Розрахунок сподіваної корисності за директором

 

 

 

Можливі результати	Можливі рішення	Імовірність
Інвестиції	Банк
Успіх			0,3
Невдача			0,7
Сподівана корисність	100 • 0,3 + 0 • 0,7 = 30

Висновок: За сподіваною корисністю бухгалтер запропонує вкласти гроші в банк без ризику (12 < 30), а директор — в інвес­тиційний проект (52 > 30).

висновки

4*1

*^r

Невизначеність — це об'єктивна неможли­вість здобуття абсолютного знання про об'єктивні та суб'єктивні фактори функціо­нування системи, неоднозначність її парамет­рів. Розрізняють статистичну та нестатисти-чну невизначеність; повну та часткову невизначеність, повну ви­значеність; людську, технічну та соціальну невизначеність. Невизна­ченість виступає невід'ємним атрибутом прийняття рішень. Для вибору оптимальної стратегії в ситуації невизначеності викорис­товують такі критерії: критерій Вальда, правило максимакс, Гур-віца, Севіджа. Для прийняття рішень в умовах невизначеності та ризику за допомогою статичної ігрової моделі вхідна інформація подається у вигляді матриці, рядки якої — це можливі альтерна­тивні рішення, а стовпчики — стани системи (середовища).

Для задач прийняття рішень в умовах ризику та невизначенос­ті принцип оптимального вибору часто описується за допомогою функції корисності. Корисність виражає ступінь задоволення су­б'єкта (особи) від споживання товару чи виконання будь-якої дії. Умова схильності до ризику набуває такого вигляду: U(M(x))<M(U(x)), тобто корисність сподіваного доходу менша від сподіваної корисності. ОПР схильна до ризику тоді й тільки тоді, коли її функція корисності опукла, а графік розгорнутий дзвоном униз. Премія за ризик у випадку схильності до ризику показує, скільки коштів інвестор може додатково отримати або втратити, ризикуючи.

Умова байдужості до ризику набуває такого вигляду: U(M(x)) = M(U(x)). ОПР байдужа до ризику тоді й тільки тоді, коли її функція корисності лінійна, а графік—пряма. Премія за ризик у випадку байдужості до ризику завжди дорівнює нулю.

Умова несхильності до ризику набуває такого вигляду: U{M{x))>M{U{x)), тобто корисність сподіваного доходу більша від сподіваної корисності. ОПР не схильна до ризику тоді й тіль­ки тоді, коли її функція корисності увігнута.

 

 

5.1. Характеристика ризику як економічної категорії

З розвитком ринкових відносин здійснення підприємницької діяльності відбувається в умовах зростаючої невизначеності. Са­ме невизначеність стану зовнішнього середовища та внутрішньої ситуації змушує підприємця брати на себе ризик, який може зу­мовлювати як виграш, так і втрати.

Вважають, що термін «ризик» — грецького походження, який бере початок від слів ridsikon, ridsa — «стрімчак, скеля» і пов'язується, у першу чергу, з появою небезпеки або непевності в будь-якій сфері господарської діяльності та суспільно-еконо­мічного життя. У сучасній західній економічній літературі роз­глядають дві теорії ризику: класичну та неокласичну (рис. 5.1).

 

 

 

	Теорії	ризику
	і	'				V
Класична теорія ризику			Неокласична теорія ризику
->	Ризик — імовірність поне­сения збитків та втрати від обраного рішення та стра­тегії діяльності			-*■	Ризик — імовірність відхи­лення від поставлених цілей
->	Представники: Дж. Міль, І. Сеньйор		->	Представники: А. Маршал, А. Пігу Дж.Кейнс

Рис. 5.1. Сутнісна характеристика теорій ризику

Істотний недолік класичної теорії, на думку її критиків, поля­гає в обмеженості розуміння сутності ризику та його економічно-

го змісту. Відповідно до положень даної теорії ризик є чинником формування лише частини прибутку. Противники неокласичної теорії ризику наголошують на тому, що вона не враховує фактора задоволення від ризику, згідно з яким підприємець може піти на великий ризик.

Говорячи про існування проблеми ризику у вітчизняній еко­номіці, слід зазначити, що у 20-х роках XX ст. в колишньому СРСР було ухвалено ряд законодавчих актів, які містили понят­тя «виробничо-господарський ризик». Але вже з середини 30-х років «ризик» було оголошено буржуазним поняттям, явищем капіталістичного господарства, неприйнятним для соціалістич­ної економіки. Це мало сенс, хоча повністю з цим не можна по­годитися в силу таких обставин: в умовах командної економіки існувала невизначеність, зумовлена наявністю експортно-імпортних операцій (місцеві товаровиробники продавали свою продукцію на зовнішньому ринку та купували необхідні товари, стикаючись, таким чином, із зовнішньоекономічними ризика­ми); завжди був ризик невиконання державних планів, що вста­новлювалися в наказовому порядку. Характерним для того пері­оду було існування ситуації, за якої у разі прийняття економіч­ного рішення суб'єктами господарської діяльності останні не несли відповідальності за його реалізацію, а перекладали її на суспільство в цілому. Відсутність зацікавленості в результатах економічних рішень і була причиною відсутності ризику як та­кого. У порівнянні з ринковою економікою у плановій економі­ці об'єктом ризику виступала держава, що встановлювала й до­водила до первинних ланок народного господарства планові завдання, визначала правила та норми, у межах яких відбувала­ся виробничо-господарська діяльність підприємств. У Радян­ському Союзі в 50-ті роки минулого століття здійснювався сер­йозний розвиток математичного апарата аналізів ризику стосов­но теорії планування експерименту в технічних і природничих галузях знань [10]. Перші спроби поновити використання теорії ризику в управлінні діяльністю підприємства в умовах планової економіки відносяться до періоду появи російськомовного ви­дання монографії угорських економістів на чолі з Т. Бачкай «Господарський ризик і методи його вимірювання» [3]. Ними було продовжено розвиток ідей неокласичної теорії ризику, об­грунтовано необхідність врахування ризику в процесі прийняття господарських рішень навіть у відносно стабільному середови­щі планової економіки. Але існування ідеологічних міркувань стримувало подальший розвиток подібних праць.

Зростання на початку 90-х років XX ст. інтересу до проявів ризику в діяльності вітчизняних підприємств пов'язано з про­веденням у країнах колишнього СРСР економічної реформи. В умовах демонополізації, приватизації, появи вільного підпри­ємництва, формування ринкового середовища все частіше стали виникати неясність і невпевненість в отриманні очікуваного кін­цевого результату. Стало зрозумілим, що ризикованість є не­від'ємною супровідною умовою ринкової економіки. Ризик став однією зі складових успішного бізнесу, на який бізнесмени ма­ють право відповідно до законодавства всіх цивілізованих країн. Перейшовши на шлях ринкових відносин, відповідні поправки до законодавства прийняла й Україна. Підприємницьку діяльність в Україні регулюють чотири основні документи: Конституція, Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс і Господарський ко­декс. Так, у Цивільному кодексі відзначено, що підприємниць­кою є самостійна, здійснювана на свій ризик діяльність, спря­мована на систематичне одержання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт чи надання послуг особами. Таким чином, суб'єкт підприємницької діяльності, а узагальнено — особа, що приймає рішення (ОПР), дістала право на ризик. У юридичному розумінні ризик відображає на­явність факторів невизначеності в діях ОПР. З погляду права ризик починається там, де закінчується відповідальність за уго­дою чи на інших підставах.

На сьогодні має місце неоднозначність у тлумаченні поняття «ризик» вітчизняними та зарубіжними вченими. Так, ми виділяє­мо такі підходи до інтерпретації даної категорії [ 1 8]:

> ризик — це ймовірність (можливість) здобуття (тільки) небажаного результату (наприклад, імовірність втрати суб'єк­том господарювання частини своїх прибутків [46] або (чи тільки) ймовірність сприятливого позитивного результату: удача, шанс отримати додатковий прибуток (можливість отримання значної вигоди в результаті здійснення підприємницької діяльності [30];

> ризик — невизначеність майбутнього стану, внутрішньої ситуації та зовнішнього середовища, невпевненість у результаті [39];

> ризик — це діяльність, пов 'язана з подоланням невизначе­ності у ситуації неминучого вибору, в процесі якої є можливість кількісно та якісно оцінити ймовірність досягнення передбачува­ного результату та відхилення від мети [1].

В економічній літературі дуже поширений підхід до тракту­вання «ризику» як імовірності недоотримання прибутку, втра-

ти ресурсів чи зазнання збитку в результаті здійснення певних дій, операцій в тому чи іншому напрямі підприємницької діяльності. Але на практиці існують випадки, коли ризик стає джерелом отримання додаткового підприємницького при­бутку.

Беручи до уваги згадані вище підходи, можна прийняти ви­значення ризику у господарській діяльності. Господарський ри­зик — це специфічна характеристика в господарській ситуації, в якій не виключається ймовірність виникнення непередбачуваних наслідків (можливого відхилення від цілей, бажаного результату; втрати суб'єктом господарювання частини своїх прибутків то­що). Ризик є зворотною стороною волі вибору, оскільки відсут­ність альтернатив зумовлює відсутність ризику.

Першопричиною, необхідною умовою виникнення підприєм­ницьких ризиків виступає невизначеність результатів діяльності. Слід зазначити, що вже понад сто років триває наукова дискусія з приводу взаємовідношення понять «ризик» та «невизначеність». Так, ще економісти неокласичної школи (кінець XIX — початок XX ст.) ототожнювали ризик із невизначеністю. Представники неокейнсианського напряму, навпаки, розрізняли категорії «ри­зик» і «невизначеність», що пов'язано з умовою: відомі чи ні суб'єкту, що приймає рішення, кількісні ймовірності появи ви­значених подій. Якщо ризик характерний для економічних сис­тем з масовими явищами, то невизначеність має місце, як прави­ло, в тих випадках, коли ймовірності наслідків доводиться визначати суб'єктивно через відсутність статистичних даних за попередні періоди [ЗО]. На сучасному етапі більшість учених-економістів дотримуються думки, згідно з якою поняття «ризик» та «невизначеність» не є тотожними. У ситуаціях ризику ми мо­жемо використовувати об'єктивні значення ймовірностей для статистичного прогнозування (ймовірність можна визначити на підставі попереднього періоду), в той час як у ситуаціях із неви­значеністю ймовірність використовується як суб'єктивна оцінка можливих наслідків. Даний погляд можна прокоментувати за до­помогою схеми на рис. 5.2. Рішення, які неможливо запрограму­вати, зазвичай приймаються в незвичайних, нестандартних ситу­аціях. Більшість реальних господарських рішень знаходяться по­середині. Всі рішення приймаються в умовах з наявністю ризико-вих обставин. Чим вищий рівень управління, тим, як правило, стрілка конкретних рішень схиляється в бік невизначеності та наростання ризику.

Рис. 5.2. Континуум структури управлінських рішень [11]

Ризик являє собою одну з найскладніших економічних катего­рій, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності (рис. 5.3). Слід зазначити, що серед учених-економістів питання про приро­ду проявів ризику залишається дискусійним. Адже для ризикових ситуацій характерним є вибір певних альтернатив, різне сприй­няття людьми однієї і тієї самої величини ризику внаслідок від­мінності психологічних, етичних, ціннісних принципів і наста­нов. У цьому полягає його суб'єктивність. Разом із тим ризик становить об'єктивний фактор, оскільки він супроводжує прак­тично всі види господарських операцій, існує незалежно від волі та свідомості людини, ігнорування чи сприйняття особою його наявності. Отже, можна з упевненістю стверджувати, що ризик має суб 'єктивпо-об 'єктивну природу, і це дає змогу вибирати та розробляти більш адекватні методи та заходи щодо оптимізації його рівня.

Для більш ґрунтовного розуміння природи ризику на рис. 5.4 розкриємо об'єкт, суб'єкт, риси цієї категорії, джерела та умови існування.

Сутність ризику відображає взаємозв'язок і взаємодія основ­них його аспектів [1]: імовірність здобуття бажаного результату; можливість настання несприятливих, небажаних наслідків у про­цесі вибору альтернативи та її реалізації; імовірність відхилення від обраної мети чи невпевненість у її досягненні. Таким чином,

ключовою рисою ризику є його ймовірнісна природа. Ступінь ці­єї ймовірності характеризується всією сукупністю як об'єктив­них, так і суб'єктивних факторів.

Рис. 5.3. Сутність категорії «ризик»

Поряд з цим ризику як одній з найскладніших категорій, пов'язаних з результативністю господарської діяльності, прита­манні такі риси, як:

> економічна природа (ризик проявляється на всіх етапах підприємницької діяльності, незалежно від її сфери; він прямо пов'язаний із дохідністю та економічними втратами у процесі гос­подарювання);

> альтернативність (ризик передбачає необхідність вибору з двох або кількох можливих варіантів рішень);

> невизначеність результатів (очікуваний рівень ризику мо­же коливатися в певному діапазоні, і його наслідком можуть бути як негативні, так і позитивні результати);

^ коливання рівня ризику (ступінь господарського ризику іс­тотно варіює під упливом фактора часу, численних об'єктивних і суб'єктивних факторів, які перебувають у постійній динаміці);

> постійність (повне усунення ризику неможливе внаслідок
об'єктивно-суб'єктивної природи даної категорії, динамічності
ступеня ризику тощо).

Рис. 5.4. Характеристика ризику як економічної категорії

Для розуміння природи підприємницького ризику фундамен­тальне значення має зв'язок ризику та прибутку. Проблема взаємо­відношення даних категорій — одна з ключових концепцій у ви­робничо-господарській діяльності підприємств.

Ризик є одним із факторів формування прибутку, тому отри­мання істотної частини прибутків зумовлено диференційованим управлінням ризиком. Перед кожним суб'єктом господарюван­ня постає проблема вибору між високим прибутком від ризико-вих операцій (з небезпекою втратити на тільки прибуток, а й вкладений капітал) та низьким прибутком від безризикових проектів.

Очевидно, що нульовий ризик забезпечує найнижчий прибу­ток (0;П,), а за найвищого ризику, R = R₂, прибуток має найбіль-

А. Сміт: «...досягнення навіть нормальної норми прибутку завжди пов'язано з біль­шим або меншим ризиком». І. Шумпетер: «...якщо ризики не враховують у господар­ському плані, тоді вони стають джерелом, з одного боку, збитків, а з іншого — прибутків».

ше значення П = П₃ (П₃ > П₂ > П,). Взаємозв'язок між прибутком і рівнем ризику можна зобразити графічно. З рис. 5.5 видно, що більш високий ризик пов'язаний з імовірністю отримання більш високого прибутку. Принциповий вибір стосовно прийняття ри-зикового рішення залежить від переваги підприємця між очіку­ваною прибутковістю (рентабельністю), вкладених у проект кош­тів та їх надійністю, під якою розуміється неризикованість, імовірність отримання прибутків.

/?, Яі РИЗИК

Рис. 5.5. Залежність прибутку від рівня ризику

Поява підприємницьких ризиків зумовлена численними фак­торами — умовами, які можуть викликати та спричинити неви­значеність результатів здійснення господарської діяльності. Мож­на запропонувати такий підхід до визначення факторів впливу на рівень підприємницького ризику як, наприклад, на рис. 5.6. Ос­новними критеріями визначення факторів підприємницького ри­зику виступають: джерело виникнення (зовнішні та внутрішні фактори); ступінь впливу (фактори прямої та непрямої дії). Фак­тори прямої дії безпосередньо впливають на результати підпри­ємницької діяльності та рівень ризику. Фактори непрямої дії не впливають безпосередньо на дані процеси, але зумовлюють їх зміну. Параметри, що характеризують внутрішню діяльність під­приємства, є внутрішніми; зовнішніми факторами є параметри, що характеризують зовнішнє середовище суб'єкта господарю­вання.

Рис. 5.6. Фактори впливу на ступінь підприємницького ризику

Основними внутрішніми факторами ризику, залежно від сфер господарської діяльності підприємства, вважають — виробниц­тво, обіг, управління.

Виробничий процес являє собою сукупність взаємозалежних основних, допоміжних і обслуговуючих процесів праці. У вироб­ничій сфері виділяють чинники ризику основної та допоміжної діяльності. До факторів ризику основної виробничої діяльності належать: достатній рівень технологічної дисципліни, аварії, по­запланові зупинки устаткування чи переривання технологічного циклу підприємства через вимушене переналагодження устатку­вання (наприклад, унаслідок несподіваної зміни параметрів чи сировини, матеріалів, які використовуються в технологічному процесі) тощо. Фактори ризику допоміжної виробничої діяльнос­ті — це перебої в енергопостачанні; подовження, порівняно із запланованими, термінів ремонту устаткування; аварії допоміж-

них систем; непідготовленість інструменії іьного господарства підприємства до освоєння нового виробу тощо.

Факторами ризику у сфері обслуговування виробничих процесів підприємства можуть бути збої в роботі служб, що забезпечують безперебійне функціонування основного і допоміжного виробниц­тва, наприклад, аварія, пожежа в складському господарстві, вихід з ладу (повний чи частковий) обчислювальних потужностей у сис­темі обробки інформації тощо. Причиною погіршення економіч­ного становища підприємства може стати недостатня патентна захищеність продукції підприємства та технології її виготовлен­ня, внаслідок чого конкуренти освоїли випуск аналогічної про­дукції.

У сфері обігу діяльність підприємства може зазнати впливу таких факторів, як: порушення підприємствами-партнерами по­годжених графіків постачання сировини, невмотивована відмова оптових споживачів оплатити чи вивезти замовлену готову про­дукцію, банкрутство чи самоліквідація контрагентів, ділових партнерів.

Внутрішні фактори ризику управлінської діяльності можна класифікувати за рівнем у процесі прийняття рішень. На рівні прийняття стратегічних управлінських рішень виділяють такі внутрішні фактори ризику: хибний вибір чи неадекватне форму­лювання цілей підприємства, що призводить до ймовірності роз­робки стратегії в помилковому напрямі; неправильна оцінка стратегічного потенціалу підприємства, спричинена погрішністю вхідних даних, помилковою оцінкою ступеня автономності під­приємства, фактичного розмежування прав власності тощо; хиб­ний прогноз розвитку зовнішнього господарського середовища в довгостроковій перспективі тощо. Ризик у прийнятті рішень на тактичному рівні насамперед пов'язаний з імовірністю часткової втрати чи перекручування змістової інформації під час переходу від стратегічного планування до тактичного. Основний фактор ризику даної групи полягає в низькій якості управління підпри­ємством. На будь-якому рівні прийнятих рішень присутні як зов­нішні, так і внутрішні стосовно даного підприємства фактори ри­зику. Можна припустити, що для стратегічних рішень кількість і роль зовнішніх факторів ризику значно вищі, ніж для тактичних чи оперативних.

Описані фактори є інтегральними. Чітке усвідомлення причин усіх видів ризику та визначення розміру їх впливу на прогнозо­вані результати дуже важливе для своєчасного та ефективного менеджменту.

Виділяють такі функції ризику, як: інноваційна, регулятивна, захисна, компенсаційна, соціально-економічна й аналітична (рис. 5.7).

Інноваційна функція

Стимулювання пошуку шляхів нетрадиційного роз­в'язання проблем, що стоять перед суб'єктом господа­рювання. Більшість підприємств досягають успіху, стають конкурентоспроможними на основі інновацій­ної діяльності, пов'язаної з ризиком

 

Регулятивна функція

т

Конструктивний аспект. Можливість виконання ри­зиком ролі каталізатора під час здійснення господар­ських операцій, оскільки він зумовлює новаторський пошук та підприємницьку активність

Деструктивний аспект. В умовах неповної інформа­ції без належного врахування закономірностей розвит­ку явища ризик може стати виявом авантюризму, суб'єктивізму

 

Захисна функція

Історико-генетичний аспект. Юридичні та фізичні особи змушені шукати кошти і форми захисту від не­бажаної реалізації ризику

Соціально-правовий аспект. Об'єктивна необхідність законодавчого закріплення поняття «правомірність ри­зику», правового регулювання страхової діяльності

 

Компенса­ційна функція

т

Забезпечує компенсаційний успіх (позитивну компен­сацію) — додатковий, порівняно з плановим, прибуток у випадку успішного результату (реалізації шансу)