Основні закони та закономірності, що впливають на прийняття рішення

 

Закон	Визначення
/. Загальні закони управління людиною
Закон єдності біологіч­ного та соціального	Індивідуум у своєму поводженні, звичках запрогра­мований навколишнім середовищем, культурними стандартами, тому дії людини визначаються не тіль­ки поточними стимулами, але й усім досвідом її по­переднього життя
Закон єдності соціаль­ного й несвідомого	Дії людини визначаються не тільки свідомістю, але й неусвідомленими мотиваційними причинами. Лю­дина може бути запрограмована на виконання рі­шення і, не усвідомлюючи цього, реалізовувати його
Закон послідовності розвитку	У природі та єдності зміна розвитку відбувається пі­сля виникнення відповідних передумов. За первіс­ними успіхами можуть траплятися зриви, якщо не враховувати стратегічні розриви. Необхідна поетап­на реалізація прийнятих рішень
Закон зростання ентро­пії	Ізольовані організаційні системи мимоволі прагнуть перейти з менш імовірного стану в більш імовірний за відсутності протидійних сил
Закон відносності по­водження	У механізмах роботи мозку все відносно. У різних умовах ті самі подразники сприймаються по-різ­ному та викликають різні реакції. Поводження лю­дини не підпадає під лінійні закони, воно недетер-міновано. Можна лише прогнозувати її дії ймовірніс­ними методами
Закон кумулятивного впливу зовнішніх чин­ників	Причиною поведінкових дій є не одна попередня подія, а низка їх. Тому доцільно враховувати різно­маніття та стохастичність соціальних і психологіч­них явищ у різних ситуаціях, а також ту обставину, що кожна людина домагається своєї мети. Дії людини зумовлюються вродженими та придба­ними якостями, підпрограмами, що й викликає зрос­тання впливу зовнішніх сил у сполученні з внутріш­німи причинами на ухвалення рішення

Продовження табл. 2.4

 

Закон	Визначення
2. Закон інерційності людських систем
Загальний закон інер­ції	Почавши працювати в одному напрямі, людський мозок має схильність працювати в тому самому на­прямі й за інших зовнішніх подразників. Кожна лю­дина набуває певних звичок, навиків, що дають мо­жливість якщо не визначати конкретні її дії, то принаймні прогнозувати
Закон настановлення	Діяльність людини, її вчинки визначаються, як пра­вило, системами цінностей, що вказують на стан го­товності, схильності особи до видів діяльності та ступінь її активності. Людина ще до ухвалення рішення налаштована дія­ти певним чином, хоча часто й не усвідомлює існу­вання та вплив настанов. Учинки індивідуума в схожих ситуаціях часто збігаються. Отже, знаючи комплекс настанов, можна прогнозувати дії людини
Закон домінанти	Кожна людина схильна до визначеного сприйняття, способу мислення, способів дії та форм поведінки на основі наявних у кожної людини в нервовій сис­темі вогнищ збудливості. Порушення пов'язано не з поточними факторами, а з минулим досвідом, об­ставинами. При цьому виявляється схильність до визначеного сприйняття дійсності, способу мислен­ня, способів дії та форм поводження. Сформовані домінанти не переборюються словами й логікою пере­конання, допоки не з'явиться новий досвід, що руй­нує старі домінанти
3. Закони зв'язку із зовнішнім середовищем
Закон відповідності вимогам середовища	Ступінь прояву особистих якостей і реалізація мож­ливостей людини визначається вимогами навколиш­нього середовища. Гарні умови життя, праці, побуту знижують незадоволеність, але не стимулюють здат­ність до розвитку
Закон адаптації	Усі реакції людини, її вчинки та дії спрямовані на усунення шкідливих щодо неї зовнішніх впливів і досягнення сприятливих умов для забезпечення своєї життєдіяльності. Усе, що не пристосується до на­вколишнього середовища, вимирає
Закон впливу норм і регламентації	Чинні норми виражають типові соціальні зв'язки та відносини для більшості. Дотримання норм — обо­в'язок людини. Однак зайва регламентація притлу­млює активність особистості, творчу самостійність

Закінчення табл. 2.4

 

Закон	Визначення
4. Соціально-психологічні та біопсихічні закони
Закон обмеженості нор­мативно-правового по­водження	Встановлені формальні вимоги мають обмежену си­лу. Органи керування повинні мати повноваження й обов'язки відповідно до функцій. При цьому має до­тримуватися домірність відповідальності об'єкту і характеру повноважень
Закон рефлекторного характеру діяльності	Діяльні акти людини мають у своїй основі безумовні й умовні рефлекси, що забезпечують біологічне і соціальне виживання, саморозвиток людини. Лю­дина, у першу чергу, підкоряється безумовним ре­флексам. Ієрархічний (суспільний) рефлекс генетич­но визначає необхідність боротьби за місце в соці­альній ієрархії. Рефлекс мети — основний фактор породження життєвої енергії, завдяки чому ство­рюються (формуються) умови для досягнення цієї мети
Закон традицій і зви­чаїв	Звичаї — історично сформовані й передані в процесі еволюції порядки, правила поведінки, а традиції — гальмо. Знищення традицій і звичаїв руйнує органі­зацію, а насаджувана нова культура може бути за­своєна тільки в молодому віці. Традиції можуть мі­нятися лише зі зміною поколінь
Закон економії сил	Витрати праці люди прагнуть зменшити, а її резуль­тати використовувати максимально. Людина спо­конвічно запрограмована вдосконалювати, полег­шувати працю. Цей закон породжує лінь
Закон випереджуваль­ної дії реальності	Людський мозок може приймати рішення з визначе­ним тимчасово-просторовим попередженням майбут­ніх подій. Усі реакції людини, її дії не вільні від ми­нулого та не відбуваються поза зв'язком із перспек­тивою
Закон очікуваного ко­рисного ефекту	Людина не може прийняти й виконати рішення, що не обіцяє одержання корисного ефекту
Закон впливу емоцій та вольової детермі­нації поведінки	Живі системи стимулюються до дій позитивними емоціями. Позитивні емоції викликають приплив енергії, підвищення тонусу організму. В разі виник­нення конфлікту між розумом і почуттям найчасті­ше перемагає почуття. Однак людина здатна свідо­мо регулювати свої дії та вчинки відповідно до поставленої мети, хоча воля — не завжди вирішаль­ний фактор її активності. Необхідно враховувати і сферу можливої несвідомої поведінки

Для підвищення якості й ефективності господарських рішень не­обхідно враховувати механізм дії таких економічних законів функ­ціонування ринкових відносин, як: закон залежності між попитом та ціною (закон попиту); закон залежності між пропонуванням та ці­ною (закон пропонування); закон зростання додаткових витрат; за­кон спаду корисності; закон ефекту масштабу виробництва; закон ефекту досвіду; закон економії часу; закон конкуренції.

д висновки

ш& Необхідність прийняття ГР зумовлена існу­ванням проблем — складних теоретичних пи­тань чи практичних ситуацій, що характери­зуються розривом між тим, що є та що повинно бути. Поняття «технологія прийняття рішень» вимагає відповідей на такі запитання: ідея, мета (навіщо робити?); кількість і якість об'єктів (що робити?); ресурси (з якими витратами?); застосовувані технології (як робити?); вико­навці (хто повинен робити?); терміни (коли робити?); споживачі (для кого робити?); місце (де робити?); економічний, соціальний, екологічний, технічний ефекти (що це дає?).

Процес прийняття рішень (ПР) характеризується комплексом «інтегральних» процесів інтелектуальної діяльності керівника й апарата управління, доцільною організацією, науково обґрунто­ваними технологіями. Процес прийняття рішень має певні елемен­ти: мету; суб'єкта, що приймає рішення; альтернативні варіанти рішення; умови, результати та критерії вибору.

Процес прийняття рішень передбачає формування та викорис­тання певного алгоритму. На даний час не існує загальноприйня­тої технології прийняття рішень. Необхідну обґрунтованість і на­дійність того чи іншого рішення дає можливість забезпечити ви­конання певних процедур на етапах постановки задачі розв'язан­ня проблеми; розробки варіантів рішення; вибору рішення; орга­нізації виконання рішення та його оцінки.

Існують три шляхи прийняття рішення: керівник може при­ймати рішення самостійно; рішення може бути прийнято керів­ником після консультації з іншими; ті, кого це рішення безпосе­редньо стосується, можуть приймати його як група (керівник при цьому виступає як один із членів групи).

Корисні структурні схеми для прийняття рішень: модель «сміт­тєвого контейнера», раціонально-дедуктивна модель, науковий

менеджмент (тейлоризм), дискретно-інкрементальна модель, уні­версальне передбачення, редукціонізм, тотальне управління якіс­тю, теорія хаосу, теорія ігор. Методи, що допомагають прийняти конкретне рішення: алгоритм рішення; діаграма у вигляді риб'я­чого скелету (метод Ішікави); блок-схема (блок-діаграма); процес складання карт («ґрунтовка»), уявні схеми.

Непередбачені зміни умов діяльності підприємства часто ви­магають реалізації одразу кількох рішень, але через брак часу та ресурсів суб'єкт, що приймає рішення (СПР), повинен знати ос­новні способи формування пріоритетів — це метод ABC та ко­льорове кодування.

Для прийняття та обґрунтування рішень варто враховувати логіку, інтуїцію та досвід як три сторони трикутника. В ідеалі всі названі елементи повинні бути абсолютно збалансованими, але на практиці акценти будуть великою мірою залежати від стилю прийняття рішення (групового чи індивідуального) та типу рі­шення взагалі.

Процес прийняття рішення на стратегічному та оперативному рівні може носити інтуїтивний, заснований на судженнях чи ра­ціональний характер. Оскільки рішення приймаються людьми, то їх характер багато в чому несе на собі відбиток особистості ме­неджера, що приймає рішення. У зв'язку з цим прийнято розріз­няти урівноважені, імпульсивні, інертні, ризиковані та обережні рішення. У теорії управління виділяють також три основні моделі прийняття рішень — класична, поведінкова та ірраціональна мо­делі. Основними факторами безпосередньої ситуації, що впливає на прийняття рішення, є: значимість рішення; тиск часу; умови, в яких діє ОПР. Залежно від ступеня визначеності інформації іс­нують такі умови прийняття господарських рішень: умова визна­ченості; умова невизначеності; умова ризику.