Координація економічної діяльності

В перехідний період

 

В кінці 80-х – на початку 90-х років велика група бувших соціалістичних країн, в яких існувала централізовано-планова економіка, в тому числі й Україна, приступила до вирішення проблеми ринкової трансформації економіки. Почались економічні реформи, направлені на принципову зміну економічного устрою суспільства, встановлення змішаної економічної системи.

Економічна система змішаного типу зберігає більшість рис, що властиві вільному ринку: широке поширення приватної власності на економічні ресурси, вільне підприємництво, намагання в економічній діяльності найкращим чином реалізувати особистий інтерес, функціонування ринкового координаційного механізму.

Разом з тим з’являються нові властивості співробітництва людей. Їх можна згрупувати в дві групи:

1. Властивості, пов’язані із змінами в конкуренції. Реалізація багатьох видів товарів здійснюється не в умовах вільної конкуренції, а в обмеженій недосконалій конкуренції. В змішаній економіці домінує саме недосконала конкуренція. Вона може бути представлена одним з трьох видів (див. теми 10, 11, 12):

а) монополістична конкуренція;

б) олігополістична конкуренція;

в) чиста монополія.

Розвитку тенденції обмеження конкуренції сприяє технічний прогрес, поява нових технологій та товарів, що вимагають значних економічних ресурсів – металургія, автомобілебудування та інші формуються великі економічні структури, що концентрують виробництво певних товарів.

2. Властивості, пов’язані з новою економічною роллю держави. Держава розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів. Нова роль держави в економіці продиктована наступними обставинами:

а) ринку потрібен захист від сил, що обмежують конкуренцію;

б) ринок не може забезпечити достатньої кількості виробництва деяких видів товарів (суспільні блага, товари з позитивним зовнішнім ефектом);

в) держава допомагає ринку регулювати коливання цін (інфляція і деф-ляція);

г) державна також координує проблеми зайнятості та соціального забез-печення деяких верств населення.

Таким чином, змішана економіка – це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без домінування одного з них.

Економічна система змішаного типу властива більшості країн світу.

Виділимо основні напрямки ринкової трансформації економіки України в 90-х роках:

1. Становлення приватного сектора економіки. Вільна конкуренція – одна з головних вимог функціонування ринку. Люди повинні мати можливість вести самостійну, незалежну, в певній мірі, від держави, господарську діяльність. Тому створення умов для вільного підприємництва, його розвитку виступає необхідним елементом реформ ринкової орієнтації. В Україні в ці роки почали створюватися індивідуальні підприємства, різні господарські товариства, інші недержавні форми економічної діяльності.

2. Реформування державного сектору економіки. Його частка в національному виробництві на початку 90-х років складала приблизно 90 %, тому реформування державного сектору було вирішальним для розвитку всієї економіки. Трансформація цього сектору проходила по таким напрямкам:

а) комерціалізація умов господарської діяльності. В цьому випадку власником виробничого майна залишалася держава, але умови його використання ставали достатньо вільними, ринковими;

б) передача державного майна в оренду трудовим колективам. Дер-жава, як власник майна через своїх представників заключала орендний договір з організацією орендаторів, яка складалась з працівників цього підприємства;

в) приватизація державного майна. Це найбільш радикальна міра, по-в’язана з відчуженням державної власності на користь приватних осіб.

3. Формування інфраструктури ринку. Інфраструктура – це один з найважливіших атрибутів ринку. Її інститути по своєму призначенню повинні сприяти кращому господарському спілкуванню виробника і споживача продукції. До них відносяться брокерські фірми, комерційні банки, інвестиційні компанії, біржі і т. д.

4. Лібералізація економіки, внесення змін в державне регулювання. Перехід до змішаної економіки вимагає від держави: по-перше, істотного зменшення прямого державного впливу на економічне життя суспільства і, по-друге, оволодіння новими методами регулювання економіки.

Перше завдання, перш за все, включає:

а) лібералізацію цін, тобто встановлення цін повинно здійснюватись на ринковій основі, а не державою;

б) відмова від директивного планування, планування діяльності під-приємств стає їх внутрішньою справою;

в) відмова від спеціальної системи матеріально-технічного забезпе-чення підприємств, вони стають самостійними в питаннях визначення де, у кого, на яких умовах придбати необхідні їм ресурси.

Другим, більш складним завданням є оволодіння державою новими підходами, методами та інструментами регулювання економіки. Конструювання ринкових реформ включає визначення напрямків і тривалості основних перетворень, методів і послідовності їх здійснення. Відомо дві моделі ринкової трансформації:

а) модель еволюційного типу (Китай);

б) модель радикального типу (Польща, Чехія, Росія, Україна і ряд ін-ших країн Європи).

Перша модель розрахована на поступовість ринкових перетворень, друга орієнтується на інтенсивність перетворень, їх відносно короткі строки. Вибір моделі залежить від сукупності факторів – політичних, економічних, історичних, що склалися в тій чи іншій країні.

 

15.3. Трансформування власності. Приватизація.

 

Перехідний стан до ринкової економіки вимагає наявності достатньої для створення конкурентного середовища кількості підприємств різноманітних форм власності: державних, колективних, змішаних, спільних, індивідуальних. Пропорційність між цими всіма формами власності має бути такою, щоб забезпечити функціонування ринку. Відносини власності є економічним грунтом системи господарювання.

Методологічна спрямованість трансформації відносин власності визначається, насамперед, Основним Законом України – Конституцією, в якій зазначено: “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої праці. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону”.

В умовах формування ринку вже почалися істотні зрушення у відносинах власності. Вони відбуваються на основі Законів України “Про власність”, “Про форми власності на землю”, Указів Президента про приватизацію і майнові приватизаційні сертифікати та інших відповідних правових актів. У цих документах передбачено перехід від монополії держави на привласнення засобів, результатів виробництва та управління ним до різноманітних форм власності. Цей перехід грунтується на самостійності господарювання підприємств і широкому роздержавлення власності та приватизації.

Роздержавлення власності означає перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших не державних формах власності.

Приватизація – це процес придбання громадянами або підприємствами у власність усіх чи частини акцій (паїв) акціонерних або інших господарських товариств.

В Україні об’єктами масової приватизації стали:

1. Майно державних підприємств.

2. Державний житловий фонд.

3. Державний земельний фонд.

Відчуження державної власності передбачає як продаж об’єктів власності, так і безплатну передачу новим власникам.

Приватизація підприємств властива не лише країнам з перехідними економічними системами, але й розвинутим капіталістичним країнам із змішаною економікою (відомі широкомасштабні приватизаційні заходи в 80 – 90-х роках у Великобританії, ФРН та інших країнах). Але способи, масштаби, мета приватизації в цих країнах суттєво відрізняються.

В Україні значне місце зайняла безплатна приватизація підприємств. Вона здійснювалася шляхом виділення майна, що приватизувалось, надання права кожному громадянину України отримати приватизаційний майновий сертифікат з рівною для всіх номінальною вартістю і обміняти його на акції (паї) підприємств, що приватизуються.

Приватизація майже всіх середніх і великих підприємств відбулася через їх перетворення в акціонерні товариства з наступною продажем акцій (на аукціоні в обмін на майнові сертифікати, за гроші, під інвестиційні зобов’язання та на інших умовах).

Невеликі виробничі об’єкти (магазини, кафе, майстерні та інші) приватизувались одним з наступних способів:

1. Викуп трудовим колективом.

2. Продаж на аукціоні.

3. Конкурсний продаж.

Якщо в країнах з розвинутою змішаною економікою приватизація має наступні особливості:

1. Обмежені масштаби.

2. Грунтується на використанні ринкових (грошових) методів відчуження.

3. Направлена, перш за все, на оздоровлення державних фінансів, зменшення витрат державного бюджету на утримання неефективних державних підприємств, збільшення дохідної частини його за рахунок продажу капіталу і більших податкових надходжень від “оздоровлених” в приватних руках підприємств.

В країнах з перехідною економікою приватизація має інші параметри. Тут метою приватизації є:

1. Прискорення розвитку вільного підприємництва.

2. Розширення приватного сектору в економіці.

3. Підвищення в майбутньому ефективності використання виробничого майна за рахунок включення вільної економічної ініціативи, високої особистої зацікавленості нових власників в ефективному використанні економічних ресурсів, що їм належать.

 

15.4. Інституціональні аспекти

ринкового господарства

 

Неоінституціональна теорія намагається дати відповіді на питання:

1. Чому економічні організації діють в різних формах?

2. Як повинні співіснувати в сучасній економіці ринкові та ієрархічні принципи організації, адже відомо, що всередині організацій принципи ринкової економіки не діють?

За неоінституціональною теорією, фірма – це коаліція власників зкооперованих факторів виробництва, зв’язаних між собою контрактними зобов’язаннями, які направлені передусім на найкраще використання інтерспецифічних ресурсів та мінімізацію трансакційних витрат.

В основу фірми як економічної організації покладено систему контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів. Ресурси ділять на три групи:

1. Загальні ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться вони в даній фірмі чи ні.

2. Специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами.

3. Інтерспецифічні ресурси – взаємодоповнюючі до найбільшого ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі.

Трансакційні витрати – це витрати в сфері обміну, пов’язані з передачею прав власності. Виділяють такі форми трансакцйних витрат:

1. Витрати, пов’язані з пошуком, збиранням, обробкою та аналізом економічної інформації.

2. Витрати, пов’язані з пошуком партнерів, веденням переговорів та укладанням контрактів.

3. Витрати, пов’язані із стандартизацією і контролем виконання вимог стандартів.

4. Витрати, пов’язані із захистом прав власності.

5. Витрати, пов’язані з опортуністською поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов’язань.

Унікальність інтерспецифічних ресурсів та різноманітність трансакційних витрат обумовлюють численність видів сучасних фірм.

Ефективність дії ринкового механізму в основному залежить від волі і бажань людей. В суспільстві відносини між людьми координуються через структуру прав, морально-етичних норм, економічних стимулів і т. д. Тобто існує система інститутів, що дають змогу людям координувати та структурувати свою діяльність.

Інститути – це формальні і неформальні норми і правила поведінки, що розробляються та встановлюються державою і суспільством.

Інституціональне середовище функціонування економічних суб’єктів в основному визначається правами власності.

Права власності – це санкціоновані норми поведінки, що регулюють відносини між людьми з приводу використання ними економічних благ. Ефективність цих норм залежить від панівної в суспільстві форми власності і від структури форм власності (державна, комунальна та приватна), що склалася та тенденцій її розвитку.

На зміст інституціональної системи впливають також зовнішні ефекти (витрати або вигоди від ринкових операцій, що не отримали відображення в цінах) і громадські блага (блага, споживання яких не можна обмежити лише для осіб, що платять за них).

 

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте зрівнялівку як основну рису соціалізму.

2. Особливості лінії бюджетного обмеження за зрівняльної форми оплати праці.

3. Позитивні і негативні сторони централізовано-планової економіки.

4. Особливості економічної системи змішаного типу.

5. Основні напрямки ринкової трансформації економіки України.

6. Об’єкти та способи масової приватизації.

7. Особливості приватизації в країнах з розвинутою змішаною економікою та в країнах з перехідною економікою.

8. Охарактеризуйте особливості неоінституціональної теорії.

9. Дайте визначення інтерспецифічних ресурсів та трансакційних витрат.

Основні терміни і поняття

- Змішана економіка

- Зрівнялівка

- Інститути

- Інтерспецифічні ресурси

- Командно-адміністративна економіка

- Лібералізація економіки

- Модель еволюційного типу ринкової трансформації

 

- Модель радикального типу ринкової трансформації

- Неоінституціональна теорія

- Приватизація

- Ринкова економіка

- Роздержавлення

- Трансакційні витрати

- Централізовано-планова економіка

 

Рекомендована література

 

1. Бунич И. Золото партии: Ист.- публицист. исслед. – К.: А.С.К.; СПб.: Облик, 1997. – С. 5-16.

2. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. – К.: Вища шк. – Знання, 1998. – С. 44-57, 79-83.

3. Наливайко А. П., Євдокимова Н. М., Задорожна Н. В. Мікроеконо-міка: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг.ред. А. П. На-ливайка. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 181-190.

4. Основи економічної теорії / С. В. Мочерний, С. А. Єрохін, Л. О. Кані-щенко та ін. За ред. С. В. Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. – С. 109-130.

5. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк. – Знання, 1997. – С. 450-469.

6. Шумпетер Й. А. Капіталізм, соціалізм і демократія. К.: Основи, 1995. – С. 15-25.

7. Ястремський О. І., Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки. – К.: Товариство “Знання”, 1998. – С. 606-629.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Базилевич В., Лук’янов В., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроеко-номіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 248 с.:іл.

2. Бунич И. Золото партии: Ист.- публицист. исслед. – К.: А.С.К.; СПб.: Облик, 1997. – 352 с.

3. Гальперин В. М., Игнатьев С. М., Моргунов В. И. Микроэкономика: В 2-х т. / Общая редакция В. М. Гальперина. СПб.: Экономическая школа. 1999. Т. 1. – 349 с.

4. Гальперин В. М., Игнатьев С. М., Моргунов В. И. Микроэкономика: В 2-х т. / Общая редакция В. М. Гальперина. СПб.: Экономическая школа. 1999. Т. 2. – 498 с.

5. Гамілтон, Джонатан. Методичний посібник до “Мікроекономіки” Роберта С. Піндайка та Деніела Л. Рубінфелда. /Пер. з англ. А. Олійник та Р. Скільський. – К.: Основи, 1996. – 223 с.

6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. – К.: Вища шк. – Знання, 1998. – 478 с.: ил.

7. Задоя А. О. Мікроекономіка: Курс лекцій. – К.: Т-во “Знання”, 2000. – 176 с.: іл.

8. Карагодова О. О., Черваньов Д. М. Мікроекономіка. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 208 с.: іл.

9. Лисовицкий В. Н. Микроэкономика. Учеб. пособие для экономич. специальностей вузов. – К.: ИМСО МО Украины, НВФ “Студцентр”, 1997 – 160 с.

10. Наливайко А. П., Євдокимова Н. М., Задорожна Н. В. Мікроеконо-міка: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг.ред. А. П. На-ливайка. – К.: КНЕУ, 1999. – 208 с.

11. Основи економічної теорії / С. В. Мочерний, С. А. Єрохін, Л. О. Кані-щенко та ін. За ред. С. В. Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. – 464 с.

12. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк. – Знання, 1997. – 743 с.: іл.

13. Піндайк Роберт С., Рубінфелд Деніел Л. Мікроекономіка. /Пер. з англ. А. Олійник та Р. Скільський. – К.: Основи, 1996. – 646 с.

14. Шумпетер Й. А. Капіталізм, соціалізм і демократія. К.: Основи, 1995. – 528 с.

15. Ястремський О. І., Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки. – К.: Товариство “Знання”, 1998. – 714 с.: табл., граф., рис.