Показники аналізу варіабельності прибутку

 

Показник	Методика розрахунку та характеристика
Сила впливу операційного (виробничого, господарсько­го) важеля	Дія операційного (виробничого, господарського) важеля проявляється у тому, що будь-яка зміна виручки від реаліза­ції продукції завжди породжує більш сильну зміну прибутку. Вона вказує на ступінь підприємницького ризику, пов'язаного з конкретним підприємством: чим більша сила впливу операційного важеля, тим більший ризик зниження прибутку й виникнення збитків у разі зміни обсягу реаліза­ції, тим більший підприємницький ризик. Сила операційного важеля розраховується за формулою: Сила впливу операційного важеля = Валова маржа / /Прибуток = (Виручка від реалізації - Сумарні змінні ви­трати) / Прибуток. Операційний важіль сильніше діятиме, коли: збільшуються постійні витрати й зменшується прибуток; підвищується питома вага постійних витрат у валовій маржі; знижується виручка від реалізації
Поріг рента­бельності	Поріг рентабельності — виручка від реалізації продукції, за якої валової маржі в точності вистачає на покриття по­стійних витрат, і прибуток дорівнює нулю. Показник розра­ховується за формулою: Поріг рентабельності = Постійні витрати / Валова маржа у відносному вираженні до виручки. За зростання виручки від реалізації, якщо поріг рентабель­ності вже пройдено, сила дії операційного важеля зменшу­ється: кожен відсоток приросту виручки дає все менший і менший відсоток приросту прибутку (при цьому частка по­стійних витрат у їх загальній сумі знижується). На незнач­ній відстані від порогу рентабельності сила впливу опера­ційного важеля буде максимальною, а потім знову почне знижуватися

Продовження табл. 7.23

 

Показник	Методика розрахунку та характеристика
Точка беззби­тковості	Точка беззбитковості відповідає пороговому (критичному) значенню обсягу виробництва (в натуральних показниках), і розраховується за формулою: Порогова кількість товару = Поріг рентабельності даного товару / Ціна реалізації одиниці продукції ~ Постійні ви­трати / (Ціна одиниці товару - Змінні витрати на одиницю товару). Концепція беззбитковості ведення господарства поля­гає у визначенні кількості одиниць продукції чи послуг, яку необхідно продати, щоб відшкодувати постійні ви­трати
Запас фінан­сової стійкос­ті	Запас фінансової стійкості показує, яке падіння виручки від реалізації здатне витримати підприємство без серйозної за­грози для свого фінансового стану. Сила операційного ва­желя тим нижча, чим вищий запас фінансової стійкості. Цей показник визначається за формулою: Запас фінансової стійкості = Виручка від реалізації продук­ції- Поріг рентабельності
Сила впливу фінансового важеля	Ефект фінансового важеля — приріст до рентабельності власних коштів, що отримують через використання кре­диту, незважаючи на платність останнього. Це зміна чис­того прибутку на кожну звичайну акцію (у відсотках), що породжується зміною нетто-результату експлуатації інвестицій (теж у відсотках). Він розраховується за фор­мулою: Сила впливу фінансового важеля = Зміна (%) чистого при­бутку на акцію / Зміна (%) нетто-результату експлуатації інвестицій = 1 + Відсотки за кредит І/Балансовий прибу­ток. Чим більший відсоток за кредит і чим менший прибуток, тим більша сила фінансового важеля. Якщо позикові кош­ти не залучаються, то сила впливу фінансового важеля до­рівнює 1. Чим більша сила фінансового важеля, тим біль­ший фінансовий ризик, пов'язаний з підприємством: підвищується ризик неповернення кредиту з відсотками для банкіра; зростає ризик падіння дивіденду й курсу ак­цій для інвестора

Закінчення табл. 7.23

 

Показник

Методика розрахунку та характеристика

Рівень спо­лученого ефе­кту опера­ційного та фінансового важелів

За одночасного збільшення сили впливу операційного та фінансового важелів усе менш і менш значні зміни фізично­го обсягу реалізації та виручки приводять до все більш і більш масштабних змін чистого прибутку на акцію. Сполу­чений ефект операційного та фінансового важелів розрахо­вується за формулою: Рівень сполученого ефекту операційного та фінансового важелів = Сила впливу операційного важеля х Сила впливу фінансового важеля. Результат вказує на рівень сукупного ризику, пов'язаного з підприємством, і відповідає на питання, на скільки відсотків зміниться чистий прибуток на акцію за зміни обсягу продаж (виручки від реалізації) на один відсоток. Сполучення операційного важеля з потужним фінансовим важелем може згубно позначитися на підприємстві, оскіль­ки підприємницький та фінансовий ризики взаємно мно­жаться, мультиплікуючи несприятливі ефекти. Взаємодія операційного та фінансового важелів посилює вплив вируч­ки, що зменшується, на величину нетто-результату експлуа­тації інвестицій і чистого прибутку

• Примітка. Операційний важіль впливає на нетто-результат експлуатації інвести­цій (прибуток до виплати відсотків за кредит і по«датку). А фінансовий важіль — на суму чистого прибутку підприємства, рівень чистої рентабельності його власних коштів і ве­личину чистого прибутку в розрахунку на кожну звичайну акцію. Чим більша сила впливу операційного важеля, тим більш чутливиїй нетто-результат експлуатації інвести­цій до змін обсягу продажу та виручки від реалізації; чим вищий рівень ефекту фінансо­вого важеля, тим більш чутливий прибуток на а_кцію до змін нетто-результату експлуа­тації інвестицій. Задача зниження сукупного ризику, пов'язаного з підприємством, зводиться до вибору одного з трьох варіантів:

• високий рівень ефекту фінансового важелжя у поєднанні зі слабим впливом опера­ційного важеля;

• низький ефект фінансового важеля у псоєднанні з сильним операційним важе­лем;

• помірність фінансового та операційного важелів — цього варіанту найважче досягти.

У процесі прийняття господарського рішення економічна ефек­тивність від його реалізації повинн:а бути скоригована на ступінь ризику його досягнення. Маючи це на меті, і проводять якісний та кількісний аналіз ризиків. У сучасних економічних умовах аналіз ризику безсумнівно відіграє визначальну роль у загальній системі аналізу господарської діяльності.

д, висновки

Доцільність прийняття конкретного госпо­дарського рішення, що містить Певні ризики, може бути визначена проведенням кіль­кісного та якісного аналізу цих ризиків.

Якісний аналіз має на меті визначити чинники й зони ризику та провести ідентифікацію можливих ри­зиків. Виникнення кожного окремого виду ризику підприємни­цької діяльності зумовлюють специфічні чинники. У рамках дія­льності певного суб'єкта господарювання може бути використана така класифікація зон ризику: безризикова зона, зона допустимо­го ризику, зона критичного ризику, зона катастрофічного ризику. Основними критеріями розмежування виступають: прибуток, ви­ручка, власні кошти підприємства, втрати, коефіцієнт ризику.

Кількісний аналіз ризику покликаний оцінити ступінь окре­мих ризиків і ризику певного виду діяльності в цілому. Ступінь ризику — ймовірність появи випадку втрат (імовірність реалізації ризику), а також розмір можливого збитку від нього. В оцінці підприємницького ризику необхідним є аналіз і прогнозування ймовірних утрат ресурсів — фінансових, матеріальних, соціаль­них, морально-психологічних, збутових, екологічних утрат, утрат часу. Залежно від виду підприємницької діяльності доцільно роз­різняти втрати від здійснення виробничої, комерційної та фінан­сової діяльності.

Підприємницький ризик може визначатися як в абсолютних, так й у відносних величинах. Крива ризику робить можливим: встановлення залежності ймовірності втрат від їх рівня; прийнят­тя попередніх висновків про доцільність чи недоцільність здій­снення ризикованих операцій; визначення ймовірності втрати коштів у межах певних інтервалів.

Для кількісного визначення ступеня ризику на підприємстві в науковій та спеціальній літературі розглянуто безліч методів оці­нювання, але найбільшого практичного застосування набули такі методи, як: статистичний, метод експертних оцінок, метод аналі­зу доцільності витрат, метод використання аналогів. У світовій практиці інвестиційного менеджменту використовуються різно­манітні методи кількісної оцінки ризиків, але найпоширенішими серед них є: метод коригування норми дисконту; аналіз чутливос­ті; метод сценаріїв; «дерево» рішень; імітаційне моделювання. Кількісна оцінка ризиків і факторів, що його зумовлюють, може бути здійснена на основі аналізу варіабельності прибутку.

основи

РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ

8.1. Особливості управління ризиками господарської діяльності

Беззаперечною умовою ефективної діяльності суб'єкта госпо­дарювання повинно стати формування системи ризик-менедж-менту на підприємстві. У зарубіжних країнах менеджмент ризи­ків господарювання вже давно став невід'ємною складовою сис­теми управління підприємством в цілому. Адже ґрунтовний ана­ліз, проведення ідентифікації, оцінки та подальшого коригування ступеня ризику необхідні для: прийняття стратегічних, іннова­ційних, інвестиційних рішень; прогнозування кон'юнктури рин­ку, маркетингових досліджень; проведення кредитної політи­ки; формування та оптимізації діагностики портфеля цінних паперів.

Оскільки ризик є економічною категорією, на його ступінь можна впливати через формування та реалізацію стратегії, викорис­тання певних засобів, принципів, тобто через створення своєрід­ного механізму управління ризиками — рюик-менеджменту. Аналіз наукових праць з проблем управління ризиками дає мож­ливість виділити найпоширеніші трактування даного явища:

> спеціальна сфера діяльності підприємства [28];

> багатоступінчастий процес, який включає розробку загаль­ної філософії управління ризиками на підприємстві, їх виявлення, аналіз, оцінку і має на меті зменшення та нейтралізацію негатив­них наслідків [8; 55];

> розробка та реалізація різноманітних методів, рекоменда­цій, заходів, що дають можливість спрогнозувати появу ризику й зменшити його ступінь [21];

> процес впливу на суб'єкт господарської діяльності, що за­безпечує: максимально широкий діапазон охоплення можливих ризиків, їх обґрунтоване прийняття, зведення ступеня впливу ри­зиків на суб'єкт до мінімуму, розробку стратегії поведінки цього суб'єкта у випадку реалізації конкретних видів ризиків [46];

> сукупність трьох складових: цілепокладання (вибір цілей), ризик-маркетинг (вибір інструментів управління ризиками), ри-

зик-менеджмент (підтримання балансу в трикутнику «люди—ці­лі—ресурси» в процесі досягнення поставлених цілей з викорис­танням вибраних інструментів) [13].

Найбільш повне визначення сутності ризик-менеджменту наве­дено Д. А. Штефаничем, який вважає, що управління ризиками — це сукупність дій економічного, організаційного, технічного ха­рактеру, спрямованих на встановлення видів, факторів, джерел ризику, оцінку величини, розробку й реалізацію заходів щодо зменшення його рівня та запобігання можливим негативним на­слідкам [46].

Відповідно до сучасної концепції управління ризиками ризик-менеджмент можна розглядати як систему чи як процес. Як сис­тема управління ризик-менеджмент включає в себе: об'єкти управління — керовану підсистему; суб'єкти управління — керівну підсистему.

чення (наявності статистичних, інформаційних, комерційних да­них). Адже процес управління, незалежно від його змісту, завжди передбачає отримання, передачу, а використання конкретної ін­формації. Будь-яке господарське рішення приймається в умовах, коли результати не визначені, а інформація обмежена. Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вар­тістю будь-якого заходу, коли наявна повна інформація, та очіку­ваною вартістю, коли інформація неповна. Інформаційне забез­печення можна вважати найважливішим елементом у структурі управління ризиком, від достовірності та якості якої залежить ве­личина підприємницького ризику, прийняття правильних госпо­дарських рішень.

Як на об'єкт, так і на суб'єкт системи управління господар­ськими ризиками покладено виконання конкретних функцій.

Функціями керівної підсистеми є організація:

• вирішення питань, пов'язаних з ризиком, ризиковими вкла­деннями капіталу;

• робіт зі зниження ступеня ризику;

• процесу страхування ризику; економічних відносин і зв'язків між суб'єктами господарювання.

Функції керованої підсистеми полягають у:

• прогнозуванні (розробка на перспективу змін фінансово-економічного стану об'єкта та його частин);

• організації (об'єднання людей, що займаються управлінням ризиками, на основі певних правил та процедур: створення орга­нів управління, побудова структури апарату управління, розробка норм та нормативів);

• регулюванні (вплив на об'єкт управління, за допомогою яко­го досягається ситуація стійкості цього об'єкта у випадку виник­нення відхилень від заданих параметрів);

• координації (узгодженість роботи всіх ланок системи управ­ління ризиком, апарата управління та спеціалістів);

• стимулюванні (спонукання спеціалістів до зацікавленості в управлінні ризиками);

• контролі (перевірка організації роботи з регулювання рівня ризику).

В ідеалі для функціонування ризик-менеджменту повинен іс­нувати орган управління ризиками з певними функціональними обов'язками та необхідними матеріальними, фінансовими, трудо­вими, інформаційними ресурсами. На підприємстві має бути створено спеціальний підрозділ — відділ (або) відділення управ­ління ризиками на чолі з ризик-менеджером (на малих підприєм-

ствах обов'язки ризик-менеджера може виконувати фінансовий менеджер). Більшість великих західних фірм мають у штаті спе­ціального менеджера з ризику, який поділяє відповідальність за ризиковані рішення з іншими менеджерами компанії (маркето­лог, менеджер з персоналу, інженер з техніки безпеки). Він нале­жить до перших помічників вищого керівництва. Ризик-мене-джер поряд з відповідними спеціалістами бере участь у прийнятті ризикових рішень (видача кредитів, вибір об'єкта інвестування) та шукає способи уникнення небажаних ризиків. Функціями ме­неджера з управління ризиками є:

> прогнозування стану розвитку об'єкта управління на основі наявних тенденцій;

> формування організаційної структури управління ризиком на підприємстві;

> розробка основних положень та інструкцій ризик-менеджменту;

> забезпечення узгодженості роботи всієї команди ризик-менедж-менту;

> мотивація працівників усіх ланок управління ризиком;

> контроль функціонування системи ризик-менеджменту та коригування відхилень від намічених результатів.

Відділ з управління підприємницькими ризиками повинен за­йматися вирішенням практичних питань, пов'язаних із виявлен­ням ризику, веденням статистичної та реєстраційної обробки ін­цидентів, розробкою та реалізацією заходів з підвищення безпеки підприємства, здійсненням страхової діяльності, укладанням угод зі страхування та перестрахування. Загалом ідеологічне завдання ризик-менеджера та його підрозділів — розробка стратегії і принципів управління ризиками на підприємстві, які мають бути викладені у внутрішніх нормативних документах.

Як процес управління ризик-менеджмент передбачає розробку стратегічних і тактичних рішень. Стратегія ризик-менеджмен­ту — це загальний довгостроковий курс досягнення намічених цілей, в основу якого покладено прогнозування ризику та напря­мів його зниження. Тактика пропонує конкретні методи та при­йоми для вибору найбільш оптимального рішення та досягнення результатів у конкретних умовах. За оцінками дослідників, мож­на обирати такі види стратегій управління ризиками [33]: індук­тивну — збір, систематизація, узагальнення фактів; дедуктив­ну — висування гіпотез та зіставлення їх із фактичними даними; позитивну — вивчення поточної ситуації; нормативну — форму­вання суб'єктивних уявлень про майбутні події.

Управління ризиками охоплює комплекс заходів, спрямованих на підвищення результативності господарської діяльності підпри­ємства та мінімізацію (чи майже повне усунення) можливих утрат (збитків) у процесі здійснення тих або інших операцій. Узагаль­нення наукових поглядів та власні міркування дали змогу побу­дувати блок-схему процесу управління ризиками (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Процес управління ризиками господарської діяльності на підприємстві

На першому етапі ризик-менеджменту доцільним є оцінка го­сподарської ситуації та виявлення всієї сукупності ризиків, їх джерел, об'єктів. Спочатку визначають найбільш імовірні й не­безпечні ризики та поступово переходять до найменш імовірних, формуючи портфель ідентифікованих ризиків. Це дуже складний

процес, де необхідні висока кваліфікація, добрі знання особливос­тей економічних, технологічних, технічних та організаційних процесів. Виявлення може здійснюватися через застосування комплексу формальних і неформальних підходів, методів, засно­ваних на використанні суб'єктивної чи об'єктивної інформації. Наявної інформації має бути достатньо для прийняття адекватних рішень на всіх етапах ризик-менеджменту.

Аналіз рівня підприємницького ризику — найвідповідальні­ший і методично складний етап процесу управління, від якості проведення якого залежить ефективність ризик-менеджменту взагалі. Він передбачає кількісну та якісну оцінки ризику, мето­дичні підходи до проведення яких описано в попередньому роз­ділі. Оскільки управління ризиками є частиною практичного менеджменту, воно потребує постійного оцінювання та переоці­нювання як власне допустимого рівня ризиків для даного підпри­ємства, так і прийнятих рішень, у зв'язку з постійно мінливими внутрішніми та зовнішніми чинниками, що впливають на його діяльність.

Після ідентифікації та оцінки ризику необхідно переходити до етапу регулювання ступеня ризику, який охоплює дві стадії:

• вибір методів управління ризиком (з оцінюванням їх порів­няльної ефективності на основі різноманітних критеріїв);

• безпосередній вплив на ступінь ризиків через реалізацію ді­браних методів оптимізації ризику.

Протягом останнього десятиріччя змінилося розуміння ролі ризик-менеджменту в досягненні цілей організації. Тепер головна мета полягає не в усуненні ризику, а в превентивній видозміні ризикового профілю підприємства та приведенні його у відповід­ність із системою своїх цілей.

На етапі оцінювання результатів та їх коригування відбуваєть­ся визначення на основі системи показників результативності ступеня нейтралізації можливих утрат, економічності та доціль­ності заходів (співвідношення витрат на регулювання ступеня ризику до розміру можливих збитків), величини сукупного ризи­ку господарської діяльності підприємства з урахуванням прове­дених заходів щодо його оптимізації. Прийняття та реалізація рі­шень про регулювання ступеня ризику вимагає також розробки та виконання процедур контролю за процесом ризик-менедж­менту.

Невід'ємним етапом роботи ризик-менеджменту повинна ста­ти організація заходів щодо виконання наміченої програми дій з управління ризиками — визначення видів заходів, обсягів і дже-

рел їх фінансування, конкретних виконавців та строків виконан­ня. У процесі управління ризиками господарської діяльності по­винен також здійснюватися контроль за ходом виконання дій з ризик-менеджменту.

Обоє 'язковою умовою дієвої системи ризик-менеджменту є дотримання певних принципів, основні з яких такі:

• усвідомлення прийняття ризиків;

• особиста відповідальність кожного учасника ризик-менедж­менту; колегіальність і демократизм у групі спеціалістів, що за­ймаються проблемами ризику;

• коректне формулювання мети управління ризиками та мож­ливість впливу на ті характеристики ризиків, які сприяють досяг­ненню мети;

• об'єктивність, достовірність, повнота й надійність інформації;

• охоплення управління ризиком усіх горизонтальних і вертикаль­них ієрархічних рівнів підприємства, органічний зв'язок усіх управ­лінських елементів підприємницького ризику (системний підхід);

• незалежність управління окремими ризиками;

• зіставленість рівня ризиків, що приймаються, з рівнем дохід­ності підприємства та його фінансовими можливостями;

• мінімізація спектра можливих ризиків та ступінь їх впливу;

• швидка реакція суб'єкта господарювання на внутрішні та зовнішні зміни, які виражаються в реалізації ризику;

• врахування фактора часу в управлінні ризиками;

• мінімізація витрат на організацію та здійснення ризик-менеджменту;

• інноваційний підхід до управління ризиками.

Має ризик-менеджмент і власну систему правил для при­йняття рішень в умовах невизначеності: завжди треба думати про наслідки ризиків; позитивні рішення приймати лише за від­сутності сумніву; не можна ризикувати значним заради незнач­ного, більшим заради меншого; необхідно пам'ятати про наяв­ність альтернативних рішень.

Наведемо «короткі нотатки для ефективного визначення ризи­ку та поводження з ним» [53]:

• проведіть аналіз ризику; не забудьте порадитися зі всіма групами людей, що наражаються на визначений вами ризик; не покладайтеся на числові показники як такі, що відображають справжній стан справ;

• розгляньте всі можливі підходи до менеджменту ризику; передусім шукайте засоби зменшити ризик, а вже потім — про­тистояти йому й надолужувати втрачене;

• перевірте наявну систему безпеки, засоби управління, захо­ди протидії та відновлення; шукайте слабкі місця в наявному менеджменті ризику;

• визначте нові й удосконалені стратегії менеджменту ризику, застосуйте з них лише вибрані; не забудьте перевірити, чи стра­тегії справді задіяно;

• розкажіть про ваш менеджмент ризику посередникам орга­нізації;

• створіть таке управління організацією, щоб було забезпече­но постійний перегляд і оцінювання ризику, на який у даний мо­мент наражається організація, та нагляд за перебігом менеджмен­ту ризику.

Таким чином, управління господарськими ризиками спрямо­вано на ідентифікацію, аналіз, регулювання всіх видів ризику підприємства, що мають місце в його операційній, фінансовій та стратегічній діяльності. Кінцевою метою ризик-менеджменту ви­ступає цільова функція підприємництва, яка полягає в отриманні найбільшого прибутку за оптимального, прийнятного для суб'єк­та господарювання, рівня ризику.

8.2. Напрями та методи регулювання ступеня ризику

Вибір методів та інструментів регулювання ступеня підпри­ємницького ризику є важливим етапом процесу управління. Сис­тематизуючи наведені в економічній літературі підходи, визна­чимо основні напрями та методи регулювання ступеня ризику [19] (табл. 8.1).

Коротко схарактеризуємо наведені в табл. 8.1 інструменти ре­гулювання ризиків. Уникнення ризику є одним із найпоширені­ших напрямів, який полягає в простому ухиленні від прийняття проектів, рішень, обтяжених надмірним ризиком, у відмові спів­працювати з ненадійними партнерами, постачальниками. Ухи­лення від ризику вважається найбільш радикальним і простим напрямом, але, застосовуючи його, підприємство не отримає прибутку, пов'язаного з ризикованістю діяльності. Дотримання політики ухилення від ризику доцільне, якщо:

• ризики значні та небезпечні;

• ухилення від одного виду ризику не тягне за собою виник­нення інших ризиків, що характеризуються високим рівнем;

• рівень ризику набагато вищий рівня можливої дохідності го­сподарської операції;

• втрати від прояву ризику надвисокі, і підприємство не в змо­зі їх відшкодувати.

Таблиця 8.1

НАПРЯМИ ТА МЕТОДИ ВПЛИВУ НА СТУПІНЬ РИЗИКУ ГОСПОДАРЮВАННЯ

 

Напрям впливу	Методи регулювання ступеня ризику
Уникнення ризику	• відмова від ненадійних партнерів, постачальників; • відмова від прийняття ризикованих проектів, рішень
Компенсація ризику	• стратегічне планування діяльності; • прогнозування зовнішньої економічної ситуації; • моніторинг соціально-економічного та правового середо­ вища; • активний цілеспрямований маркетинг
Збереження ризику	• відмова від будь-яких дій, спрямованих на компенсацію збитку (без фінансування);
	• створення спеціальних резервних фондів у натуральній або грошовій формі (фондів самострахування або фондів ризику); • залучення зовнішніх джерел (отримання кредитів та по­ зик, державних дотацій для компенсації збитків та віднов­ лення виробництва)
Передача ризику	• страхування; • передача ризиків через укладання договорів факторингу, поручительства; • передача ризику через укладання біржових угод (хеджу- вання)
Зниження ризику	• диверсифікація; • здобуття додаткової інформації; • лімітування

Але навіть в умовах відмови від розширення бізнесу (втри­мання прибутку без додаткових зусиль на досягнутому рівні) та­ка стратегія не є оптимальною в довгостроковому та середньо-строковому періоді, оскільки завжди можливий непередбачений вплив екзогенних факторів.

Компенсація ризику — це ще один напрям, який належить до превентивних засобів управління та характеризується трудоміст­кістю й численними аналітичними дослідженнями. До найбільш

ефективних методів цієї групи відноситься використання в діяль­ності підприємства стратегічного планування, завдяки чому мож­на ліквідувати певну частину невизначеності, передбачити появу вузьких місць у виробничому циклі та завчасно ідентифікувати види ризиків, специфічних для даного підприємства. Прогнозу­вання зовнішньої економічної ситуації охоплює: періодичну роз­робку сценаріїв розвитку та оцінку майбутнього стану середови­ща господарювання для підприємства; прогнозування поведінки можливих партнерів та дій конкурентів; зміни в секторах та сег­ментах ринку; прогнозування в межах регіону та всієї країни. Моніторинг соціально-економічного та правового середовища дає можливість отримати дані для визначення основних тенден­цій у взаємовідносинах суб'єктів господарювання, виробити за­ходи для компенсації втрат від зміни правил ведення господар­ської діяльності, скоригувати тактичні та стратегічні рішення. Але застосування даного методу є можливим тільки за наявності комп'ютерних систем, нормативно-довідкової інформації; під­ключення до мереж комерційної інформації; проведення власних прогнозно-аналітичних досліджень. Активний цілеспрямований маркетинг дає можливість сформувати попит на продукцію під­приємства, використовуючи різноманітні маркетингові методи та прийоми, а саме: сегментацію ринку, оцінку його ємності; органі­зацію рекламної кампанії; аналіз поведінки конкурентів і визна­чення напрямів конкурентної боротьби; розробку політики управ­ління витратами.

Збереження ризику передбачає здійснення таких заходів:

> відмову від будь-яких дій, спрямованих на компенсацію збитку (без фінансування);

> створення спеціальних резервних фондів у натуральній або грошовій формі (фондів самострахування або фондів ризику) безпосередньо на підприємстві для оперативного подолання тим­часових ускладнень фінансово-комерційної діяльності, здійснен­ня компенсації збитків за настання несприятливих кліматичних і погодних умов, покриття кредиторської заборгованості, витрат з ліквідації суб'єкта господарювання;

> отримання кредитів і позик, державних дотацій для компен­сації збитків та відновлення виробництва.

Таким чином, за прийняття ризику основне завдання для під­приємства — пошук необхідних ресурсів для покриття можливих утрат. Під час вибору кредитування підприємство може зіткнути­ся з недоступністю кредитів і високими процентними виплатами. Основною проблемою під час створення резервів на покриття не-

передбачених втрат є оцінка можливих наслідків ризику. Для ви­значення останніх можуть бути використані викладені вище ме­тоди якісного та кількісного аналізу.

Передача ризику має на меті передачу відповідальності за нього третім особам за збереження наявного рівня ризику. Даний напрям включає такі методи: страхування; передача ризиків че­рез укладання договорів факторингу, поручительства; передача ризику через укладання біржових угод (хеджування).

Страхування — передача ризику страховій компанії за певну плату. Страхування передбачає зобов'язання страхувальника що­до страхових виплат у розмірі повної або часткової компенсації втрат прибутків суб'єкта господарювання, на користь якого укладена угода, у разі виникнення за такими напрямами, як: зу­пинка виробництва чи скорочення його обсягів, банкрутство, не­виконання договірних зобов'язань контрагентом, судові витрати. Сторона, що передає ризик (трансфер), і сторона, що його при­ймає (трансфері), зацікавлені у передачі (трансферті) ризику в тих випадках, коли: втрати, великі для трансфера, можуть бути незначні для сторони, що приймає ризик; трансфері може знати кращі варіанти та можливості скорочення втрат, ніж трансфер; трансфері може знаходитися в кращій позиції для скорочення втрат і контролю за господарським ризиком. У страхування є й обмеження: ціна страхування може не влаштовувати клієнта страхової компанії; застрахувати можна далеко не всі ризики.

Ризики, придатні для страхування, мають відповідати таким характеристикам: ризик носить випадковий характер, він суб'єк­тивний, чистий, а не спекулятивний; поява страхового випадку — невідома, не пов'язана з діями страхувальника чи іншої зацікав­леної особи; наслідки ризику — об'єктивно виміряні та мають грошове вираження; страхова подія не носить катастрофічного характеру, страховий захист не суперечить суспільним інтересам. Але ці критерії можуть змінюватися відповідно до потреб спожи­вача страхових послуг. За кордоном, залежно від специфіки діяль­ності підприємства, страхують ризик не тільки прямої, але й не­прямої шкоди, а саме: ризик помилки працівника підприєм­ства, ризик шахрайства, ризик збитків від хвороби чи смерті ке­рівника, провідного спеціаліста фірми, ризик розголосу комер­ційної таємниці. В Україні страхування подібних ризиків поки що не розвинене. Суб'єкт господарювання повинен добре орієн­туватися на страховому ринку, вибираючи найбільш відповідні для конкретної угоди умови страхування, про які домовляються в договорі страхування.

Фінансування ризику, оскільки воно передбачає вкладення коштів, вимагає оцінки ефективності його застосування. Аналіз економічної ефективності страхування та самострахування за методом Хаустона відповідає на дуже цікаве для ОПР запитан­ня: яка ціна за страхування варта того, щоб погодитися застраху­вати свій ризик, а в якому випадку краще покластися на власні страхові фонди. Сутність методу Хаустона полягає в оцінці впливу різних способів управління ризиком на «вартість підпри­ємства», що визначається через вартість його вільних активів (різ­ницю між величиною всіх його активів і зобов'язань). Рішення щодо страхування чи самострахування ризику змінюють вартість підприємства, оскільки витрати на ці заходи зменшують кошти чи активи, котрі організація могла б скерувати на інвестиції та отримати прибуток. У розглянутій моделі передбачається, що обидва фінансових механізми однаковою мірою покривають роз­глянутий ризик, тобто забезпечують однаковий рівень компенса­ції майбутніх збитків.

Під час страхування підприємство сплачує на початку фінан­сового періоду страхову премію та гарантує собі компенсацію збитків у майбутньому. Вартість підприємства наприкінці фінан­сового періоду у разі здійснення страхування виразимо такою формулою:

(8.1)

де Si — вартість підприємства в кінці фінансового періоду у разі страхування; S— вартість підприємства на початку фінансового періоду; Р — розмір страхової премії; г — середня рентабельність працюючих активів.

За самострахування підприємство цілком зберігає власний ри­зик і формує спеціальний резервний фонд — фонд ризику. Вплив на величину власних активів повністю збереженого ризику мож­на оцінити такою формулою:

(8.2)

де S_R — вартість підприємства в кінці фінансового періоду за ціл­ком збереженого ризику; L — очікувані втрати від розглянутих ризиків (прямі збитки); F — величина резервного фонду ризику; /— середня рентабельність активів фонду ризику.

Порівняння значень Si і Sr дає змогу судити про порівняльну економічну ефективність страхування та самострахування. Для біль­шої точності розрахунків необхідно враховувати дисконтування

грошових потоків, тобто приведення їхньої вартості до даного мо­менту на підставі обраної процентної ставки, внаслідок розподілу збитків у часі, затримок у виплаті страхового відшкодування, пов'я­заних з оформленням і висуненням претензій, і наявності інфляції.

Отже, визначимо умову ефективності страхування на підпри­ємстві для захисту від ризиків. Оскільки вартість підприємства в кінці фінансового періоду в разі страхування має бути вищою, цю умову можна записати так:

(8.3)

Підставляючи в нерівність (8.3) вирази (8.1) і (8.2) та зробив­ши деякі перетворення, отримаємо вираз:

(8.4)

де Р — страхова премія; /.середи — приведені середні очікувані збитки; F — розмір фонду ризику у випадку здійснення само­страхування; г — середня прибутковість на працюючі активи; і — середня прибутковість на активи фонду ризику.

З нерівності (8.4) можна визначити максимально припустимий розмір страхової премії, якщо зробити певні припущення про ве­личини, що включаються в нього. Для коректності розрахунку у формулі (8.4) необхідно використовувати значення прогнозова­них збитків /.середи, приведене до початку фінансового періоду. Реальні збитки розподілені по періоду спостереження, і ті з них, які відбулися раніше за часом, сильніше впливають на зміну вар­тості підприємства. У даному випадку для коригування величини /-середи можна знову ж застосувати стандартні процедури дискон­тування фінансових потоків.

Розмір фонду ризику визначається відповідно до суб'єктив­ного сприйняття ризику ОПР. Для оцінювання даного фактора в моделі послуговуються вже згадуваним раніше поняттям макси­мально прийнятного рівня збитку /-середи- Логічно було б встано­вити розмір фонду ризику рівним величині максимально прийнят­ного збитку:

(8.5)

Остаточний варіант умови економічної ефективності викорис­тання страхування для покриття ризиків підприємства виража­ється такою формулою:

(8.6)

"11 Л

Нерівність (8.6) визначає максимально прийнятний для страху­вальника розмір страхової премії, виходячи з внутрішніх властивос­тей страхованих ризиків, що описуються в моделі параметрами -^середи і Дпах' Ц' параметри можуть бути визначені на основі