Свідомість. Активність і діяльність. Навчання як педагогічний процес

 

I. Базові терміни.

Психіка, мозок, свідомість, характеристики свідомості, функції свідомості, функція відбиття (пізнання); функція породження (ставлення до світу); регулятивна функція (емоції, воля); рефлексивна функція (функція аналізу і самоаналізу, самосвідомість, «Я»); стани свідомості, активний стан свідомості; несвідомий стан (непритомність, шок, кома); змінені стани свідомості, сон, парадоксальний сон, повільний сон; медитація, гіпноз; стани свідомості, що змінюються під впливом психотропних речовин; речовини, що збуджують; речовини, що гальмують; психічна залежність, фізіологічна залежність; активність, діяльність, дія, мета (ціль), операція; воля, вольова дія, сильна/слабка воля, функції волі, збуджувальна функція волі, гальмова функція волі, локус контролю, екстернальна локалізація, інтернальна локалізація, прийняття рішень, вольові зусилля; потреба, опредмечування потреби,мотиви; процес навчання, о світня функція навчання, виховна функція, розвивальна функція

 

II. Коментар до теми

Для того, щоб опанувати даною темою, необхідно насамперед визначити, що таке психіка і яким чином психічне зв`язано з активністю і діяльністю.

Як вже вказувалось раніше (див. заняття 1-2), під психікою розуміють здатність високоорганізованої матерії відображати об’єктивну дійсність і регулювати діяльність і поведінку живих істот. До основних функцій психіки відносять функцію відображення та функцію регуляції поведінки і діяльності.

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об’єктивної дійсності розвивається залежно від умов життя, набуває дедалі складніших форм. Психіка людини – якісно більш високий рівень, ніж психіка тварин.

У сучасних визначеннях психічного вказується на головну властивість психіки – активність.

Активність визначається як загальний стан психічної мобілізації, готовності організму, посилення фізіологічних діянь, тобто енергетична мобілізація організму в цілому. Активність живих істот зовні виявляється в різних формах поведінки, які залежать від рівня історичного та психічного розвитку живого організму, тобто поведінка визначається особливостями діяльності живих істот.

Діяльність визначається як активний цілеспрямований процес, процес, організований предметами зовнішнього середовища, у якому предметом виступає тільки той аспект певного фактора зовнішнього світу, що може бути включений у структуру діяльності на даному етапі філоонтогенеза, тобто на даному етапі історичного розвитку живого організму. Отже, основна характеристика діяльності – цілеспрямованість.

Людська діяльність – це активність людини, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, пов'язаних із задоволенням його потреб та інтересів, на виконання вимог до нього з боку суспільства.

Діяльність людини має складну ієрархічну будову. Вона складається з декількох рівнів: рівня особливих діяльностей (чи особливих видів діяльності); рівня дій; рівня операцій і рівня психофізіологічних функцій, під яким в теорії діяльності розуміється фізіологічне забезпечення психічних процесів (до них відноситься ряд здатностей нашого організму: здатності до відчуття, до утворення і фіксації слідів минулих впливів, моторна здатність та ін.).

Дія – це процес, спрямований на реалізацію мети.

Мета – це образ бажаного, свідомого, результату, тобто того результату, який повинен бути досягнутий у ході виконання дії. Зверніть увагу на те, що мета (ціль) завжди свідома.

Спосіб виконання дії називається операцією. Операції характеризують технічну сторону виконання дії. Характервикористовуваних операцій залежить від умов (зовнішніх обставин, можливостей, чи внутрішніх засобів, самого діючого суб'єкта), у яких відбувається дія. Головна властивість операцій полягає в тому, що вони мало усвідомлюються чи зовсім не усвідомлюються, тому що рівень операцій заповнений автоматичними діями і навичками.

Діяльність людини відбувається завдяки волі. Воля визначається як свідоме подолання людиною труднощів на шляху здійснення дій. Воля забезпечує виконання двох взаємозалежних функцій: збуджувальної (забезпечується активністю людини) і гальмової (виявляється в стриманні небажаних проявів активності). Прояв волі залежить від схильності людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам і обставинам (екстернальна локалізація) або ж власним зусиллям і здібностям (інтернальна локалізація). Такі якості отримали назву локалізація контролю, або локус контролю (locus – від лат.: місцеположення; controle – від фр.: перевірка). До важливих ланок вольового акту належать прийняття рішень і виконання. Такі дії людини описуються як вольові зусилля.

Джерелом активності особистості і її діяльностей є потреби.

Потреби – це стан об'єктивної потреби організму в чомусь, що лежить поза ним і становить необхідну умову його нормального функціонування. Потреби формуються і виявляються в процесі взаємодії живих організмів із середовищем. Вони породжуються невідповідністю між наявними в даний момент і необхідними (генетично запрограмованими, звичними) станами.

Потреби людини переживаються нею як бажання, пориви, прагнення. Сигналізуючи про виникнення потреб, ці переживання регулюють діяльність людини: стимулюють чи розслабляють її. Потребами називаються психічні стани, пережиті людиною, коли вона відчуває якусь певну потребу у чому-небудь чи в кому-небудь; на психологічному рівні потреби опосередковані психічним відображенням. Це фундаментальні властивості людини, які виражають потребу у споживанні і творенні. Потреба – це специфічна (сутнісна) сила людини, що забезпечує шляхом зв'язку з зовнішнім середовищем її самозбереження, активність у навколишньому світі. Якщо потреби тварин носять стабільний характер, обмежуються в основному біологічними потребами, то потреби людини увесь час множаться і змінюються протягом її життя. Потреби людини закладені в ній природою чи виникають і розвиваються під впливом суспільства, виховання.

Багаторівнева і синтетична природа людини виявляється в такій же структурі її потреб. Потреби людини можна поділити на матеріальні (в одязі, їжі) і духовні (у книзі, музиці і т.п.). Матеріальні потреби викликають необхідність у праці, виробничій діяльності людини, що становить основу історичного буття людини. Необхідність у праці породжує в людини потребу в праці, у спілкуванні, заснованому на співробітництві і перетинанні інтересів. На цій основі нового характеру набуває і потреба в істоті іншої статі, що стає потребою людини в людині. Потреба людини в людині перетворюється в справді людську потребу.

У процесі історичного розвитку людей у них виникають вищі потреби, задоволення яких не веде до усунення тої чи іншої біологічної потреби організму. Вони породжуються умовами життя в суспільстві: це потреби в інструментах, знаряддях праці, у предметах обстановки і т.п.

До вищих потреб людини відносяться пізнавальні потреби, естетичні, соціальні. Розходження між матеріальними і духовними потребами існує, але воно відносне. Наприклад, для задоволення інтелектуальних потреб потрібні книги, інструменти, тобто матеріальні умови. З іншого боку, потреба в одязі тощо містить у собі вимоги до їх естетичної сторони і соціального значення.

Психологічне визначення сутності потреб залежить від змістовного рівня вихідних орієнтирів людини. Потреби – це основні рушії діючої активності у взаємодії з навколишнім світом, програма життєдіяльності, специфічна сила саморозвитку людини.

Але наявність потреб ще не є умовою здійснення і задоволення діяльності. Потреба сама по собі не може бути мотивом поведінки, тому що вона породжує активність організму без спрямованості. Спрямованість і організованість поведінки забезпечуються лише мотивом-предметом даної потреби.

Коли виникає будь-яка потреба, відбувається пошук предмета, який міг би задовольнити її.. У ході пошукової діяльності звичайно відбувається зустріч потреби з її предметом. Процес «пізнавання» потребою свого предмета одержав назву опредмечування потреби.

В акті опредмечування народжується мотив. Мотив і визначається як предмет потреби. Зверніть увагу на те, що під предметом задоволення потреб розуміють не лише матеріальні, а і духовні, ідеальні речі. Мотив — це опредмечена потреба.

Слідом за опредмечуванням потреби і появою мотиву різко міняється тип поводження, вона здобуває спрямованість. Мотив – це те, заради чого відбувається дія. Мотив виступає як форма прояву потреби.

Сукупність дій, що викликаються одним мотивом, і називається діяльністю, а конкретніше особливою діяльністю чи особливим видом діяльності.

Усяка діяльність, як правило, стимулюється не одним мотивом, а декількома, тобто діяльність звичайно полімотивована.

Але треба мати на увазі, що мотиви діяльності в того самого суб'єкта неоднакові: одні з них більш сильні, інші – менш сильні, одні з них стійкі, діючі постійно, а інші – менш стійкі, ситуативні. Коли говорять про мотивацію до певної діяльності в даного індивіда, то звичайно мають на увазі лише сукупність стійких і досить сильних мотивів; мотиви ситуативні (швидко минаючі) і слабкі не враховуються.

Мотиваційною сферою людини визначається масштаб і характер його особистості.

У психології до мотивації відносять усе, що спонукає активність: узагальнені і більш конкретні життєві цілі, заради яких людина живе. Усі види систематичної діяльності і безліч незапланованих дій мають свої мотиваційні підстави. Мотиваційне значення мають також явища, що не спонукають діяльність, але можуть її спонукати, тобто являють собою потенційні мотиви.

На відміну від потреб мотиви потенційно усвідомлювані, тобто можуть бути усвідомлюваними і неусвідомленими.

Діяльність без мотиву не буває. Невмотивована діяльність – це діяльність із суб'єктивно й об'єктивно схованим мотивом. Мотив діяльності – це спонукання людини до діяльності, але це також думки і почуття людини, що спонукають її до здійснення діяльності.

З активністю та діяльністю живих організмів зв’язують розвиток психіки, а також формування свідомості людини.

Свідомість визначається як найвища, притаманна людині форма узагальненого відображення об’єктивної дійсності. До функцій свідомості відносять:

- функцію відбиття, тобто пізнання дійсності;

- функцію породження, тобто ставлення до світу та оточення;

- регулятивну функцію, або емоційно-вольову;

- рефлексивну функцію, тобто функцію аналізу та самоаналізу (самосвідомість, «Я»).

Психіка людини, її свідомість формується протягом всього життя в процесі засвоєння культури, створеної попередніми поколіннями, взаємодії з іншими людьми. Будучи складнім утворенням, свідомість містить не тільки усвідомлені, а й неусвідомлені факти дійсності.

 

III. Завдання для самостійної роботи

Завдання 1. Прочитайте розділ 1.1.3. «Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції та історичного поступу людства» в книзі «Психологія» за ред. Ю.Л.Трофімова (Психологія: Підручник: / Ю.А.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред. Ю.А.Трофімова – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2000.) Визначить, які етапи формування психіки в філогенезі виділяють автори посібника і як вони характеризують ці етапи.

 

Завдання 2. Прочитайте розділ 1.1.4. «Мозок і психіка» в книзі «Психологія» за ред. Ю.Л.Трофімова (Психологія: Підручник: / Ю.А.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред. Ю.А.Трофімова – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2000.). Знайдіть відповіді на запитання:

- Який зв'язок існує між мозком і психікою?

- Яку структуру має нервова система людини?

- Які функції виконує вища нервова система?

- У чому виявляється спеціалізація великих півкуль головного мозку?

 

Завдання 3. Прочитайте текст «Концепція ієрархії потреб А. Маслоу».Запишіть основні положення даної концепції. Визначить:

- У чому полягають базові положення даної концепції?

- Які потреби виділяє автор концепції? Які особливості вони мають?

- Які риси характеру притаманні за концепцією А.Маслоу особистості, яка прагне до самоактуалізації?

- Як Ви розумієте поняття «потрібний стан» людини?