Поняття активності і діяльності. Структура діяльності

У сучасних визначеннях психічного вказується на головну властивість психіки – активність.

Активність визначається як загальний стан психічної мобілізації, готовності організму, посилення фізіологічних діянь, тобто енергетична мобілізація організму в цілому.

Активність живих істот зовні виявляється в різних формах поведінки, які залежать від рівня історичного та психічного розвитку живого організму, тобто поведінка визначається особливостями діяльності живих істот.

Діяльність визначається як активний цілеспрямований процес. Людська діяльність – це активність людини, спрямована на досягнення свідомо поставленої мети.

Мета – це образ бажаного, свідомого, результату, тобто того результату, який повинен бути досягнутий у ході виконання дії. Зверніть увагу на те, що мета (ціль) завжди свідома.

Діяльність людини має складну ієрархічну будову. Вона складається з декількох рівнів: рівня особливих діяльностей (чи особливих видів діяльності) рівня дій; рівня операцій і рівня психофізіологічних функцій, під яким в теорії діяльності розуміється фізіологічне забезпечення психічних процесів (до них відноситься ряд здатностей нашого організму: здатності до відчуття, до утворення і фіксації слідів минулих впливів, тобто пам’ять тощо).

Дія – це процес, спрямований на реалізацію мети. Спосіб виконання дії називається операцією. Операції характеризують технічну сторону виконання дії.

Джерелом активності особистості і її діяльностей є потреби.

Потребами називаються психічні стани, пережиті людиною, коли вона відчуває якусь певну потребу у чому-небудь чи в кому-небудь. Потреби людини можна поділити на матеріальні (в одязі, їжі) і духовні (у книзі, музиці тощо).

Ієрархія потреб за концепцією А. Маслоу

Нижчий рівень складають фізіологічні потреби (голод, спрага й ін.), які, як вказує А. Маслоу, завжди характерні людині. Це первинні потреби людини, задоволення яких є життєво важливим для всіх живих організмів.

Другий рівень – потреба самозбереження, безпеки (фізичної, психологічної). Потреба в безпеці спонукає індивіда до діяльності, що забезпечить організму недоторканність, безпеку, нормальні і зручні умови життя.

Важливі і невід'ємні потреби в любові, взаєморозумінні, причетності до групи – соціальні потреби. Потреба в приналежності і коханні схиляє людину бути членом групи, спілкуватися, щоб уникнути самітності, одержати підтримку.

У «ієрархії потреб» А. Маслоу виділяє потребу в повазі, особливе визнання компетентності, Дана потреба виявляється в прагненні досягти значного, шанованого становища в суспільстві, домогтися визнання.

Найвища потреба – потреба у самореалізації, самовираженні – стає актуальною в поведінці людини за умови повного задоволення потреб нижчого порядку.

У ході діяльності відбувається зустріч потреби з її предметом. Процес «пізнавання» потребою свого предмета одержав назву опредмечування потреби.

В акті опредмечування народжується мотив. Мотив і визначається як предмет потреби. Зверніть увагу на те, що під предметом задоволення потреб розуміють не лише матеріальні, а і духовні, ідеальні речі. Мотив – це те, заради чого відбувається дія. Мотив виступає як форма прояву потреби.

На відміну від потреб мотиви потенційно усвідомлювані, тобто можуть бути усвідомлюваними і неусвідомленими.

З активністю та діяльністю живих організмів зв’язують розвиток психіки, а також формування свідомості людини.

 

 

Взаємозв’язок свідомості, самосвідомості та Я-концепції

Свідомість – форма відображення об’єктивної дійсності у психіці людини – вищий рівень відображення психічного і саморегуляції; властива тільки людині як істоті суспільно-історичній.

 

Функції свідомості

Функція відображення. Знання про оточуючу дійсність, про природу, про суспільство. Рівень свідомості перебуває в прямій залежності від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. Знання здобуваються в процесі навчання і виховання, їх механізмом є відчуття, сприймання, мислення, пам’ять. У процесі суспільно-історичного розвитку в людини розвинулась потреба в знаннях, яка є основною її спонукою, мотивом пізнавальної дійсності.

Рефлексивна функція. Виділення людиною себе в предметному світі як суб’єкта пізнання, розрізнення суб’єкта – «я» і об’єкта «не я», протиставлення себе, як особистості, об’єктивному світу. Характерним у цьому відношенні є самопізнання, що стало основою для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і моральних психологічних якостей.

Функція регулювання. Третьою особливістю свідомості є її цілеспрямованість, планування власної діяльності й поведінки, передбачення її результатів. Ця сторона свідомості виявляється у самоконтролі і коригуванні власних дій, у перебудові їх, в змісті стратегії й тактики, як цього вимагають обставини.

Функція породження. Проявом свідомості є також її ставлення до об’єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Ставлення особистості до свого оточення виявляється в її оцінці й самокритиці, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера.

Вищим рівнем розвитку свідомості є самосвідомість.

Самосвідомість являє собою складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйманні особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення-уявлення, а потім у розумінні свого власного «Я» як суб’єкта, що відрізняється від інших суб’єктів. Продуктом самосвідомості є Я-концепція.

Я-концепція – це існуюча у свідомості індивіда стійка система уявлень, образів та оцінок, що відносяться до самого індивіда.

Структура Я-концепції

 

Я-концепція має дуже складну структуру, всі елементи якої об’єднуються в єдину систему. Зміна в одному елементі може викликати зміни в інших елементах.

Я-концепція

Основними складовими частинами Я-концепції вважають когнітивну, афективно-оцінювальну (самооцінку) і поведінкову.

Пам’ятайте! Виділення будь-яких компонентів Я-концепції є умовним: Я-концепція – єдина система.