ТОП 10:

Методи визначення потреб в персоналі.



Методи визначення потреб в персоналі.

Для визначення потреби організації в персоналі потрібно з'ясувати, під впливом яких факторів вона формується. Оскільки підприємство є відкритою соціальною системою, його потреби в персоналі обумовлюються стратегією його розвитку, на яку впливає велика кількість як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

Внутрішньоорганізаційні фактори –– це, перш за все, цілі організації, для реалізації яких потрібен персонал. Одним з напрямків змін потреби організації в персоналі є:

– внутрішньоорганізаційна динаміка робочої сили;

– звільнення за власним бажанням;

– вихід на пенсію;

– декретні відпустки тощо.

Служби управління персоналом повинні відслідковувати цю динаміку і прогнозувати зміни.

Зовнішні фактори –– джерела робочої сили для більшості підприємств, темпи росту і рівень інфляції та безробіття, структурні зміни (розвиток одного сектора економіки за рахунок іншого), розвиток техніки і технологій, політичні зміни, конкуренція та стан ринку збуту.

Сучасні організації використовують різні методи планування від найпростіших до більш складних багатофакторних моделей:

Екстраполяція –– найбільш простий метод, який часто використовується, суть якого полягає в перенесенні сьогоднішньої ситуації (пропорцій) в майбутнє. Позитивною стороною є те, що він доступний. Негативна сторона –– неможливість врахувати зміни розвитку організації і зовнішнього середовища. Тому цей метод підходить для короткотермінового планування і для організації зі стабільною структурою і стабільним зовнішнім середовищем.

Метод експертних оцінок –– це метод, що ґрунтується на використанні думки спеціалістів для визначення потреб в персоналі. Цими спеціалістами є керівники підрозділів. Відділ управління персоналом займається збором і обробкою оцінок. В залежності від розмірів організації і кількості лінійних керівників проводять групове обговорення або письмовий огляд (кожному працівнику пропонується відповісти на ряд питань, підготовлених службою персоналу). Перевага цього методу –– в залученні лінійних керівників з їх досвідом, знаннями, що дозволяє більш точно визначити потребу в кількісному і якісному вимірі.

Метод трудових балансів –– метод, що відслідковує рух робочої сили, використання фонду часу і ґрунтується на взаємозв'язку ресурсів, які потрібні організації в рамках планового періоду.

Нормативний метод –– спосіб застосування системи нормативів, які визначають кількість працівників у функціональному розрізі, затрати на виробництво одиниці продукції (робочий час, фонд заробітної плати).

До норм праці відносяться норми виробітку, часу, обслуговування, кількості. Вони встановлюються для працівників у відповідності до досягнутого рівня розвитку техніки, технології, організації виробництва і праці.

Норма виробітку –– це обсяг роботи в натуральних одиницях (штуках, метрах) або продукції, яку повинен виробити один працівник за певний період часу. Виходячи з норм виробітку, визначають загальну потребу в працівниках. Потреба визначається відношенням обсягу виробітку до нормативного виробітку за формулою:

Більш точні розрахунки чисельності потрібно проводити окремо за категоріями персоналу робітників, виходячи з трудомісткості продукції, тобто норм затрат часу, фонду робочого часу і рівня виконання норм.

Норма чисельності –– це кількість відповідного професійно-кваліфікаційного складу персоналу, потрібного для виконання визначених виробничих і управлінських функцій або обсягу роботи. З допомогою цих норм визначається кількість працівників, потрібних для обслуговування обладнання, робочих місць, затрати праці за професіями, спеціальностями, групами робіт.

Норма часу –– це величина затрат робочого часу на окремі види робіт або їх елементи одним працівником або групою працівників певної кваліфікації в даних організаційно-технічних умовах.

 

Планування витрат на персонал та фактори, що їх визначають

Для визначення потреби організації в персоналі потрібно з'ясувати, під впливом яких факторів вона формується. Оскільки підприємство є відкритою соціальною системою, його потреби в персоналі обумовлюються стратегією його розвитку, на яку впливає велика кількість як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

Внутрішньоорганізаційні фактори –– це, перш за все, цілі організації, для реалізації яких потрібен персонал. Одним з напрямків змін потреби організації в персоналі є:

– внутрішньоорганізаційна динаміка робочої сили;

– звільнення за власним бажанням;

– вихід на пенсію;

– декретні відпустки тощо.

Служби управління персоналом повинні відслідковувати цю динаміку і прогнозувати зміни.

Зовнішні фактори –– джерела робочої сили для більшості підприємств, темпи росту і рівень інфляції та безробіття, структурні зміни (розвиток одного сектора економіки за рахунок іншого), розвиток техніки і технологій, політичні зміни, конкуренція та стан ринку збуту.

Сучасні організації використовують різні методи планування від найпростіших до більш складних багатофакторних моделей:

Екстраполяція –– найбільш простий метод, який часто використовується, суть якого полягає в перенесенні сьогоднішньої ситуації (пропорцій) в майбутнє. Позитивною стороною є те, що він доступний. Негативна сторона –– неможливість врахувати зміни розвитку організації і зовнішнього середовища. Тому цей метод підходить для короткотермінового планування і для організації зі стабільною структурою і стабільним зовнішнім середовищем. Метод експертних оцінок –– це метод, що ґрунтується на використанні думки спеціалістів для визначення потреб в персоналі. Цими спеціалістами є керівники підрозділів. Відділ управління персоналом займається збором і обробкою оцінок. В залежності від розмірів організації і кількості лінійних керівників проводять групове обговорення або письмовий огляд (кожному працівнику пропонується відповісти на ряд питань, підготовлених службою персоналу). Перевага цього методу –– в залученні лінійних керівників з їх досвідом, знаннями, що дозволяє більш точно визначити потребу в кількісному і якісному вимірі.

Метод трудових балансів –– метод, що відслідковує рух робочої сили, використання фонду часу і ґрунтується на взаємозв'язку ресурсів, які потрібні організації в рамках планового періоду.

Нормативний метод –– спосіб застосування системи нормативів, які визначають кількість працівників у функціональному розрізі, затрати на виробництво одиниці продукції (робочий час, фонд заробітної плати).

До норм праці відносяться норми виробітку, часу, обслуговування, кількості. Вони встановлюються для працівників у відповідності до досягнутого рівня розвитку техніки, технології, організації виробництва і праці.

Норма виробітку –– це обсяг роботи в натуральних одиницях (штуках, метрах) або продукції, яку повинен виробити один працівник за певний період часу. Виходячи з норм виробітку, визначають загальну потребу в працівниках. Потреба визначається відношенням обсягу виробітку до нормативного виробітку за формулою:

Більш точні розрахунки чисельності потрібно проводити окремо за категоріями персоналу робітників, виходячи з трудомісткості продукції, тобто норм затрат часу, фонду робочого часу і рівня виконання норм.

Норма чисельності –– це кількість відповідного професійно-кваліфікаційного складу персоналу, потрібного для виконання визначених виробничих і управлінських функцій або обсягу роботи. З допомогою цих норм визначається кількість працівників, потрібних для обслуговування обладнання, робочих місць, затрати праці за професіями, спеціальностями, групами робіт.

Норма часу –– це величина затрат робочого часу на окремі види робіт або їх елементи одним працівником або групою працівників певної кваліфікації в даних організаційно-технічних умовах.

4. Структурні рішення в рамках планування персоналу.

Форма організації планової роботи це характер вертика­льних зв'язків на підприємстві при проведенні робіт з розробки планів його діяльності.

Розрізняють три основні форми організації планування на підприємстві:

· «зверху вниз»;

· «знизу нагору»;

· зустрічне (кругове).

1. «Зверху вниз». При запровадженні цієї форми розробка планів відбувається на рівні керівництва та планового відділу. Решта підрозділів та працівників участі у плануванні не прий­мають, а виступають тільки як виконавці планових завдань. За­тверджені керівництвом плани доводяться до керівників нижчих підрозділів та безпосередніх виконавців. Дана форма вважається неефективною, тому що не враховує всіх потреб підрозділів пі­дприємства, ігнорує творчий потенціал персоналу.

2. «Знизу нагору». Дана форма передбачає, що початкові значення планових показників визначаються незпосередньо ви­конавцями або керівниками нижчих підрозділів. їх пропозиції розглядаються керівництвом для можливого корегування та за­твердження. Відкореговані проекти планів більше не надходять до нижчих підрозділів для ознайомлення та можуть суттєво від­різнятися від запропонованого ними варіанту. Це часто призво­дить до того, що при визначенні планових показників представ­ники (керівники) нижчих підрозділів намагаються збільшити свої потреби та зменшити можливості, тому ця форма також не може вважатися ефективною.

3. «Зустрічне (кругове»). За даної форми вище керівницт­во формулює цілі та основні завдання для їх реалізації. Ця інфо­рмація за організаційною вертикалі юдоводиться до керівників нижчих підрозділів, фахівців, безпосередніх виконавців. Усі во­ни залучаються до формування проекту плану, який передається «нагору» для розгляду та затвердження. В разі корегування ви­щим керівництвом планових показників, проект плану знов пе­редається «вниз» для ознайомлення. Таким чином, узгодження відбувається до моменту затвердження плану вищим керівницт­вом. Дана форма є найбільш ефективною, тому що використовує творчий потенціал персоналу, посилює його значимість в діяль­ності підприємства, сприяє раціональному використанню ресур­сів, підвищенню ефективності роботи підприємства.

Підприємство самостійно обирає методи планування та форми організації планової роботи, але при цьому йому необ­хідно забезпечити наступне:

· повноту планування, тобто при розробці плану повинні бути враховані всі чинники, що можуть впливати на прийняття рішення відносно тих чи інших планових показників;

· детальність плану, а саме достатню ступінь конкрети­зації всіх планованих показників та необхідних заходів для досягнення поставлених цілей;

· точність планування, що передбачає максимальне на­ближення планових завдань до реальних можливостей підприємства, чітке визначення порядку та термінів реалізації запланованого;

· еластичність і гнучкість планування, що дають змогу корегувати план та пристосовуватися до зміни умов його реалізації, а це потребує: забезпечення певними резервами ресурсів та передбачення додаткових захо­дів, розробки альтернативних проектів планів та ви­значення механізму початку їх реалізації, а також ная­вності організаційної структури для корегування пла­нів або автоматизації цієї процедури;

· економічність планування, тобто витрати на плануван­ня повинні порівнюватися з отриманим ефектом;

· ефективність планування, що передбачає ступінь його використання на практиці та можливість виконання планів взагалі, а це залежить від ступеню відповідності обраного комплексу методів планування стану та дія­льності підприємства, вірної організації процесу пла­нування та контролю за ходом його виконання. Все це загалом повинно забезпечити необхідний ефект підп­риємству.

 

Гнучкі режими праці.

Важливим інструментом раціонального використання персоналу є баланс між. фактичною його потребою і фактичним забезпеченням. Але оскільки склад персоналу не є постійним в силу різних причин, то важливе місце займає впровадження гнучких режимів праці. Таким чином, вдається задовольнити змінюючи потреби в працівниках (як в бік їх збільшення, так і — зменшення) наявною кількістю, що в умовах ринку має велике економічне і соціальне значення. За даними статистики, в країнах Заходу, США за гнучкими режимами праці працює 25—30 % працівників від загальної їх кількості.
Гнучкі або нестандартні режими прані характеризуються тим, що в їх основі закладено відхилення від норми (тижня, робочого дня, року) або відхилення від загальноприйнятого внутрішнього трудового розпорядку (початок і кінець робочого дня, тривалість робочого часу). Гнучкі режими праці в бік зменшення робочого часу передбачаються умовами найму в контракті, договорі.
Використання гнучких режимів праці тісно пов'язане з умовами найму працівників залежно від їх значимості для виробництва та із змінами в потребі робочої сили протягом календарного року. Цей механізм кадрової політики дозволяє зберегти контингент працівників в умовах змін у потребі робочої сили, задовольнити інтереси працівників і скоротити плинність кадрів, стабілізувати колектив, підвищити виробіток і чим самим скоротити потребу в робочій силі.
Підприємства, що орієнтуються на впровадження гнучких режимів праці, мають переваги:
в наймі нових працівників порівняно з конкуруючими фірмами;
більш раціональному використанні робочого часу працюючих, завдяки ліквідації короткотермінових невиходів на роботу з дозволу адміністрації;
в ліквідації запізнень на роботу;
в скороченні нещасних випадків і травм;
в зменшенні плинності кадрів;
в бережливому ставленні робітників до свого робочого місця.
Цей режим знімає транспортну проблему. Гнучкі режими дозволяють працівнику працювати на 2—3 роботах; він може займатись самостійною роботою. Гнучкі режими праці широко застосовуються у невиробничій сфері і в умовах нерівномірного завантаження підприємства.
Гнучкість в організації праці у випадку як повної, так і неповної зайнятості пов'язана з «плаваючим» початком і закінченням роботи, тривалістю обідньої перерви (початок і кінець). Основне завдання — повне відпрацювання тривалості робочого дня в той самий день або тривалість тижня в той самий тиждень, також можна застосовувати метод сумарного робочого часу.
Гнучкі графіки передбачають поділ робочого дня на час обов'язкової присутності на роботі і на час. коли робітник може приходити або іти з роботи.
Режим роботи із зміною робочого часу дозволяє регулювати зайнятість
на підприємстві. *
Особливою формою зайнятості є робота вдома, що має широке застосування на Заході.
Гнучкі режими праці також передбачають можливість тимчасового найму працівників на сезон, на вахтовий метод роботи тощо. Застосування цих режимів праці дозволяє зберегти власний персонал, зекономити кошти на навчання в період інтенсивної роботи підприємства.
Гнучкі режими праці можуть проявлятись у таких формах:
робота через день;
два дні робочих і один день відпочинку.
Нестандартні режими роботи, які ґрунтуються на відхиленні робочого часу вбік його збільшення , використовуються, як правило, протягом чітко визначеного календарного періоду. Організаційно вони можуть застосовуватись як індивідуальний найм або як засіб застосування гнучкого режиму, не відхиляючись від норм робочого часу стосовно довгого календарного періоду (тижня, місяця, кварталу, року), коли перевиконання робочих норм або робочого тижня в один період компенсується недовиконанням в інший період.
Досить поширеною є практика понадурочних робіт. При всіх її недоліках з фізичної точки зору (при довгій тривалості), з економічної (із-за зниження продуктивності праці) понадурочні роботи мають велике значення в період зростання потреби у робочій силі, і мають короткотерміновий характер. Велика перевага цієї форми в забезпеченні відповідності фактичної і потрібної кількості, в оперативності.
Якщо швидко зростає попит на продукцію і потрібно збільшити її виробництво, то простіше зробити це не за рахунок найму нової робочої сили, а за рахунок понадурочної роботи.
В Японії при застосуванні понадурочних робіт вводиться тригодинна перерва між І-юта 2-ю змінами, що дає можливість працювати понаднормовий час.
Орієнтація на понадурочні роботи за згодою працівників замість найму додаткової робочої сили (тимчасово) є економічно обґрунтованою. Застосування гнучких режимів праці сприяє скороченню абсентизму (кількості невиходів на роботу без поважних причин), підвищенню продуктивності праці, формуванню відданості працівників своїй організації.


Методи атестації

Можна виділити наступні методи атестації (оцінки) персоналу:

Групова експертна оцінка.Експерти оцінюють здавача за виділеним критеріям за певною шкалою (наприклад, п'ятибальній). Потім по кожному критерію вираховуються сумарний і середній бали. Застосовується для оцінки результатів роботи, професійно важливих якостей.

Іспит.Атестується відповідає на ряд питань у письмовій формі. Застосовується для оцінки професійної компетентності.

Моделювання робочої ситуації.Здавачу пропонується прийняти рішення в змодельованої ситуації, типової для його робочого місця. Застосовується для інтегрованої оцінки професійних компетенції.

Кваліфікаційна робота.Атестується самостійно розробляє шляхи вирішення певної виробничої задачі. Застосовується для оцінки професійної компетентності

Співбесіда.З атестується проводиться бесіда експерта (ів). Застосовується для виявлення професійних ЗУН

Тестування.Здавачу пропонується пройти професійний тест. Використовується для діагностики якостей особистості, рівня інтелектуального розвитку і т.д. (Як додатковий метод підтвердження результатів експертної оцінки)

Етапи атестації.

Попередній етап - підготовка проекту впровадження атестації. Обґрунтування та проведення презентації для керівництва проекту атестації.

Етап формалізації методик, стандартів, правил - розробка відповідних документів, прийняття організаційних рішень з боку керівництва компанією.

Пробна атестація - для апробування запропонованої процедури запускається пілотний проект атестації у відділі управління персоналом, перевіряються і допрацьовуються всі етапи впроваджуваної на підприємстві методики.

Підготовчий етап - перед кожною, запланованої заздалегідь, процедурою атестації, співробітники відділу управління персоналом проводять підготовчу консультаційну роботу. Атестуються за 2 тижні до проведення атестації повідомляють критерії атестації, питання для іспиту, проводять роз'яснювальні бесіди, консультують що і як робити. Проведення атестації - Заходи з атестації, що проводяться згідно з розробленими методиками і правилам.

Підведення підсумків атестації - Прийняття управлінських рішень, обговорення підсумків атестації в колективі, оцінка необхідного періоду проведення наступних атестацій.

Методи визначення потреб в персоналі.

Для визначення потреби організації в персоналі потрібно з'ясувати, під впливом яких факторів вона формується. Оскільки підприємство є відкритою соціальною системою, його потреби в персоналі обумовлюються стратегією його розвитку, на яку впливає велика кількість як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

Внутрішньоорганізаційні фактори –– це, перш за все, цілі організації, для реалізації яких потрібен персонал. Одним з напрямків змін потреби організації в персоналі є:

– внутрішньоорганізаційна динаміка робочої сили;

– звільнення за власним бажанням;

– вихід на пенсію;

– декретні відпустки тощо.

Служби управління персоналом повинні відслідковувати цю динаміку і прогнозувати зміни.

Зовнішні фактори –– джерела робочої сили для більшості підприємств, темпи росту і рівень інфляції та безробіття, структурні зміни (розвиток одного сектора економіки за рахунок іншого), розвиток техніки і технологій, політичні зміни, конкуренція та стан ринку збуту.

Сучасні організації використовують різні методи планування від найпростіших до більш складних багатофакторних моделей:

Екстраполяція –– найбільш простий метод, який часто використовується, суть якого полягає в перенесенні сьогоднішньої ситуації (пропорцій) в майбутнє. Позитивною стороною є те, що він доступний. Негативна сторона –– неможливість врахувати зміни розвитку організації і зовнішнього середовища. Тому цей метод підходить для короткотермінового планування і для організації зі стабільною структурою і стабільним зовнішнім середовищем.

Метод експертних оцінок –– це метод, що ґрунтується на використанні думки спеціалістів для визначення потреб в персоналі. Цими спеціалістами є керівники підрозділів. Відділ управління персоналом займається збором і обробкою оцінок. В залежності від розмірів організації і кількості лінійних керівників проводять групове обговорення або письмовий огляд (кожному працівнику пропонується відповісти на ряд питань, підготовлених службою персоналу). Перевага цього методу –– в залученні лінійних керівників з їх досвідом, знаннями, що дозволяє більш точно визначити потребу в кількісному і якісному вимірі.

Метод трудових балансів –– метод, що відслідковує рух робочої сили, використання фонду часу і ґрунтується на взаємозв'язку ресурсів, які потрібні організації в рамках планового періоду.

Нормативний метод –– спосіб застосування системи нормативів, які визначають кількість працівників у функціональному розрізі, затрати на виробництво одиниці продукції (робочий час, фонд заробітної плати).

До норм праці відносяться норми виробітку, часу, обслуговування, кількості. Вони встановлюються для працівників у відповідності до досягнутого рівня розвитку техніки, технології, організації виробництва і праці.

Норма виробітку –– це обсяг роботи в натуральних одиницях (штуках, метрах) або продукції, яку повинен виробити один працівник за певний період часу. Виходячи з норм виробітку, визначають загальну потребу в працівниках. Потреба визначається відношенням обсягу виробітку до нормативного виробітку за формулою:

Більш точні розрахунки чисельності потрібно проводити окремо за категоріями персоналу робітників, виходячи з трудомісткості продукції, тобто норм затрат часу, фонду робочого часу і рівня виконання норм.

Норма чисельності –– це кількість відповідного професійно-кваліфікаційного складу персоналу, потрібного для виконання визначених виробничих і управлінських функцій або обсягу роботи. З допомогою цих норм визначається кількість працівників, потрібних для обслуговування обладнання, робочих місць, затрати праці за професіями, спеціальностями, групами робіт.

Норма часу –– це величина затрат робочого часу на окремі види робіт або їх елементи одним працівником або групою працівників певної кваліфікації в даних організаційно-технічних умовах.

 

Планування витрат на персонал та фактори, що їх визначають

Для визначення потреби організації в персоналі потрібно з'ясувати, під впливом яких факторів вона формується. Оскільки підприємство є відкритою соціальною системою, його потреби в персоналі обумовлюються стратегією його розвитку, на яку впливає велика кількість як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

Внутрішньоорганізаційні фактори –– це, перш за все, цілі організації, для реалізації яких потрібен персонал. Одним з напрямків змін потреби організації в персоналі є:

– внутрішньоорганізаційна динаміка робочої сили;

– звільнення за власним бажанням;

– вихід на пенсію;

– декретні відпустки тощо.

Служби управління персоналом повинні відслідковувати цю динаміку і прогнозувати зміни.

Зовнішні фактори –– джерела робочої сили для більшості підприємств, темпи росту і рівень інфляції та безробіття, структурні зміни (розвиток одного сектора економіки за рахунок іншого), розвиток техніки і технологій, політичні зміни, конкуренція та стан ринку збуту.

Сучасні організації використовують різні методи планування від найпростіших до більш складних багатофакторних моделей:

Екстраполяція –– найбільш простий метод, який часто використовується, суть якого полягає в перенесенні сьогоднішньої ситуації (пропорцій) в майбутнє. Позитивною стороною є те, що він доступний. Негативна сторона –– неможливість врахувати зміни розвитку організації і зовнішнього середовища. Тому цей метод підходить для короткотермінового планування і для організації зі стабільною структурою і стабільним зовнішнім середовищем. Метод експертних оцінок –– це метод, що ґрунтується на використанні думки спеціалістів для визначення потреб в персоналі. Цими спеціалістами є керівники підрозділів. Відділ управління персоналом займається збором і обробкою оцінок. В залежності від розмірів організації і кількості лінійних керівників проводять групове обговорення або письмовий огляд (кожному працівнику пропонується відповісти на ряд питань, підготовлених службою персоналу). Перевага цього методу –– в залученні лінійних керівників з їх досвідом, знаннями, що дозволяє більш точно визначити потребу в кількісному і якісному вимірі.

Метод трудових балансів –– метод, що відслідковує рух робочої сили, використання фонду часу і ґрунтується на взаємозв'язку ресурсів, які потрібні організації в рамках планового періоду.

Нормативний метод –– спосіб застосування системи нормативів, які визначають кількість працівників у функціональному розрізі, затрати на виробництво одиниці продукції (робочий час, фонд заробітної плати).

До норм праці відносяться норми виробітку, часу, обслуговування, кількості. Вони встановлюються для працівників у відповідності до досягнутого рівня розвитку техніки, технології, організації виробництва і праці.

Норма виробітку –– це обсяг роботи в натуральних одиницях (штуках, метрах) або продукції, яку повинен виробити один працівник за певний період часу. Виходячи з норм виробітку, визначають загальну потребу в працівниках. Потреба визначається відношенням обсягу виробітку до нормативного виробітку за формулою:

Більш точні розрахунки чисельності потрібно проводити окремо за категоріями персоналу робітників, виходячи з трудомісткості продукції, тобто норм затрат часу, фонду робочого часу і рівня виконання норм.

Норма чисельності –– це кількість відповідного професійно-кваліфікаційного складу персоналу, потрібного для виконання визначених виробничих і управлінських функцій або обсягу роботи. З допомогою цих норм визначається кількість працівників, потрібних для обслуговування обладнання, робочих місць, затрати праці за професіями, спеціальностями, групами робіт.

Норма часу –– це величина затрат робочого часу на окремі види робіт або їх елементи одним працівником або групою працівників певної кваліфікації в даних організаційно-технічних умовах.

4. Структурні рішення в рамках планування персоналу.

Форма організації планової роботи це характер вертика­льних зв'язків на підприємстві при проведенні робіт з розробки планів його діяльності.

Розрізняють три основні форми організації планування на підприємстві:

· «зверху вниз»;

· «знизу нагору»;

· зустрічне (кругове).

1. «Зверху вниз». При запровадженні цієї форми розробка планів відбувається на рівні керівництва та планового відділу. Решта підрозділів та працівників участі у плануванні не прий­мають, а виступають тільки як виконавці планових завдань. За­тверджені керівництвом плани доводяться до керівників нижчих підрозділів та безпосередніх виконавців. Дана форма вважається неефективною, тому що не враховує всіх потреб підрозділів пі­дприємства, ігнорує творчий потенціал персоналу.

2. «Знизу нагору». Дана форма передбачає, що початкові значення планових показників визначаються незпосередньо ви­конавцями або керівниками нижчих підрозділів. їх пропозиції розглядаються керівництвом для можливого корегування та за­твердження. Відкореговані проекти планів більше не надходять до нижчих підрозділів для ознайомлення та можуть суттєво від­різнятися від запропонованого ними варіанту. Це часто призво­дить до того, що при визначенні планових показників представ­ники (керівники) нижчих підрозділів намагаються збільшити свої потреби та зменшити можливості, тому ця форма також не може вважатися ефективною.

3. «Зустрічне (кругове»). За даної форми вище керівницт­во формулює цілі та основні завдання для їх реалізації. Ця інфо­рмація за організаційною вертикалі юдоводиться до керівників нижчих підрозділів, фахівців, безпосередніх виконавців. Усі во­ни залучаються до формування проекту плану, який передається «нагору» для розгляду та затвердження. В разі корегування ви­щим керівництвом планових показників, проект плану знов пе­редається «вниз» для ознайомлення. Таким чином, узгодження відбувається до моменту затвердження плану вищим керівницт­вом. Дана форма є найбільш ефективною, тому що використовує творчий потенціал персоналу, посилює його значимість в діяль­ності підприємства, сприяє раціональному використанню ресур­сів, підвищенню ефективності роботи підприємства.

Підприємство самостійно обирає методи планування та форми організації планової роботи, але при цьому йому необ­хідно забезпечити наступне:

· повноту планування, тобто при розробці плану повинні бути враховані всі чинники, що можуть впливати на прийняття рішення відносно тих чи інших планових показників;

· детальність плану, а саме достатню ступінь конкрети­зації всіх планованих показників та необхідних заходів для досягнення поставлених цілей;

· точність планування, що передбачає максимальне на­ближення планових завдань до реальних можливостей підприємства, чітке визначення порядку та термінів реалізації запланованого;

· еластичність і гнучкість планування, що дають змогу корегувати план та пристосовуватися до зміни умов його реалізації, а це потребує: забезпечення певними резервами ресурсів та передбачення додаткових захо­дів, розробки альтернативних проектів планів та ви­значення механізму початку їх реалізації, а також ная­вності організаційної структури для корегування пла­нів або автоматизації цієї процедури;

· економічність планування, тобто витрати на плануван­ня повинні порівнюватися з отриманим ефектом;

· ефективність планування, що передбачає ступінь його використання на практиці та можливість виконання планів взагалі, а це залежить від ступеню відповідності обраного комплексу методів планування стану та дія­льності підприємства, вірної організації процесу пла­нування та контролю за ходом його виконання. Все це загалом повинно забезпечити необхідний ефект підп­риємству.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.236.38.146 (0.021 с.)