Модуль «імовірність виникнення втрат/рівень збитків» для пошуку рішення щодо оптимізації ступеня ризику

 

	Імовірність виникнення втрат
Рівень збитків, гр.од.	Близька до нуля	Низька	Невелика	Середня	Велика	Близька до одиниці
Незначні (від Одо А)	Прийняття ризику	Прийняття ризику чи створення резерву (запасу)
Малі (від А до В)	Створення резерву (запасу)
Помірковані (від В до С)	Створення резерву (запасу)	Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику	Уникнен­ня ризику
Середні (від С до D)	Зовнішнє страхування чи розподіл ризику	Уникнення ризику
Великі (від D до Е)	Зовнішнє страхування чи розподіл ризику	Уникнення ризику
Катастрофічні (більше Е)	Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику	Уникнення ризику

Реалізація розглянутих вище методів передбачає певні витра­ти, які можуть істотно різнитися за своїм рівнем. Проблема управління ризиками полягає у визначенні та впровадженні в практику «оптимальних» (раціональних) методів, завдяки яким буде зменшено сукупні витрати об'єкта або отримано максималь­но можливу в такій ситуації вигоду [45].

Вибір конкретного методу залежить від досвіду та можливостей суб'єкта господарювання. Але найкращим варіантом вибору напря­му оптимізації ризику є обгрунтована комбінація кількох методів.

ВИСНОВКИ

Здійснення господарської діяльності, прийн­яття стратегічних і тактичних рішень немож­ливо без урахування ризиків та управління, ними. Управління ризиками — це сукупність

дій економічного, організаційного, технічного характеру, спря­мованих на встановлення видів, факторів, джерел ризику, оцінку величини, розробку й реалізацію заходів щодо зменшення його рівня та запобігання можливим негативним наслідкам.

Відповідно до сучасної концепції управління ризиками ризик-менеджмент можна розглядати як систему чи як процес. Як сис­тема управління ризик-менеджмент включає в себе дві підсисте­ми: об'єкт управління — керовану підсистему; суб'єкт управлін­ня — керівну підсистему. Для функціонування ризик-менедж-менту повинен існувати орган управління ризиками з певними функціональними обов'язками та необхідними матеріальними, фінансовими, трудовими, інформаційними ресурсами. На підпри­ємстві має бути створено спеціальний підрозділ — відділ (або) відділення управління ризиками на чолі з ризик-менеджером.

Як процес управління ризик-менеджмент передбачає розробку стратегічних і тактичних рішень та включає такі етапи: оцінку господарської ситуації на підприємстві та виявлення ризиків; кіль­кісний та якісний аналіз; регулювання ступеня ризику (вибір на­прямів і методів регулювання, їх реалізація); оцінка отриманих результатів та їх коригування.

Вибір методів та інструментів регулювання ступеня підпри­ємницького ризику є важливим етапом процесу управління. Ос­новними напрямами впливу та методами регулювання ступеня ризику виступають: уникнення ризику (відмова від ненадійних партнерів, постачальників; відмова від прийняття ризикованих проектів, рішень); компенсація ризику (стратегічне планування діяльності; прогнозування зовнішньої економічної ситуації; моні­торинг соціально-економічного та правового середовища; актив­ний цілеспрямований маркетинг); збереження ризику (відмова від будь-яких дій, спрямованих на компенсацію збитку (без фі­нансування); створення спеціальних резервних фондів у натураль­ній або грошовій формі (фондів самострахування або фондів ри­зику); залучення зовнішніх джерел (отримання кредитів та позик, державних дотацій для компенсації збитків та відновлення виро­бництва); передача ризику (страхування; передача ризиків через укладання договорів факторингу, поручительства; передача ри­зику через укладання біржових угод (хеджування)); зниження ризику (диверсифікація; здобуття додаткової інформації; ліміту­вання).

Ffl

словник

ВИКОРИСТАНИХ ПОНЯТЬ

Адміністративно-законодавчі ризики — ризики, що чинять вплив на діяльність суб'єктів господарювання та виникають внаслідок адміні­стративних і законодавчих змін.

Аналітичний метод — цілеспрямована організація прийомів, спосо­бів і дій людини, що дає можливість розкласти складний об'єкт на складо­ві, дослідити їх, а здобуті результати об'єднати за допомогою іншого логіч­ного прийому — синтезу цілого, збагаченого новими знаннями.

Види ефективності господарського рішення: технологічна, соціаль­на, економічна, організаційна, психологічна, правова, етична, екологіч­на, політична.

Виробничі ризики — ризики, що виникають у процесі науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), виробництва, реалізації та післяреалізаційного обслуговування продукції (послуг).

Господарське рішення (ГР) — результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обґрунтування та вибору альтернативи із су­купності варіантів досягнення конкретної мети підприємства.

Господарський ризик — це специфічна характеристика діяльності, пов'язана з подоланням невизначеності в господарській ситуації, в якій не виключається ймовірність виникнення непередбачуваних наслідків (можливого відхилення від цілей, бажаного результату; втрати суб'єктом господарювання частини своїх прибутків тощо).

Диверсифікація — процес розподілу інвестованих коштів між різ­ними об'єктами вкладення, безпосередньо не пов'язаними між собою.

Ділові ігри — один з евристичних методів прийняття господарських рішень; імітаційне моделювання реальних ситуацій, для виконання яко­го кожний учасник дістає певну роль.

Евристичне програмування — методи розв'язання завдань, що спираються на досвід прийняття рішень.

Етапи процесу прийняття рішень: постановка задачі розв'язання проблеми; розробка варіантів рішення; вибір рішення; організація ви­конання рішення та його оцінка.

Етапи процесу ризик-менеджменту: оцінка господарської ситуа­ції на підприємстві та виявлення ризиків; кількісний та якісний аналіз; регулювання ступеня ризику (вибір напрямів та методів регулювання, їх реалізація); оцінка отриманих результатів та їх коригування.

Ефективне рішення — рішення, що приводить до потрібних і діє­вих результатів.

Ефективність господарського рішення — ресурсна результатив­ність, здобута в результаті розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві.

Закон — стійкі відносини між об'єктами та явищами, яким властиві необхідність, загальність і повторюваність.

Засоби прийняття ГР: алгоритм рішення; діаграма у вигляді риб'ячого скелету (метод Ішікави); блок-схема (блок-діаграма), процес складання карт («ґрунтовка»); уявні схеми, метод ABC, кольорове ко­дування.

Збереження ризику — напрям регулювання ступеня ризику, що передбачає здійснення таких заходів: відмова від будь-яких дій, спрямо­ваних на компенсацію збитку (без фінансування); створення спеціальних резервних фондів; отримання кредитів і позик, державних дотацій.

Зниження ступеня ризику — напрям регулювання ризику, спрямо­ваний на скорочення ймовірності та обсягу непередбачених утрат.

Інвестиційні рішення — рішення щодо вкладення (інвестування) коштів в активи у певний момент часу для одержання прибутку в май­бутньому.

Інструментарій методів аналау: зведення та групування; абсолют­ні та відносні величини; середні величини; динамічні ряди; суцільні та вибіркові дослідження; деталізація та узагальнення.

Кількісний аналіз ризику — аналіз, який покликаний кількісно ви­значити ступінь окремих ризиків і ризику певного виду діяльності в ці­лому.

Компенсація ризику — напрям, який належить до превентивних за­собів управління ризиками та характеризується трудомісткістю й чис­ленними аналітичними дослідженнями (стратегічне планування, про­гнозування зовнішньої економічної ситуації, моніторинг соціально-економічного та правового середовища, активний цілеспрямований мар­кетинг).

Конфліктна ситуація — ситуація, коли стикаються інтереси двох чи більше сторін, які мають суперечливі цілі, причому виграш кожної зі сторін залежить від того, як поводитимуться інші.

Корисні структурні схеми для прийняття рішень: модель «сміт­тєвого контейнера», раціонально-дедуктивна модель, науковий менедж­мент, дискретно-інкрементальна модель, універсальне передбачення, редукціонізм, тотальне управління якістю, теорія хаосу, теорія ігор.

Корисність — ступінь задоволення суб'єкта (особи) від споживан­ня товару чи виконання будь-якої дії.

Крива ризику — крива розподілу ймовірностей виникнення певного рівня втрат/прибутку.

Критерії обґрунтування рішень під час прийняття (вибору) інве­стиційного проекту: чистий приведений дохід, індекс прибутковості, термін окупності, внутрішній коефіцієнт рентабельності.

Критерії (правила) обґрунтування господарських рішень в умовах невизначеності: критерій Вальда (правило максимін), максимакс, Гур-віца, Севіджа (правило мінімакс).

Критерії (правила) обґрунтування ГР в умовах ризику: правило Байєса (критерій математичного сподівання); критерій середнього зна­чення й стандартного відхилення; критерій Бернулі; критерій Лапласа; критерій Гурвіца (критерій песимізму-оптимізму).

Метод «дерева» рішень — метод, заснований на аналізі графічних зображень зв'язків основних і наступних варіантів ГР за основними ре­зультатами кожного рішення й очікуваної ефективності.

Метод експертних оцінок — метод, який полягає в раціональній організації проведення експертами аналізу проблеми з кількісною оцін­кою суджень та обробкою їх результатів.

Методи аналізу господарських рішень: метод порівняння; індекс­ний метод; балансовий метод; метод ланцюгових підстановок; графіч­ний метод; факторний аналіз; функціонально-вартісний аналіз; матрич­ні методи.

Методи кількісного оцінювання господарських ризиків: статис­тичний метод; метод експертних оцінок; аналіз доцільності витрат; рейтинговий метод; нормативний метод; аналітичний метод; метод аналогів.

Методи кількісного оцінювання інвестиційних ризиків: метод ко­ригування норми дисконту, аналіз чутливості, метод сценаріїв, «дере­во» рішень, імітаційне моделювання.

Методи розробки господарських рішень — низка заходів організа­ційного, технологічного, економічного, правового та соціального харак­теру, спрямованих на формування ГР.

Метод сценаріїв — низка прогнозів щодо кожного розглянутого рішення з приводу його реалізації, а також можливих позитивного чи негативного наслідків.

Моделі прийняття рішень: класична, поведінкова та ірраціо­нальна.

Напрями впливу на ступінь ризику: уникнення ризику; компенса­ція ризику; збереження ризику; передача ризику; зниження ризику.

Невизначеність — це об'єктивна неможливість здобуття абсолют­ного знання про об'єктивні та суб'єктивні фактори функціонування сис­теми, неоднозначність її параметрів.

Обгрунтування ГР — підкріплення переконливими доказами від­повідності передбачуваного рішення заданим критеріям та реальним обмеженням.

Оптимальність ГР — властивість ГР бути найкращим, відповідно до критерію (системи критеріїв) оптимальность

Організаційно-діяльнісні ігри (ОДІ) — спеціальний засіб і метод розв'язання унікальних задач, обгрунтування прийняття найскладніших ГР, що виступає як досить універсальна й ефективна форма організації, розвитку та дослідження колективної розумової діяльності, методологіч­ного мислення.

Передача ризику — напрям регулювання ступеня ризику, що має на меті передачу відповідальності за нього третім особам за збереження наявного рівня ризику (страхування; передача ризиків через укладання договорів факторингу, поручительства; передача ризику через укладан­ня біржових угод (хеджування)).

Політичний ризик передбачає ймовірність можливого негативного впливу на діяльність суб'єктів господарювання з боку держави через проведення нею політичного курсу розвитку країни.

Прийняття рішення — вибір однієї з двох альтернатив або одного з кількох варіантів, що мають місце.

Реалааційні (маркетингові, комерційні) ризики — ризики, пов'я­зані з імовірністю втрат під час збуту продукції (послуг), у процесі вза­ємодії з контрагентами та партнерами для організації продажу.

Результативне рішення — рішення, реалізація якого приводить до остаточних результатів.

Система показників кількісної оцінки ризику включає: абсолютні величини (дисперсія, середиьоквадратичне відхилення, семіваріація, семіквадратичне відхилення), відносні (ймовірність, коефіцієнт варіації, коефіцієнт ризику) й інтервальні (граничні інтервали ефективності, гранична похибка, розмах варіації).

Системний підхід до аналізу ризику — підхід, що передбачає: все­бічне (наукове, технічне, технологічне, маркетингове, стратегічне) ви­вчення підприємства та середовища його функціонування як джерел ризику; аналіз зовнішніх та внутрішніх факторів ризику; побудову й аналіз ланцюжка розвитку подій за впливу тих або інших факторів; ви­значення показників оцінки рівня ризику; встановлення механізмів та моделей взаємозв'язку показників і факторів ризику.

Стилі прийняття рішень: директивний, аналітичний, концептуаль­ний та біхевіористичний.

Ступінь ризику — ймовірність появи випадку втрат (імовірність реалізації ризику); розмір можливого збитку від нього.

Теорія ігор — математичний апарат для вибору стратегії в конфлікт­ній ситуації, мета якого — формування рекомендацій щодо розумної поведінки учасників конфлікту, тобто визначення оптимальної стратегії кожному з них.

Теорія оптимального портфеля — теорія, пов'язана з проблемою вибору ефективного портфеля, що максимізує очікувану дохідність за певного, прийнятного для інвестора, рівня ризику.

Умови прийняття господарських рішень: умови визначеності, не­визначеності та ризику.

Уникнення ризику — один з найпоширеніших напрямів регулюван­ня ризику, який полягає в простому ухиленні від прийняття проектів, рішень, обтяжених надмірним ризиком, у відмові співпрацювати з не­надійними партнерами, постачальниками.

Управління ризиками — сукупність дій економічного, організацій­ного, технічного характеру, спрямованих на встановлення видів, факто­рів, джерел ризику, оцінку величини, розробку й реалізацію заходів щодо зменшення його рівня та запобігання можливим негативним нас­лідкам.

Фактори ризику — умови, які можуть викликати та спричинити невизначеність результатів здійснення господарської діяльності.

Фінансові ризики — ризики, що передбачають імовірність вини­кнення втрат фінансових ресурсів у зв'язку з непередбаченими змі­нами в обсягах, дохідності, вартості капіталу, структурі активів та пасивів.

Фінансові рішення — рішення щодо визначення обсягу та структу­ри інвестованих коштів (власних і позикових), забезпечення поточного фінансування наявних коротко- та довгострокових активів (структура власних засобів, позикових засобів, сполучення коротко- та довго­строкових джерел).

Форми вираження ГР: указ, закон, наказ, розпорядження, вказівка, акт, протокол, інструкція, договір, угода, план, контракт, оферта, ак­цепт, положення, правила, модель.

Форми реалнації ГР: розпорядження, переконання, роз'яснення, примус, настанова, повідомлення, ділова бесіда, особистий приклад, навчання, рада, ділові ігри (тренінгу), наради, засідання, звіт, ділове слово.

Функція корисності — деяка функція U(X), визначена на множині перезаг, якщо вона монотонна, тобто з того, що X < Y, випливає U(X) < U(Y).

Функції ризику: інноваційна, регулятивна, захисна, компенсаційна, соціально-економічна й аналітична.

Характер прийняття ГР: інтуїтивний, інсайтний, заснований на судженнях, раціональний.

Хеджування — напрям регулювання ризику; що передбачає страхування від ризику ціни товару, яка невигідна для продавця чи покупця, через створення зустрічних валютних, комерційних, креди­тних вимог.

Якісний аналіз ризику — аналіз, який має на меті визначити чинни­ки й зони ризику та провести ідентифікацію можливих ризиків.

Якість господарського рішення визначається сукупністю парамет­рів рішення, що задовольняє конкретного споживача (групу спожива­чів) та забезпечує реальність його реалізації.

список

ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРА ТУРИ

1. Альгин А. П. Риск и его роль в общественной жизни. — ML: Мысль, 1989.— 192 с.

2. Баканов И. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа.

— М.: Финансы и статистика, 1996. — 220 с.

3. Бачкай Т., Месена Д. и др. Хозяйственный риск и методы его из­мерения. — М.: Экономика, 1979. — 184 с.

4. Большаков А. С. Моделирование в менеджменте: Учеб. пособие.

— М.: Информ.-изд. дом «Филинъ», Рилант, 2000. — 464 с.

5. Василенко В. А. Теорія і практика розробки управлінських рі­шень: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2002. — 420 с

6. Веснин В. Р. Основы менеджмента: Учебник. — М.: Триада, Лтд, 1997.— 334 с.

7. Вітлінський В. В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного ри­зику. — К.: Деміур, 1996. — 212 с

8. Вітлінський В. В., Наконечний С. І. Ризик у менеджменті. — К.: ТОВ «Борисфен-М», 1996. — 336 с

9. Вітлінський В. В., Верченко П. І. Аналіз, моделювання та управ­ління економічним ризиком: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисц.

— К.: КНЕУ, 2000. — 292 с

10. Волков И., Грачева М. Анализ проектных рисков // Корпоратив­ный менеджмент, hhtp:// www.cfin.ru.

11. Вяткин В. Н., Гамза В. А., Хэмптон Дж. Дж. Управление риском в рыночной экономике. — М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2002.

— 195 с.

12. Глущенко В. В. Управление рисками. Страхование. — Железно­дорожный: Крылья, 1999. — 336 с.

13. Глущенко В. А., Глущенко И. И. Разработка управленческого ре­шения. Прогнозирование-планирование. Теория проектирования экспе­риментов. — Железнодорожный: Крылья, 2000. —400 с.

14. Гоберман В. А., Гоберман Л. А. Основы производственного ме­неджмента: моделирование операций и управленческих решений: Учеб. пособие. — М.: Юристь, 2002. — 336 с.

15. Деева Н. Е. Сущность и классификация экологических рисков // РИСК. — 2001. — № 5. — С. 50—54.

16. Дерлоу Д. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер з англ. — К.: Всеувито, Наук, думка, 2001. — 242 с

17. Дубров А. М., Лагоша Б. А., Хрустапев Е. Ю. Моделирование рис­ковых ситуаций в экономике и бизнесе: Учеб. пособие / Под. ред. Б. А. Лагоши. — М: Финансы и статистика, 1999. — 176 с.

18. Дуброва О. С. Особливості феномену ризику на сучасному етапі господарювання // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвід. Наук, збірник. Вип. 10 / Відп. ред. О. О. Беляев. — К.: КНЕУ, 2002. — 326 с.

19. Дуброва О. С. Сучасний погляд на ризик-менеджмент як важли­ву складову системи управління підприємством // Стратегія економіч­ного розвитку України: Наук. зб. — Вип. 1(8) / Голов, ред. О. П. Степа­нов. — К.: КНЕУ, 2002. — 542 с.

20. Исаев В. В., Немчин А, М. Общая теория социально-экономичес­ких систем: Учеб. пособие. — СПб.: Изд. дом «Бизнес-пресса», 2002. — 176 с.

21. Клейнер Г. Б. и др. Предприятия в нестабильной экономической среде: риски, стратегии, безопасность / Под общ. ред. С. А. Панова. — М.: ОАО Изд-во «Экономикс», 1997. — 288 с.

22. Китаев Н. Н. Групповые экспертные оценки. — М.: Знание, 1985. —С. 134.

23. Князевская Н. В., Князевский В. С. Принятие рискованных реше­ний в экономике и бизнесе. — М.: «Контур», 1998. — 160 с.

24. Колпаков В. М. Теория и практика принятия управленческих ре­шений: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000. — 256 с.

25. Кошечкж С. А. Концепция риска инвестиционного проекта // devbusiness.ru.

26. Куракина Ю. Г. Оценка фактора риска в инвестиционных расче­тах // Бух. учет и фин. менеджмент. — 2000. — № 10. — С. 22—23.

27. Лабскер Л. Г. Яновская Е. В. Общая методика конструирования критериев оптимальности решений в условиях риска и неопределеннос­ти // Фин. менеджмент, 2002. — № 5. — С. 58—74.

28. Лапуста М. Г., Шаршукова Л. Г. Риски в предпринимательской деятельности. — М.: ИНФРА-М, 1998. — 224 с.

29. Ларионов А. П., Юрченко Т. И. Экономико-математические ме­тоды в планировании. — М.: Высш. шк., 1984. — 245 с.

30. Лобанов А., Чугунов А. Риск-менеджмент // РИСК. — 1999. — №4. —С. 43—52.

31. Машина Н. І. Економічний ризик і методи його вимірювання: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літ., 2003. — 188 с

32. Мескон М, Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М.:Дело, 1999. —703 с.

33. Мильнер Б. 3. Теория организации / Б. 3. Мильнер. — 3-е изд.,
перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2003. — 558 с

34. Моисеев Р., Александров Д. Риск на весах // БОСС. — 2001. — №
2. —С. 32—34.

35. Підприємницька діяльність: стратегія економічного розвитку. Наук.-метод, видання / За ред. д-ра екон. наук професора А. В. Чупі-са. — Суми: Довкілля, 2001. — 336 с

36. Рапопорт Б. М. Оптимизация управленческих решений. — М.: ТЕИС, 2001. —264 с.

37. Грабовый П. Г., Петрова С. Н. и др. Риски в современном бизне­се. — М.: Изд-во «Алане», 1994. — 200 с.

38. Робине Стефан П. Менеджмент. — 6-е изд.: Пер.с англ. — М.: Изд. дом «Вильяме», 2002. — 880 с.

39. Рогальский Ф. Б., Курилович Я. Е., Цокуренко А. А. Математичес­кие методы анализа экономических систем. Кн. 1. Теоретические осно­вы. — К.: Наук, думка, 2001. — 230 с.

40. Сивых Е. Управление хозяйственным риском // Бизнес Информ. — 1998. — № 12. — С. 23—27.

41. Смирнов Э. А. Разработка управленческих решений: Учеб. для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. — 271 с.

42. Станиславчик Е. Н. Риск-менеджмент на предприятии. Теория и практика. — М.: Ось-89, 2002. — 80 с.

43. Стивенсон В. Дж. Управление производством: Пер. с англ. — М: БИНОМ: Лаборатория базовых знаний, 1999. — 928 с.

44. Стратегічні цілі і моделі ефективної діяльності підприємства: Навч. посібник для вузів / М. А. Сіроштан та ін. — X.: Ока, 1999. — 216с.

45. Тихомиров Н. П., Потравный И. М., Тихомирова Т. М. Методы анализа и управления эколого-экономическими рисками: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ, ДАНА, 2003. — 350 с.

46. Управління підприємницьким ризиком / За заг. ред. д-ра екон. наук Д. А. Штефанича. — Тернопіль: Економічна думка, 1999. — 224 с.

47. Устенко О. Л. Предпринимательские риски: основы теории, ме­тодология оценки и управление. — К.: «Всеувито», 1996. — 146 с.

48. Уткин Э. А. Риск-менеджмент: Учеб. — М.: Тандем, 1998. — 288 с.

49. Фатхутдинов Р. А. Стратегический менеджмент: Учебник. — 4-е
изд., перераб. и доп. — М.: Дело, 2001. — 448 с.

50. Фелькер Р. Использование теории игр в практике управления // Менеджмент и маркетинг. — 1999. — № 5. — С. 24—27.

51. Филин С, Брук М. Преодоление рискозависимости // РИСК. — 2002. — № 2. — С. 24—32.

52. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е. С. Стояновой. — М.: Перспектива, 1997. — 574 с.

53. Хіт Роберт Кризовий менеджмент для керівників: Пер. с англ. — К.: Всеувито, Наук, думка, 2002. — 566 с.

54. Хохлов Н. В. Управление риском: Учеб. пособие для студ. вузов. — М.: ЮНИТИ, 1999. — 239 с.

55. Христиановский А. Т., Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз су­б'єктів господарювання: Монографія. — К.: КНЕУ, 2001. — 387 с.

56. Цай Т. Н. и др. Конкуренция и управление рисками на предпри­ятиях в условиях рынка / Цай Т. Н., Грабовый П. Г. — М: Алане, 1997. — 288 с.

57. Човушян Э. О., Сидоров М. А. Управление риском и устойчивое развитие: Учеб. пособие для экон. вузов. — М.: РЭА им. Г. В. Плехано­ва, 1999. — 528 с.

58. Шапкин А.С. Экономические и финансовые риски. Оценка, управление, портфель инвестиций: Монография. — М.: Изд.-торг. кор­порация «Дашков и К⁰», 2003. — 544 с.

59. Экономика предпрятия: Учеб. пособие / Под общ. ред. д-р экон. наук проф. Л. Г. Мельника. — Сумы: ИТД «Университетская книга», 2002. — 632 с.

60. Ястремсъкий О. I., Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки: Під­ручник. — К.: Тов. «Знання», КОО, 1998. — 714 с.