Самосвідомість і Я-концепція особистості

Базова термінологія.

Самосвідомість, уявлення про себе, ставлення до себе, образ Я, Я-концепція особистості, позитивна Я-концепція, негативна Я-концепція, психологічні складові Я-концепції (когнітивна, емоційно (афективно)-оцінна, поведінкова), ситуативні образи власного Я (Я-реальне, Я-ідеальне, Я-дзеркальне, Я-фантастичне), ставлення Я-концепції, самооцінка, регулятивна функція самооцінки, захисна функція самооцінки, критерії самооцінки, адекватна самооцінка, неадекватна самооцінка (завищена, занижена), внутрішній конфлікт особистості, міра успішності людини, формула І.Джемса, регулятор самооцінки, самоповага, функції Я-концепції (адаптація, саморегулювання, самоконтроль, психологічний захист), емоційна напруга, тривога, психологічний захист (З.Фройд), механізми психологічного захисту (Т.Фройд, К.Юнг, А.Адлер, К.Хорні, Е.Фромм), регулятивна система, психологічний дискомфорт, витіснення, придушення, заперечення, проекція, ідентифікація, раціоналізація, заміщення, реактивне утворення, сублімація, компенсація, регресія.

 

II. Коментар до теми.

Сучасні психологи визначають, що здатність до самосвідомості та самопізнання – виключно притаманні людині. Проблему самосвідомості досліджують багато вчених, пропонують різні визначення цього поняття. Узагальнюючи різні думки, зазначимо, що самосвідомість – це вершина розвитку вищих психічних функцій, що дозволяє людині не тільки відбивати зовнішній світ, але, відокремивши себе в цьому світі, пізнавати свій внутрішній світ, переживати його та певним чином ставиться до себе. Підсумковим продуктом процесу самопізнання є динамічна система уявлень людини про себе, поєднана з оцінювання.

Варто зазначити, що поняття Я-концепції увійшло до спеціальної психологічної літератури нещодавно, тому і існує декілька трактувань цього поняття. Але всі дослідники погоджуються, що вона формується в процесі життєдіяльності, впливаючи на діяльність і поведінку людини.

Запам’ятайте, що Я-концепція – це динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона вибудовує взаємовідносини з іншими людьми. Звідси Я-концепцію розглядають як властивий кожному індивіду набір установок щодо себе. Більшість дослідників підкреслюють у визначенні три головні компоненти:

1) когнітивний – уявлення про свої здібності, зовнішність соціальну значущість, тобто різні атрибутивні, рольові, статусні характеристик;

2) афективно-оцінювальний – це ставлення до себе, цінність, якою індивід своєї особистості;

3) поведінковий – відповідна реакція, яка виявляється в поведінці.

Зверніть увагу на те, що стосовно Я-концепції ці три компоненти конкретизовані у такі складові:

1. Образ Я-уявлення індивіда про себе.

2. Самооцінка – ефективне оцінювання цього уявлення різної інтенсивності.

3. Потенційна поведінкова реакція, що формується під впливом образу Я й самооцінки.

Вивчаючи складові Я-концепції, ураховуйте, що в основі уявлень про себе лежить здатність людини відокремлювати себе від зовнішнього світу та від продуктів власної життєдіяльності.

Унаслідок повсякденної діяльності, спілкування з іншими людьми формується образ-Я, який складається з багатьох елементів (Я-реальне, Я-ідеальне, Я-дзеркальне, Я-фантастичне). Значущість елементів самоопису та їхня ієрархія можуть змінюватися залежно від життєвого досвіду індивіда, створюючи множину образів Я, тобто когнітивний компонент.

Вивчаючи складові Я-концепції, особливу увагу вчені приділяли оцінювальній складовій, тому що Я-концепція – це не тільки опис рис своєї особистості, але й уся сукупність оцінних характеристик і пов’язаних з ними переживань, які виявляються в самооцінці.

Для розумінні сутності цього поняття зверніть увагу на такі важливі тези. По-перше, самооцінка формується при зіставленні образа реального Я з образом ідеального, тобто з уявленням про те, яким хотів би бути індивід. По-друге, на самооцінку впливає оцінка індивіда іншими людьми.

Афективна складова Я-концепції існує тому, що її когнітивна складова не сприймається людиною байдуже, а пробуджує в ній оцінки та емоції, інтенсивність яких залежить від контакту й від когнітивного змісту.

Доведено. що самооцінка формується в дитинстві в процесі спілкування з батьками і продовжує змінюватися в подальші роки. Отже, самооцінка – це здатність оцінювати себе, свої можливості, вади, своє місце серед інших людей. Вона здебільшого визначає взаємовідносини з оточенням, вимогливість до себе, відношення до успіху й невдач.

Залежно від багатьох факторів самооцінка може бути адекватною й неадекватною. Останню поділяють на занижену й завищену. Занижена самооцінка спричиняє внутрішні конфлікти особистості, підвищує тривожність, знижує соціальну активність, руйнує надію на успіхи, часто поєднується з недовірою до людей.

Завищена самооцінка призводить до неправильного оцінювання реальних можливостей, а звідси – до розчарувань і бажання перекласти відповідальність за невдачі на інших, часто викликає протидію оточення, що руйнує міжособистісні стосунки.

Самооцінка виконує регулятивну і захисну функції та тісно пов’язана з рівнем домагань. Рівень домагань відносять до ідеалу, оскільки він визначає складність мети, яку прагне досягти людина. Відома формула У.Джемса фіксує залежність самооцінки від успіху й домагань.

Самооцінка = успіх / домагання

Звідси підвищити самооцінку можна двома способами: зниженням домагань або підвищення рівня успіху.

У сучасній психологічній науці використовують термін „самоповага”, розуміючи його як узагальнену самооцінку.

Неможливість реалізації потреби викликає внутрішній конфлікт, невирішеність якого травмуватиме психіку. Існує два принципових шляхи розв’язання цього конфлікту і змінити „Я-концепцію” (власну модель світу) або ставлення до ситуації. Перший шлях є дуже складним для людини і не завжди можливим, тому залишається змінити своє ставлення до проблеми, що виникла.

Для цього природою створено систему регуляторних механізмів, які слугують для усунення або зведення нанівець мінімальних негативних переживань, які травмують особистість – захисні механізми. Нагадаємо, що вперше цей термін з’явився в роботі З.Фройда „Захисні нейропсихози” у 1894 році для розв’язання конфлікту між свідомим і несвідомим. За З.Фройдом, основна функція таких механізмів – зниження емоційної напруги як наслідку тривожного стану за здійснення соціально значущих цілей, які конфліктували із потягами.

Варто зазначити, що всі механізми психологічного захисту мають такі спільні риси:

1) діють на несвідомому рівні;

2) трансформують, заперечують сприйняття реальності з метою зменшення загрози тривоги для особисті.

Звичайно люди використовують різні захисні механізми для розв’язання конфлікту або подолання тривоги.

У сучасній час відомо більше 20-и механізмів психологічного захисту. Згадаємо деякі з них.

Витіснення – один із найбільш поширених різновидів, що діє у формі вилучення зі свідомості неприємної інформації.

Витіснення часто розглядають як особливий різновид придушення, який виступає, як механізм роботи свідомого на рівні між свідомим і несвідомим.

Заперечення – це захист від неприємної дійсності через відмову від її сприймання.

Варіант захисту, який виявляється в неусвідомленому перенесенні власних бажань і переживань на інших людей, називають проекцією.

Ідентифікація – різновид психологічного захисту протилежний проекції, тобто неусвідомлений переніс суб’єктом на себе рис характеру та поведінки іншої людини, що є взірцем для неї, підвищує почуття власної значущості.

Раціоналізація – це різновид психологічного захисту, при якому людина знаходить прийнятні для себе причини й пояснення своїх бажань і вчинків, які були критично сприйняті оточенням, що загрожувало б утратою самоповаги.

Заміщення – психологічний захист, при якому реалізується перенесення дії з недосяжного об’єкт на дію з досяжним об’єктом, тобто зміна адреси реакції.

Реактивне утворення – різновид психологічного захисту, який примушує людину діяти супроти власним неприйнятим імпульсам, тобто встановлює такі бар’єри, як сором, мораль.

Регресія – це відносно простий механізм психологічного захисту, який виявляється в поверненні особистості на більш низький рівень розвитку, зниження рівня домагань.

Сублімація – це захист, який спрямовує неприйнятні сексуальні або агресивні імпульси в позитивну творчу діяльність.

Компенсація – як різновид психологічного захисту виявляється у прикритті власних недоліків підкресленням неіснуючих, але бажаних рис або ж демонстрацією здібностей в інших сферах власної діяльності.

Отже, провідну роль у формуванні механізму психологічного захисту відіграє Я-ідеальне, сам механізм формується і спрацьовує поза сферою свідомості.

 

III. Завдання для самостійної роботи

 

Завдання 1. Прочитайте у книзі «Психология самосознания: хрестоматия» (Самара, 2000) розділ «У.Джемс Личность» (С. 7 – 44). Знайдіть у тесті відповіді на наведені нижче запитання і запишіть іх:

1. Як розуміє У Джемс поняття Я?

2. Які єлементи в структурі Я він виділяє і як пояснює зміст даних елементів?

Завдання 2. Уважно роздивитись малюнок 5. 1. «Зв'язок структур Я з рівнями свідомості (за концепцією З.Фройда)». З’ясуйте і запам’ятайте:

- які рівні виділяє З Фройд в свідомості людини;

- яким чином співвідносяться рівні свідомості з єлементамі структури Я, яку пропонує З.Фройд;

- які основні характеристики, на думку автора концепції, мають id, ego і super-ego?

 

Super-ego моральні принципи

 

Малюнок 5. 1. «Зв'язок структур Я з рівнями свідомості (за концепцією З.Фройда)»

 

Завдання 3. Прчитайте уривки з роботи З.Фройда «Я и ОНО» (текст взятий з книги: З Фрейд Психология Бессознательного: Сб. произведений. /Сост., науч. ред., вступ.ст. М.Г.Ярошевский. – М.: Прсвещение, 1990. –

С. 425-439). Знайдіть відповіді на запитання:

1. Яку функцію виконує Я щодо ОНО?

2. Який образ використовує З.Фройд, описуючи Я? В чому виявляється зміст цього образу?

3. Які функції, на думку автора, притаманні Я-ідеалу або супер-Я?

4. З якими особливостями формування психіки людини пов’язує З Фройд формування супер-Я?

5. Яке значення, на думку З.Фройда, має супер-Я в розвитку психічного життя людини?

 

Нетрудно убедиться в том, что Я есть только измененная под прямым влиянием внешнего мира и при посредстве сознания и предсознания часть Оно, своего рода продолжение дифференциации поверхностного слоя. Я старается также содействовать влиянию внешнего мира на Оно и осуществлению тенденций этого мира, оно стремится заменить принцип удовольствия, который безраздельно властвует в Оно, принципом реальности. Восприятие имеет для Я такое же значение, как влечение для Оно. Я олицетворяет то, что можно назвать разумом и рассудительностью, в противоположность к Оно, содержащему страсти <…>.

Большое функциональное значение Я выражается в том, что в нормальных условиях ему предоставлена власть над побуждением к движению. По отношению к Оно Я подобно всаднику, который должен обуздать превосходящую силу лошади, с той только разницей, что всадник пытается совершить это собственными силами, Я же силами заимствованными. Это сравнение может быть продолжено. Как всаднику, если он не хочет расстаться с лошадью, часто остается только вести ее туда, куда ей хочется, так и Я превращает обыкновенно волю Оно в действие, как будто бы это было его собственной волей <…>..

Из наших анализов мы узнаем, что существуют люди, у которых самокритика и совесть, т. е. бесспорно высокоценные душевные проявления, оказываются бессознательными и, оставаясь таковыми, обусловливают важнейшие поступки; то обстоятельство, что сопротивление в анализе остается бессознательным, не является, следовательно, единственной ситуацией такого рода. Еще более смущает нас новое наблюдение, приводящее к необходимости, несмотря на самую тщательную критику, считаться с бессознательным чувством вины – факт, который задает новые загадки, в особенности если мы все больше и больше приходим к убеждению, что бессознательное чувство вины играет в большинстве неврозов экономически решающую роль и создает сильнейшее препятствие выздоровлению. Возвращаясь к нашей оценочной шкале, мы должны сказать: не только наиболее глубокое, но и наиболее высокое в Я может быть бессознательным. Таким образом, нам как бы демонстрируется то, что раньше было сказано о сознательном Я, а именно – что оно прежде всего «телесное Я»<…>.

Если бы Я было только частью Оно, определяемой влиянием системы восприятия, только представителем реального внешнего мира в душевной области, все было бы просто. Однако сюда присодиняется еще нечто.

В других местах уже были разъяснены мотивы, побудившие нас предположить существование некоторой инстанции в Я, дифференциацию внутри Я, которую можно назвать Я-идеалом или сверх-Я. Эти мотивы вполне правомерны <,,,>.

Таким образом, можно сделать грубое допущение, что в результате сексуальной фазы, характеризуемой господством Эдипова комплекса, в Я отлагается осадок, состоящий в образовании обеих названных, как-то согласованных друг с другом идентификаций. Это изменение Я сохраняет особое положение: оно противостоит прочему содержанию Я в качестве Я-идеала или сверх-Я.

Сверх-Я не является, однако, простым осадком от первых выборов объекта, совершаемых Оно, ему присуще также значение энергичного реактивного образования по отношению к ним. Его отношение к Я не исчерпывается требованием «ты должен быть таким же (как отец)», оно выражает также запрет: «Таким (как отец) ты не смеешь быть, т. е. не смеешь делать все то, что делает отец; некоторые поступки остаются его исключительным правом». Это двойное лицо Я-идеала обусловлено тем фактом, что сверх-Я стремилось вытеснить Эдипов комплекс, более того – могло возникнуть лишь благодаря этому резкому изменению, Вытеснение Эдипова комплекса было, очевидно, нелегкой задачей. Так как родители, особенно отец, осознаются как помеха к осуществлению Эдиповых влечений, то инфантильное Я накопляло силы для осуществления этого вытеснения путем создания в себе самом того же самого препятствия. Эти силы заимствовались им в известной мере у отца, и такое позаимствование является актом, в высшей степени чреватым последствиями. Сверх-Я сохранит характер отца, и чем сильнее был Эдипов комплекс, чем стремительнее было его вытеснение (под влиянием авторитета, религии, образования и чтения), тем строже впоследствии сверх-Я будет властвовать над Я как совесть, а может быть, и как бессознательное чувство вины. Откуда берется сила для такого властвования, откуда принудитель­ный характер, принимающий форму категорического императива, – по этому поводу я еще выскажу в дальнейшем свои соображения.

<…> Я-идеал или сверх-Я, выражение нашего отношения к родителям, как раз и является высшим существом. Будучи маленькими детьми, мы знали этих высших существ, удивлялись им и испытывали страх перед ними, впоследствии мы приняли их в себя самих.

Я-идеал является, таким образом, наследником Эдипова комплекса и, следовательно, выражением самых мощных движений Оно и самых важных судеб его либидо. Выставив этот идеал, Я сумело овладеть Эдиповым комплексом и одновременно подчиниться Оно. В то время как Я является преимущественно представителем внешнего мира, реальности, сверх-Я выступает навстречу ему как поверенный внутреннего мира, или Оно. И мы теперь подготовлены к тому, что конфликты между Я и Я-идеалом в конечном счете отразят противоречия реального и психического, внешнего и внутреннего миров.

Все, что биология и судьбы человеческого рода создали в Оно и закрепили в нем,— все это приемлется в Я в форме образования идеала и снова индивидуально переживается им. Вследствие истории своего образования Я-идеал имеет теснейшую связь с филогенетическим достоянием, архаическим наследием индивидуума. То, что в индивидуальной душевной жизни принадлежало глубочайшим слоям, становится благодаря образованию Я-идеала самым высоким в смысле наших оценок достоянием человеческой души. Однако тщетной была бы попытка локализовать Я-идеал, хотя бы только по примеру Я, или подогнать его под одно из тех сравнений, при помощи которых мы пытались наглядно изобразить отношение Я и Оно.

Легко показать, что Я-идеал соответствует всем требованиям, предъявляемым к высшему началу в человеке. В качестве заместителя страстного влечения к отцу оно содержит в себе зерно, из которого выросли все религии. Суждение о собственной недостаточности при сравнении Я со своим идеалом вызывает то смиренное религиозное ощущение, на которое опирается страстно верующий. В дальнейшем ходе развития роль отца переходит к учителям и авторитетам; их заповеди и запреты сохраняют свою силу в Я-идеале, осуществляя в качестве совести моральную цензуру. Несогласие между требованиями совести и действиями Я ощущается как чувство вины. Социальные чувства покоятся на идентификации с другими людьми на основе одинакового Я-идеала. <...>

 

Завдання 4. Прочитайте та законспектуйте розділ «Карл Густав Юнг: аналитическая теория личности», даний у книзі Л.Хьелла та Д Зиглера «Теории личности» (СПб: Издательство «Питер», 2000. – С. 199-203). Зверніть увагу:

- як розглядає К.Г.Юнг структуру Я;

- як пояснюєтья поняття «архетип»;

- які архетипи виділяє автор концепціі і який їхній зміст.

 

Завдання 5. Порівняйте погляди на структуру і функції Я З.Фройда та К.Г.Юнга. Визначить, у чому полягає принципова різниця у підходах до даної проблеми цих видатних майстрів психології.

 

Завдання 6. Підготуйте презентацію за однією з наведених тем:

 

1. Самосвідомість як вищий рівень розвитку свідомості.

3. Вплив самооцінки на поведінку людини.

3. Самооцінка та ставлення до себе у структурі Я-концепціі.

4. Механізми психологічного захисту в ученні З. Фрейда.

5. Функції Я-концепції.

6. Розвиток Я-концепції в онтогенезі.

7. Фактори, що формують самооцінку.

8. Механізм психологічного захисту. Загальна характеристика.

9. Я-концепція. Поняття, структура

 

IV.Психологічні задачі

Задача 1. Згадайте знайому з дитинства казку «Колобок». Поміркуйте:

1. Яка самооцінка притаманна герою цієї казки?

2. У чому виявляються негативні риси такої самооцінки?

3. Чи є закономірним закінчення казки з погляду психологічної науки? Чому?

 

Задача 2. Прочитайте уривок із роману Л.М.Толстого «Війна і мир». Визначте, який механізм психічного захисту діє у П’єра Безухова в даній ситуації.

 

Уже был второй час ночи, когда Пьер вышел от своего друга. Ночь была июньская петербургская, бессумрачная ночь. Пьер сел в извозчичью коляску с намерением ехать домой. Но чем ближе он подъезжал, тем более он чувствовал невозможность заснуть в эту ночь, походившую более на вечер или на утро. Далеко было видно по пустым улицам. Дорогой Пьер вспомнил, что у Анатоля Курагина нынче вечером должно было собраться обычное игорное общество, после которого обыкновенно шла по­пойка, кончавшаяся одним из любимых увеселений Пьера.

«Хорошо бы было поехать к Курагину», - подумал он. Но тотчас же он вспомнил данное князю Андрею честное слово не бывать у Курагина.

Но тотчас же, как это бывает с людьми, называемыми бесхарактерными, ему так страстно захотелось еще раз испытать эту столь знакомую ему беспутную жизнь, что он решился ехать. И тотчас же ему пришла в голову мысль, что данное слово ничего не значит, потому что еще прежде, чем князю Андрею, он дал также князю Анатолю слово быть у него; наконец он подумал, что все эти честные слова – такие условные вещи, не имеющие никакого определенного смысла, особенно ежели сообразить, что, может быть, завтра же или он умрет, или случится с ним что-нибудь такое необыкновенное, что не будет уже ни честного, ни бесчестного. Такого рода рассуждения, уничтожая все его решения и предположения, часто приходили Пьеру. Он поехал к Курагину.

 

Задача 3. Назвіть та визначте сутність механізму психологічного захисту, який має місце у даних ситуаціях.

 

1, Юнак потерпає від того, що в нього немає грошей на ремонт машини після аварії. Він заспокоює себе тим, що тепер має можливість зайнятися одним зі своїх найулюбленіших занять, а саме їздити на велосипеді. Йому подобається фізичне навантаження.

 

2. Лідер жіночої команди з волейболу під час гри поранив ногу. Коли лікар сказав, що спортсмен грати у волейбол більше не зможе, капітан команди став ретельно вивчати методику роботи тренера з волейболу.

 

3. У державах з тоталітарним режимом, де є експлуатація, за умови переваги психологічних та фізичних сил і потужного тиску людина може ототожнювати себе із тим, хто її пригнічує, становлячись найбільш відданим своєму експлуататорові.

 

4. Народна мудрість говорить про деяких людей: «Бачить у чужому оці тріску, а у своєму не бачить колоди». Який механізм психологічного захисту використовують такі люди

 

5. Зазнавши протягом робочого дня несправедливої критики у різкій формі з боку свого безпосереднього начальника, робітник без усяких на те підстав починає сварку удома, висловлює незадоволення поведінкою дітей.