Визначення оптимального обсягу продукції

 

 

 

 

Пропозиція програмок, А,	Попит на програмки, Sj	Математичне сподівання	Дисперсія D, =l{a„-Mlf-Pl	Середньо-квадратичне відхилення	Коефіцієнт варіації
						580-0,1 + 580-0,3 + + 580 • 0,3 + 580 • 0,2 + + 580-0,1 =580
								36,00	0,057
								80,50	0,126
							13 824	117,66	і 0,191
							18 900	137,50	0,250
Ймовірність	од	0,3	0,3	0,2	0,1	X	X	X	X

Приклад 7.2

Фірма планує вкласти певну частину своїх коштів у розвиток економічної діяльності. Альтернативні варіанти розвитку задано певними стратегіями. Зовнішньоекономічні умови (з/е), які впли­ватимуть на показники ефективності кожної стратегії, ймовірні. Виграші за реалізації кожної стратегії та ймовірності зовнішньо­економічних умов наведено в табл. 1.

Таблиця 2

ЕФЕКТИВНІСТЬ СТРАТЕГІЙ

 

 

 

Стратегії, Si	Прибуток за з/е умов	М,
s,
s2						16,2
Si						26,5
s.						15,3
ss						17,3
s6						13,9
Pi	0,64	0,18	0,05	0,08	0,05	X

Оскільки ми знаємо, що чим більша середня ефективність стратегії, тим вигідніша стратегія, то, керуючись матрицею табл. 2 прикладу 7.1, бачимо, що третя стратегія має найбільшу се­редню ефективність і є найвигіднішою, а решта стратегій № 1; 2; 4; 5; 6 найменш ефективні.

2. Кількісна оцінка ризикованості кожної стратегії на основі показників варіації:

а) за дисперсією:

(2)

Результати розрахунків подано в табл. 3.

Таблиця З

ДИСПЕРСІЇ СТРАТЕГІЙ

 

 

 

Стратегії, S,	Прибуток за з/е умов	А
Si						31,62
$2						84,52
s3						195,89
s4						23,38
ss						13,18
s6						54,16
Pi	0,64	0,18	0,05	0,08	0,05	X

Дисперсія є одним з абсолютних показників кількісної оцінки ризику. Чим більша дисперсія, тим більший ризик притаманний стратегії. Виходячи з цього стратегія № 5 характеризується мен­шим ризиком, ніж решта стратегій, тобто за цим показником п 'ята стратегія є вигіднішою;

б) на основі стандартного відхилення (сигма):

(3) Результати розрахунків подано в табл. 4

Таблиця 4

СТАНДАРТНЕ ВІДХИЛЕННЯ

 

 

 

Стратегії, S,	Прибуток за з/е умов	5,
St						5,62
s2						9,19
S,						13,99
s4						4,84
S5						3,63
s6						7,36
Pi	0,64	0,18	0,05	0,08	0,05	X

Сигма — це середнє лінійне відхилення від фактичного значення прибутку, показник мобільної ефективності (у світо­вій літературі — ризик). Звідси чим менше сигма, тим надій­ніша стратегія. Тож за цим показником найвигіднішою є п'ята стратегія;

в) за коефіцієнтом варіації:

(4) Результати розрахунків подано в табл. 5

Таблиця 5

КОЕФІЦІЄНТ ВАРІАЦІЇ

 

 

 

Стратегії, S,	Прибуток за з/е умов»	K,VAR
Si						0,402
s2						0,567
s3						0,528
s4						0,316
ss						0,209
s6						0,530

Чим більше значення коефіцієнта варіації, тим більш ризико­ваною та менш ефективною є стратегія. За цим показником вигі­дніша п 'ята стратегія;

г) за семіваріацією:

(5)

Результати розрахунків подано в табл. 6.

Таблиця 6

СЕМІВАРІАЦІЯ

 

 

 

 

Стратегії, S,	Прибуток за з/е умов	^SVAR	^SVAR
Si						15,73	66,98
s2						216,04	25,43
s3						12,23	503,41
s*				зо		215,50	21,69
s.						26,61	9,17
s6						24,54	120,08

Додатна семіваріація \Sy_AR) характеризує середні квадратичні відхилення тих значень прибутку, які більші за нього. Тобто, чим більший цей показник, тим більший очікуваний від стратегії при­буток. За даних умов, вигіднішою є друга стратегія.

Від'ємна семіваріація [s_VAR) характеризує середні квадратичні відхилення тих значень прибутку, які менші за нього. Тобто, чим менші від'ємна семіваріація, тим менші прогнозовані втрати. За цим показником вигіднішою є п 'ята стратегія;

д) за семіквадратичним відхиленням:

(6) Результати розрахунків подано в табл. 7.

Таблиця 7

СЕМІКВАДРАТИЧНЕ ВІДХИЛЕННЯ

 

 

 

 

Стратегії, S,	Прибуток за з/е умов	*%я	^SSYAR
St						3,97	8,18
s2						14,70	5,04
s3						3,50	22,44
s4						14,68	4,66
ss						5,16	3,03
s6						4,95	10,96

Додатне семіквадратичне відхилення характеризує відхилення абсолютної величини очікуваного прибутку (можливе збільшен­ня прибутку). Тобто, чим більше додатне семіквадратичне відхи­лення, тим більшим може виявитись абсолютне значення фактич­ного очікуваного прибутку. За даних умов кращою є друга стра­тегія.

Від'ємне семіквадратичне відхилення характеризує відхилен­ня абсолютного значення прогнозованих утрат (можливе збіль­шення втрат), тобто більше значення від'ємного сем і квадратич­ного відхилення вказує на можливість збільшення абсолютної величини передбачуваних утрат. Це свідчить про перевагу п 'ятої стратегії;

є) за коефіцієнтом ризику:

(7.7)

Результати розрахунків подано в табл. 8.

Таблиця 8

КОЕФІЦІЄНТ РИЗИКУ»

 

 

 

Стратегії, S,	Прибуток за з/е умов	KR
Si						2,06
s2						0,34
s3						6,42
s4				зо		0,32
S*						0,59
s6						2,21

Чим менший коефіцієнт ризику (Kr), тим менший ризик. За цим показником найвигіднішою є четверта стратегія.

3. Інтервальна оцінка ефективності кожної стратегії та визна­чення типу ризику кожної з них.

Для її визначення необхідно розрахувати граничну похибку, яка є абсолютним показником інтегральної оцінки ризику.

Результати розрахунків подано в табл. 9.

Таблиця 9

ГРАНИЧНІ ПОХИБКИ

Додамо граничну похибку до середньої ефективності (матема­тичного сподівання) й дістанемо максимально можливий рівень ефективності із заданою ймовірністю: а_ітах=М_і+А_і. У резуль­таті віднімання матимемо мінімально можливе значення очікува­ної ефективності: a, min = М, - A_f. Чим менше значення граничної похибки (граничного відхилення), тим безпечніша й надійніша стратегія. Такою є п 'ята стратегія.

Результати розрахунків подано в табл. 10.

Таблиця 10

МАКСИМАЛЬНО ТА МІНІМАЛЬНО МОЖЛИВИЙ РІВЕНЬ ЕФЕКТИВНОСТІ

 

 

 

 

Стратегії, S,	Прибуток за з/е умов	а,тах	а,тіп
І
S,						29,59	-1,63
s2						41,73	-9,33
5,						65,37	- 12,35
s<				зо		28,74	1,90
Ss						27,42	7,26
st						34,32	-6,54

За табл. 10 ми можемо проаналізувати зміни граничних інтер­валів ефективності стратегій:

— а,тах характеризує максимальну границю інтервалу ефек­тивності, тобто очікувані прибутки; тут кращою є третя стра­тегія;

— a,min характеризує мінімальне значення інтервалу ефектив­ності; коли воно від'ємне, тоді ми можемо бачити розмір утрат; виходячи з цих умов вигіднішою є п'ята стратегія, завдяки своїй не збитковості та найбільшому додатному значенню.

Визначимо ризик на основі розмаху варіації:

(9)

Результати розрахунків подано в табл. 11. Чим більше розмах варіації, тим більший ризик притаманний стратегії. Отже, п 'ята стратегія є найменш ризикованою.

 

 

• стратегія S₄ принесе прибуток у розмірі 12,37 %; стратегія є прибутковою.

• стратегія 5, принесе прибуток у розмірі 41,&6 %; це прибут­кова стратегія, яка є найвигіднішою за всіма показниками;

• стратегія S(, завдасть збитків у розмірі 47,1 %; стратегія збит­кова, але ризик — допустимий.

Оцінювання господарського ризику передбачає необхідність побудови кривої ризику — кривої розподілу ймовірностей виник­нення певного рівня втрат/прибутку. Це надзвичайно складна за­дача, тому на практиці доводиться обмежуватися спрощеними підходами, оцінюючи ризик за одним або кількома показниками. Процес побудови кривої ризику, як правило, включає такі етапи:

1) встановлення зон ризику, в рамках яких утрати не переви­щують визначеного рівня;

2) визначення залежності ймовірності утрат від їх рівня;

3) побудова типової кривої ймовірностей одержання певного рівня прибутку;

4) побудова кривої ризику на основі кривої ймовірностей отримання певного рівня прибутку та зон ризику.

На рис. 7.3 схематично показано основні зони ризику, які повинні враховуватися під час оцінки ризику конкретного виду діяльності.

Рис. 7.3. Основні зони ризику підприємницької діяльності

Умовні позначення: Пр — прибуток; Вр — виручка; Вт — втрати; Вк — власні кошти підприємства; Ні. 5 — коефіцієнт ризику (відношення всього капіталу підприємства до суми його активів; відношення можливих утрат до розміру власних коштів підприємства).

Наступним етапом у процесі оцінювання ризикованих ситуа­цій є встановлення залежності ймовірності втрат від їх рівня. Роз­глянемо прибуток як випадкову величину та побудуємо спочатку криву розподілу ймовірностей одержання певного рівня прибут­ку (рис. 7.4).

Рис. 7.4. Типова крива ймовірностей одержання певного рівня прибутку

При цьому слід дотримуватися таких припущень:

> найбільш імовірним є отримання прибутку, що дорівнює його очікуваній величині (Прр); за результатами багаторічних спостережень така ймовірність на промислових підприємствах становить переважно від 0,8 до 0,95; імовірність (Ір) отримання прибутку максимальна, відповідно значення (Прр) можна вважа­ти математичним сподіванням прибутку. Ймовірність прибутку, більшого або меншого порівняно з розрахунковим тим нижча, чим більше такий прибуток відрізняється від розрахункового, тобто значення ймовірності відхилення від розрахункового при­бутку монотонно спадають за зростання відхилень;

> імовірність винятково великих (теоретично нескінченних) втрат практично дорівнює нулю, оскільки втрати явно мають верхню межу (не враховуються витрати, які неможливо кількісно оцінити);

> втратами прибутку (АПр) вважається його зменшення порів­няно з розрахунковою величиною Прр. Якщо реальний прибуток дорівнює Пр, то АПр = Прр - Пр.

Хоча прийняті припущення певною мірою відносні (можуть не дотримуватися для всіх видів господарських ризиків), проте

здебільшого вони правильно відображають закономірності зміни підприємницького ризику. При цьому такі припущення базуються на підході, згідно з яким прибуток, як випадкова величина, підпоряд­кований нормальному або близькому до нормального закону роз­поділу з погляду ймовірності одержання певної його суми.

На основі кривої ймовірностей отримання певного рівня при­бутку та зон ризику побудуємо криву ризику (рис. 7.5). Фактично це та сама крива, але побудована в іншій системі координат.

Для побудови кривої ризику обмежимося даними про ймовір­ність виникнення втрат у точках 1, 2, 3, 4. Здобуттю більш точно­го результату сприяє визначення проміжних величин ймовірності появи витрат. Слід зауважити, що частота виникнення певних утрат, інтенсивність, форма кривої ризику на графіку будуть різ­ними відповідно для виробничого, комерційного, фінансового та валютного ризиків.

Прийняття остаточного рішення щодо здійснення конкретного підприємницького проекту вимагає визначення граничного рівня господарського ризику. Можна орієнтуватися на такі показники, як 0,1, 0,01 та 0,001 відповідно для допустимого, критичного та катастрофічного ризиків. Але специфічність умов функціонуван­ня будь-якого підприємства зумовлює різні значення граничного показника [46].

Умовні позначення: Вп — імовірність втрати всього прибутку; Вкр — імовірність втрат, що дорівнюють величині виручки; Вкт — імовірність втрат, що дорівнюють величині власних коштів підприємства; ПР — прибуток; ВР — величина виручки; МП — власні кошти підпри­ємства.

7.3. Методи кількісного оцінювання підприємницьких ризиків

Для кількісного визначення ступеня ризику на підприємстві в науковій та спеціальній літературі розглянуто безліч методів оцінювання, але найбільшого практичного застосування набу­ли такі методи, як: статистичний, метод експертних оцінок, метод аналізу доцільності витрат, метод використання ана­логів.

Статистичний метод використовується за стабільності вну­трішнього та зовнішнього середовища діяльності підприємства. Для розрахунку ймовірностей виникнення витрат за даним мето­дом проводиться аналіз статистичної інформації відносно резуль­тативності здійснення суб'єктом господарювання певних опера­цій за відповідний проміжок часу. Імовірність виникнення певного рівня втрат розраховується за формулою:

(7.1)

де F — імовірність виникнення певного рівня втрат;

jV° — число випадків настання конкретного рівня втрат;

ТУзаг — загальна кількість випадків у статистичній вибірці, вклю­чаючи й успішні операції даного виду.

Сутність статистичного методу оцінки ризикованих подій ба­зується на теорії ймовірностей розподілу випадкових величин. Маючи достатньо інформації про реалізацію визначених видів ризику в минулих періодах для конкретних видів підприємни­цької діяльності, суб'єкт господарювання здатен оцінити ймовір­ність реалізації їх у майбутньому. Имовірнісно-статистичний підхід передбачає використання як критеріїв таких характеристик випадкової величини, як: математичне сподівання, медіана, дис­персія. Вони визначаються функцією розподілу випадкового збит­ку, який відповідає розглядуваному ризику. Для розрахунку сту­пеня певного виду ризику необхідно знати закон його розподілу, тобто знати, за яких умов він може бути реалізований, як його реалізація відображатиметься на діяльності суб'єкта господарю­вання. Використовуючи описану вище методику, суб'єкти під­приємницької діяльності можуть розрахувати ступінь ризику практично для будь-якого напряму діяльності, портфеля інвести­цій чи замовлень. Прикладом використання статистичного мето­ду служить оцінка галузевого ризику, або р-ризику, оцінка ризи-

ків клієнта, розрахунок конкурентних ризиків. Статистичний ме­
тод дає можливість аналізувати та оцінювати різні «сценарії» ре­
алізації конкретного виду діяльності.»

У тих випадках, коли інформація обмежена, для кількісного аналізу ризику використовуються аналітичні методи, або стандарт­ні функції розподілу ймовірностей, наприклад, нормальний роз­поділ або розподіл Гауса, метод показників (експоненціальний) розподілу ймовірностей, який доволі широко застосовують у тео­рії масового обслуговування. Ймовірнісна оцінка ризиків мате­матично достатньо розроблена, але спиратися тільки на матема­тичні розрахунки в підприємницькій діяльності не завжди до­цільно, оскільки точність розрахунків багато в чому залежить від вихідної інформації.

Експертний метод (метод експертних оцінок) визначення ступеня ризику використовують за браку статистичної інформації в минулому періоді, або коли проводиться оцінка ризиків напря­му підприємницької діяльності, що не має аналогів, а це, як пра­вило, також не дає можливості аналізувати минулі показники. Він вважається більш суб'єктивним, порівняно з іншими метода­ми. Експертне оцінювання ймовірності втрат проводиться за та­ким алгоритмом:

— формування цілей проведення експертної оцінки;

— постановка задачі;

— створення робочої групи для виконання обсягу робіт, перед­бачених етапами, що зазначені нижче;

— підбір членів експертної групи (керівники, провідні спе­ціалісти, зовнішні експерти, працівники страхових компаній); оптимальним складом групи експертів для підприємств серед­ніх розмірів є чотири особи; визначення компетентності за фор­мулою:

— обробка результатів опитування, яка полягає у визначенні середніх показників імовірності втрат певних рівнів. Вони мо­жуть розраховуватися як середньозважена величина за коефіцієн­тами компетентності згідно з формулою:

(7.13)

де ВСj — середньозважена величина ймовірності втрат z'-го рівня;

ВСу — значення ймовірності втрату'-го рівня, що визначив z'-й експерт.

Завдяки даному методу група експертів відокремлює складові комплексу ризиків, що піддаються управлінню, та робить виснов­ки про ймовірність виникнення ризиків та ступінь їх впливу на діяльність фірми.

Експертні методи засновані на опитуваннях кваліфікованих спе­ціалістів (штатні фахівці підприємства та запрошені) і подальшій математичній обробці результатів опитування. Експерти дають баль­ні оцінки щодо ймовірності виникнення того або іншого виду ризи­ку, а також ступеня його впливу на діяльність підприємства. Еоло-вна умова досконалої експертної оцінки — недопущення впливу експертів один на одного (так звана дельфійська процедура).

Експертні методи широко застосовуються для визначення рів­ня ймовірності виникнення інфляційного, інвестиційного, валют­ного ризиків. Використовуючи даний метод, слід мати на увазі, що: правильність експертних оцінок (за результатами аналізу) набагато нижча від 50 %; найсуттєвіша причина неточності екс-

пертних оцінок полягає у системному характері явищ, які відбу­ваються у світі; метод експертної оцінки спрацьовує тільки на стадіях еволюції системи.

Існує кілька загальновідомих і найбільш застосовуваних мето­дик оцінки ступеня ризику на підставі використання методу екс­пертних оцінок. Методика Швейцарської банківської корпорації включає чотири етапи: визначення основних напрямів аналізу; збір вихідних даних, їх попереднє групування та опрацювання; процес безпосереднього прогнозування й визначення ступеня ри­зику за окремими аналізованими елементами (напрямами підпри­ємницької діяльності); визначення сукупного ступеня ризику.

За даною методикою оцінюється чинники впливу на підпри­ємницьку діяльність, схематично представлені на рис. 7.6. Оці­нювання проводиться за десятибальною шкалою: 1—3 бали — низький ризик; 4—6 балів — помірний ризик; 7—9 балів — ви­сокий ризик; 10 балів — надвисокий ризик. Оцінювання параме­трів здійснюється також і для бази порівняння (наприклад, еко­номіки власної країни), після чого виконується процедура порівняння. На підставі даної методики можна судити про фінан­сову стійкість економіки, а отже і про рівень ділової активності суб'єктів господарювання. Перевагами даної методики є можли­вість вибору оптимального варіанту розвитку зовнішньоекономіч­ної діяльності за наявності альтернативних варіантів та гнучкість, що забезпечується можливістю коригування результатів початко­вого аналізу.

Інша широковідома методика для визначення ступеня ризику в цілому по економіці країни розроблена фірмою BERI (Німеччи­на). На підставі опитування 100 незалежних експертів розрахову­ється спеціальний індекс, який дає змогу оцінити ступінь ризику економіки. Опитування за цією методикою включає 15 питань, кожне з яких має максимальну питому вагу (табл. 7.18). Відпові­дям на поставлені запитання передує всебічний, глибокий аналіз порушених тем. Після проведення розрахунку складеного індексу BERI та порівняння його показань в іншій країні (країнах) дохо­дять висновку, економіка якої з них має найвище значення індек­су, тобто є більш стабільною, а отже, і менш ризикованою.

Таблиця 7.18

ОЦІННІ КРИТЕРІЇ ІНДЕКСУ BERI

 

№ з/п	Оціночні критерії	Максимальна питома вага, %
	Політична стабільність
	Відношення до іноземних інвестицій
	Ступінь націоналізації
	Можливість і ступінь девальвації внутрішньої валюти
	Стан платіжного балансу
	Ступінь розвитку бюрократії
	Темп економічного росту
	Конвертованість валюти

Закінчення табл. 7.18

 

№ з/п	Оціночні критерії»	Максимальна питома вага, %
	Якість виконання договорів
	Рівень витрат на заробітну плату й продуктивність праці
	Можливість користуватися послугами внутрішніх і зов­нішніх експертів
	Ефективність організації комунікації
	Взаємовідносини між господарськими суб'єктами гос­подарювання та державою, зв'язок із громадськістю
	Умови отримання короткострокових кредитів
	Умови отримання довгострокових кредитів

Слід зазначити, що специфічна особливість вищеописаних ме­тодик полягає у визначенні ступеня ризику для економіки всієї країни без урахування специфіки різноманітних напрямів підпри­ємницької діяльності. Спеціальні методики експертної оцінки ступеня ризику конкретного напряму діяльності підприємства повинні розроблятися як з огляду на ступінь ризику в даній еко­номіці (основою для цього можуть служити методики Швейцар­ської банківської корпорації та BERI), так і з урахуванням спе­цифічних особливостей даного суб'єкта господарювання, тимча­сового простору, охоплюваного аналізом.

Аналітико-розрахунковий метод пропонується використовува­ти в разі управління ризиком за нестабільності умов функціонуван­ня підприємства. Для кількісної оцінки рівня ризику аналітичним методом використовується ряд показників: аналіз чутливості, точка беззбитковості, перевірка стійкості. Алгоритм визначення ступеня ризику за аналітико-розрахунковим методом включає такі етапи:

1. Підготовка до аналітичного опрацювання інформації, що містить:

• визначення ключового параметра, відносно якого здійсню­ється оцінка конкретного напряму підприємницької діяльності (наприклад, обсяг продажів, рентабельність тощо);

• відбір чинників, що впливають на діяльність фірми, а отже, і на ключовий параметр (наприклад, рівень інфляції);

• розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах ви­робничого процесу (НДДКР, впровадження у виробництво, повне виробництво, відмирання даного напряму діяльності).

2. Побудова діаграм залежності обраних результуючих показ­ників від величини вхідних параметрів; їх зіставлення та виді­лення основних показників, які найбільшою мірою впливають на даний вид (або групу видів) підприємницької діяльності.

3. Визначення критичних значень ключових параметрів (на­приклад, розрахунок критичної точки виробництва).

4. Аналіз, на підставі здобутих критичних значень ключових параметрів і чинників, можливих шляхів підвищення ефективності й стабільності роботи підприємства, зниження ступеня ризику.

Даний метод широко використовується для оцінювання ризику неплатоспроможності фірми, ризику втрати фінансової стійкості.

Статистичний, експертний, розрахунково-аналітичний методи є прикладними способами побудови кривих імовірностей виникнення втрат. Статистичний метод передбачає вивчення статистики втрат, що мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності, встановлення частоти появи визначених рівнів утрат. Використо­вуючи експертний спосіб, експерти повинні надати власні оцінки ймовірностей виникнення визначених рівнів утрат, за якими мож­ливо знайти середні значення експертних оцінок та з їх допомогою побудувати криву розподілу ймовірностей. Можна також встано­вити експертним шляхом показники найбільш імовірних допусти­мих, критичних, катастрофічних утрат і за цими крапками від­творити орієнтовно всю криву розподілу ймовірностей цих утрат.

Рейтинговый метод. Система рейтингового оцінювання скла­дається з таких елементів: системи оцінних коефіцієнтів; шкали вагомості цих коефіцієнтів (за потреби); шкали оцінки значень здобутих показників; формули розрахунку остаточного рейтингу. У процесі розробки життєздатної системи рейтингової оцінки по­стає проблема вибору еталону для порівняння (порівняння з умов­ним еталонним підприємством цілком можливе, але вибір такого еталону вимагає уточнення для кожного виду ризику). Необов'яз­ково вибирати з-поміж великої кількості підприємств найкраще, зручніше просто вибрати серед показників переліку підприємств найкращі та сформувати з них еталон для порівняння. Наявність у рейтинговій оцінці певних еталонних значень передбачає, що рей­тинг обчислюється методом відстаней або різниць між реальним та еталонним значеннями. Для визначення остаточного рейтингу ранжуються не значення, а відстані. Традиційний рейтинг виклю­чає операцію ранжування відстаней, що економить час.

Нормативний метод є дуже зручним для оцінювання ризику. Систему нормативів можна розглядати як один із варіантів рей­тингового методу з тією різницею, що шкала оцінки заздалегідь

сформована та складається з мінімуму значень ранжування. По­рівняння з нормативом здійснюється за шкалою «низький ри­зик — нормальний ризик — високий ризик».

Сутність методу аналогів полягає в тому, що хіід час аналізу ступеня ризику певного напряму діяльності доцільно використо­вувати дані про розвиток аналогічних напрямів у минулому. За цим методом оцінка ймовірності втрат виконується у послідовнос­ті, що передбачає:

• проведення аналізу минулих факторів ризику на основі різно­манітних інформаційних джерел (звіти компаній про їхню діяль­ність за попередні роки; інформація, що поширюється державни­ми організаціями; дані страхових компаній);

• обробку здобутих даних для виявлення залежностей між за­планованими результатами діяльності та врахування потенційних ризиків.

Слід зазначити, що будь-який напрям діяльності підприємства перебуває в постійному розвитку. Тому найбільш оптимальним є порівняння минулих і теперішніх показників у межах однієї ста­дії розвитку. В іншому разі можливість допущення помилки у процесі проведення аналізу досить висока. Використання методу аналогів доцільне, коли необхідно виявити ступінь ризику будь-якого інноваційного напряму діяльності підприємства за відсут­ності бази для порівняння, за необхідності оцінки інвестиційного чи кредитного ризику.

Метод аналізу доцільності витрат має найбільше практичне застосування й орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ри­зику. Перевитрата коштів може бути спричинена одним з чотирьох основних факторів або їх комбінацією: початковою недооцінкою вартості; зміною границь проектування; різницею в продуктивності; збільшенням початкової вартості. Ці фактори можуть бути деталі­зовані. На основі типового переліку складають контрольний перелік для конкретного заходу (проекту) або його елементів.

У зв'язку з цим необхідно враховувати три показники фінан­сової стійкості підприємства для визначення ризику фінансових коштів. Пропонується розрахувати такі показники фінансової стійкості підприємства [37]:

1) надлишок (+) або нестача (- 0) власних коштів (± Е^с);

2) надлишок (+) або нестача (-) власних, середньострокових і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (±Е^Т);

3) надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів та витрат (± Е^н).

Розрахунок цих показників дає можливість визначити сферу фінансової стійкості підприємства та ступінь ризикованості. Під час ідентифікації сфер фінансової ситуації використовується три­компонентний показник:

(7.14)

де функція визначається таким чином:

(7.15)

(7.16)

Для аналізу ризику загальний фінансовий стан фірми можна розділити на п'ять сфер. Характеристика фінансових сфер та від­повідні їм умови фінансового стану підприємства подано в табл. 7.19.

Таблиця 7.19