Перегляд психоаналізу: теорія особистості Карен Хорні

Основні поняття: потреба у безпеці, базовий внутрішній конфлікт, базова тривога, базова ворожість, захисні стратегії, зачаровані кола неврозу, актуальне або емпіричне «Я», реальне «Я», ідеалізоване «Я», невротичні схильності.

 

1. Соціаль­но-культурна зумовленість особистісних проблем у концеп­ції К. Хорні

2. Поняття динамічного конфлікту особистості

3. Структура особистості: актуальне, ідеалізован­е та реальне «Я»

4. Типи невротичних схильностей

 

1. Соціально-культурна зумовленість особистісних проблем в концепції К. Хорні. Карен Хорні (1885–1952), американський психоаналітик і психолог, одна з ключових фігур неофрейдизму, авторка збірника нарисів «Переоцінка любові» (1934) та «Невротична особистість нашого часу» (1937), «Нові шляхи психоаналізу» (1939), «Самоаналіз» (1942), «Наші внутрішні конфлікти» (1945), «Невроз та розвиток особистості» (1950).

Основні положення теорії К. Хорні:

1)Ідеї К. Хорні стосовно жіночої психології. К. Хорні відійшла від фрейдівського переконання про «анатомію долі» та розглядає культурні, а не сексуальні фактори, як джерело жіночих проблем свого часу. Жінки, на думку Хорні, заздрять чоловічим привілеям (т.з. комплекс маскулінності, заздрість, змагальність), що пов’язане з певними переживаннями фізичної, а соціальної неповноцінності. Хорні важає, що жінкам потрібно більше можливостей для розвитку своїх здібностей та індивідуальних якостей.

2) К. Хорні виклала власне бачення особистості та причин її дезадаптації (виникнення невротичних реакцій). Вона заперечувала прямий причинно-наслідковий зв’язок між дитячими переживаннями та невротичними реакціями людини. Хоча перші створюють певні умови для виникнення останніх, вони не є єдиною причиною психологічних проблем. «Хоча я вважаю, що повне розуміння неврозу неможливе без відслідковування його глибинних інфантильних коренів, його причини знаходяться у реально (актуально ) діючих несвідомих тенденціях виникнення потягів, страхів та захисних механізмів» (К. Хорні, 1937).

Визначальну роль у виникненні неврозів відіграє конфлікт рис характеру, який розуміється як конфлікт між потребами окремої людини та можливістю їх задоволення у даному суспільстві. Даний конфлікт зумовлюється особливостями міжособистісних стосунків. Адже характер формується у конкретному соціально-культурному оточенні та виявляється в ньому, тим самим відображає зв’язок між адаптаційним (дезадаптаційними, невротичними) характеристиками особистості та факторами її актуального життєвого простору. Схожість внутрішніх конфліктів детермінована схожістю стосунків між людьми у даному суспільстві.

К.Хорні виокремлювала такі основні типи стосунків і, відповідно, конфліктів:

Øстосунки любові (надмірна залежність від схвалення або приязні інших людей при відсутності власної здатності до такого почуття);

Øстосунки, пов’язані з оцінкою «Я» (почуття неповноцінности без будь-яких підстав у реальности або, навпаки, – самозвеличенні);

Øстосунки пов’язані із самоствердженням (внутрішні заборони, які утруднюють самоактуалізацію, нездатність захистити себе від нападок та маніпуляцій);

Øстосунки, пов’язані з агресією (владність, агресивність, вимогливість або, навпаки, відчуття ворожості світу, тиску та обману);

Ø сексуальні стосунки (нав’язлива потреба в сексуальній активності або заборона її).

Внутрішньоособистісніконфлікти значною мірою детерміновані цивілізацією, культурою, в якій живе людина. Тому розгляд невротичних реакцій індивіда співвідноситься з розкриттям моральних та духовних цінностей цивілізації, з характерними проявами конкуренції, ворожнечі, індивідуалізму у суспільстві.

Життєві умови в кожній культурі породжують певні типові страхи та тривогу. Вони можуть бути зумовленими:

Ø зовнішніми небезпеками (природа, вороги);

Ø формами соціальних стосунків (зростання ворожості і, як наслідок, – відчуття несправедливості, вимушеної залежності, фрустрацій),

Ø культурними традиціями (страх перед демонами, порушеннями табу тощо).

«Як страх, так і тривога є адекватними реакціями на небезпеку, але у випадку страха небезпека об’єктивна, а у випадку тривоги вона прихована і суб’єктивна. У випадку тривоги небезпека породжується або посилюється внутрішніми психологічними факторами, безпорадність зумовлена внутрішнім ставленням людини» (К. Хорні, 1937).

Для позбавлення від тривоги, людина використовує психологічний захист. Неефективний психологічний захист є основою виникнення неврозів.

 

2. Поняття динамічного конфлікту особистості. Проблеми особистості виникають із конфліктних міжособистісних стосунків. Вони зароджується у ранньому ди­тинстві, їх основою є взаємодія дитини з батьками, які нездатні створити для своєї дитини почуття безпеки та захищеності.

Карен Хорні відстоювала позицію, що у людини домінують дві несвідомі потреби – у задоволенні та безпеці. Головною потребою в розвитку дитини є потреба у безпеці. Вона виявляється у прагненні дитини бути любою, бажаною та захищеною від небезпек навколишнього світу. Завдяки задоволенню цієї потреби, важли­вішої ніж задоволення потреб фізичного виживання, формується здоро­ва особистість.

Якщо ж батьки не здатні проявити істинну любов і тур­боту, вони таким чином стимулюють базальний внутрішній конфлікт дитини між залежністю від своїх батьків і почуттями образи та невдоволеності.Витіс­нені переживання, що можуть бути зумовлені відсутністю підтримки, насмішками, непослідовною поведінкою батьків або їхньою надмірною турботою, проявляються в подальших стосунках дитини з ін­шими людьми.

В ідеальному випадку дитина відчуває, що батьки люблять та захищають її, і вона перебуває в безпеці. В інших умо­вах, дитина почувається вразливою, безпорадною та незахищеною.

Тривале перебування дитини в таких умовах призводить до формування базової тривоги, яку Хорні визначала як «відчуття са­мотності та безпорадності перед лицем потенційно небезпечного світу» (К. Хорні, 1950).

Базова тривога – це емоційна реакція дитини на зовнішнє середовище, яке здається їй загрозливим щодо її бажань і прагнень: «ди­тяче почуття безпорадності та покинутості в потенційно ворожому світі» (К. Хорні, 1945).

.Це почуття небезпеки може бути зумовлене багатьма негативними чинниками середовища: пряме та непряме домінування, байдужість, нестабільна поведінка, брак поваги до індивідуальних потреб дитини, відсутність реального керівництва, надто велике захоплення або його повна відсутність, брак душевного тепла, примусове прийняття сторони одного з батьків у сімейних суперечках, надто велика чи надто мала відповідальність, надмірна протекція, ізоляція від інших, несправедливість, дискримінація, невиконання обов’язків, ворожа атмосфера тощо».

Друга фундаментальна емоція дитинства, зумовлена неадекватною позицією батьків, – базова ворожість. Дитина не в змозі виявити свою ворожість на нелюбов батьків та нехтування нею, оскільки боїться пока­рання й остаточної втрати їхньої любові. Витіснена ворожість посилює тривогу. Так розвивається конфлікт особистості між фундаментальними настановами, які вона здобула по відношенню до інших людей. З одного боку, дитина прагне любові, а з другого – вона боїться наблизитися до батьків, остерігаючись, що її відштовхнуть, відчуває ворожість. Такий базовий конфлікт – рушійна сила особистісного неврозу.

Базова тривога виникає тоді, коли «довколишнє взагалі лякає, тому що здається небезпечним, сповненим брехні, невдячним, заздрісним і безжальним... Дитина бачить в оточенні загрозу для свого розвитку і перешкоду законним бажанням і прагненням. Їй здається, що її індивідуальність хочуть знищити, її свободу забрати, а щастю стати на заваді» (К. Хорні, 1939).

Невроз є певним набором захисних реакцій на базову тривогу. Відчуваючи безпорадність у потенційноворожому світі, дитина прагне любові, влади чи відокремленості. Ці основні прагнення форму­ють захисні стратегії, якими користується особистість у подальшій взає­модії з оточенням.

У своєму прагненні позбутися базової тривоги невротичні особистості розвивають захисні стратегії поведінки, однак при цьому вони створюють «зачаровані кола»: знайдені засоби замість того, щоб розвіяти тривогу, тільки посилюють її. Не задоволена потреба в любові та турботі стає, як наслідок, ненаситною, а оскільки у своєму ставленні до оточення особистість проявляє вимогливість, примхливість, то дедалі зменшується ймовірність, що людина зможе в таких обставинах розвинути здатність до формування емоційної прихильності до інших людей. Люди, переконані в тому, що їх не люблять, не здатні довіряти і приймати любов інших. Таким же зачарованим колом для особистості стає гонитва за владою, пре­стижем, чарівливістю, викликані надією особистості здобути любов.

Отже, суть теорії особистості К. Хорніможна сформулювати так. Порушення у міжособистісних стосунках зумовлюють базову тривогу, яка запус­кає захисні стратегії. Захисні стратегії суперечать одна одній, оскільки людина звертається не до однієї, а одразу до декількох стратегій. Як наслідок, вона потрапляє в зачароване коло взаємодії: базова тривога, від якої особистість намагається позбутися, посилюється.