журналів, наукових товариств, редакційних колегій та ін.

 

Наукометричні бази даних

Для визначення індексу цитованості та індексації наукової літератури сьогодні використовують спеціальні наукові пошукові системи (табл. 17.1).

Таблиця 17.1





Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.233.139 (0.006 с.)