Концепція ієрархії потреб А. Маслоу

Основне положення концепції А.Маслоу базується на думці, що протягом життя поведінка людини направляється його найбільш сильною в даний момент потребою, залежить від «ієрархії потреб». Ця ієрархія поєднує елементарні та вищі потреби і самі витончені дії людини. Це змушує людину діяти таким чином, щоб задовольнити потреби.

Нижчий рівень ієрархічної структури становлять фізіологічні потреби (у їжі, сексуальні та інші) (див. таблицю).

 

 

Фізіологічні потреби (голод, спрага й ін.), як вказує А. Маслоу, завжди характерні людині. Це первинні потреби людини, задоволення яких є життєво важливим для всіх живих організмів. Порушення балансу одного з компонентів організму автоматично веде до появи відповідної потреби і до виникнення біологічного імпульсу, що начебто «підштовхує» індивіда до задоволення виниклої потреби. Таким чином, формуються координовані дії, спрямовані на відтворення рівноваги. На думку Маслоу, із двох сильних потреб домінує в поводженні людини потреба більш низького рівня.

Для суб'єкта необхідна потреба самозбереження, безпеки (фізичної, психологічної). Потреба в безпеці спонукає індивіда до діяльності, що забезпечить організму недоторканність, безпеку, нормальні і зручні умови життя.

Важливі і невід'ємні потреби в любові, взаєморозумінні, причетності до групи – соціальні потреби. Потреба в приналежності і коханні схиляє людину бути членом групи, спілкуватися, щоб уникнути самітності, одержати підтримку.

У «ієрархії потреб» А. Маслоу виділяє потребу в повазі, особливе визнання компетентності, Дана потреба виявляється в прагненні досягти значного, шанованого становища в суспільстві, домогтися визнання.

Найвища потреба – потреба у самореалізації, самовираженні – стає актуальною в поведінці людини за умови повного задоволення потреб нижчого порядку. Абрахам Маслоу розглядає здатність до самореалізації як природну, завжди властиву людському індивідууму. Можливість задовольнити цю потребу має всебічно розвинута особистість. Носіям потенціалу самоактуалізації характерна незалежність від ситуацій, стереотипів, більш адекватна самооцінка, природність, захищеність від негативних зовнішніх впливів, гумористичне відношення до життя, автономність, незалежність. У той же час і почуття єднання з людством, демократичність, стійкі внутрішні моральні норми, гостре почуття добра і зла, орієнтація на універсальні цінності.

Потреба в самоактуалізації спонукає людину до діяльності, у якій вона може розкрити свій духовний, творчий потенціал.

Відповідно до теорії Абрахама Маслоу, індивід прагне до свого розквіту, діючи у відповідності зі своїми можливостями, устремліннями. Кожна нова потреба виникає, стає можливою тільки після задоволення потреб нижчого порядку.

На практиці потреби виявляються у формі інтересів, цілей, бажань, прагнень. Момент залежності, представлений у потребі, А.Н. Леонтьєв назвав «потрібний стан». У потрібному стані важливо, щоб бажання ставало дією, коли є конкретна мета і спрямована на неї вся енергія і сила волі. Процес задоволення потреб пов'язаний з досягненням мети. Ціль – усвідомлюваний результат, на який спрямоване поводження. У результаті цілеспрямованої діяльності людина створює нові об'єкти, нові умови середовища, що породжують і нові потреби. Бажання повинно переходити в ідею, планування конкретних шляхів і засобів його досягнення, і реалізацію планів з наполегливістю і вірою в успіх. Також забезпечує спрямованість особистості на діюче, активне пізнання дійсності – інтерес. Інтерес – це зосередження уваги на певному предметі, форма прояву пізнавальної потреби. Від практичних потреб, що виявляються у формі бажань, прагнень, інтересів, цілей – внутрішніх орієнтирів діяльності особистості – залежить поведінка людини, можливості її самоактуалізації.

Різні потреби – це програми діяльності людини у певних ситуаціях, відносини до навколишнього світу, що спонукає особистість реалізувати всі програми практично.

 

Завдання 4. Прочитайте розділ У.5. «Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції та історичного поступу людства» в книзі «Психологія» за ред. Ю.Л.Трофімова (Психологія: Підручник: / Ю.А.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред. Ю.А.Трофімова – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2000.). Знайдіть у тексті відповіді на запитання:

1. Як визначається поняття «індивідуальний стиль діяльності» і який зв'язок має це поняття з поняттям «профпридатності»?

2. На чому базується формування індивідуального стилю діяльності?

3. Які ознаки має індивідуальний стиль діяльності?

 

Завдання 5. Прочитайте та законспектуйте уривок з книги Н.П.Волкової «Педагогіка» (Волкова Н.П. Педагогіка. Навч. посіб. Вид.2-ге, перероб., доп. – К.: Академвидав, 2007., стор. 284-292). Знайдіть в тексті відповіді на запитання:

1. Які основні функції реалізуються у процесі навчання?

2. У чому полягає сутність кожного структурного компонента процесу, навчання і їх особливості?

3. Які характеристики мають стадії процесу оволодіння новими знаннями і пізнавальні дії, які необхідно застосувати учням на кожній з них?

4. У чому виявляється єдність розвитку і виховання учнів у процесі навчання?

5. Від яких особистих чинників залежить ефективність процесу навчання?

Структура і організація процесу навчання

Формування в учнів знань, способів діяльності, емоційно-ціннісного і творчого ставлення до дійсності, загальний особистісний розвиток відбувається внаслідок їх цілеспрямованої співпраці з учителем, тобто у навчальному процесі.<…>.

Навчання є динамічним, цілісним процесом зі своїм компонентами, механізмом його руху є постановка нових завдань в міру розв'язання попередніх.

Процес навчання – спеціально організована пізнавальна діяльність, яка моделюється (визначаються цілі, завдання, зміст, структура, методи, засоби, форми) для прискореного опанування людиною основ соціального досвіду, накопиченого людством.

Основними функціями навчання є освітня, виховна і розвивальна, які реалізуються в тісній єдності.

Освітня функція навчання сприяє перетворенню знань на надбання особистості, яка навчається, виробленню умінь і навичок використання знань на практиці.

Виховна функція виявляється у формуванні світогляду, високих моральних якостей, естетичних смаків, трудових умінь.

Розвивальна функція спрямована на формування творчої особистості.

Навчальний процес формують такі основні компоненти:

1) мета навчання, яка визначається умовами розвитку суспільства та набутим досвідом у формуванні підростаючої особистості. Життєва і соціальна компетентність учнів, громадянське виховання є стратегічною метою 12-річної школи, що передбачає розвиток і саморозвиток учнів на основі повноцінного використання внутрішнього потенціалу особистості;

2) завдання навчання, що випливають із мети навчання і дають змогу здобувати знання, набувати вміння і навички згідно з навчальними планами та програмами;

3) зміст освіти (навчання), стрижнем якого є чітко окреслена система знань, умінь та навичок, котрими повинен оволодіти учень протягом навчання у школі;

4) методи навчання, тобто основні способи навчальної роботи вчителя та учнів, за допомогою яких здобувають певні знання, вміння і навички;

5) засоби навчання, а саме підручники, посібники, комп'ютери, навчаючі контролюючі машини, спортивні знаряддя, за допомогою яких учні здобувають знання та удосконалюють навички;

6) форми організації навчання, що сприяють свідомому засвоєнню навчального матеріалу, оволодінню відповідними уміннями та навичками. Основною формою навчання у школі є урок, додатковими – факультативні заняття, гурткова, секційна робота, різноманітні конкурси, олімпіади, спортивні змагання тощо;

7) реальний результат процесу навчання, який відображається у здатності учнів до самостійного користування надбаними знаннями та здобуття нових; усвідомленні способів своїх дій, виборі оптимальних; критичності мислення; самооцінці; спрямованості особистості до самоосвіти, саморозвитку; позитивній мотивації навчальної діяльності; сформованості інтелектуальних, комунікативних умінь, розвитку почуттів, якостей особистості. Тобто реальний результат – це об'єктивно фіксовані кількісні та якісні зміни особистості учня щодо початкового стану, що відбулися в результаті засвоєння ним у процесі пізнавально-практичної діяльності накопиченого соціального досвіту (змісту освіти).

Отже, процес навчання визначають як цілеспрямовану зміну всіх компонентів навчання (змінюються учні і викладачі, конкретна мета, зміст конкретного матеріалу, мотиви суб'єктів навчання та їх об'єкти, кінцеві результати), орієнтованих на формування властивостей суб'єкта діяльності щодо засвоєння змісту освіти – педагогічно адаптованого соціального досвіду.< …>

Процес навчання складається з цільового, стимулюючо-мотиваційного, змістового, операційно-дійового, емоційно-вольового, контрольно-регулюючого, оцінно-результативного компонентів.

Цільовий компонент процесу навчання < … > забезпечує усвідомлення педагогами і передачу учням мети викладання кожного предмета, його конкретних розділів і тем. Це усвідомлення залежить від попереднього матеріалу, рівня освіченості та вихованості учнів, а головне – від цілеспрямованості вчителя, вміння поставити і роз'яснити учням цілі та завдання.

Організація процесу навчання пов'язана з чітким визначенням мети (освітньої, виховної, розвивальної) та усвідомленням її учнями.

Освітня мета полягає в забезпеченні засвоєння, закріплення, застосування теорій, понять, законів тощо (вчитель продумує їх перелік); формуванні загальнонавчальних та спеціальних (з певного предмета) умінь і навичок.

Виховна мета реалізується у формуванні виховних світоглядних ідей, моральних якостей школярів (етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції щодо навчання і життя загалом), естетичних поглядів, уміння працювати й контролювати себе, гігієнічних та фізкультурних навичок.

Розвивальна мета охоплює розвиток мислення, уваги, пам'яті, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів. Розвиток мислення відбувається на основі таких загальних розумових дій та операцій. До них належать:

- структурування (мислительна діяльність, спрямована на встановлення зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами та ін., в процесі якої формується стру­ктура знань);

- систематизація (мислительна діяльність для встановлення віддалених зв'язків між поняттями, реченнями, в процесі якої вони організуються в певну систему);

- конкретизація (застосування знань на практиці);

- варіювання (зміна несуттєвих ознак понять, їх властивостей, фактів тощо при постійних суттєвих);

- доведення (логічне розмірковування);

- формування висновків (поступове спрощення теоретичного або практичного виразу з метою одержання наперед відомого його виду);

- пояснення (зосередження думки на найважливіших моментах (зв'язках));

- класифікація (розподіл понять на взаємопов'язані класи за суттєвими ознаками);

- аналіз (вичленення ознак, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей);

- синтез (поєднання, складання частин – дія, зворотна аналізу);

- порівняння (виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей);

- абстракціонування (визначення суттєвих ознак понять через відкидання несуттєвих);

- узагальнення (визначення ознак, властивостей, суттєвих для кількох понять).

Під час навчального процесу учитель сприяє розвитку волі та наполегливості учнів; виховує культуру їх емоцій – подив, радість, цікавість, переживання та ін.

Досягнення освітньої, виховної та розвиваючої мети здійснюється завдяки реалізації змісту навчального матеріалу, добору форм, методів, прийомів навчання, забезпеченню порядку й дисципліни на уроці, оцінюванню знань, впливу особистості вчителя, його поведінки, ставлення до учнів.

Стимулюючо-мотиваційний компонент процесу навчання < … > є продовженням цільового, але тільки за умови усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності та реальної значущості знань. Тому роз'яснення мети, поглиблення мотивації є передумовою позитивного ставлення учнів до навчального предмета. Учитель зобов'язаний викликати в учнів внутрішню потребу в засвоєнні знань. Це досягається за допомогою чіткого й достатнього формулювання учням пізнавального завдання (найчастіше у формі проблемної ситуації), адже одна й та сама за характером і результатами навчальна діяльність учнів може мати різні мотиви. Тому важливо, щоб учитель свідомо управляв мотиваційною стороною навчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, формував позитивне ставлення до навчання.

Позитивне ставлення до навчання можливе, якщо: наукові знання викликають зацікавленість, а вчитель створює ситуації, якими учні захоплюються; знання, вміння і навички значимі для учня практично в різних життєвих ситуаціях і тому викликають глибоку зацікавленість; навчальна діяльність стимулює бажання долати труднощі, пробувати власні сили при засвоєнні навчального матеріалу; у системі суспільних пріоритетів наукові знання користуються належним авторитетом, що зміцнює мотиваційну основу навчальної діяльності учнів; сформовано колективний характер навчальної діяльності (створює сприятливу атмосферу і прагнення зайняти достойне місце серед ровесників); підтримується почуття власної гідності; навчальна діяльність є плідною (стимулює подальші старання); утвердилося справедливе оцінювання досягнень, доброзичливе ставлення, повага й розумна вимогливість до учнів.

Змістовий компонент процесу навчання полягає в тому, що при підготовці до заняття вчителю необхідно ретельно обміркувати, яким повинен бути зміст навчального матеріалу, конкретизувати обсяг теоретичних положень, визначити уміння та навички, які необхідно сформувати у процесі вивчення нового матеріалу.

Навчальний матеріал, залежно від функцій, які він виконує, належить до таких видів:

- інформаційний: тексти, малюнки, креслення, схеми, таблиці, географічні карти, музичні твори, ноти, твори скульптури і живопису, моделі, установки, реальні об'єкти навколишньої дійсності тощо;

- операційний: завдання, вправи, під час виконання яких виробляються вміння і навички;

- актуалізуючий: тексти, завдання, які сприяють актуалізації опорних знань, умінь і навичок, необхідних для розуміння і засвоєння матеріалу;

- контролюючий: завдання, що забезпечують внутрішній і зовнішній зворотний зв'язок;

- стимулюючий: тексти, завдання, які викликають інтерес до нових знань або нових способів їх засвоєння;

- діагностуючий: завдання, що дають змогу виявити прогалини в знаннях, причини неправильних дій учнів.

На практиці, як правило, використовують поєднання різних видів навчального матеріалу.

Операційно-дійовий (методичний) компонент процесу навчання < …> охоплює всі методи та їх складові – прийоми, якими оперує кожен учитель у процесі своєї діяльності, форми організації навчання. Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність, слід зважати на те, що, хоча учні засвоюють навчальний матеріал під керівництвом учителя, цей процес є індивідуальним для кожного учня. Загалом, він передбачає таку послідовність інтелектуальних операцій: сприймання; осмислення; узагальнення; систематизація; закріплення; застосування на практиці.

Сприймання нового матеріалу. Цей важливий життєвий процес полягає у відбитті у свідомості особистості предметів, явищ, форм існування матерії. Вони можуть бути представлені у формі тексту, аудіо-, відеоматеріалу або експозиційної моделі тощо. Динаміка, ефективність його залежить від досвіду, запасу знань учня, встановлення зв'язків нових знань з набутими в процесі навчання, врахування інтересів, потреб, уваги, звичок, нахилів, переконань учнів, має великий вплив на процес сприймання. Тому, готуючи учнів до сприймання нового матеріалу, вчитель зобов'язаний приділяти увагу постійним зв'язкам між набутим і новим, актуалізувати відповідні опорні знання, вміння, навички.

Важливо організовувати вивчення учнями нового матеріалу з різних джерел – як за допомогою безпосереднього (різні види наочності, екскурсії, лабораторні й практичні роботи, експерименти, суспільно корисна і продуктивна праця), так і опосередкованого сприймання (усне і друковане слово, викладання, вміння викликати у їх свідомості потрібні уявлення тощо).

Викладаючи новий навчальний матеріал, учитель повинен забезпечити лаконічність, узагальненість, уніфікованість, очищеність від зайвої інформації, зайвих деталей, уніфіковуючи його у процесі зосередження уваги учнів передусім на опорних смислових моментах. Доцільно відмежовувати автономні одиниці навчального матеріалу, щоб новий матеріал мав чітку, зрозумілу і доступну для засвоєння структуру.

Слід враховувати індивідуальні особливості сприймання окремих учнів: точність, швидкість, повноту, емоційність, уміння відбирати, аналізувати, використовувати інформацію. Перше враження учня від навчальної інформації (явище імпринтингу) надовго залишається в його свідомості. Тому важливо, щоб воно було правильним. Суттєву роль при цьому відіграє візуальне представлення навчальної інформації.

Осмислення інформації, формування наукових понять. Вони безпосередньо пов'язані з розумінням і запам'ятовуванням навчального матеріалу. Осмислення передує розумінню сприйнятого. Осмислити – означає для учня побачити у сприйнятій інформації відповідний смисл.

У процесі осмислення, узагальнення учнями фактів, формування понять, розуміння закономірностей вчитель має турбуватися про розвиток їх конкретного й абстрактного мислення.

Осмислення і розуміння навчального матеріалу відбувається у процесі аналізу, синтезу, індукції, дедукції. При його узагальненні вчитель звертає особливу увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів.

Формування понять відбувається на основі практично чуттєвої діяльності учнів (виокремлення ознак понять через безпосереднє сприймання і співставлення предметів), а також логічного аналізу ознак понять.

На стадії формування знання уявлення і поняття учнів спершу є дифузними (розрізненими), учень не усвідомлює їх ознак. Далі він виокремлює й усвідомлює деякі з них – ті, що найчастіше зустрічаються, згодом – істотні ознаки. Поняття пов'язуються з усе більшою кількістю різноманітних об'єктів, знання узагальнюються і поглиблюються. Нове поняття формується як результат вирішення певної проблеми. Велике значення у формуванні понять належить слову. Без нього поняття не існує. За допомогою слова (усного, друкованого, писемного), через мову і мовлення учні пізнають світ, оволодівають основами наук.

Закріплення знань, умінь і навичок. Для того щоб знання стали надбанням учня, їх потрібно не тільки сприйняти, осмислити, а й запам'ятати. < … >

Практичне застосування знань, умінь і навичок. Здатність до практичного застосування знань, умінь і навичок формується за допомогою різноманітних вправ, самостійних робіт, розв'язування задач на лабораторних і практичних заняттях, в різних видах повторення, написання творів. Особливе значення для повноцінного застосування знань мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих завдань, де доводиться використовувати комплекс знань з різних навчальних предметів.

Самоконтроль і самооцінка сприяють успішному виконанню навчальних дій. Розрізняють такі види самоконтролю: підсумковий (учень виконує роботу і порівнює її результати зі зразками), поопераційний (учень виконує роботу, в процесі якої самостійно може сказати, що робить і як), прогнозуючий (перспективний, випереджаючий, коли учень може визначити, з яких етапів буде складатися його праця). Самооцінка – оцінка учнем міри засвоєння конкретного змісту — може бути глобальною (стосуватися всієї роботи) або диференційованою (стосуватися окремих ета­пів, ланок), адекватною або неадекватною (завищеною, заниженою) порівняно з реальними навчальними можливостями учня.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації, учіння, розвитку емоційної сфери, самостійної і творчої ініціативи учнів.

Емоційно-вольовий компонент процесу навчання < … >виявляється через напруження волі учня у процесі пізнавальної діяльності. Воля, емоційні процеси інтенсифікують пізнавальну діяльність школярів. Важливими є позитивні емоції, які створюють атмосферу співробітництва, поліпшують умови самостійної навчальної роботи, викликають бажання вчитись.

Підвищенню емоційності навчання сприяє використання спеціальних дидактичних методів (демонстрації, використання технічних засобів навчання, змістовність матеріалу), показових прикладів, фактів, створення проблемних ситуацій.

Контрольно-регулюючий компонент процесу навчання < … >містить методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими користується вчитель паралельно з викладанням нового матеріалу.

Функція контролю здійснюється на всіх етапах навчального процесу. Вона є безперервною і не повинна обмежуватись лише констатацією досягнутого. Йдеться про зворотний зв'язок у навчанні, що передбачає: своєчасне реагування вчителя на допущені учнем (учнями) помилки; певну систему їх виправлення (учень одержує підказку, йому негайно повідомляють правильну відповідь або учень самостійно шукає помилку та способи для її виправлення).

На цьому етапі відбувається формування в учнів навичок та умінь самоконтролю в навчанні, планування своїх дій, оцінювання і регулювання власної діяльності і поведінки, передбачення результатів своїх дій, зіставлення їх з вимогами вчителя або колективу.

Оцінно-результативний компонент процесу навчання < … >передбачає оцінювання якості знань учнів, яке здійснюють як педагоги, так і вони самі. Воно є ефективним чинником, коли результати оцінювання є об'єктивними, послідовними, узгоджуються між собою.

Учитель повинен оволодіти всіма компонентами і комплексно їх застосовувати.

 

Завдання 6. Підготуйте презентацію за однією із пропонованих тем:

1. Проблема психічного в сучасній психології.

2. Рушійні сили психічного розвитку людини.

3. Мотиви як прояв потреб людини.

4. Несвідомі мотиви поведінки людини.

5. Сновидіння, галюцинації та мрія.

6. Змінені стани свідомості.

7. Сон як змінений стан свідомості.

8. Змінені стани свідомості під впливом психотропних речовин.

9. Гіпноз і медитація як змінені стани свідомості

10.Особливості трудової діяльності.

11.Професійні особливості діяльності економістів.

12.Воля як психологічна категорія.

 

IV. Психологічні задачі

Задача 1. Прочитайте уривки з книги А. Маслоу «Мотивация и личность». Поміркуйте над такими питаннями:

- Які зміни, на думку автора концепціі, відбуваються в психіці людини в результаті задоволення потреб? Чи згодні ви з його висновками? Чому? Наведіть приклад, спираючись на свій досвід.

- Чи згодні ви з думкою автора про те, що люди, які досягли вищого рівня потреб презирливо ставляться до задоволення нижчих? Поясніть свою думку.