Гуманістичний напрямок у психології особистості: теорія А. Маслоу

Основні поняття: самоактуалізована особистість; мотиваційно-ієрархічна структура особистості; потреби нижчого та вищого рівнів; дефіцитарні та буттєві мотиви; буттєві цінності; ідеографічна психологія; феноменологічно-аксіологічний напрям; еупсихологічний метод управління.

1. Основні погляди на особистість у гуманістичній психології

2. Основні положення концепції здорової особистості А.Маслоу

3. Теорія мотивації особистості А.Маслоу

4. Самооктуалізація; риси людей, що самоактуалізуються

5. Шляхи здійснення самоактуалізації: становлення та розвиток здорової особистості

1. Основні погляди на особистість у гуманістичній психології. Абрахам Маслоу (1908–1970) – видатний американський вчений, основоположник гуманістичної психології, автор робіт: «Теорія людської мотивації (1943), «Мотивація та особистість» (1954), «Релігія, цінності та пікові переживання» (1964), «Еупсихологічний метод управління» (1965), «Психологія буття» (1968), «Вищі прагнення людської природи» (1971).

Термін «гуманістична психологія» був винайдений групою персонологів як альтернативний напрямок двом іншим психологічним науковим течіям – психоаналізу та біхевіоризму.

Гуманістична психологія сягає корінням в екзистенціальну філософію, що розроблялася Сереном Кьєркегором, Карлом Ясперсом, Мартіном Гайдеґґером, Жан-Полем Сартром та ін.

Екзистенціалістський погляд на людину бере початок із конкретного та специфічного усвідомлення унікальності людського буття, існуючого в конкретний момент часу і простору. Відкидаючи поняття, що людина є продуктом або спадкових (генетичних) факторів, або впливу оточуючого середовища, екзистенціалісти підкреслюють ідею про те, що, в решті решт, сама людина відповідальна за те, ким вона є. «Людина не що інше, як те, чим вона робить себе сама. Такий перший принцип екзистенціалізму» (Ж.‑П.Сартр).

Гуманістична психологія, як основну модель, бере відповідальну людину, яка вільно робить вибір серед представлених можливостей.

Ø Основа гуманістичної психології– концепція становлення. Як вільна істота, людина відповідальна за реалізацію якомога більшого числа можливостей, потребує чогось значно більшого, ніж задоволення біологічних потреб та сексуальних або агресивних потягів.

Ø Феноменологічний погляд на людину – коли саме суб’єктивний досвід є основним феноменом у вивченні та у розумінні людства. Єдина «реальність», відома будь-кому, це реальність суб’єктивна, або особиста.

Ø Індивід – це єдине ціле – фундаментальна теза гуманістичної позиції. Кожну людину слід вивчати як унікальне, організоване ціле. Не окремі прояви або окремі онтологічно-історичні детермінанти визначають людину як особистість, а мотивувальна функція як цілісний стан особистості в її єдності та цілісності.

Ø Від природи в кожній людині закладені потенційні можливості для позитивного зростання та самовдосконалення.

Ø Концентрація уваги на психічно здоровій людині.

 

2. Основні положення концепція здорової особистості А.Маслоу:

1. Кожному з нас властива внутрішня біологічна природа, вона є «вродженою, первісною і, у вузьком сенсі, незмінною.

2. Внутрішня природа індивіда частково унікальна, а частково тотожна природі всього виду.

3. Цю природу можливо вивчати науковими методами та відкрити те, чим вона є.

4. Наша природа від початку не є злою. Основні потреби, основні людські емоції та основні людські якості або нейтральні, позаморальні, або їх впевнено можно віднести до категорії добра. Жага до руйнування, садизм, жорстокість, злоба тощо – все це є жорсткою реакцією на незадоволеність наших вроджених потреб, емоцій та властивостей.

5. Оскільки внутрішня природа людини, скоріше, хороша або нейтральна, то потрібно всіляко заохочувати її и надавать можливість виявлятися, замість того, щоб придушувати. Дозволивши їй керувати нашим життям, ми набуваємо здоров’я, успіху та щастя.

6. Якщо ж існування цього істинного стрижня особистості заперечується або замовчується, людина починає хворіти.

7. Ця внутрішня природа не така сильна та яскраво виражена, як інстинкти тварин. Вона слабка та вразлива, і тому легко стає жертвою звички, тиску цивілізації та неадекватного ставлення.

8. Але не дивлячись на свою слабкість, вона рідко зникає у нормальної людини та вічно жадає реалізації.

9. Дисципліна, розчарування, страждання і трагедії, оголюючи, живлячи та реалізуючи нашу внутрішню природу, пов’язані із силою Его, з почуттям здорової самоповаги та впевненості в собі. Особистість, якій не довелося «перемагати», «долати» та «відбивати загрозу», продовжує сумніватися в тому, що вона «може» все це здійснити.

10. Вивчення людей, які досягли самоактуалізації, як зразків для наслідування.

3. Теорія мотивації особистості А.Маслоу. Мотиваційні процеси є сердцевиною гуманістичної теорії особистості. Людина – «бажаюча істота», яка рідко досягає стану повного, завершеного задоволення.

Всі потреби людини вроджені, або «інстинктоїдні». Вони організовані в ієрархічну систему пріоритету або домінування і розташовані в наступному порядку: фізіологічне благополуччя, потреби в безпеці та захисті, потреби приналежності та любові, потреби в самоповазі, потреби самоактуалізації (самовдосконалення).

Кожна вища група потреб залежить від попереднього задоволення потреб нижчого рівня.

Рівні особистісної структури – ієрархія базових потреб:

1)Фізіологічні потреби – істотні для фізичного виживання: потреба в їжі, воді, кисні, у фізичній активності, сні, захисті від екстремальних температур та в сенсорній стимуляції. Ці потреби мають бути задоволені на мінімальному рівні раніше, ніж потреби більш високого рівня стануть актуальними.Якщо одна з цих потреб залишається незадоволеною, вона дуже швидко стає настільки домінуючою, що всі інші потреби зникають або відходять на задній план.

2)Потреби безпеки та захисту відображають зацікавленість особистості у довгостроковому виживанні й містять: потреби в організації, стабільності, законі та порядку, передбачуваності подій та в свободі від таких загрозливих сил, як хвороба, страх і хаос.

3) Потреби приналежності та любові починають діяти, коли потреби двох попередніх рівнів більш-менш задоволені. На цьому рівні особистість прагне встанавлювати стосунки прихильності з іншими, у групі. При відсутності можливостей для задоволення потреби приналежності та любові виникають дискомфортні переживання самотності, суспільного остракізму, порожнечі тощо. Маслоу розрізняє два види любові:

а) дефіцитарна, Д-любовь виникає з прагнення отримати те, чого людині не вистачає (самоповаги, сексуального задоволення, товариства) – егоїстична любов, яка бере, але не дає;

б) буттєва, Б-любовь – заснована на усвідомленні цінності іншої людини, без будь-яких спроб змінити чи використати її – любов «буття» іншого, не дивлячись на його недосконалість, заохочуючи в іншій людині позитивні уявлення про себе, підвищуючи її самооцінку і тим самим її самоприйняття та почуття власної значущості, стимулюючи тим самим особистісне зростання.

Маслоу зазначає наявність істотної кореляції між щасливим дитинством та здоров’ям у дорослому житті, тим самим підтверджуючи тезу, що любов є основною передумовою здорового розвитку людини.

4) Потреби в самоповазі мають два рівня:

а) самоповага – це компетентність, впевненість, досягнення, незалежність і свобода, що допомагає усвідомити свої можливості у вирішенні задач та реалізації вимог, які ставить життя;

б) повага з боку інших – це престиж, визнання, репутація, статус, оцінка та прийняття – усвідомлення особистістю того факту, що все, що вона робить і до чого прагне, визнається та оцінюється значущими іншими.

Фрустрація цих потреб призводить до почуття неповноцінності, слабкості, пасивності та залежності, що зумовлює знижену самооцінку, може спричинити істотні труднощі адаптації, почуття безпорадності при зустрічі з життєвими проблемами.

Для того, щоб самоповага була міцною, вона має ґрунтуватися на нашій дійсній значущості, а не на зовнішніх факторах, що знаходяться поза нашим контролем.

Потреби в самоповазі, на думку А. Маслоу, досягають максимального рівня та перестають зростати у період зрілості, а потім, їх інтенсивність зменьшується з таких причин:

а) дорослі здатні до реалістичної оцінки своєї значущості та цінності;

б) більшість дорослих набувають досвід поваги та визнання, що дозволяє їм рухатися до вищих рівнів мотивації.

Тому істинна потреба в самоактуалізації виникає лише після досягнення дорослого віку.

5) Потреба в самоактуалізації – бажання людини стати тим, ким вона може стати, повною мірою використати свої таланти, здібності, можливості особистісного потенціалу.

 

4. Самооктуалізація: Самоактуалізована особистість – це особистість, яка задовольнила потреби нижчого рівня та прагне до задоволення метапотреб. На думку Маслоу, бути здоровою, повно­цінною людиною означає бути самоактуалізованою особистістю.Кожна людина прагне актуалізувати свій потенціал, тобто стати настільки розвинутою особистістю, наскільки дозволяють її здібності.

Самоактуалізація визначається як «неперервна актуалізація потенціалів, здібностей, талантів, як виконання місії (чи поклику, фатуму, долі чи покликання), як повніше визнання і прийняття людиною своєї власної внутрішньої природи, невпинне прагнення до внутрішньої єдності, інтеграції чи синергії» (А.Маслоу).

Самоактуалізовані люди відзначаються такими характеристиками:

1. Ефективне сприйняття реальності («здатність до суттєвого пізнання» ). Самоактуалізовані люди здатні сприймати світ навколо себе, в тому числі інших людей, правильно й неупереджено.

Здатні до ефективного сприйняття дійсності, бачать дійсність такою, якою вона є. А. Маслоу називав таке неспотворене сприйняття «буттєвим пізнанням». З об’єктивним сприйняттям пов’язане те, що самоактуалізовані особистості толерантніші до суперечностей та невизначеності, ніж більшість людей. Вони не бояться проблем, які не мають однозначних рішень, їм імпонують сумніви, невизначеність і неходжені шляхи.

2. Прийняття себе, інших, природи. Самоактуалізовані люди здатні
приймати себе такими, якими вони є. Вони не схильні до надмірної критичності щодо своїх недоліків та вразливих місць, їх не мучить надмірне почуття провини, сорому і тривоги.

Самоактуалізовані люди поводяться спонтанно, просто і природно, хоча зовні, як правило, не виділяються. Вони не ховаються за соціальними масками. Їм не властива потреба невпинно всіх повчати, інформувати чи контролювати. Вони можуть толерантно ставитись до недоліків інших людей, як і не боятися їхніх сильних сторін та переваг. Вони глибше, ніж інші, усвідомлюють, що люди страждають, старіють і врешті-решт помирають.

3. Безпосередність, простота і природність. Поведінка самоактуалізованих людей позбавлена нещирості та вільна від бажання справити враження на інших. На них не впливають умовності та соціальні примуси, однак вони зовсім не прагнуть порушувати правила та традиції, хоча й поводяться нетрадиційно. Вони проявляють адаптивну поведінку і пристосовуються, щоб захистити себе та ін­ших людей від болю й несправедливості. Самоактуалізовані люди по­водяться терпляче в тих соціальних ситуаціях, де необхідно захис­тити почуття інших людей. Разом з тим, коли вони вважають за необхідне і якщо цього вимагають обставини, самоактуалізовані люди можуть відкинути соціальні норми і бути непримиренними, навіть коли існує загроза осу­ду чи остракізму.

4. Фокусованість на проблемі. Самоактуалізовані люди є надзвичайно відданими обов’язку, покликанню, поставленим перед собою завданням або роботі. Вони не зосереджені, не сконцентровані на власно­му Его, а орієнтовані на проблеми, вирішення яких вважають своїм життєвим покликанням. Маслоу порівнював таку своєрідну поглиненість працею з любовним захопленням: «виникає вра­ження, що особистість і діяльність створені одне для одного... підходять одне одному і належать одне одному, як ключ і замок» (А. Маслоу, 1954).

Така орієнтація і спрямованість визначає їхній стиль життя: вони не звертають уваги на тривіальне, дріб’язкове, чітко відрізняють суттєве від несуттєвого в цьо­му світі.

5. Незалежність: потреба в усамітненні. Самоактуалізованим людям властива гостра потреба в недоторканності їхнього внутрішнього життя і необхідність час від часу побути на самоті. Вони уникають того, щоб встановлювати з іншими симбіотичні залежні стосунки, однак здатні насолоджуватися багатством і повнотою дружби. У сфері соціального спілкування здатність самоактуалізованих людей до незалежності призводить часом до непорозуміння та конфліктів, оскільки її не завжди здатні прий­няти і зрозуміти інші.

Самоактуалізо­вані люди можуть тривалий час перебувати на самоті без того, щоб почу­ватися самотніми. Вони зберігають рівновагу та стійкість у ситуації невдачі та особистих нещасть. Вони самі приймають рішення і чинять опір спробам інших змусити їх дотримуватися соціальних умовностей.

6. Автономія: незалежність від культури та оточення. Самоактуалізовані люди вільні у своїх діях, автономні від фізичного і соціального оточення. Вони не залежать від інших людей чи довколишнього світу в задоволенні своїх потреб, покладаються на власний потенціал і внутріш­ні джерела розвитку. Самоактуалізовані особистості сприймають себе авторами власної долі, відчуваючи значну «психологічну свободу». Вони не прагнуть високого статусу, престижу, популярності, вшановувань, адже розглядають такі зовнішні стимули як значно менш важливі, ніж внутрішнє зростання. Досягнення такого стану самодостатності та внутрішньої незалежності визначається тим, наскільки в минулому особистість отримувала любов та підтримку від інших.

7.Свіжість сприйняття. В самоактуалізованих людях завжди живе почуття шанобливого трепету та поклоніння перед життям. З різних життєвих вражень та подій вони черпають оновлення та сили. Деталі повсякденного життя не здаються їм неважливими, не вар­тими уваги, мало цікавими. Вони не скаржаться на сіру буденність, цінують плинність повсякденного життя, сприймаючи життя з усією повнотою. 8. Вершинні або містичні переживання. Самоактуалізованим людям властивий особливий тип переживань, які Маслоу назвав вершинними переживаннями. Вершинні переживаннястановлять собою особливі екстатичні стани, які переживаються в кульмінаційні моменти любові, інтимності, творчих відкриттів, пізнання, розуміння, злиття з природою.

Вершинні переживання в певних аспектах подібні до містичного або релігійного досвіду, хоча їх здобувають не шляхом звернення до релігії. У стані вершинного переживан­ня самоактуалізовані люди відчувають свою гармонію зі світом, втрача­ють відчуття свого Я і ніби виходять за його межі. В результаті вершинного переживання особистість змінюється. Наявність вершинних переживань – одна з найвизначніших рис у психологічному портреті самоактуалізованої особистості.

9. Соціальний інтерес. У ставленні до інших самоактуалізовані особистості характеризуються почуттям спорідненості з ними навіть тоді, коли розгнівані недоліками чи обмеженістю інших людей або охоплені глибоким смутком. Вони щиро прагнуть допомогти іншим стати кращими, досконалішими. Таке прагнення проявляється через співчуття, симпатію, почуття любові до всього людства. Самоактуалізовані люди ідентифікують себе з усіма людьми взагалі, а не з окремою групою.

10. Глибокі міжособистісні стосунки. Самоактуалізовані особистості прагнуть до глибших і тісніших міжособистісних стосунків, ніж біль­шість людей. Самоактуалізовані люди схильні встановлювати близькі стосунки з тими, хто має схожий з ними характер, відповідні та­ланти та здібності, хоча завдяки своєму соціальному інтересу їм прита­манне особливе почуття симпатії і до менш здорових людей. Вони уникають широкого, але поверхового спілкування. Самоактуалізовані люди відчувають особливу ніжність до дітей і легко спілкуються з ними.

11.Демократичний характер. Самоактуалізовані люди демократичні. У них немає упереджень: вони поважають інших людей незалежно від того, якої вони раси, соціальної групи, релігії чи статі, який їхній вік, про­фесія, соціальний статус. Вони готові вчитися в інших, не виявляючи зверхності над іншими. Самоактуалізо­вані люди сповнені поваги до майстерності, знань та навичок, якими во­лодіють інші люди і яких вони не мають. Водночас самоактуалізовані осо­бистості не поділяють думки про рівність усіх без винятку.

12. Розрізнення мети та засобів. У повсякденному житті самоактуалізовані люди більш відверті, послідовні та стійкі, ніж більшість, стосовно того, що є добре чи погано, правильно чи помилково. Вони дотримуються чітких моральних та етичних норм, хоча небагато з них релігійні в орто­доксальному сенсі. Їм може подобатися робити щось заради самого процесу, а не тільки тому, що це сприяє досягненню мети.

13. Філософське почуття гумору. Досить своєрідною рисою самоактуалізованих людей є їхня схильність до філософського доброзичливого гумору. Вони цінують, насамперед, філософський гумор, що викликає радше усмішку, ніж сміх. Через таке ставлення до гумору самоактуалізо­ваних людей часто сприймають досить стриманими та серйозними.

14. Креативність. Усім, без винятку, самоактуалізованим людям притаманна здатність до творчої діяльності. Їхня креативність схожа на природну спон­танну здатність до творчості, що проявляється у добре вихованих розви­нутих дітей. Творчість самоактуалізованої особистості входить у повсяк­денне життя як природне виявлення здібностей спостережливої, чутливої до всього нового, життєздатної простої особистості.

15. Опір культурі. Самоактуалізовані люди перебувають у гармонії зі своєю культурою, зберігаючи, однак, внутрішню незалежність (відда­леність) від неї. Вони автономні та впевнені в собі, тому їхнє мислення не зазнає соціального та культурного впливу: вони чинять опір окультурю­ванню. Такий опір не означає, що самоактуалізовані люди нетрадиційні або асоціальні в усіх сферах соціальної поведінки. У тих питаннях, які для них не є актуальними і не викликають у них особливої уваги, напри­клад, що стосується одягу, мови, манер поведінки, вони не прагнуть відрізнятися від інших. Проте коли йдеться про їхні принципові цінності, вони поводяться незалежно і нетрадиційно. Знаючи недоліки суспільного життя, вони, однак, розуміють, що зміни на краще в ньому можуть бути тільки поступовими, повільними, але їх легше досягти, працюючи всередині цієї системи.

5. Шляхи здійснення само актуалізації: становлення та розвиток здорової особистості. Процес особистісного розвитку та самовдосконалення визначається двома категоріями мотивів людини: дефіцитарними, або Д-мотивами, і мотивами зростання, або метапотребами (буттєвими цінностями).

Дефіцитарна мотивація націлена на зміну існуючих умов, які сприймаються як неприємні та фрустраційні.

Об’єктивні мотиви зростання, або мета потреби, мають віддалені цілі, пов’язані з прагненням актуалізувати особистісний потенціал, сприяють збагаченню та розширенню життєвого досвіду.

До основних метапотреб (буттєвих цінностей) Маслоу відносить:

1) цілісність – особистісна інтеграція і самототожність;

2) самодосконалість – справедливість та почуття обов’язку;

3) завершеність – самоствердження, усвідомлення долі;

4) закон – порядність, законність;

5) активність – спонтанність та самовладання;

6) багатство – диференціація, внутрішня складність;

7) простота – чесність, відкритість;

8) красота – досконалість, унікальність, шляхетність;

9) доброта – справедливість, добра воля;

10) унікальність – індивідуальність, новизна;

11) ненапруженість – легкість, витонченість;

12) гра – задоволення, гумор, забава;

13) реалістичність – душевне багатство, справжність;

14) самовпевненість – автономія, незалежність, самодостатність.

Самоактуалізація – це повіль­ний і болючий процес постійного пошуку шляхів власного самовдоскона­лення. Самоактуалізовані особистості – це не якась особлива група «суперлюдей», які досягли доско­налості в мистецтві жити і тепер можуть бути відокремлені від усього людства завдяки своїм особливим якостям. Слід зазначити, що прове­дене А. Маслоу дослідження самоактуалізованих людей, абсолютно не відповідало загальноприйнятим вимогам до сучасного дослідження. У досліджувану групу Маслоу відібрав своїх особистих друзів та знайомих, видатних особистостей минулого та сучасності, студентів коледжу, всього 48 осіб.

Групу всіх цих людей Маслоу пропонував вивчати як рідкісні приклади психічного здоров’я, що демонструють максимальні можливості людини.

Для самоактуалізації потрібні відповідні умови.Якщо талановиті одинаки ще здатні самі вести боротьбу відстоюючи себе і свою особистість, то для актуалізації вищихпотенцій у загальній масі необхідні сприятливі соціальні умови, «суспільство заохочення».Еупсихея – суспільство для самоактуалізації, що буде побудоване на до­сягненнях психології, тож його члени не будуть жорстокими, пихатими та слухняними. У такому суспільстві, що цінуватиме простоту і безкорис­ливість, людина отримає справжній вибір – самостійно визначати свою долю. Як жодний інший психолог, Маслоу висловив та обґрунтовував надії на райдужні перспективи розвитку людського суспільства.

У своїй праці «Нові виміри людської природи» Маслоу описує вісім типів поведінки, які ведуть до самоактуалізації:

1) концентрація і повне живе безкорисливе переживання;

2) вибір розвитку;

3) самопізнання;

4) чесність;

5) власні судження та нонконформізм;

6) саморозвиток;

7) вершинні переживання;

8) розвінчання власної психопатології і подолання захисту власного «Я».

Перешкодою в процесі самоактуалізації, на яку вказував Маслоу, є негативний вплив, який чинять потреби безпеки. Прагнення до самоактуалізації наражає особистість на небезпеку, вима­гає відкритості до нового досвіду, ідей. Шлях особистісного зростання вимагає постійної готовності до ризику, мужності у визнанні зроблених помилок. У процесі самоактуалізації зростають стра­хи, тривоги, збільшується прагнення людини повернутися до безпеки та захищеності.

До традиційного переліку захисних механізмів А.Маслоу додав ще два – комплекс Іони та десакралізацію.

Комплекс Іони – це неусвідомлений внутрішній спротив реалізації власних здібностей, що перешкоджає особистісному зростанню­. Подібно до того, як біблійний персонаж Іона намагався ухилитися від накреслено­го йому служіння, багато людей уникають використовувати свій потен­ціал і надають перевагу тому, щоб ставити перед собою дріб’язкові жит­тєві цілі та не прагнуть до серйозного життєвого успіху. А. Маслоу визна­чав комплекс Іони як «страх власної величі» або «прагнення сховатися від поклику власного таланту».

Під десакралізацією Маслоу розумів збіднення психічного життя, зумовлене тим, що людина уникає серйозного та зацікавленого ставлення до власного життя. Десакралізація в сучасному суспільстві зачепила основні людські цінності. Вони вже не сприймаються як важливі, тому втрачають владу над вчинками сучасних людей.

До десакралізації людського досвіду (позбавлення святості найвищих людських цінностей) причетні також психологи, які сприймають людей як прогнозований об'єкт професійної маніпуляції. Дослідження осо­бистості мають залишатися науковими, однак необхідно досліджувати людину як цілісне, здорове, прекрасне створіння. Психологія повинна до­помогти побачити людину «під знаком вічності», розбудити прагнення розгледіти святе, вічне і символічне. А. Маслоу очікував, що його теорія зробить людей не такими прогнозованими, вони навчаться робити свій вибір і виявляти своюспонтанність.

Вершинні (пікові) переживання – це особливо зворушливі й радісні моменти в житті людини. Вершинні переживання викли­кають особливі події, шедеври мистецтва, музики, картини природи, людські стосунки. Це ті миті, коли ми найбільш захоплені, схвильовані й наповнені життям. Вони можуть виникати і в трагічні моменти – подолання тяжкої хвороби, смертельної небезпеки. Вершинні переживання дуже гострі, насичені, інтенсивні й властиві, більшою мірою, молодим людям.

Найсильніші вершинні пережи­вання трапляються порівняно рідко. У вершинному переживанні мають місце почуття безмежності горизонтів, що відкриваються, почуття сили і безпорадності, почуття захоплення, здивування та священного трепету, втрата відчуття часу та місця. Хоча вершинні переживання швидкоплин­ні, вони здатні перевернути все життя особистості.

В особистісному функціонуванні Маслоу виявив ще одну категорію особливих переживань, які він назвав переживання «Плато». Переживання «Плато» – це стійкіші та триваліші переживання, ніж вершинні переживання. Вони становлять новий і ґрунтовніший шлях пізнання світу. В ході переживання «Плато» суттєво змінюється взаємодія зі світом, на основі чого в особистості формується нова точка зору, нові оцінки дій­сності, нове і глибше розуміння світу. Переживання «Плато» притаманні здебільшого зрілим особистостям похилого віку. Цінність переживання «Плато» полягає в тому, що від них залишається неоціненний досвід спалахів думок, інтуїтивних прозрінь, трагічнихпереживань, який існує надалі як світлий осад спокою в свідомості.

Переживання «Плато» мають особливу значущість, оскільки вони викликають стан єд­ності свідомості. Стан єдності свідомості полягає в одночасному сприйнятті високодуховного, священного і цілком буденного. Особистість починає сприй­мати світ з позиції вічності, вона відчуває, що в найпростіших буденних речах є своя містика, символіка, поезія. В переживан­ні «Плато» є відчуття дива, але без потужного емоційного піднесення.

Спільними елементами вершинних переживань і «Плато» є священ­ний трепет, благоговіння, боязнь, відчуття дивовижі і таємничості того, що відбувається, здивування та естетичне потрясіння. Для «Плато» характер­ними є високий рівень свідомості, просвітленості, духовного пробуджен­ня, відчуття, що все легко та світло, хоча нічого особливого не відбувається.

Особистостей, які часто пережи­вають вершинні переживання, Маслоу назвав трансцендентними осо­бистостями. Такі особистостіусвідомлюють святість довколишнього світу, в буденному існуванні дають трансцендентну оцінку реальності. Такі люди мислять більш праведно, релігійні переживання для них є найважливішим аспектом життя, вони краще оперують категоріями минулого, теперішнього, майбутнього, добра і зла, значно впевненіше долають труднощі та суперечності життя.

 

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

1. Як в гуманістичній теорії А. Маслоу розглядається природа та поведінка людини?

2. Опишіть основні положення ієрархічної теорії мотивації А. Маслоу.

3. У чому полягає різниця між дефіцитарним способом буття та самоактуалізацією?

4. Чому, на думку Маслоу, невелика кількість людей досягає самоактуалізації?

5. Назвіть деякі, найсуттєвіші, на вашу думку, характеристики людей, що самоактуалізуються?

6. Коротко опишіть психологічну утопію Маслоу, те суспільство, що сприяє досягненню самоактуалізації більшості людей.

Рекомендована література:

Большой психологический словарь / Под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко. – СПб.: Прайм-Еврознак; М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – 666 с.

Бодалев А.А. О перспективах использования А.Маслоу при решении некоторых проблем акмеологии// Мир психологии, 1998. – №2.

История психологии. ХХ век: Тексты / Под ред. П.Я. Гальперина, А.Н.Ждан. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002.– С. 685-714.

Гордієнко В., Копець Л. Психологія особистості в біографіях, подіях, портретах: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Вид.дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 304 с.

Маслоу А. Психология бытия. Пер. с англ. – М.: «Рефл-бук», 1997. – 304 с. (Серия «Актуальная психология»).

Маслоу А. Мотивация и личность. – СПб.: Евразия, 1999. – С. 77-105.

Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. – М.: Смысл, 1999.– 425 с.

Психология личности в трудах зарубежных психологов: Хрестоматия / Сост., общ. ред. А.А. Реан. – СПб.: Питер, 2000. – С. 182-255.

Степанов С. Психология в лицах. – М.: ЭКСМО, 2001. – С. 372-379.

Теории личности в западноевропейской и американской психологии / Сост. Д.Я. Райгородский. – Самара: Бахрах,1996. – 480 с.

Холл Кэлвин С., Линдсей Гарднер. Теории личности. – М.: «КСП+»,1997. – С. 261-265.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер, 2003.– С. 479-573.

Шульц Д.П., Шульц С.Э. История современной психологии / Пер. с англ. – СПб.: Евразия, 1998. – С. 476-484.

Ярошевский М.Г. История психологии. От античности до середины ХХ века. – М., 1997. – С. 303-309.

Тема 14