Традиційна структура Я-концепції

		Я-концепція

Когнітивна складова Я-концепції

Когнітивна складова Я-концепції – це уявлення людини про себе, що формується на основі самосприймання і містить у собі основні характеристики, що складають «Я»-образ. До таких характеристик відносяться різні атрибутивні, рольові, статусні, психологічні характеристики індивіда, опис майна, життєвих цілей та інше. До образу «Я» також входять ідеальне «Я», реальне «Я» та дзеркальне «Я».

Компоненти «Я»-образу

		«Я»-образ

 

Реальне «Я» – те, якими ми є.

Ідеальне «Я» – те, якими ми хочемо бути.

Дзеркальне «Я» – те, якими нас бачать, за нашою думкою, інші.

 

Афективно-оцінна складова Я-концепції

Самооцінка, або афективно-оцінна складова Я-концепції – це цінність, значимість, якою індивід наділяє себе в цілому й окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. Самооцінка може виявлятися у свідомих судженнях індивіда, за допомогою яких він намагається сформулювати свою значимість, а може бути прихованою у будь-якому самоописі, тому що всяке уявлення про себе містить оцінний елемент.

Самооцінка може бути адекватною та неадекватною, тобто завищеною або заниженою.

Види самооцінки

		Самооцінка

 

 

Самооцінка впливає на поведінку людини.

Людина з адекватною самооцінкою реально оцінює себе: бачить як позитивні, так і негативні свої якості, може адаптуватися до середовища, що змінюється.

Людина із завищеною самооцінкою відчуває себе вищою за інших, що часто призводить до труднощів у спілкуванні.

Крім того, людина із завищеною самооцінкою впевнена у власній безпомилковості і тому може потрапити у складну ситуацію, коли треба відмовитися від звичайного погляду або визнати чужу правоту.

Якщо в людині сформувалась низька самооцінка, то вона почуває себе невпевнено, не довіряє собі, сумнівається в собі, страждає, тому що ставить високі вимоги до себе, може потрапити під вплив інших людей.

Фактори, що впливають на формування самооцінки

1. Важливу роль у формуванні самооцінки відіграє зіставлення образу реального «Я» з образом ідеального «Я». Вважається, що чим вище ступінь збігу реального «Я» з ідеальним «Я», тим вище самооцінка. Якщо ж людина відчуває великий розрив між цими компонентами «Я» і реальністю своїх досягнень, то його самооцінка буде низькою. 2. Людина схильна оцінювати себе так, як, на її думку, її оцінюють інші, тому формування самооцінки пов’язують з інтеріоризацією (внутрішнім засвоюванням) соціальних реакцій на даного індивіда. 3. Самооцінка визначається тим, як індивід оцінює успішність своїх дій і проявів через призму своєї ідентичності: індивід зазнає задоволення не від того, що він просто щось робить добре, а від того, що він обрав певну справу і сам її робить добре.

 

Самовідношення

Більшість учених виділяють у структурі Я-концепції таку складову як ставлення до себе і вважають цю підструктуру найбільш значимою із феноменів внутрішнього життя особистості.

Ставлення до себе – це переживання, відносно стійке чуття, що занижує самосприймання та «Я»-образ. Ставлення до себе – складне утворення, яке містить у собі самоповагу, гідність, позитивне ставлення до себе тощо. Воно може співпадати і не співпадати з самооцінкою, тобто самооцінка може бути низькою, але людина зберігає свою гідність. В основі ставлення до себе лежать два внутрішніх мотиви: мотив самоповаги і потреба в сталості, стійкості образу «Я».

Самоповага – це потреба індивіда робити максимальним переживання позитивного і мінімальним – переживання негативного ставлення до себе.

Ставлення до себе може переживатися у кількох формах.

Форми самовідношення особистості

		Ставлення до себе

Ставлення до себе, як і самооцінка, визначає форми взаємодії індивіда з оточуючими, тобто його поведінку.

 

Поведінкова складова Я-концепції

Я-концепція формується під впливом контактів індивіда з іншими, насамперед значимими, тому вона у свою чергу визначає, як індивід сприймає оточуючих і як будує свою поведінку стосовно них.

Поведінкова складова визначає функції Я-концепції.