Психологічна характеристика типів мислення

«Лівопівкульний» тип мислення («Мислитель»). Специфікою лівої півкулі є аналітична функція сприйняття світу, здатність до логічного, послідовного, ступеневого пізнання. Ті, хто опрацьовує інформацію за допомогою лівої півкулі, віддають перевагу проблемам, що вирішуються логічним шляхом, вони активні і говіркі, скоріше конформісти (залежні від групи), шукають точні факти, люблять конструктивні принципи і завдання. Вони скоріше зроблять висновки, ніж запропонують нові ідеї, а, по суті, вони швид­ше покращать існуючий процес або продукт, аніж винайдуть щось нове. У зв'язку з цим вони послідовні і копіткі у зборі моделі світу з окремих, ретельно проаналізованих деталей, люблять опрацьовувати готову інформацію: класифікувати, систематизувати, виділяти головне, конспектувати та ін.

Для людей цього типу характерна оптимістичність та самостійність. Вони легко вступають у контакт з іншими людьми, в роботі вони більше покладаються на розрахунки, ніж на інтуїцію, до інформації з офіційних джерел довіра більша, ніж до власних вражень. Для цих людей краще працювати там, де є потреба у логічному мисленні: математик, науковець, викладач природничих наук, конструктор, організатор виробництва, програміст, пілот, водій і щось подібне.

У навчанні вони полюбляють чітку структуру викладання, організації роботи, конкретні, зрозумілі вимоги до виконання завдань, критерії оцінювання. «Лівопівкульні» полюбляють лекції і пояснення. Взагалі «лівопівкульні» мають більше можливостей досягти успіху в навчанні, оскільки в сучасній культурі науково-технічний прогрес більше зорієнтовує на розвиток логіко-знакових лівопівкульних компонентів, що призводить до їх домінування в процесі формування особистості. В зв'язку з цим і навчання будується на принципах науковості, заохочення здійснюється здебільшого у напрямі аналізування і дедукції, ніж інтуїції, перебільшується значення теоретичного аспекту вивчення будь-яких дисциплін. У навчанні надання переваги «лівопівкульному» типу призводить до перенесення обмежень даного типу на всю систему освіти. Намагання осмислювати будь-яку інформацію потребує часу, тому «лівопівкульне» сприймання більш сповільнене, відзначається ригідністю. Ще один недолік – відрив від конкретності, контексту, затеоретизування, «стереотипність» мислення. При переважному використанні «лівопівкульного» стилю пізнавальної діяльності набуті знання втрачають свою емоційну забарвленість, відриваються від життя, набувають характеру «сухої теорії».

Людям з переважанням функцій лівої півкулі рекомендується більше читати, формувати при вивченні будь-якої дисципліни систему знань та постійно керуватись нею, але не забувати вносити в неї своєчасні корективи. Але до того ж їм необхідно і вчитись цінувати конкретний матеріал, використовувати спостереження, розвивати художню уяву.

«Правопівкульний» тип мислення («Художник»). Специфікою правої півкулі є здатність до цілісного сприйняття предметів і явищ дійсності при охопленні безлічі деталей і зв'язків. Ті, хто опрацьовує інформацію за допомогою правої півкулі, віддають перевагу проблемам, які вирішують інтуїтивним шляхом, за допомогою образного мислення, їм подобаються винаходи, знаходження головної ідеї, відкриття через проблемну ситуацію. Тому у навчанні вони полюбляють дискусії, диспути, аналіз ситуації, ігри та інші активні методи навчання. Вони частіше виявляють нонконформізм (незалежні від групи), мають потяг до прояву особистої ініціативи. їм подобаються гнучкі правила і вони суттєво людинозорієнтовані (мають схильність до емпатії – співчуття).

Людей художнього мислення характеризує нахил до певного песимізму; вони більше покладаються на власні почуття, ніж на логічний аналіз подій, що не завжди на користь справи. Ці люди не дуже товариські, але можуть продуктивно працювати навіть у несприятливих умовах (шум, розмови, гуркіт тощо). їх чекає успіх у галузях діяльності, де переважає образне мислення (художник, актор, архітектор, лікар, вихователь тощо).

При хибах виховання і навчання правопівкульне образно-творче мислення поступово пригнічується, і талановиті діти час­то стають звичайними «стандартними» дорослими. Але сьогодні безсумнівні переваги «правопівкульного» стилю пізнавальної діяльності – практична спрямованість, гнучкість, швидкість обробки інформації, емоційна виразність – стають все більш визнаними якостями особистості, що зумовлює і відповідну перебудову традиційної освіти – впровадження активних форм навчання, використання наочного матеріалу, схем, таблиць у викладі нової інформації та ін. Тому «правопівкульні» поступово одержують більшу можливість для успішності свого навчання.

В навчанні їм рекомендується знаходити для себе особистісну зацікавленість, більше спілкуватись з викладачем і одногрупниками, більше використовувати уяву при вивченні якогось матеріалу. Разом з тим їм слід вчитись виділяти головне, систематизувати, узагальнювати й аналізувати, розвивати логічне мислення.

Змішаний тип мислення. Якщо у людини мають однаковий прояв два типи мислення (не існує детермінанти у регулюванні взаємодій з середовищем), то відкривається широкий спектр діяльностей: поєднання послідовності в роботі і водночас здатність образно, цілісно, швидко сприймати події, прискіпливо обмірковувати свої вчинки, особливо в екстремальних ситуаціях (управлінець, лектор та ін.).

 

VI. Завдання для самоконтролю

V1.1.Запитання для самоперевірки.

 

1.Розкрийте співвідношення понять «людина» та «особистість».

2. Якими є основні ознаки особистості?

3. Кого позначають поняттям «індивід»?

4. Чим відрізняється поняття «особистість» від «індивіда»?

5. Що сприяє розвитку особистості?

6. Які риси створюють індивідуальність людини?

7. Дайте характеристику психологічній структурі особистості.

8. Розкрийте значення психологічної саморегуляції в житті людини.

9. Які функції здійснює особистість як самокерована система?

 

V. 2 Тестові завдання для самоперевірки

Виберіть правильну відповідь

1. Біологічна та соціальна істота, яка наділена, на відміну від інших тварин, свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати - це

а) особистість;

б) індивідуальність;

в) людина;

г) лідер.

 

2. Неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей - це…

а) індивідуальність;

б) особистість;

в) індивід;

г) керівник.

 

3. Системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних

відносин - це…

а) індивід;

б) індивідуальність;

в) особистість;

г) менеджер.

 

4.Людська біологічна основа розвитку особистості, родова належність людини -

а)індивідуальність;

б)індивід;

в)особистість;

г) темперамент.

 

5. Властивості особистості, обумовлені соціально, - це …

а) інстинкти:

б) рефлекси:

в) гострий зір;

г) цінності.

 

6. Перша підструктура в структурі особистості за К.К.Платоновим характеризує

а) спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності;

б) знання, уміння, навички й звички, засвоєні у власному досвіді шляхом навчання;

в)індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприйняття, емоції, волю, мислення, пам'ять;

г) темперамент, статеві й вікові властивості.

 

7. Друга підструктура в структурі особистості за К.К.Платоновим характеризує

а) індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприйняття, емоції, волю, мислення, пам'ять;

б) знання, уміння, навички й звички, засвоєні у власному досвіді шляхом навчання;

в) спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності;

г) темперамент, статеві й вікові властивості.

 

8. Третя підструктура в структурі особистості за К.К.Платоновим характеризує

а) індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприйняття, емоції, волю, мислення, пам'ять;

б) темперамент, статеві й вікові властивості.

в ) спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності;

г) знання, уміння, навички й звички, засвоєні у власному досвіді шляхом навчання;

9. Четверта підструктура в структурі особистості за К.К.Платоновим характеризує

а) спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності;

б) темперамент, статеві й вікові властивості.

в) знання, уміння, навички й звички, засвоєні у власному досвіді шляхом навчання;

г) індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприйняття, емоції, волю, мислення, пам'ять;

 

VII. Рекомендована література

1 Бернс Р. Развитие “Я-концепции” и воспитание. – М., 1986.

2.Бодалев А.А. Психология о личности. – М., 1988.

3.Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. –К., 1989.

4.Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. –М., 1982.

5.Кон И.С. Открытие “Я”. – М.,1978.

6. Лебедев В.И. Личность в экстремальных условиях. – М., 1977.

7. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1977.

8. Мерлин В.С. Структура личности: характер, способности, самосознание: 9. Учебное пособие по спецкурсу “Основы психологии личности”. – 10.Пермь,1990.

11. Петровский А.В. Быть личностью. – М.,1990.

12. Платонов К.К. Структура и развитие личности. – М., 1986.

13. Психология развивающейся личности / Под ред. А.В.Петровского. – М., 1987.

14. Столин В.В. Самосознание личности. – М., 1972.

15. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.

16.Чеснокова И.И. Проблема самосознания в психологии. – М., 1977.

17. Дружинин В.Н. Психология. Учебник для экономических вузов. – СПб.: Питер, 2002.

18. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. – К.: КНЕУ, 2001.

19. Козаков В.А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент. Частина І. Психологія суб’єкта діяльності. – К.: КНЕУ, 2000.

 

ТЕМА 5