Завдання розвитку в юнацькому віці

	1. Досягнення автономії від батьків. 2. Досягнення сексуальної ідентичності. 3. Формування інтеріорізованої (внутрішньої) моралі. 4. Вибір професії, кар’єри, занять.

 

Перше завдання. Д осягнення автономії від батьків зпсихологічної точки зору означає здатність до регуляції своєї власної поведінки, здійснення життєвого вибору, прийняття власних рішень, здатність чинити особисті незалежні вчинки без контролю батьків.

У процесі вирішення цього завдання виникає проблема прийняття індивідуальності один-одного. Процес самовизначення відбувається, коли в іншій людині ми спроможні прийняти схожість та відмінність.

Друге завдання. Досягнення сексуальної ідентичності пов’язане з завершенням внутрішньої роботи над сексуально-рольовими перевагами; остаточний вибір себе як чоловіка, так і жінки.

Досягнення сeксуально-рольової ідентичності передбачає інтеграцію трьох компонентів: біологічного, психологічного, соціального віку.

Третє завдання. Формування інтеріорізованої (внутрішньої) моралі пов’язане з новими когнітивними якостями у зв’язку з відкриттям нових життєвих ситуацій, у яких усвідомлюються відповідальність та наслідки своїх дій у контексті прав і потреб інших людей.

Четверте завдання. Вибір професії, кар’єри, занять.

Вступ у світ праці, кар’єри потребує від молодої людини зовсім нового розподілу фізичної та психологічної енергії, чіткого структурування часу кожного дня. Проблемою також є зіткнення соціальних емоцій, наприклад, потреби у досягненні з невідпрацьованими внутрішніми емоціями, такими, як страх невдачі, невпевненість у собі тощо.

Компоненти морального вибору

1) Що будуть думати і почувати інші люди в тому випадку, коли я вчиню так, як хочу вчинити? 2) Який вплив справить мій вибір на інших людей: кому завдам шкоди, кому принесу користь, що отримаю сам? 3) Вплив ситуації (вона не відіграє вирішальної ролі). Коли переоцінюється вплив обставин, людина делегує відповідальність у зовнішнє середовище. 4) Внесок «Я», котрий має місце у рішенні: чи приймаються тіньові сторони особистості, чи тільки її «фасад». 5) Емоційний компонент: як я почуваюся, коли вчиняю так чи інакше. 6) Вплив відповідних установок і переконань. 7) Внесок добра у світ (чи буде більше страждань у світі, чи вони зменшаться). 8) Юридичні наслідки вчинку (чи є мій вчинок кримінальним; чи відповідає мій вчинок системі власних етичних цінностей; роблячи вибір, переступаю через себе чи дію відповідно до себе).

Значення психологічної обізнаності для розвитку особистості

Роблячи аналіз психобіографії людини, слід підкреслити, що кожен віковий ступінь характеризується неперервністю. Одна стадія не заміщує іншу, а підлаштовується до неї. Початок віку – поняття дуже умовне, тому що загальна здатність, яка буде ключовою у новому віці, вже виявила себе в більш примітивному вигляді у попередньому віці. Кінець віку ще більш умовний через те, що базова якість, яка сформувалася в даному віці, закріплюється в наступному.

Ці спостереження дають підґрунтя для висновку про те, що людина може змінити себе на краще або збільшити погане в собі на будь-якому ступені свого розвитку. У психології розвитку існує проблема, викликана дійсністю. У будь-якій точці розвитку можливі зупинка психічного зростання і вихід на плато.

Досягнутий на цей момент рівень психологічного дозрівання стає особистісним типом людини, наприклад, вічний підліток.

При цьому прорив до вищих рівнів психічного розвитку блокується не стільки зсередини у зв’язку з дефектом якихось функцій організму, скільки зовнішніми обставинами, серед яких головною є відсутність психологічної грамотності.

Еріксон вважав, що людина, яка взаємодіє з оточенням, стає у процесі свого розвитку все більш і більш компетентною, стає гармонійною особистістю.

Проте слід підкреслити, що необхідною умовою для досягнення гармонійного розвитку є неослабна увага самої людини та її оточення до явищ життя душі.

Его-ідентичність є стимулом розвитку, психосоціальна криза дає людині шанс для розвитку, а усвідомлення себе у процесі розвитку – це той компас, який допомагає не збитися зі шляху.

Психологічна обізнаність відкриває перед людиною можливості саморозвитку через усвідомлення свого співвідношення зі світом, із навколишнім осередком на шляху до гармонії і щастя.

Аналіз повного життєвого циклу з описом адаптивних Его-якостей та головних патологій розвитку дає можливість кожній людині приміряти цю психобіографію до себе в пошуках точки відліку усвідомлюваного нами віку не за кількістю років, а за якістю праці душі.

Висновки

Розвиток людини, за теорією американського психолога Еріка Еріксона, складається з трьох взаємозв’язаних, хоча і автономних, процесів:

соматичного розвитку – вивчає біологія;

розвитку соціального «Я» – вивчає психологія;

соціального розвитку – вивчають суспільні науки.

Основний закон розвитку – епігенетичний принцип, згідно з яким на кожному новому етапі розвитку виникають нові явища та властивості. Перехід до наступної фази розвитку протікає у формі «нормативної кризи». Він можливий лише на основі вирішення основних суперечностей, притаманних попередній фазі. Еріксон поділяє весь життєвий цикл на 8 фаз, кожна з яких має свої специфічні завдання і може пройти нормально або з відхиленнями.

Процес розвитку особистості визначається її взаємодією з обставинами життя. Звідси, щоб зрозуміти розвиток особистості, необхідно проаналізувати історію процесу взаємодії особистості з обставинами життя, що склалися для неї, та у першу чергу – із соціальним оточенням.

У взаємостосунках особистості та довкілля необхідно враховувати два вирішальних та взаємозв’язаних моменти:

· характер впливів обставин життя та навколишнього середовища;

· активність особистості, яка впливає на обставини життя.

Виховання має вирішальну роль у формуванні творчої особистості. Виховання особливо ефективне, якщо воно збігається з впливом обставин. Проте вплив виховання і обставин можуть бути протилежними, а також суперечити природній організації людини.

 

Список рекомендованої літератури

1. Зиглер Д., Хьелл Л. Теории личности. – СПб., 1999 (Серия «Мастера психологии»).

2. Крайн Г. Психология развития. – СПб., 2000 (Серия «Мастера психологии»).

3. Мастеров Б. М., Цукерман Г. А. Психология саморазвития. – М., 1995.

4. Фернхем А., Хейввен П. Личность и социальное поведение. – СПб., 2001 (Серия «Мастера психологии»).

5. Эриксон Э. Детство и общество. – СПб., 1996.

6. Эриксон Э. Идентичность: Юность и кризис. – М., 1996.

7. Эриксон Э. Молодой Лютер. – М., 1996.

Завдання до індивідуальних занять та самостійної роботи студентів

Підготуйтесь до співбесіди за темами:

1. Епігенетична концепція розвитку Еріка Еріксона.

2. Вісім стадій психосоціального розвитку, або вісім «віків людини».

3. Вісім психосоціальних криз як рушійні сили розвитку особистості.

4. Суть кризи як поворотного моменту в житті індивіда.

5. Позитивні та негативні компоненти кризи.

6. Результативна поведінка як якість життя.

7. Адаптивні Его-якості.

8. Головні патології розвитку.

9. Завдання розвитку в юнацькому віці.

10. Компоненти Его-ідентичності.

11. Проблеми особистісного зростання.

12. Любов як адаптивна Его-якість.

13. Нарцисизм як патологія розвитку.

14. Проблема мораторію дорослішання.

15. Значення психологічної обізнаності для адаптивного розвитку особистості.

Поміркуйте!

1. У чому полягає сутність епігенетичної концепції розвитку Еріка Еріксоан?

2. У чому полягає суть вікової кризи?

3. Чому психосоціальна криза є рушійною силою розвитку особистості?

4. Яким чином якість життя людини залежить від розв’язання вікової кризи?

5. Яке значення має психологічна обізнаність для адаптивного розвитку особистості?

Ключові поняття теми

Епігенетична концепція розвитку, стадія розвитку особистості, психосоціальна криза, метод психобіографії, Его-ідентичність, значущі відношення, кризове протиріччя та головний вибір, адаптивна Его-якість, патологія розвитку, результативна поведінка, психосоціальна обізнаність особистості, особистісне зростання, мораторій дорослішання.

 

Тема 5