Структура особистості: актуальне, ідеалізоване та реальне «Я».

Хорні дійшла висновку, що головною ознакою неврозу є відчуження людини від свого реального «Я» внаслідок негативного впливу оточення. В дитинстві існує низка умов, необхідних для самореалізації. Це, передусім, «атмосфера тепла», що забезпечує можливості розвитку всіх закладених у дитині можливостей.

У несприятливих умовах для компенсації почуття неадекватності, нікчемності та слабкості наша уява створює ідеалізований образ «Я». Процес самоідеалізації пов’язаний із захисними стратегіями, що визначають набір якостей, які невротик приписує собі у відповідності до свого ідеалу.

Ідеалізоване «Я» – те, чим людина є в своїй ірраціональній уяві, або чим вона повинна бути відповідно до своїх несвідомих прагнень. Його формування призводить до пошуку слави, до невротичної гордості та невротичних домагань. Ідеалізоване «Я»відображає певні соціальні амбіції, нав’язану систему цінностей певного суспільного устрою, відокремлюючи індивіда від його внутрішніх прагнень та перешкоджає процесу самореалізації.

Актуальне або емпіричне «Я» – людина в даний момент свого існування із всіма тілесними та духовними атрибутами.

Реальне «Я» – «первісна сила», завдяки якій здійснюється розвиток людини в її справжньому людському вімірі – низка вроджених можливостей, а не зафіксована сутність.

Кожна особистість має цілком конкретну, хоч і далеко не завжди усвідомлену, мету в житті. Особистість прагне до її здійснення, виробляючи стійкі схильності та риси характеру. Здорова особистість прагне до здійснення реального «Я». У невротиків внутрішня спрямованість життєдіяльності послаблена, а тенденції до самореалізації спотворені, в результаті чого відбувається актуалізація її «ідеалізованого Я», а не досягнення людиною самості, «реального Я».

Якщо у Адлера почуття неповноцінності, як головна рушійна сила становлення та само актуалізації, співвідноситься з фізичною природою людини, то у Хорні – почуття неповноцінності виникає в результаті невідповідності між завищеними вимогами та ідеалами оточення людини (ідеалізованим «Я») та можливостями реалізації людиною своїх внутрішніх потенцій.

Для вирішення конфлікту важливе не стільки повторне переживання дитячого досвіду, скільки когнітивне та інтелектуальне усвідомлення власних актуальних неконструктивних способів реагування та тривоги, на якій вони базуються.

Справжня самореалізація людини характеризується прагненням до «глибокого відчуття» власних бажань, до «здатності знайти в собі сили та використовувати їх на конструктивні цілі», до виявлення «свого призначення у в житті з прийняттям відповідальності за самого себе», до встановлення «дружніх зв’язків» та розвитку «духовної взаємності».

Особистість, на думку К.Хорні, – це індивід, який прагне до самореалізації.

4. Типи невротичних схильностей. Все, що людина робить – це трансформація почуття базової тривоги. Воно є мотивацією її вчинків.Почуття базальної тривоги породжує у дитини чутливість до широкого діапазону несприятливих факторів батьківського ставлення, яке відбивається на її вихованні – нестача любові та турботи, залякування, тиранія, неадекватне захвалювання, надмірний критицизм, надвимогливість, ігнорування самостійності, приховане лицемірство близьких тощо.Це обертається невпевненістю в собі, самотністю, страхами, відчуттям глибокої образи, тобто, по-суті, тривожно-ворожим ставленням до світу, частіше за все, глибоко несвідомим.

Дитина, у пошуках збереження себе намагається впоратись із загрозливим оточуючим світом. Спочатку вона безпорадна по відношенню до навколишніх сил, поступово, на основі інтуїції та досвіду вона виробляє засоби, які дозволяють їй впоратися зі своїм оточенням та вціліти.

Одна – виключає інших із свого життя, перебуваючи на своєму усамітненому острові повновладним хазяїном, та відповідає обуренням на будь-яку вимогу або очікування, яке до неї пред’являють, як на небезпечне зазіхання на її усамітнення.

Інша – відмовляється від себе та своїх почуттів і сліпо підкорюючись, примудряється залишати хоча б маленькі щілини, де вона може бути самою собою.

Третя – не «заморожує» своїх емоцій, але прив’язується до більш впливового із батьків у формі відчайдушної відданості.

Отже, К.Хорні виокремлює наступні типи стратегій захисної поведінки:

Ø прагнення до людей,

Ø прагнення від людей, до незалежності,

Ø прагнення діяти проти людей людей (агресія).

Людина виробляє не лише стратегії, але також стійкі нахили та риси характеру, які стають частиною її особистості. Суттєві елементи цих схильностей несвідомі. К. Хорні описала десять таких захисних стратегій, визна­чивши їх як невротичні потреби, або тенденції особистості (Табл.2).

 

Таблиця 2

Невротичні потреби, описані Карен Хорні

 

	Невротична потреба	Поведінкові прояви потреби
	У любові та схваленні	Не заспокоюване нічим прагнення бути об'єктом любові та захоплення, підвищена чутливість до критики, відчуженості, непривітності з боку інших
	У партнері-керівникові	Надмірна залежність від інших, страх отримати від­мову або залишитися самотнім; переоцінка любові та переконаність у тому, що любов вирішує все, перенесення центру тяжіння на «партнера», який має здійснитиь всі життєві очікування
	У чітких обмеженнях	Надання переваги такому життєвому стилю, при якому першочергове значення мають обмеження і встановлений порядок, невимогливість, схильність задовольнитись малим і підпорядковуватись іншим
	У владі	Домінування і контроль над іншими як самоціль, презирливе ставлення до проявів слабкості
	В експлуатації інших	Страх бути використовуваним іншими, страх виглядати «тупим у їхніх очах», але разом з тим небажання зробити щось, щоб перехитрити їх
	У суспільному визнанні	Бажання бути об'єктом захоплення з боку інших, залежність уявлень про себе від статусу
	У захопленні собою	Прагнення створити прикрашений образ своєї осо­би, позбавлений недоліків, обмежень, потреба в компліментах та лестощах
	У честолюбстві	Сильне прагнення бути кращим, незважаючи на наслідки, страх невдачі
	У самодостатності та незалежності	Уникнення будь-яких стосунків, що передбачають певні обов'язки, дистанціювання від усіх і всього
	У бездоганності та неподоланності	Спроби бути морально безгрішним та бездо­ганним у всіх відношеннях, підтримка враження досконалості та доброчесності

 

Основна властивість невротичних схильностей – їхній нав’язливий характер, який виявляється у двох тенденціях:

1) у відсутності вибірковості ціли та відчуття міри (якщо людині потрібні прихильність та любов, то вона повинна отримувати їх і від друга і від ворога),

2) виникненні реакції тривоги в результаті їх фрустрації (людина відчуває себе в ситуації життєвої загрози, якщо через якісь причини нав’язливі дії неефективні).

Всі описані невротичні по­треби нереалістичні, тому зумовлюють розвиток внутрішніх конфліктів.

Вплив невротичних схильностей на характер та життя людини:

Ø Породжують певний тип особистісної тривожності.

Ø Роблять необхідним розвиток певних додаткових стосунків та форм поведінки.

Ø Визначають уявлення про те, ким вона є і ким їй треба бути.

Ø Впливають на оцінку інших.

Ø Визначають області особистої вразливості.

Ø Детермінують певний тип внутрішніх заборон, які носять неусвідомлений характер.

Невротичні нахили є одночасно як способом вирішення первинних труднощів, так і джерелом додаткових.

 

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

1. Який тип батьківських настанов, на думку К. Хорні, підриває потребу дитини у безпеці?

2. Розкрийте поняття динамічного конфлікту особистості у концепції К. Хорні.

3. Назвіть основні типи базових конфліктів за К. Хорні.

4. Змалюйте природу та функції підструктур особистості за К. Хорні: актуального, ідеального та реального «Я».

5. Яким чином стратегії психологічного захисту пов’язані з типами невротичних схильностей?

6. Як К. Хорні пояснює різницю між нормальною та невротичною особистістю з позиції невротичних потреб?

 

Рекомендована література:

Гордієнко В., Копець Л. Психологія особистості в біографіях, подіях, портретах: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Вид.дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 304 с.

Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1982. – С. 18-21.

Психология личности. Тексты / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А. Пузырея. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 97-105.

Теории личности в западноевропейской и американской психологии. Хрестоматия по психологии личности/ Сост. Д.Я. Райгородский. – Самара: Изд. Дом «Бахрах», 1996. – С. 181-243.

Хорни К. Невротическая личность нашего времени. — М.: Академический проект, 2006. – 480 с.

Хорни К. Самоанализ. – М.: Академический проект, 2009. – 208 с.

Хорни К. Новые пути в психоанализе. – М.: Академический проект, 2009. –206 с.

Хорни К. Психология женщины. – М.: Академический проект, 2009. – 496 с.

Хорни К. Невротическая потребность в любви. – М.: Астер-Х, 2011.

Хорни К., Фромм Э. Психоанализ и культура. – М.: Юрист, 1995.– 603 с.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение). – СПб.: Питер, 1999. – С. 254-263.

Фрейджер Р., Фейдимен Дж. Личность. Теории, упражнения, эксперименты.– СПб.: Прайм-Еврознак, 2004. – С.129-154.

Тема 9