Феноменологічна концепція особистості К. Роджерса

Основні поняття та положення: феноменальний досвід; суб’єктивна реальність; самовизначення; прагнення до досконалості та актуалізації досвіду; індивідуальна компетенція; поле сприйняття; досвід і самість; «Я-концепція»; цінності особистості, принципи психотерапії; самотворення самості; клієнт – центрована терапія.

 

1. Базові поняття теорії особистості К.Роджерса

2. Структура особистості з позиції феноменологічного підходу

3. Розвиток і становлення особистості

 

1. Базові поняття концепції К. Роджерса. Впливовий американський психолог Карл Ренсом Роджерс (1902–1964) був одним із засновників гуманістичної психології. Автор робіт: «Психотерапія і зміни особистості» у співпраці з Р. Даймондом (1954), «Становлення особистості: погляд психотерапевта» (1961), «Карл Роджерс про групи зустрічей» (1970), «Партнерство – шлюб та його альтернативи» (1972), «Карл Роджерс про людські можливості» (1977), «Спосіб буття» (1980) та «Свобода навчатися» (1983).

Точка зору К. Роджерса на природу людини сформувалась на основі його особистого досвіду роботи з людьми, які мали емоційні розлади. В результаті своїх клінічних спостережень він прийшов до висновку, що найсокровенніша сутність людської природи орієнтована на рух вперед до певних цілей, конструктивна, реалістична та заслуговує на довіру. Людина – активна істота, орієнтована на віддалені цілі і здатна вести себе до них, а не створіння, яке роздирають сили, що знаходяться поза її контролем.

По суті, в такому погляді на людину К. Роджерс солідарний із представниками екзистенціальної філософії, феноменологічним напрямком в осмисленні сутнісних засад особистості, де акцентується увага на ідеї про те, що поведінку людини можна осягнути та зрозуміти лише в термінах її суб’єктивного сприйняття та пізнання дійсності.

Три основні тези феноменології:

1) Матеріальна або об’єктивна дійсність є не що інше, як психічний «феномен» – тобто реальність, яка свідомо сприймається та інтерпретується людиною у даний момент часу. Ця суб’єктивна реальність сутнісно визначає себе кожного разу в новій точці життєвої траєкторії особистісного становлення. Кожна людина суб’єктивно сприймає світ і відповідно до цього реагує.

2) Людина – визначає свою долю, вона вільна у вирішенні, яким повинно бути її життя в контексті вродждених здібностей та обмежень. Самовизначення є істотною частиною природи людини, а тому сама людина відповідальна за свою долю.Кожна людина прагне до самовизначення.

3) Люди в своїй основі добрі (у будь-якому випадку – не злі) і їм притаманне прагнення до досконалості. Зокрема, передбачається, що люди невідворотно рухаються у напрямку більшої диференціації, автономності та зрілості.

Ці ідеї прослідковуються в теоріях А. Маслоу і Дж. Келлі, але саме в концепції К. Роджерса вони відображені найвиразніше та змістовно. Визнаючи наявність у людей руйнівних і негативних почуттів і прагнень, Роджерс наполягає, що коли люди функціонують повністю, коли ніщо не заважає їм проявляти свою внутрішню природу, вони постають як позитивні та розумні створіння, які щиро хочуть жити в гармонії із собою та з іншими.

К. Роджерс мав глибоке почуття поваги до людської природи. Він стверджував, что людство має природну тенденцію рухатись у напрямку незалежності, соціальної відповідальності, креативності та зрілості.

Не дивлячись на те, що К. Роджерс, як і А. Маслоу, був переконаний, що люди мають фактично необмежений потенціал для самовдосконалення, їх теорії містять три ключові відмінності:

1) у К. Роджерса особистість та поведінка є, переважно, функцією унікального сприйняття людиною оточуючого світу, а не регулюється ієрархічною системою потреб;

2) у К. Роджерса психотерапевтична ситуація сприяє самоактуализації особистості та перенесенню актуалізованого особистого змісту на реальні життєві умови і відрізняється від «здорового способу життя» А. Маслоу;

3) виокремлення певних форм розвитку, які сприяють схильності людини до вдосконалення потенціалу, К. Роджерса суперечить відсутності цих процесів (динаміки особистісного становлення) у А. Маслоу.

Для персонологічної позиції К. Роджерса фундаментальними є два аспекти: організм та особистість.

Організм – це фізичне начало, яке отри­мує враження від світу. Сума цих вражень утворює феноменальне поле організму. Пізнати феноменальне поле іншого можна лише через емпатію, однак таке пізнання ніколи не буде абсолютно точним. На думку К. Роджерса, поведінка є функцією не довколишнього середовища і зовніш­ніх стимулів, а феноменального поля. В цій феноменологічній реальності необхідно розібратися, щоб розмежувати реальність і вигадку. Єдиний спосіб встановити істинність свого сприйняття, на думку К. Роджерса, – це співставити і порівняти його з інформацією, отриманою з інших джерел. В ході такого співставлення викремлюється диферен­ціюється та частина феноменального поля, яка і є нашою Самістю.

Таким чином, Я (Самість) – це дифе­ренційована частина феноменального поля або поля сприйняття людини, що складається з усвідомленого сприйняття себе та цінностей Я.

Поле досвіду – це унікальна, суб’єктивна для кож­ної людини реальність, що складається з подій її життя та досяжна для усвідомлення. Поле досвіду може співпадати, а може не співпадати з ре­альністю, – це особистий внутрішній окремий світ людини. Кожна людина суб’єктивно сприймає світ і відповідно до цього поводиться певним чином. Отже, суб’єктивне сприйняттяі переживання не просто особиста реальність,це – основа поведінки особистості.

Найважливіший мотив людського життя – це актуалізувати, тобто зберегти та розвинути себе, максимально виявити кращі якості своєї особистості. Ця фундаментальна тенденція є єдиним мотиваційним конструктом. Весь життєвий досвід оцінюється з позиції того, наскільки добре він служить тенденції актуалізації.

Цій тенденції релевантний другий термін концепції Роджерса: організмічний оцінний процес – люди шукають та оцінюють позитивно переживання, які вони сприймають, як сприятливі для їх особистості та розвивають її. Люди відчувають задоволення від таких позитивних переживань. І, напроти, вони уникають тих переживань, які сприймають як перешкоди їхній актуалізації. Організмічний оцінний процес дозволяє людям оцінювати переживання, з точки зору того, наскільки вони сприяють тенденції актуалізації або перешкоджають їй.

Тенденція самоактуалізації – процес реалізації людиною протягом усього життя свого потенціалу з метою стати повноцінно функціонуючою особистістю. Намагаючись досягти цього, людина проживає життя, сповнене смислом, пошуком та хвилюваннями. До того ж самоактуалізована особистість живе екзистенціально, невимушено, насолоджуючись кожним моментом життя. Людство в основі своїй є активним і самоактуалізується у відповідності зі своєю власною природою.

Жодна людина не стає самоактуалізованою настільки, щоб відкинути мотиви самоактуалізації. У неї завжди залишаються таланти для розвитку, навички для вдосконалення, більш дієві засоби для задоволення біологічних потреб.

2. Структура особистості з позиції феноменологічного підходу. Центральним моментом структурної організації особистості, згідно Роджерсу, є панівна роль суб’єктивного досвіду. На відміну від З. Фрейда, К. Роджерс підкреслював необхідність розуміння актуального ставлення людини до оточуючої дійсності – актуальна інтерпретація переживань минулого, а не їх фактичні обставини впливають на поведінку. Більш того, майбутня поведінка, її прогноз також визначається актуальною оцінкою себе та світу загалом. Наприклад, людина, яка вважає, що вона не вміє спілкуватись с людьми, знаходиться в складному становищі не через минулі невдачі, а черезте, що боїться невдач майбутніх.

І, нарешті, К. Роджерс подкреслював, що поведінку можна зрозуміти, лише якщо звертатися до цілісної людини. Особистість є інтегрований організм, і цю єдність не можна звести до складових особистості.

В основі системи сприйняття світу лежить Я-концепція. Особистість (Самість) складається зі сприйняття властивостей Я, сприйняття стосунків Я з ін­шими людьми і різними аспектами життя, а також цінностей Я. Самість містить наше сприйнят­тя того, які ми є, і якими ми повинні та хочемо бути. К. Роджерс визначав ідеальне Я як те, що особистість найбільше цінує, ті риси, які осо­бистість хотіла б мати, але поки що не має.

Для позначення ступеню відповідності між особистістю та організмом, від чого залежить психологічне самопочуття людини, К. Роджерс використовує термін «конгруентність». Коли сим­волізовані переживання, що утворюють Я, достовірно відобража­ють реальність організму, можна говорити про гармонійність особис­тості та організму, тоді особистість є адаптованою, зрілою, повністю функціонує. Така людина сприймає весь спектр переживань без почуття загрози та страху, здатна реалістично мислити. Коли ж вини­кають суттєві розбіжності (неконгруентність) між Я і організмом, людина переживає страх, тривогу, починає мислити і поводитись стереотипно. Поняття конгруентності – неконгруентності охоплює також відповідність між феноменальним полем (суб’єктивною реаль­ністю) і зовнішньою реальністю (світом, як він є), між реальним та ідеальним Я.

Длярозуміння особистості необхідно зрозуміти її психологічну реальність – те, як вона сприймає та інтерпретує інформацію, яку отримує за допомогою органів відчуттів. У кожний момент поведінка особистості визначається тим, як вона оцінює актуальні події. Необхідно зрозуміти, як особистість сприй­має своє оточення саме зараз, в актуальний момент – «тут і тепер». Для того, хто прагне зрозуміти іншу людину як особистість, важливо зрозумі­ти досвід іншої людини так, як вона сама його переживає і розуміє, ви­явлення ж об’єктивності та коректності цього досвіду не завжди буде доречним.

Суб’єктивний досвід вибірковий і недосконалий. Він обмежений психологічними (що ми хочемо знати) і біологічними (що ми здатні знати) межами. Я – це диференційована частина феноменального поля, або поля сприйняття, яка складається з усвідомленого сприйняття та цінностей Я. Я‑концепція означає власну теорію людини про те, ким вона є. Я-концепція відображає ті характеристики, які людина сприймає як частину себе. Вона також відображає те, як ми бачимо себе у зв’язку з різними ролями, які ми граємо в житті.

Я-концепція включає не лише наше сприйняття себе такими, які ми є (істинна самість), але також і те, якими ми повинні бути або хотіли б бути (ідеальна самість). Я-концепція не регулює поведінку, а символізує головну частину свідомого досвіду індивіда.

 

3. Розвиток і становлення особистості. Структура «Я» формується шляхом взаємодії з оточенням, зокрема, із значимими іншими. Лише таким шляхом людина здатна розкрити та усвідомити своє істинне Я. Оцінка індивідуума іншими людьми, особливо в ранньому дитинстві, сприяє розвитку позитивного або негативного образу себе.

Коли Я ще тільки формується, воно регулюється виключно організмічним оцінним процесом – кожне нове переживання оцінюється дитиною з позиції того, сприяє чи перешкоджає воно тенденції актуалізації (в термінах «подобається-не подобається», дає задоволення чи ні).

Диференціація феноменального поля, виокремлення в ньому себе як окремого об’єкта призводить до утворення Я-концепції.

Виокремлення у феноменальному полі життєвого досвіду індивіда структури Я відбувається у взаємостосунках з іншими (спочатку це батьки, брати, сестри, близькі родичі), коли оцінні процеси все більш набувають характеру соціалізованих уявлень, когнітивно і перцептивно опосередкованих.

Зміст Я-концепції значною мірою є продуктом процесу соціалізації. К. Роджерс визначив умови, значущі для становлення Я- концепції:

1) Потреба в позитивній увазі.

Потреба дитини в любові та турботі проявляється у відчутті задоволення при схваленні значущими іншими, та фрустрації, коли нею невдоволені. Позитивна увага, скоріш є набутим, ніж вродженим феноменом. При цьому потреба у позитивній увазі може домінувати над організмічним процесом.

2) Умови цінності.

Потреба у позитивній увазі формує у дитини уявлення про умови цінності своєї поведінки та певних рис, тобто ті обставини, при яких дитина буде переживати позитивну увагу (похвалу, увагу, схвалення та інші форми заохочень за поведінку, яку від неї очікують значущі інші).

Таке зумовлення поведінки шляхом надання або позбавлення позитивної уваги призводить до того, що дитина в одних обставинах відчуває свою цінність, а в інших – ні.

Умови цінності по відношенню до дитини завдають шкоди її становленню як повноцінно функціонуючої особистості через те, що вона намагається відповідати стандартам інших, а не довіряти власному досвіду. Дитина починає оцінювати себе как особистість (що цінне, а що не є для неї цінністю) лише з точки зору цінності тих дій, думок та почуттів, які отримують схвалення та підтримку. Цей процес призводить до формування Я-концепції, яка знаходиться в повній невідповідності з організмічним досвідом, не відповідає тенденції до актуалізації і, відтак, не може бути основою для розвитку здорової особистості.

3) Безумовна позитивна увага.

При таком виховному підході дитину поважають та приймають за те, якою вона є, без будь-яких претензій до неї або обмежень. Безумовна позитивна увага – єдиний спосіб вільного становлення та розвитку тенденції актуалізації. Це зовсім не означає, що дитині можна дозволяти робити все, що заманеться. Гармонійне виховання – це створення сімейного оточення, в якому дитину хвалять та визнають саме за те, ким вона є – зростаючою особистістю, яка часом може бути нестерпною але, тим не менш, улюбленою. Оцінка вчинка, окремих поведінкових проявів – у плані прийняття-неприйняття – не тотожна у К. Роджерса оцінці особистості загалом.

Безумовна позитивна увага дозволяє дитині развивати свої власні цінності та задовольняти їх у відповідності з їх реальними переживаннями, незалежно від «схвалення» інших. Безумовна позитивна увага до себе розкриває природну тенденцію самоактуалізації, притаманну кожній людині.

Термін «повнофункціонуюча особистість» був запропонований К. Роджерсом для характеристики людей, які успіш­но реалізовують свої здібності й таланти, актуалізують свій потенціал і рухаються в напрямку до повного пізнання себе та своїх переживань. Роджерс вважав, що повнофункціонуючим людям властиві спільні особистісні риси, які можна інтерпретувати як ознаки душевного здоров’я.

Повнофункціонуючим людям властиві такі особистісні риси.

1. Відкритість переживанням – здатність сприймати суб’єктивні таоб’єктивні події життя, символізуючи власні переживання у свідомості без спотворення та витіснення.

2. Екзистенціальний спосіб життя – дедалі зростаюча тенденція проживати повно і насичено кожну мить існування, сприймаючи всі свої пережи­вання як свіжі й унікальні, що надає можливість для виявлення Я, змі­неного новими переживаннями.

3. Організмічна довіра – точне сприйняття та довіра до своїх актуальних переживань, які розглядаються як достовірна основа для прийняття рішення й управління своєю поведінкою.

4. Емпірична свобода. Повнофункціонуючі люди, спираючись на почуття свободи і внутрішньої сили, живуть так, як хочуть, є справжніми володарями своєї долі, сприймають велику кількість можливостей у своє­му житті, здатні робити вибір, керувати собою.

5. Креативність. Повнофункціонуючі люди живуть творчо і в кожний момент знаходять новийспосіб жити.

«Повнофункціонуючі особистості відкриті, гнучкі, адаптивні, терпимі та безпосередні. Вони формують структуру свого досвіду в процесі актуаль­ного переживання, здатні адаптуватися до нових умов, шукають нові спо­соби жити, вони «авангард людської еволюції»(К. Роджерс, 1961). Повнофункціонуючі люди достатньо мужні та сміливі, щоб жити «хорошим жит­тям»– життям з більшою кількістю можливостей, різноманітнішим, більш усвідомленим, хвилюючим, наповненим, цікавим та значущим, це той напрямок, у якому рухається людина за покликом своєї істинної природи, розкриваючи свій потенціал.

Повноцінно функціонувати – це жити хорошим різноманітним життям, свідомо і творчо, з повним відчуттям свого існування.

 

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

1. У чому полягає феноменологічна концепція К. Роджерса стосовно людської природи?

2. Чим точка зору Роджерса на мотивацію поведінки відрізняється від точки зору А. Маслоу?

3. Поясніть зв’язок організмічного оцінного процесу та потребу в актуалізації.

4. Як поняття «потреба у позитивній увазі», «умова цінності» та «безумовна позитивна увага» відносяться до процесу розвитку Я‑концепції?

5. Опишіть роджерівську концепцію повноцінно функціонуючої людини. Чи прагнете ви стати повноцінно функціонуючою людиною?

 

Рекомендована література:

Гордієнко В., Копець Л. Психологія особистості в біографіях, подіях, портретах: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Вид.дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – С.267-287.

Роджерс К. Брак и его альтернативы: позитивная психология семейных отношений]. – М.: Этерна, 2012. – 318 с.

Роджерс К. Клиент-центрированная психотерапия. Теория, современная практика и применение. - М.: Апрель пресс: ЭКСМО-пресс, 2002. – 506.

К. Роджерс. Несколько гипотез касающихся помощи в росте личности // Школьный психолог. – 2001. – №46.– С.1-4.

Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека / ред. Е.М. Исениной. – М.: Прогресс универ,1994. – 480 с.

Роджерс К., Фрейберг Дж. Свобода учиться / ред. А.Б. Орлов; (Пер. с англ. Орлова С.С. и др.). - М.: Смысл, 2002. – 527.

Роменець В.А. Історія психології. – К.: Либідь, 1998. – С. 258-266, 555-564, 627-627.

Степанов С. К. Роджерс // Школьный психолог. – 1998. – №32. – С. 4.

Фрейджер Р., Фейдимен Дж. Личность. Теории, упражнения, эксперименты. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. – С.319-347.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер Пресс, 1997. – С. 528-573.

Ярошевский М.Г. Психология в ХХ столетии. Теоретические проблемы развития психологической науки. – М.: Политиздат, 1974. – 305-319 с.

Тема 15.