Концепція особистість С.Л. Рубінштейна

Сергій Леонідович Рубінштейн (1889–1960) відкрив нові перспективні шляхи розвитку психологічної науки заснувавши суб’єктно-діяльнісну теорію з позиції якої принципово по-новому розглянув проблему особистості, взаємовідношення свободи та детермінізму, суб’єктивного, ідеального та об’єктивного, психічного та фізіологічного.

Базова парадигма даного підходу – суспільне буття людини виявляється не лише у загальних, але й в індивідуальних формах, і тому вивчення особистості передбачає аналіз буття конкретної індивідуальності.

Зв’язок між свідомістю та соціальністю встановлюється не безпосередньо, а через реальну особистість. Суспільні стосунки – це стосунки в які вступають не окремі органи чуття чи психологічні процеси, а людина, особистість. Зв’язок особистості із соціальною дійсністю реалізується через її конкретну життєдіяльність.

Особистість, за С.Л. Рубінштейном, є сукупністю внутрішніх умов, через які переломлюються зовнішні впливи, соціо-культурні детермінанти її формування.

У психо­логії вивчення структури особистості традиційно починають з трьох важливих постулатів, які сформулював цей видатний теоретик психології і які становлять рубінштейнівське розуміння особистості.

Теза про цілісність особистості. У психічному складі особистості виокремлюються різні сфери або області рис, що характеризують різні сторони особистості; однак попри всю свою різноманітність, відмінність і суперечливість основні властивості особи­стості взаємодіють одна з одною в конкретній діяльності людини і, взаємопроникаючи одна в одну, перетинаються в реальній єдності особистості. Тому однаково хибними є як та точка зору, для якої єдність особистості виявляється в аморфній цілісності, що перетворює її психічний склад на безформну туманність, так і інша, протилежна, яка бачить в особистості лише окремі риси і, втрачаючи будь-яку справжню єдність психічного складу особистості, марно потім шукає «кореляцій» між зовнішніми проявами цих рис.

Теза про розвиток особистості. Психічні властивості особистості в її поведінці, діях, учинках одночасно і проявляються, і формуються. З огляду на це, неправильно розгля­дати властивості особистості як щось дане від початку, а її дії та вчинки – як прояв незалежної незмінної сутності. Особистість та її психічні вла­стивості – одночасно і передумова, і результат її діяльності.«Внутріш­ній психічний зміст поведінки, що склалася в ситуації, особливо значущій для особистості, перетворюється у відносно стійкі властивості особистості, а властивості особистості, у свою чергу, впливають на її поведінку» (С.Л. Рубінштейн, 1940).

Теза про діяльнісну детермінацію особистості. Психічний склад особистості у всьому різноманітті психічних властивостей визначається реальним буттям, дійсним життям людини і фор­мується в конкретній діяльності. Сама ж діяльність формується відповідно до того, як людина у процесі виховання та навчання оволодіває історично сформованим змістом матеріальної та духовної культури.

Об’єктом вивчення психології особистості є не лише свідомість, але й життєдіяльність особистості. В процесі діяльності (праці, навчання, безпосереднього спілкування) здійснюється безперервний взаємовплив природного, психологічного та соціального в людині.

Згідно з позицією вченого, процес вивчення особистості та її психологічної структурипередбачає з’ясування трьох питань.

1. Чого особистість хоче(що її приваблює, до чого вона прагне)?Це питання про спрямованість особистості,установки і тенденції, потреби, інтереси, ідеали.

2. Що може особистість?Це питання про здібностілюдини, про її обдарованість.

3. Якою особистість є насправді(які тенденції, диспозиції увійшли в неї та закріпились як стрижневі її особливості)?Це питання про її характер.

До основних взаємоопосередкованих підструктур особистості відносяться:

1) Спрямованість – як вибірково-індивідуалізуюча підсистема особистості, що актуалізує її унікальність, своєрідність, переважаючий тип соціальної активності, селективність сприймання та реагування на оточуючий світ – потреби, інтереси, ідеали, переконання, домінуючі мотиви діяльності та поведінки, світогляд особистості.

2) Знання, здібності, вміння та навички – особистісний досвід, що набувається в процесі життя й пізнавальної діяльності та реалізується у вигляді інтегрованої системи динамічних трансформацій психічних процесів у стійкі, відносно константні форми особистісних властивостей, відповідно до вимог якомога успішнішої адаптації й самоактуалізації індивіда у соціальному оточенні.

3) Індивідуально-типологічні особливості психічного функціонування, що проявляються у рисах темпераменту, характеру, задатках, структурно-динамічних характеристиках психічних процесів.

С.Л. Рубінштейн звернув увагу на особистісну залежність психічних процесів, що виявляється:

по-перше,в індивідуальних відмінностях між людьми. У різних лю­дей залежно від їхніх індивідуальних властивостей проявляються різні типи сприймання, пам’яті, уваги, стилі розумової діяльності тощо;

по-друге,хід розвитку психічних процесів залежить від загаль­ного розвитку особистості. Зміна життєвих епох, через які проходить кожна особистість, її психічний розвиток, приводить до зміни життєвих установок, інтересів, ціннісних орієнтацій. Особистісні зміни в ході роз­витку викликають зміни в психічних процесах (пізнавальних, афектив­них, вольових);

по-третє,психічні процеси не є незалежними, а перетворю­ються на свідомо керовані операції, тобто психічні процеси стають функ­ціями особистості. Так, сприймання набуває рис спостереження, свідомо регульованого вольового цілеспрямованого процесу. Просте мимовільне запам’ятовування стає свідомим запам’ятовуванням. Увага стає довіль­ною. Мислення свідомо спрямовується на певні завдання.

Вся психологія людини є психологією її особистості. Завершується вивчення особистості, на думку С.Л. Рубінштейна, розкриттям самосвідомості: « …питання, яке постає перед нами в плані психологічного вивчення особистості, – це питання про її самосвідомість, про особистість як «Я», яке, як суб’єкт, свідомо привласнює собі все, що робить людина, відносить до себе всі її справи і вчинки та бере на себе відповідальність за них як їх автор і творець» (С.Л. Рубінштейн, 1946).

«Самосвідомість – не початкова даність, властива людині, а продукт розвитку. У ході цього розвитку відбувається більш-менш глибоке переосмислення життя. Цей процес переосмислення, що проходить через все життя людини, утворює найпотаємніший і основний зміствнутрішнього єства, визначає мотиви її дій та внутрішній сенс тих завдань, які вона вирішує в житті»(С.Л. Рубінштейн, 1946).

 

3. Особистість як цілісне утворення, що складається з численних взаємопов’язаних характеристик та елементів. Системно-структурний підхід. Особистість у рамках даної парадигми – це єдність двох взаємопов’язаних структур: людини як природного організму та людини як соціальної істоти. Ані біологічне, ані соціальне самі по собі, чи навіть їхнє поєнання не утворюють цілісної структури особистості. Ця структура виникає, коли між вихідними компонентами встановлюються стійкі внутрішні зв’язки, і на цій основі вся система набуває цілісного характеру і нових якостей.

Структурно-динамічні властивості особистості зумовлені її суспільним статусом, що визначається економічним, політичним, правовим та ідеологічним станом людини. Для визначення статусу особистості суттєвим є статус групи, в якій складалась та формувалась дана особистість. На основі статусів особистості формується система її соціальних ролей та ціннісних орієнтації, а також відповідна їм сукупність особистісних властивостей, які визначають її мотивацію та особливості суспільної поведінки.

Принципове значення для конкретизації системно-структурного підходу в розумінні особистості має погляд на людину як на одночасно відкриту та закриту систему. З одного боку, людина взаємодіє зі світом та їм детермінована. З іншого боку, особистість як цілісна індивідуальність – автономна система.

Системно-структурний підхід реалізуєтся в конкретних уявленнях про структуру особистості.