Тема 2. Теорія граничної корисності

І ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА

Споживач, виходячи на ринок, має мету придбати деяку кількість товарів або послуг для того, щоб задовольнити свої потреби. При цьому він орієнтується на властивості товарів задовольняти потреби та приносити задоволення. Завдання цієї теми – викласти основні положення теорії граничної корисності, дати поняття потреб, економічних благ, рівноваги споживача.

Поняття потреби, види потреб.

Економічні блага

Потреби – це внутрішні збуджуючі стимули діяльності людини. Це стан незадоволення, який людина хоче змінити або задоволення, яке вона хоче продовжити.

Враховуючи різноманітність людських потреб, їх можна об’єднати в групи, використовуючи ті чи інші класифікаційні ознаки. Ось лише деякі із можливих класифікацій потреб:

1. За суб’єктами потреби поділяються на:

а) кінцеві;

б) проміжні.

Кінцеві потреби – це потреби самої людини як біосоціальної істоти, їх ще називають особистими потребами. В результаті їх задоволення відтворюється сама людина. Блага, що задовольняють кінцеві потреби, отримали назву – предмети споживання (їжа, одяг, житло і т. д.). В результаті споживання ці блага виходять із економічного обороту.

Проміжні потреби – це потреби, які лише опосередковано пов’язані із самою людиною. Це потреби господарських структур. Вони потрібні для створення нових благ, тому ці потреби називають виробничими, а блага, що їх задовольняють – засобами виробництва (верстати, обладнання, матеріали). В процесі споживання ці блага не знищуються, а служать для задоволення інших проміжних або кінцевих потреб.

2. По формі задоволення:

а) індивідуальні;

б) колективні.

Індивідуальн і потреби людина в змозі задовольнити сама без об’єднання з іншими суб’єктами (сон, їжа і т. д.).

К олективні потреби вимагають об’єднання колективних зусиль (водопровід, газопостачання).

3. По формі виникнення:

а) первинні;

б) вторинні.

Первинні потреби є по своїй природі фізіологічними і, як правило, вродженими (вода, їжа, повітря, сон і т. д.).

Вторинні потреби по своїй природі психологічні (успіх, влада, повага).

Первинні потреби закладені в людині генетично, а вторинні залежать від життєвого досвіду, тому вторинні потреби людей більш різноманітні ніж первинні.

Одночасно задовольнити всі потреби неможливо. Тому людина кожного разу повинна вирішувати: яку потребу задовольнити зараз, а з якою можна почекати. Іншими словами, людина ранжує потреби по ступеню їх важливості в кожний даний момент.

По А. Маслоу всі потреби розділяються на п’ять груп.

1. Фізіологічні потреби, задоволення яких необхідне для виживання.

2. Потреби в безпеці і захищенності: включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього середовища і впевненність в тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені і в майбутньому.

3. Соціальні потреби – це поняття, що включає почуття належності до чого або кого-небудь, відчуття, що тебе приймають інші.

4. Потреба в повазі включає потребу в самоповазі, компетентності, визнанні.

5. Потреба в самовираженні – це потреба в реалізації своїх потенційних можливостей та рості як особистості (рис. 2.1.).

 

 

Рис. 2.1. Ієрархія потреб по А. Маслоу

В кожний конкретний момент часу людина буде намагатися задовольнити ті потреби, які для неї є найбільш важливими. Перш ніж потреба наступного рівня стане найбільш потужним визначаючим фактором в поведінці людини, повинна бути задоволена потреба більш низького рівня.

Блага – це товари, послуги та соціальні й екологічні умови, які задовольняють потреби людини або які людина вимушена споживати чи використовувати.

Економічні блага – це блага, в яких відчувається певна нестача, тобто їх не вистачає на всіх.

В залежності від своєї корисності блага поділяються на блага з додатною корисністю та блага з від’ємною корисністю (або антиблага).

Блага з додатною корисністю (Goods) – це блага, збільшення обсягу яких у розпорядженні людини є привабливим для неї (відпочинок, житло, одяг, більшість продуктів харчування).

Блага з від’ємною корисністю або антиблага (Bads) – це блага, збільшення яких небажане для людини (наявність СО2 у повітрі або радіонуклідів у довкіллі є антиблагом для всіх, хоча в кожної людини є особисті антиблага).

Залежно від впливу рівня доходу на обсяг споживання розрізняють нормальні блага та блага низької споживчої цінності (неякісні блага).

Нормальні блага – блага, обсяг споживання яких зростає при зростанні доходу (більшість товарів і послуг).

Блага низької споживчої цінності – блага, обсяг споживання яких спадає при зростанні доходу (одяг чи взуття, що вийшли з моди; дешеві продукти харчування).

Залежно від впливу ціни на обсяг споживання розрізняють звичайні блага та блага (товари) Гіффена.

Звичайні блага – блага, обсяг споживання яких зростає при зниженні ціни (більшість товарів і послуг).

Блага (товари) Гіффена – блага, обсяг споживання яких спадає (зростає) при зниженні (підвищенні) ціни (картопля, хліб, крупа інші порівняно дешеві продукти харчування, що мають значну частку в раціоні споживача).

Для кращої наочності класифікація економічних благ за ціною та рівнем доходу зображена на рис. 2.2.

Блага Гіффена	Звичайні блага
Блага низької споживчої цінності	Нормальні блага

Рис. 2.2. Класифікація економічних благ за рівнем доходу та ціною

 

Поняття корисності, сукупна

Та гранична корисність

 

Корисність – це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності.

Термін “корисність” ввів англійський вчений Ієремія Бентам (1748-1832).

Корисність – поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алкоголь). Тому відносно цих благ термін “корисність” має певну невідповідність, економісти давно намагаються замінити його. Відомий російський економіст М. Х. Бунге пропонував використовувати термін “годність” (придатність). “Потреба в наркотичних речовинах, – писав він, – безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш корисні для курців, – вони лише годні як речовина для наркотичного сп’яніння” А французький економіст Ш. Жид пропонував термін “бажаність”. На його думку такий термін не може характеризуватися моральністю чи аморальністю, не може бути розумним чи безрозсудним. Термін “бажаність” підтримував також відомий американський економіст і статистик І. Фішер. Він вказував на перевагу антоніма “небажаність” в порівнянні з “безкорисністю” чи ще гірше з “антикорисністю”. Однак термін “корисність” пережив своїх критиків і використовується й нині.

На думку багатьох сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістська точка зору), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій би він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.

Існує також інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки немає чітко визначеної одиниці виміру. Для порівняння різних корисностей використовують умовні бали (ютили – від utility (корисність), які споживач присвоює благам.

Однією з концепцій чисельної кардинальної вимірності корисності є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.

Розрізняють пряму, непряму та повну корисність.

Якщо благо безпосередньо впливає на умови життя людини, то вважається, що воно має пряму корисність.

Якщо благо безпосередньо не впливає на добробут людини, але використовується для виготовлення товарів, що мають пряму корисність, то вважається, що воно має непряму корисність.

Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага.

Функція корисності – це співвідношення між обсягами товарів і послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.

Функція корисності може бути представлена як:

U=f(х, y,…..n), (2.1)

де U – корисність;

х, y,…..n – кількість відповідних товарів, що споживаються за певний період.

Сукупна корисність (Total Utility) – це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним товарів чи послуг. Сукупна корисність зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами (див. рис. 2.3.а).

TU

10

9

8

7 MU

5 5

4 а 4 б

3 3

2 2

1 1

0 0

1 2 3 4 Х 1 2 3 4 5 Х

Рис. 2.3. Закон спадної граничної корисності

TU – сукупна корисність;

MU – гранична корисність;

Х – кількість товару, що споживається.

Гранична корисність (Marginal Utility) – це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи послуги (див. рис. 2.3.б).

Згідно із законом спадної граничної корисності (закон Госсена) величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається.

Із розглянутого вище законуспадної граничної корисності є деякі винятки. Для антиблаг максимальна корисність спостерігається за їх відсутності, а функція корисності є монотонно спадною (рис. 2.4).

 

TU Із зростаючою TU

граничною

шкодою

 

Із спадною

граничною

шкодою

 

Х Х

Рис. 2.4. Корисність антиблага Рис. 2.5. Зростаюча гранична корисність: глобальна і на інтервалі

TU

Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бути зростаючою (люди, що перебувають в полоні сильних пристрастей: колекціонери, наркомани, алкоголікиі т. д.) (рис. 2.5). Зростаюча гранична корисність може спостерігатись інколи лише у певному інтервалі споживання блага (алкоголь).

Рис. 2.6. Корисність ліків

Х

Є блага з додатною корисністю, які при надмірному споживанні можуть бути антиблага-ми, наприклад, ліки (рис. 2.6).

Корисність ліків полягає в суворому дозуванні. Так само надмірне перебування на сонці може призвести до опіків та захворювання шкіри.