Дія чинників людської поведінки згідно з теорією реципрокного детермінізму А. Бандури

 

При цьому поведінка частково є функцією оточуючого середовища, а частково вона залежить від наслідків попередньої поведінки. Третій фактор, який впливає на поведінку, – особистість, під якою Бандура розуміє, насамперед, внутрішні характеристики, на­приклад мислення, здатність запам’ятовувати та передбачати події. Мислення людини визначає, з якими явищами оточуючого сере­довища вона зустрінеться, яку оцінку вона дасть цим подіям, і як вона організує свій досвід для майбутнього використання.

Три реципрокні фактори не однакові за силою і роблять неоднаковий внесок у поведінку індивіда. Відносний вплив попередньої поведінки, оточуючого середовища та особистості визначається тим, який із факторів тріади найсильніший в даний конкретний мо­мент.

Використання А. Бандурою слова «детермінізм» не повинно ввести читача в оману. З кібернетичної точки зору, людська поведінка, за Бандурою, є детермінованою системою. Водночас, А. Бандура не вважав детер­мінізм і свободу дій несумісними. Не приймаючи концепцію абсолютної своби волі, він, надавав дуже великого значеннявипадковим подіям,зокрема, випадковим зустрічам. Таким чином, людська поведінка є не детермінованою, а стохастичною (випадковою, вірогідною) системою, і це робить точні прогнози поведінки практично неможливими.

 

 

2. Базові поняття концепції А. Бандури. Практично не розглядаючи роль біологічних факторів у формуванні особистості, Бандура по­стулював, що людина (особистість) – це продукт научіння, в ході якого вона здатна засвоювати різноманітні поведінкові паттерни.

Використовуючи рефлективне мислення, вона здатна керувати подіями оточуючого середовища і спричинювати своїми діями певні наслідки. Крім того, хоча особистісні характеристики значною мірою є результатом научіння, всередині особистості, в мові, самовиявленні, рисах поведінки є деяка послідовність, яку важко пояснити лише умовами оточуючого середовища. Особистість відіграє дуже важливу роль в теорії реципрокного детермінізму. А. Бан­дура постулював існування певної системи «Я» – набору когнітивних структур, що відповідає за сприйняття, оцінку та регуляцію поведінки. Система «Я» дозволяє нам бачити та відображати в символах нашу поведінку, а також оцінювати її на основі спогадів про минулі підкріплені та непідкріплені дії, так і на основі передбачуваних наслідків. Потім, використовуючи когнітивні процеси як відправну точку, людина може певною мірою здійснювати самоуправління і саморегуля­цію.

Саме саморегуляція та самоефективність є найважливішими внутрішніми факторами, які впливають на людську поведінку.

Бандурою були виділені дві групи взаємовпливаючих факторів саморегуляції – зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів саморегуляції Бандура відносить стандарти, згідно з якими ми можемо оцінювати свою поведінку. Із настанов батьків та вчителів ми дізнаємося про цінність щирої та дружньої поведінки; шляхом безпосереднього досвіду ми вчимося більше цінити тепло і сухість, ніж холод та вологість; спостерігаючи за іншими, ми виробляємо численні стандарти для оцінки своїх дій. У всіх цих трьох випадках те, яким стандартам ми навчимося слідувати, залежить від особистісних харак­теристик (спостережливість, здатність до ризику, імпульсивність).

Крім того, зовнішніми факторами саморегуля­ції є підкріплення людської діяльності (матеріальна підтримка чи схвалення та заохочення оточуючих).

Внутрішні чи особистісні фактори саморегу­ляції в світлі даної концепції розглядаються набагато детальніше. Бандура виокремлює три механізми саморегуляції: самоспостереження, процес винесення суджень та активну реакцію на себе.

а) Самоспостереження – обов’язкова умова поведінки. Людина вибірково виокремлює деякі, важливі для неї, сторони своєї поведінки та ігнорує решту (наприклад, якість, об’єм, швидкість чи оригінальність дій, або їх відповідність нормам суспільної моралі тощо).

б) Процес винесення суджень дає змогу регулювати свою поведінку за допомогою мислення. Він залежить від особистих стандартів, зразків для порівняння, цінності даної дільності для нас і також від того, в чому ми бачимо причину досягнень.

в) Активна реакція на себе полягає у тому, що людина відчуває позитивні чи негативні емоції в залежності від того, наскільки її по­ведінка відповідає особистим стандартам. Коли діяльність їм відповідає, вона відчуває гордість та задоволення. В іншому разі власна поведінка викликає почуття незадоволеності та засудження себе.

Дане положення знаходиться в гострому протиріччі з переконням Б. Скіннера у тому, що наслідки поведі­нки визначаються лише впливом оточуючого середовища. А. Бандура припускає, що людина робить все можливе для того, щоб заслужити винагороду та уникнути покарання у відповідності до встановлених неюстандартів поведінки.

Люди переважно регулюють свою пове­дінку за допомогою двох основних типів санкцій:

• суспільних санкцій, які роблять людей менш схильними порушувати правила поведінки, тому що вони остерігаються суспільного засудження або інших несприятливих зовнішніх наслідків;

• власних внутрішніх санкцій, які попереджують дії, несумісні з особистими стандартами, за допомогою як включення, так і відключення внутрішнього контролю.

А. Бандура стверджує, що люди зазвичай не припускаються неприйнятної поведінки доти, поки не виправдають для себя моральну сто­рону своїх дій. Згідно з переконаннями А. Бандури, у людини відсутня автоматична внутрішня контролююча інстанція, така, як свідомість або СуперЕго.

Саморегуляторні функції діють не автоматично, а лише коли вони включені. Цю концепцію Бандура назвав вибірковим включенням. Те, що людина розглядає як припустиме в одній ситуації, в іншій може вважати неприпустимим. Як і коли люди включають свої саморегуляторні здібності, залежить як від їх самооцінки, так і від умов оточуючого середовища.

Меха­нізм відключення та вибіркового включення саморегуляторних функцій допомагає людині виконати дії, неприпустимі з точки зору суспільства і моралі, зберігаючи при цьому свої моральні стандарти.

Процес відключення внутрішнього контролю не є несвідомим і автоматичним, скоріш за все, його можна визначити як свідомо опосередкований. Він дозволяє людині в неоднозначних ситуаціях зменшити відповідальність або уникнути її, виправдовуючи свою поведінку, не відповідну власним стандартам самооцінки.

Існуть різні механізми, за допомогою яких самоконтроль відключається або вибірково включається.

По-перше, перевизначення поведінки для того, щобвиправдати неприпустимі в інших випадках дії, перебудовуючи свою свідомість, що дозволяє зменшити власну відповідальність чи взагалі уникнути її. Ми можемо зняти з себе відповідальність, як найменше, трьома способами:

Перший з них – це моральне виправдання, коли злочинна поведінка представляється необхідною для самозахисту або навіть гідною. А. Бандура наводив як приклад історію героя Пер­шої світової війни сержанта А. Йорка, який був переконаний, що вбивати аморально. Після того, як командир батальону процитував йому місце з Біблії, Йорк визнав, що вбивство ворогів необхідне для самозахисту.

Другий метод – виправдовуючі порівняння між свої­ми діями та більшими злочинами, зробленими іншими.

Третій спосіб – використання словесних ярликів (про­фесійні кіллери говорять про «виконання контракту», політики, які обіцяли не підвищувати податки, говорять про «збільшення прибутків держави».

По-друге, зміщення чи розпорошення відповідальності, відмова визнавати зв’язок між власними діями та їх резуль­татами (Співробітниця стверджує, що її шеф відповідальний за неефективність її роботи; нацистські військові злочинці стверджують, що вони лише виконували накази).

По-третє, спотворення, зменшення чи ігнорування наслідків своєї поведінки, викривлення чи спотворення шкідливих наслідків діяльності людини.

По-четверте, звинувачення або дегуманізація жертви (коли злочинець звинувачує жертву в своїх злочинних діях).

Наші дії в конкретній ситуації залежать від взаємного впливу оточуючого середовища та нашої свідомості, особливо від свідомих процесів, пов’язаних із переконаннями відносно того, чи ми можемо або не можемо здійснити і дії, необхідні для зміни ситуації на краще. Бандура назвав ці очікування самоефективністю. Бандура визначає самоефективність як «переконання людини відносно її здатності керувати подіями, що впливають на її життя».

Самоефективність людини впливає на те, який спосіб дії вона обере, як багато докладатиме зусиль, як довго вона зможе встояти, зустрічаючись з перешкодами та невдачами, наскільки велику пластичність вона виявить тощо.

Самоефективність – не те ж саме, що наші сподівання відносно результатів чи наслідків своїх дій. Це впевненість людини в тому, що вона зможе здійснити певні дії, а не її міркування з приводу можливих наслідків своїх дій.

Самоефективність змінюється від ситуації до ситуації в залежності від умінь, необхідних для різної діяльності, присутності інших, від нашого фізичного, психологічного стану, коли ми відчуваємо втому, тривогу, апатію тощо.

Можна зробити чотири можливі варіанти передбачень.

Ø Коли самоефективність висока і умови оточуючого середовища сприятливі, успішний результат найбільш ве­рогідний.

Ø Коли низька самоефективність поєднується із сприятливими умовами, людина може впасти в депресію, спостерігаючи, як інші досягають успіху у справах, які здаються їй занадто складними.

Ø Коли люди з висо­кою самоефективністю зустрічаються із несприятливою ситуацією, вони зазвичай примножують свої зусилля, прагнучи змінити середовище. Якщо їхні спроби зазнають поразки, тоді вони або відмовляться від свого способу дій та знайдуть інший, або будуть шукати інше середовище.

Ø Коли низька самоефективність поєднується з несприятливим оточуючим середовищем, людина відчуває апатію, вважає себе безпомічною та змиряється зі своїм положенням.

У потрійній моделі реципрокного детермініз­му, самоефективність відноситься до характеристик особистості(Р).

Самоефективність виникає, збільшується або зменшується в залежності від одного з чотирьох факторів або їх комбінації:

1) безпосереднього досвіду;

2) опосередкованого досвіду;

3) суспільної думки;

4) фізичного та емоційного стану людини.

 

3. Становлення особистості в процесі научіння. А. Бандурою було викремлено два основні типи нау­чіння – научіння шляхом програвання та шляхом спостереження.

1)Научіння шляхом програвання – це найбільш при­мітивний спосіб научіння, який властивий не лише людині, але й більшості тварин. Будь-яка дія організму, супроводжується певними наслідками. Деякі з цих наслідків приємні, деякі – не подобаються, а деякі просто не відчуваються або не усвідомлюються, і тому не мають значного впливу.

Складна людська поведінка потребує свідомого осмис­лення, щоб її наслідки могли впливати на особистість.

2)Научіння шляхом спостереження є най­більш важливим способом навчання. Бандура вважає, що спостереження дозволяє нам навчатися, спостерігаючи за іншими людьмиякі отримують підкріплення, яке більш ефективне, ніж безпосереднє відтворення. Бандура висунув припущення, що ядром научіння через спостереження єуподібнення. Уподібнення – більше, ніж повторення дій іншого. Воно включає мисленеві процеси, а не є простою імітацією.

Бандура виокремив чотири процеси, що слугують научінню шляхом спостереження:

Ø увага;

Ø пам’ять;

Ø відтворення рухів;

Ø мотивація.

Отже, на відміну від радикальних біхевіористів, А. Бандура вважає, що особистість формується поведінкою людини, її індивідуальними характеристиками (особливо мисленням) та впливом оточуючого середовища, та що всі ці фактори діють разом, а научіння не обов’язково передбачає винагороду.

Бандура підкреслює також ідею про те, що підкріплення може бути також непрямим, (опосередкованим), тобто ми можемо укріпитися в нашому прагненні до учіння, спостерігаючи, як інший отримує свою нагороду.

Згідно з соціально-когнітивною теорією Бандури, ми можемо навчатися, спостерігаючи за діями іншої людини. Крім того, в теорії Бандури велика увага приділяється здатності людини мислити й пізнавати та набагато менше, скажімо, порівняно зі Скіннером, – факторам оточуючого середовища.

Від радикального біхевіоризму теорія Бандури різниться і в погляді на відношення між підкріпленням та мисленням. А. Бандура стверджує, що не може бути підкріплення без попередньої здатності пізнавати. Для того, щоб укріпитися у своїх намірах, людина повинна мати уявлення про зв’язки між діями та їх наслідками. Зумовленість, таким чином, є не лише безпосереднім результатом подій, що відбуваються в оточуючому світі, але й результатом мислення та пізнавальної діяльності самої людини.

 

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

1. Чим схожі та у чому відмінні погляди Б. Скіннера та А. Бандури на людину?

2. Назвіть основні внутрішні та зовнішні фактори саморегуляції.

3. Які існують механізми вибіркового відключення або включення самоконтролю?

4. Які основні джерела самоефективності в теорії А.Бандури?

5. Наведіть приклад того, яку роль у процесі навчання через спостереження відіграють кожний з чотирьох компонентів – увага, пам’ять, відтворення рухів, мотивація.

 

Рекомендована література:

Бандура А. Теория социального научения. – СПб.: Евразия, 2000. – 320 с.

Большой психологический словарь / Под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П.Зинченко. – СПб.: Прайм-Еврознак; М.: Олма-Пресс, 2004. – 666 с.

Психология личности в трудах зарубежных психологов: Хрестоматия / Сост., общ.ред. А.А. Реан. – СПб.: Питер, 2000. (Хрестоматия по психологии). – С. 165-182.

Фрейджер Р., Фейдимен Дж. Личность. Теории, упражнения, эксперименты.– СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2004.– С.486-501.

Холл Кэлвин С., Линдсей Гарднер. Теории личности. – М.: «КСП+»,1997. – С. 493-499.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер, 2003. – С. 373-430.

Тема 12