Англо-американська школа бухгалтерського обліку




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Англо-американська школа бухгалтерського обліку



Після Першої світової війни італійська і французька облікові школи занепали, формалізм німецької також не міг довго надихати бухгалтерський світ, і саме тоді починає розвиватися наймолодша, англо-американська, школа, яка і нині продовжує істотно впливати на розвиток теорії бухгалтерського обліку у світі.

В Англії наприкінці XIX ст. переважали праці з викладом не теорії, а переважно практики рахівництва. Обліковців цікавили не наукові основи обліку, а його практичні прийоми. Автори праць лише описували досягнення практики. Отже, в обліку переважав позитивізм. Це призвело до появи організаційних принципів обліку: поділ праці, локалізація інформації, конкуренція в контролі, дієвість бухгалтерії, методологічна незалежність, психологічний клімат.

Слід зазначити, що теорія обліку на той момент не вирізнялась глибиною досліджень. У ті часи була поширена персоніфікація (кожний рахунок трактувався як жива людина, відповідна персона). Згодом кожний рахунок почали розглядати як екран, за допомогою якого спостерігають за поведінкою службовців („Товари” – комірник, „Каса” – касир, „Основні засоби” – комендант). Цей аспект дістав назву “персоналізація”.

Крім того, в обліку розглядалися такі питання:

– цінка значення рахунку „Капітал” як центрального в системі рахунків (Дж. В. Фультон);

– класифікація вартостей, з яких виводилася класифікація рахунків (Е.Г.Фолсом);

– прибуток як приріст активів (Е. Купер);

– оцінка прибутку та об’єктів, що обліковуються, з первинних документів (Т. Вельтон);

– розгляд балансу як засобу розрахунку прибутку (Л.Р. Діксі);

– розвиток і поширення аудиту (Л.Р. Діксі);

– розгляд видів фальсифікації обліку (А.Т. Ватсон);

- розвиток бухгалтерської експертизи (Л.Р. Діксі, Ф. Пікслей).

Важливими в обліку були такі питання, як нарахування амортизації, розвиток систем контролю заробітної плати, розвиток фінансового обліку, розробка нових методів оцінювання виробничих запасів (ЛІФО, ФІФО, НІФО).

Англійські фахівці ігнорували наукові ідеї бухгалтерської думки, проте прагнули виробити суто практичні прийоми роботи. Але практика, в свою чергу, впливала на методологію бухгалтерського обліку. Наприклад, вирішальне значення мали дві вимоги законодавства щодо виплати дивідендів:

1) дивіденди не можна виплачувати з капіталу;

2) дивіденди можна виплачувати тільки з прибутку.

Це потребувало визначення таких категорій, як капітал і прибуток.

До основних досягнень англійської, а пізніше більш ширшої, британської облікової школи слід виділити розробку ідей амортизації, а також введення інституту незалежних присяжних аудиторів.

Створення незалежного аудиту – одна з найбільш плідних ідей британських фахівців. Його основними завданнями було виявлення фальсифікацій даних, випадкових помилок, недоліків в організації обліку.

Предметом аудиту в широкому розумінні була психологія, мотиви дій осіб, зайнятих у господарстві. Вчені навіть намагалися скласти список основних зловживань бухгалтерів, виходячи із психології людей. Перша згадка про аудиторів датується 1298 p., коли діяльність гофмейстера Лондонського Сіті була піддана аудиту спеціальною комісією у складі мера, членів муніципалітету, шерифів та інших осіб гідного звання.

Пізніше такі процедури були поширені на різні види діяльності та сформульовані основні вимоги щодо аудитора (поч. XIV ст.): обережність, чесність, знання справи тощо. Ранній аудит у Британії розвивався у двох напрямах:

а) перевірка обраними представниками городян правильності фіскальної політики урядовців;

б) перевірка аудитором правильності ведення обліку і розрахунку прибутку, оподаткування в тих господарствах, які мали зобов'язання щодо сплати податків.

У процесі становлення ринкових відносин аудит одержав новий імпульс у своєму розвитку у зв'язку з такими чинниками, як розвиток кредитних відносин, поява елементів ринку капіталів та ін. Підтвердження реальності звітних даних стає основним змістом аудиторських перевірок.

Одними з найбільш визначних представників британської облікової школи були Лоуренс Роберт Діксі та Юінг Матесон.

 

Лоуренс Роберт Діксі (1864–1932) визначив аудит, як роботу, пов'язану з підтвердженням правильності і об'єктивності бухгалтерського балансу (1892), яка може бути виконана шляхом перевірки документів та інвентаризації цінностей. Л.Р.Діксі бачив цілі аудиту у виявленні шахрайства, випадкових помилок, неправильної методології обліку.


В останній чверті XIX ст. проблема обліку амортизаційних відрахувань поширюється і на інші галузі промисловості. У 1884 р. Юінг Матесон видав у Лондоні книгу “Амортизація фабрик”, у якій піддав різкій критиці методику розрахунку амортизації шляхом періодичних переоцінок майна і запропонував здійснювати періодичні відрахування за наперед розробленими нормами, а також створювати амортизаційний фонд, названий ним “Знос і резерв”.

Він підкреслював, що ціна майна визначається не тільки його фізичним станом, a й іншими чинниками. Отже, підприємство повинне наперед створювати фонд, достатній для заміни устаткування у разі появи нових прогресивних машин. Це було передвісником ідей прискореної амортизації.

За даними М.Четфіпда, найперше визначення амортизації і приклад, з нею пов'язаний, належить давньоримському архітектору Вітрувію, який визначив амортизацію як “ціну минулого року”. Зокрема, оцінюючи будівлі цегляної кладки, він припускав зменшення їхньої вартості щорічно на одну восьмидесяту частину первинної.

В обліковій літературі поняття амортизації вперше була описано Д.Меллісом у 1588 p. У XVI–XVII ст. амортизація трактувалася як витрати нерухомого майна, величина якого визначалася шляхом періодичного оцінювання.

Економічна експансія Великобританії у XIX ст. сприяла поширенню традиції британської бухгалтерської школи в англомовних країнах.

Необхідно окремо відзначити американську

школу бухгалтерського обліку, представниками якої вважають Ч. Шпруга, Р. Свінея, У. Патона, Д.

Мейя, А. Літтлтона, Р. Антоні, Д. Хіггінса та ін.

У США першим, хто усвідомив необхідність теорії обліку, був В. Е. Патон. Він також був автором перших американських бухгалтерських стандартів. Значним досягненням американських авторів було наукове обґрунтування управлінського обліку (Роберт Антоні). Крім того, американські автори велику увагу приділяли обліку витрат і калькулюванню собівартості (Ч. Гаррісон, Дж. Харріс).

 

Чарльз Езра Шпруг (1842–1912) – представник американської облікової школи, один з творців наукової бухгалтерії. Серія його статей, видана під назвою “Алгебра рахунків” (1880), визнана класичною, книга “Філософія рахунків” (1908) – фундаментальною. Він був одним із перших, хто почав читати в університетах курс бухгалтерського обліку. Ч.Е. Шпруг показав своїм колегам важливість і корисність абстрактного викладу бухгалтерських ідей. Вважаючи предметом обліку цінності, він описував їх балансовим рівнянням

А=П + К, (19.7)

де A – тe, що я маю, і ті, кому я вірю (дебітори) дорівнює П – тe, що я винен, плюс К – моя вартість. Це була логічна база для виведення подвійного запису.

Модель Ч. Е. Шпруга вважається вихідною точкою для сучасної теорії бухгалтерського обліку. Вона набула подальшої підтримки в бухгалтерії і стала основою розвитку двох наукових шкіл – персоналістичної, представники якої вважали, що рахунок “Капітал” відображає кредиторську заборгованість підприємства його власнику, при цьому вони були переконані, що весь актив бухгалтерського балансу дорівнює вимогам власників, та інституалістичної, прихильники якої ототожнювали капітал з кредиторською заборгованістю.

Вчені, що підтримували персоналістичний

підхід, критикували закон США, який

вимагав, щоб акції оцінювалися за номіналом. Вони запропонували відхилення від номінальної вартості акцій відображати на спеціальних рахунках і вимагали переоцінки кожного виду цінностей за поточними ринковими цінами. Цей підхід підтримував Р. Стівенсон, проте Л. Міддлдітч і Р. Кестер виходили з того, що на рахунках повинна відображатись оцінка за собівартістю, а сам баланс може бути відкоригований за ринковими цінами.

Усередині персоналістичної школи утворилася група вчених на чолі з Г. Свінеєм, які перебували під впливом ідей Е. Шмаленбаха, враховували досвід європейської інфляції і називали свою концепцію стабілізованою бухгалтерією.

На відміну від персоналістів інституалісти виступали за оцінювання статей балансу за собівартістю. Пікслей Ф.

вважав, що бухгалтер повинен здійснювати оцінку активів на первісному рівні, тобто за собівартістю. Він підкреслював, що незмінність оцінки призводить до утворення прихованих резервів, але це виправдано двома причинами: 1) не можна вважати фінансовим результатом те, що не виявлено в грошах, 2) підприємство має право користуватися фінансовою автономією.

Таким чином, бухгалтери англомовних країн (Англія, США) у ХІХ та на початку ХХ ст. переважно ігнорували наукові основи бухгалтерського обліку, розглядали його виключно як практичну діяльність – просте як збирання та групування звітних даних. Цей напрям у поглядах на облік дістав назву позитивізму. Його прихильники були переконані, що кожна фірма самостійно встановлює правила організації та вибирає методи ведення бухгалтерського обліку. При цьому відповідальність за організацію облікового процесу на підприємстві несе не головний бухгалтер, а управляючий.

Представники англо-американської школи значну увагу приділяли оперативності отримання інформації, використанню облікової інформації для потреб управління підприємством. Бухгалтер один раз на місяць за аналітичними регістрами, які вели на місцях оперативні працівники, заповнював журнал, заносив місячні обороти на рахунки Головної книги. З Англії поширилася в інших країнах персоналізація рахунків – інтерпретація кожного рахунку як екрану, за допомогою якого спостерігають за поведінкою службовців (товари – комірник, каса – касир, основні засоби – комендант).

 

Російська облікова школа

Російська облікова школа була сформована у XIX ст. У царській Росії вона не поділялась на окремі напрями. Її основними представниками були О. В. Прокофєв, П. І. Рейнбот, А. М. Вольф, Ф. В. Єзерський, Е. Г. Вальденберг, Е. Е. Сіверс, І. П. Шмельов, М. С. Лунський, Г. А. Бахчисарайцев та інші.

Саме у XIX ст. Росія досягла значного збільшення товарного виробництва, у зв’язку з чим під впливом європейської наукової думки набула широкого розповсюдження подвійна бухгалтерія. Тому більшість наукових робіт того часу була присвячена впровадженню й поширенню подвійної бухгалтерії в Росії.

 

Праці московського вченого О. В. Прокоф’єва були одними з перших праць з теорії та методики обліку в Росії. Найбільш популярною була його праця: „Курс двойной бухгалтерии”, що втйшла друком у 1883 р. У ній роботі автор подав практичні вказівки щодо вивчення техніки облікових записів у Росії.

 

Надзвичайною популярністю користувалися також праці П. І. Рейнбота, такі, як „Полный курс коммерческой бухгалтерии по простой и двойной системам” (1866), у якій було викладено порядок ведення облікових книг, і „Фабричное счетоводство” (1875), що була присвячена промисловому обліку.


Одним із перших учених у Росії, хто назвав бухгалтерський облік наукою, був А.М. Вольф. У 1875 р. він відкрив перший у Петербурзі бухгалтерський кабінет та курси бухгалтерського обліку. Слід зазначити, що наприкінці XIX ст. у Росії з’являються професійні періодичні наукові видання з обліку. Саме з А. М. Вольфом пов’язано видання першого журналу з обліку – “Счетоводство” (1888–1904, Санкт-Петербург).

 

Характерною особливістю тих часів у Росії був пошук ученими – бухгалтерами інших, крім подвійної, систем обліку. Так, у 1870 р. Ф. В. Єзерський запропонував „потрійну” систему рахівництва. Суть її полягала у веденні тільки трьох рахунків – „Каса”, „Цінності”, „Капітал” і відкритті трьох регістрів обліку: Журналу, Головної книги і Звіту, що замінював баланс. Реєстрація господарських фактів, за його пропозиціями, велася за трьома напрямами: надходження, видаток і залишок. На думку Ф. В. Єзерського, запропонована ним система рахівництва давала можливість максимально збільшити точність записів і позбавитись помилок в обліку. У ті часи популярністю користувався журнал “Счетовод” (1889–1914), редактором якого був Ф. В. Єзерський. У ньому висвітлювалися практичні та теоретичні аспекти обліку, а також друкувалися матеріали для заочного навчання з рахівництва.


Був прихильником теорії двох рядів рахунків, яка передбачала класифікацію майна на позитивні та негативні складові і класифікацію бухгалтерських рахунків на рахунки майна і капіталу. На його думку, метою бухгалтерського обліку є розрахунок і подвійний розподіл капіталу. Бухгалтерський баланс є ієрархічною структурою, на вершині якої знаходиться єдиний показник – капітал.

У 1892 р. у Вальденберга Е.Г. з’явився конкурент –

Е. Е. Сіверс. У сфері теорії подвійного запису Е. Е. Сіверс відомий як автор мінової теорії, сутність якої у тому, що в основі подвійного запису лежить обмін (міна) благами. Отримали товари, а замість них – отримали зобов'язання оплатити ці блага. Ця теорія була досить поширена.

Е.Е. Сіверс навів дуже детальну класифікацію рахунків, випередивши в цьому напрямі тенденції 30–40-х років XX ст. Для свого часу ця класифікація була великим досягненням. Вона мала такий вигляд:

I. Речові рахунки: 1) основні; 2) перехідні (калькуляційні) – а) заготовки, б) споруди, в) виробництво.

II. Особисті рахунки: 1) підприємницького капіталу – а) основні, б) перехідні (результативні); 2) позичкового капіталу – а) рахунки осіб та установ, б) рахунки кредитних запасів.

Важливе значення в розвитку обліку в Росії відігравав журнал “Коммерческое образование” (1907-1916 рр., Санкт-Петербург), редакторами якого були Є.Є. Сіверс та М.О. Блатов. У ньому досліджувалися проблеми теорії й практики обліку. Багато статей було присвячено питанням калькулювання витрат і розподілу накладних витрат.

 

Наприкінці XIX ст. поряд із „потрійною” системою рахівництва виникла і „четвертная бухгалтерия” – система, яка була теоретично описана в роботі „Новая четвертная бухгалтерия” (1895) І. П. Шмельовим. На відміну від потрійної системи Ф. В. Єзерського, запропонована система передбачала здійснення обліку за чотирма напрямками: 1) надходження цінностей, 2) витрачання цінностей, 3) визначення збитків та 4) визначення прибутків. Незважаючи на новаторство, ідеї потрійної бухгалтерії та „четвертной бухгалтерии” не дістали застосування у російській та світовій практиці обліку.


Одним із перших творців нового методологічного напряму в галузі обліку. Саме М. С. Лунського вважають основним автором балансової теорії обліку, визнаної і поширеної у нашій країні, а також популярної закордоном.

Лунський М. С. увів кілька класифікацій рахунків, що було великим досягненням того часу: 1) прості і збірні; 2) головні й допоміжні (перехідні); 3) активні, пасивні, перемінні; 4) чисті і змішані; 5) речові, особисті, результативні.


Яскравий представник російської облікової школи, який розвивав ідею балансової теорії обліку. На його думку, баланс – це облікове зображення підприємства: а) у вигляді однієї таблиці, б) у вигляді зведення рахунків.

Актив – те, що підприємство отримало (вкладене); пасив – те, що підприємство заборгувало (джерела). Всі методи прикладної бухгалтерії мають випливати з поняття про баланс і грунтуватися на ньому. Баланс – початок і кінець обліку.

На його думку, терміни “дебет” і “кредит” рахунків з теоретичного погляду є зайвими. Рахунки розподіляються на активні й пасивні. Всі пасивні рахунки – особові. Саме Г. А. Бахчисарайцев уперше в російській бухгалтерській літературі поділив усі господарські операції за впливом на баланс на чотири типи. У ті часи популярністю користувався журнал “Коммерсант” (1901–1906, Москва) за редакцією Г. А. Бахчисарайцева.

Після жовтневої революції розвиток бухгалтерського обліку і як практики, і як науки на певний час припинився. Радянська влада здійснила декілька спроб реформувати систему обліку, проте в кінцевому підсумку повернулась до революційних ідей.

 

З початком НЕПу (1921–1928) почалося

відновлення розвитку бухгалтерської науки. Нова економічна політика вимагала нових методів обліку, вивчення передової облікової думки, джерелом якої на той час вважалась німецька бухгалтерська школа.

Необхідність у єдиних принципах обліку, пошук теоретичних основ бухгалтерської науки зумовили появу першого радянського журналу з обліку – “Счетоводство” (1923–1929, Москва). У ньому друкувалися нормативні документи, а також статті російських та іноземних авторів, які за своїм науковим рівнем значно випереджали практику обліку того часу.

Почали також видаватися журнали “Вестник счетоводства” (1923–1926, Москва), “Счетная мисль” (1925–1930, Москва) і “Супутник конторщика и счетовода” – видавництво “Счетная мисль” (1926–1928 рр.). Крім того, в 1928 р. у Москві виходить “Вестник Института государственных бухгалтеров-экспертов – ИГБЭ”, в якому друкувалися статті відомих російських учених: М. О. Блатова, Р. Я. Вейцмана, Н. Р. Вейцмана, О. М. Ґалаґана, М. А. Кіпарісова, О. П. Рудановського, а також видатних зарубіжних авторів: В. Е. Патона і Г. Р. Хетфілда.

У період НЕПу, починаючи з 1924 р., виходить у великій кількості книжкова література з теорії і галузевих курсів бухгалтерського обліку (автори М. А. Блатов, О. М. Галаган, Я. М. Гальперін, О. П. Рудановський). Про посилення ролі бухгалтерського обліку в управлінні народним господарством в період НЕПу свідчить не тільки вихід великої кількості державних нормативних актів з питань обліку та поява численних періодичних бухгалтерських видань, але й мобілізація всіх працівників на вирішення народногосподарських проблем.

У цей час у російській науковій обліковій школі стали розрізняти два напрями – Московський та Санкт-Петербурзький.

Московську облікову школу очолював М. С. Лунський. Яскравими представниками цієї

школи були Г. А. Бахчисарайцев, Ф. І. Бельмер, Р. Я. Вейцман, О. М. Галаган. У цілому ця школа розвивалась у руслі ідей класичної німецької школи. Для вчених цієї школи характерним було те, що вони:

– пропонували вивчати облік від балансу до рахунків;

– вважали баланс основою обліку;

– визначали рахунки елементами балансу;

– стверджували, що закон подвійності є наслідком закону балансу;

– наголошували на незалежності інвентаря від плану рахунків;

– стверджували, що баланс є перетвореним інвентарем;

– пропонували відображати в балансі тільки майно, що перебуває у власності підприємства;

– поділяли рахунки на балансові та позабалансові;

– пропонували оцінювати активи за собівартістю;

– розглядали амортизацію як знос, величину раніше понесених витрат,

що списується у визначеній сумі на витрати даного звітного періоду;

– виступали проти резервування сумнівної дебіторської заборгованості.

Санкт-Петербурзьку школу очолював Є Е.Е.Сіверс. Представниками цієї школи були

також М.О. Блатов, А. М Вольф, Л.І. Гомберг, П.І. Рейнбот, І.Р. Ніколаєв, О.І. Гуляєв, П.І. Савічев.

У цілому ця школа розвивалась у руслі ідей італійської та французької шкіл. Багато уваги приділялося обліковим теоріям. Наприклад, А.М. Вольф уперше виклав обмінну теорію, пізніше її розвинув Е.Е. Сіверс, а в подальшому обмінна теорія була основою досліджень О. М. Блатова. Л. І. Гомберг запропонував логічну теорію, в основу якої покладено економологію.

Вчені цієї школи:

– пропонували вивчати облік від рахунку до балансу;

– покладали первинні документи в основу обліку;

– стверджували, що баланс є наслідком системи рахунків;

– вважали, що баланс опирається тільки на рахунки і пов’язаний з інвентарем;

– наголошували на тому, що в основі закону подвійного запису лежить обмін діяльністю між учасниками господарського процесу;

– пропонували відображати в балансі майно, яке знаходиться не тільки у власності підприємства, але й у його тимчасовому володінні;

– вимагали відображати всі активи тільки на балансових рахунках;

– пропонували оцінювати активи за поточними ринковими цінами;

– розглядали амортизацію як фінансовий фонд, який дає змогу відновити парк основних засобів;

– висунули ідею резервування сумнівної дебіторської заборгованості.

 

Українська облікова школа

Територія України у різні часи повністю або частково входила до складу різних держав – царської Росії, Австро-Угорщини, Польщі, СРСР тощо. Відповідно, наукова бухгалтерська думка у різні часи формувалась під значним впливом учених та практиків цих країн. Найбільший вплив, звичайно, здійснили німецька та російська облікові школа.

 


В останній чверті ХІХ ст. розвиток обліку в Галичині набуває регламентованого, формалізованого характеру і є обов’язковим згідно із законодавством. Значний вплив на розвиток бухгалтерського обліку на західноукраїнських землях мали такі вчені, як Т. Кормош, К. Левицький, Т. Войнеровський, Р. Залозецький, В. Нагірний, П. Цьомпа, Р. Райш, К. Крайбіг та ін.


Автором першого практичного підручника для задаткових кас у 1895 р., був Теофіль Кормош (1861–1927 рр.). Називалося видання “Практичний підручник для товариств задаткових, основаних на підставі закону з дня 9.ІV.1873”. У цій праці простежуються погляди німецької школи на бухгалтерсь­кий облік. Автор значну увагу приділив у ній питанням формування капіталу. Розглядаючи власний капітал як основу фінансової могутності, а також як підставу для отримання кредиту, Т. Кормош конкретизує співвідно­шення між власним і залученим капіталом. На його думку, власний капітал повинен становити одну третину оборотного капіталу товариства.

Значну увагу Т. Кормош приділяє формуванню резервного капіталу (фонду) та його використанню. Джерелом його утворення є насам­перед внески членів товариства при вступі, а також частина чистих прибутків. Щодо його розмірів Т. Кормош є прихильником німецьких економістів Шульце й Деліча, які вважали, що резервний фонд кредитних спілок має становити щонайменше 10% від декларованих уділів, а для інших товариств має зростати так, щоб товариство обмежувалось цим фондом.

Крім створення надійних фінансових умов для діяльності товариств, Т. Кормош приділяв значну увагу стратегії скорочення витрат. Він подав цікаві пропозиції щодо класифікації витрат, особливо наголошуючи на збереженні відношення різних видів витрат до величини наданих кредитів.


До розвитку української економічної науки та бухгалтерського обліку спричинився відомий адвокат, доктор права Кость Левицький (1859–1941), який у часи визвольних змагань українського народу став першим головою уряду Західноукраїнської Народної Республіки. К. Левицький перекладав економічні та правові праці. У співавторстві з Д. Савчаком підготував „Порадник писарський", призначений для громадських писарів з методичного забезпечення діловодства та бухгалтерії. Порадник містив детальний опис правильного обліку грошових коштів у касі, ведення касової книги, складання бюджету доходів і видатків громади, формування звітності та проведення інвентаризації всього нерухомого і рухомого майна громади. Найбільшим внеском К.Левицького в галузь бухгалтерії та контролю була організація Крайового Союзу Ревізійного у Львові 1904 р., першим головою якого він і став.

У радянський період українська бухгалтерська

школа формувалась і розвивалась поряд з

московською та санкт-петербурзькою

бухгалтерськими науковими школами. Спеціалізовані вищі навчальні заклади з підготовки бухгалтерів були в Києві, Харкові, Одесі.

На розвиток обліку в цей період вплинули такі видатні вчені, як: М. Х. Жебрак, І. А. Басманов, В. Ф. Палій, В. Б. Івашкевич, М. С. Помазков, О. С. Наринський, П. С. Безруких, С. О. Щенков, А. Ш. Маргуліс та ін.

У 40–60-ті роки XX ст. в українських закладах науки захистили кандидатські дисертації з обліково-економічної тематики: у Київському інституті народного господарства – П. С. Балицька, Ю. Я. Литвин; у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка – І. Г. Ковтун; у Харківському інженерно-технологічному інституті – В. Ф. Бєсєдін, А. І. Дворніков, Г. М. Макаров, І. К. Невлер, Л. У. Олійник, B. C. Філонич; у Харківському сільськогосподарському інституті ім. В. В. Докучаєва – М. М. Голобородько, К. Е. Канський, Ф. М. Резніков; у Харківському державному університеті ім. О. М. Горького – Ю. Г. Красницький, В. П. Кутін, І. І. Лєвін; в Інституті чорної металургії Академії наук Української РСР – С. Л. Вольмир; в Українській сільськогосподарській академії – Л. А. Коробієвський, В. І. Медведко; в Інституті економіки Академії наук Української РСР – Н. Д. Нечипоренко; в Одеському сільськогосподарському інституті – Д. М. Рахлін.

В інших республіках колишнього СРСР у цей період було захищено лише 11 дисертацій: Латвійська РСР – 2, Узбецька РСР – З, Грузинська РСР – 4, Білоруська РСР – 1, Казахська РСР – 1.

За короткий період у радянській Україні виокремилась національна бухгалтерська школа, яку започаткував свого часу проф. П. П. Німчинов. Заслугою Прокопія Петровича Німчинова є створення в Україні наукової школи бухгалтерів-економістів вищої кваліфікації. До цієї школи українських бухгалтерів-економістів належать відомі учені не тільки в Україні, а в усьому світі: д.е.н., проф. М. Т. Білуха; д.е.н., проф. Ф. Ф. Бутинець; д.е.н., проф В. Г. Горєлкін; д.е.н., проф. І. І. Каракоз; д.е.н., проф. Б. С. Кругляк; к.е.н., проф. М. В. Кужельний; д.е.н., проф. В. Г. Лінник; д.е.н., проф. Ю. Я. Литвин; д.е.н., проф. І. В. Малишев; д.е.н., проф. В. К. Радостовець; д.е.н., проф. В. І. Самборський; д.е.н., проф. В. В. Сопко; д.е.н., академік НАН України, проф. М. Г. Чумаченко.





Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.85.57.0 (0.022 с.)