Психологічні особливості особистості, які впливають на виникнення конфліктів

Виникнення конфліктів, як правило, пов'язане з пси­хологічними особливостями особистості, її поведінкою і зачеп­леними потребами. Різноманіття потреб становить джерело, мотив діяльності особистості, що значною мірою визначає її поведінку. Особливо яскраво це проявляється, якщо особистість

має визначену владу і можливість приймати рішення. Зу­пинимося на основних характеристиках психологічної струк­тури особистості, які визначають її поведінку в конфлікті.

Психологічна структура особистості - це система визначених якостей індивіда, які відрізняють його від інших. Психологічна структура поділяється на п'ять основних підструктур особистості:

1) спрямованість;

2) можливості;

3) характер;

4) природні властивості особистості {темперамент);

5) внутрішня уява особистості про себе, її "Я-образ".

Спрямованість - це система потреб, мотивів, інтересів особистості. Вона включає різноманітні властивості індивіда (пере конання, ідеали, ідейні установки, світогляд тощо). Ця підструктура формується вихованням, вона не має безпосередніх природних задатків. Наприклад: батьки виховують у дитини патріотизм, любов до землі; спрямовують інтереси до певних справ (мистецтва, музики, живопису тощо); прищеплюють моральність і тим самим формують її світогляд.

Спрямованість пояснює причини поведінки особистості в конфлікті, допомагає зрозуміти мотиви рішень, що прийма­ються. Однією з основних характеристик цієї підструктури є потреби особистості, яких величезна кількість.

Потреби - це усвідомлена необхідність у будь-чому, яка спонукає до дії. Потреби поділяються на первинні (потреби в їжі, воді, сні тощо) і вторинні (вони виникають у процесі пізнання світу, набуття життєвого досвіду: потреби успіху, поваги, влади тощо). Найбільш відомими вченими, які вивчали потреби і розробили теорії їх застосування є А. Маслоу, Д. Мак-Клелланд, Ф. Герцберг.

На рис. 8.1 показано одну з класифікацій потреб особистості, яка була запропонована американським вченим російського походження Абрахамом Маслоу (А. Маслов, 1908-1970).

Визнаючи, що люди мають багато різноманітних потреб, він вва­жав, що їх можна згрупувати у п'ять основних категорій: 1) фі­зіологічні потреби (в їжі, воді, відпочинку тощо); 2) потреби в захисті від фізичних і психологічних переобтяжень; 3) соціальні потреби, (приналежність до чогось або когось, прагнення соціальної взаємодії, підтримки); 4) потреби в повазі (прагнення до визнання власних досягнень оточуючими); 5) потреби самовираження (реалізація своїх потенційних можливостей, удосконалення особистості). Згідно з теорією А. Маслоу, всі потреби можна розмістити у вигляді ієрархічної структури.

 

Рис. 8.1. Ієрархія потреб за А. Маслоу

 

У кожний конкретний момент часу людина буде прагнути до задоволення тієї потреби, яка є для неї важливішою і сильнішою. Перед тим, як потреба наступного рівня стане найбільш могутнім фактором поведінки людини, повинна бути задоволена потреба нижчого рівня.

Спонукання - це бажання задоволення потреб, яке ґрунту­ється на відчутті браку чого-небудь. Психологи визначили, що саме потреби та спонукання - основний мотив до дії.

Мотиваційна поведінка ґрунтується на потребах і спо­нуканні людини. Наприклад, людина відчуває потребу в складній цікавій роботі, і це спонукає її спробувати досягти мети, одержавши місце, яке забезпечить задоволення цієї потреби. Така діяльність у рамках досягнення мети і буде мотиваційною поведінкою.

Мотив - внутрішнє спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням визначених потреб; сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які зумовлюють активність особистості. Мотив є основою вчинку індивіда. Як правило, мотив реалізується в меті діяльності, хоч на практиці можливе неспівпадання. Наприклад, намагання зайняти високу посаду може бути мотивоване як бажанням боротьби з недоліками, так і вищими заробітками, можливістю командувати іншими.

Не менш значущим для успішного розв'язання конфліктних ситуацій є поняття "інтерес". Інтерес - це форма прояву пізна­вальної потреби особистості, яка спрямована на той чи інший предмет, відношення до предмета як до чогось для неї цінного. Інтереси особистості можуть бути найрізноманітніші - до музики, техніки, природи тощо. Головне в даному понятті, що, проявивши цікавість до якогось предмета людина може зробити цей інтерес засобом досягнення своєї мети.

Визначення основних інтересів особистості, що зачіпаються в конфлікті, - досить складний, але необхідний процес для правильного визначення всіх складових конфлікту, вибору форм впливу на опонентів, управління конфліктом. На рис. 8.2 показано схему взаємозв'язку понять "потреби", "інтереси", "мотиви", які багато в чому визначають мотиваційну поведінку особистості.

 

Рис. 8.2. Модель мотиваційної поведінки людини

Можливості - це здібності людини, які визначають успіх у її діяльності (знання, навички, вміння, досвід творчої діяльності). Тобто можливості можна визначити як задатки особистості у її розвитку. Ця підструктура формується в процесі навчання та виробничої діяльності і визначає в суспільстві інтелектуальне та профе'сійне багатство людини.

Характер - це сукупність індивідуальних, психічних особливостей та властивостей (рис) індивіда. У цій підструктурі все більше проявляється біологічна основа особистості, але характер не закладений в людині повністю від її народження. Його можна змінити під впливом навколишнього середовища і сформувати окремі риси характеру певними вправами. Напри­клад, постійними тренуваннями і вольовим настроєм людина може сформувати в собі такі риси характеру, як працелюбність, витривалість, скромність, порядність, чуйність та ін.

Природні властивості особистості - це те, що закладено в ній від народження і, як правило, характеризується такими ди­намічними характеристиками, як активність і емоційність.

Активність індивіда виражається в прагненні до різно­манітної діяльності, прояву себе, сили і швидкості проходження психічних процесів, рухливої реакції, тобто виступає як властивість діяльності індивіда. Проявом активності є енер­гійність, швидкість мовлення, стрімкість жестикуляції тощо. Активність може бути позитивною і негативною (визначається відповідністю мети діяльності особистості меті організації).

Емоційність виявляється ступенем нервової збудливості індивіда, динамікою його емоцій і почуттів, що характеризують відношення до навколишнього середовища.

На початку 20-х років XX ст. швейцарський психолог К.- Г. Юнг (1875-1961) запропонував психологічні особливості індивіда, які випливають із його інтересу до навколишнього світу, називати "екстраверсія - інтроверсія".

Екстраверсія - характеристика психологічних властивостей особистості, за якої індивід зосереджує свої інтереси на зовнішньому світі, зовнішніх об'єктах за рахунок своїх власних інтересів через приниження особистої значущості. Екстравертам властиві імпульсивність поведінки, активність у жестах, товариськість, прояв ініціативи, соціальна адаптованість, відкритість їх внутрішнього світу.

Інтроверсія - характеризується фіксацією уваги особистості на своїх власних інтересах, своєму внутрішньому світі. Інтроверти вважають свої інтереси найважливішими, надають їм вищої цінності, для них характерна замкнутість, соціальна пасивність, схильність до самоаналізу, досить складна соціальна адаптація.

Поєднання інтроверсії - екстраверсії з емоційними характеристиками визначає темперамент особистості (рис. 8.3).

 

Рис. 8.3. Природні властивості особистості (темперамент)

 

Темперамент - це сукупність індивідуальних, природжених психологічних рис особистості, які залишаються порівняно постійними при різноманітних мотивах та меті діяльності людини і проявляються через її реакцію на життєві ситуації. Темперамент характеризує динамічну та емоційну сторону діяльності й поведінки людини. Це повністю біологічно зумовлена психологічна підструктура індивіда.

Гіппократ у V ст. до н. є. запропонував пов'язувати стан людини з співвідношенням різноманітних рідин, що цир­кулюють у ній, і дав назву чотирьом типам темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік.

За цією класифікацією кожний тип темпераменту визна­чається процесами збудження та гальмування в корі головного мозку людини. Це спричинює формування визначених характеристик індивіда:

• холерик - сильний, неврівноважений (процеси збу­дження переважають над процесами гальмування);

• сангвінік - сильний, врівноважений, рухливий (процеси збудження і гальмування врівноважені);

• флегматик - сильний, врівноважений, інертний (про­цеси збудження і гальмування теж добре збалансовані);

• меланхолік - слабкий тип нервової системи (процеси гальмування переважають над процесами збудження).

Зовні темперамент індивідів у відповідності з різно­манітними типами ів проявляється так:

• у холериків - у бурхливих реакціях, відкритості, у різких змінах настрою, хиткості та загальній енергійності, спритності;

• у сангвініків - у рухливості, впевненості в собі, схильності до переміни вражень, комунікабельності, товариськості;

• у флегматиків - у повільності, інертності, холодно­кровності, стійкості, замкнутості, слабкому зовнішньому проявленні емоційного стану, логічності суджень;

• у меланхоліків - у хиткості, чутливості, підозрілості, сором'язливості, схильності глибоко та емоційно переживати незначні події.

Порівняно з характером темперамент не може бути добрим, або поганим, адже талановитою, розумною може бути людина з різним темпераментом. Названі типи темпераменту суттєво впливають на поведінку особистості в конфлікті. Наприклад, флегматика досить складно вивести з рівноваги і втягнути в конфліктну взаємодію, тоді як холерик може "завестися" моментально.

Знати можливу реакцію індивіда на події, що відбуваються, виходячи з його темпераменту, потрібно для того, щоб зменшити загрозу виникнення конфлікту. Так, на поривчастість холерика доцільно реагувати тактовністю і стриманістю; інертності флегматика краще протиставити активність; емоційність і печаль меланхоліка можна нейтралізувати оптимізмом. Психологи досить часто відмічали, що при підготовці довідок сангвініки, як правило, часто пишуть чернетки скорочено або взагалі не пишуть; холерики часто через неуважність роблять елементарні помилки; флегматики можуть не помітити плин часу і спізнитися із завершенням роботи.

Розроблено багато особистісних тестів, за якими можна зі значною вірогідністю визначити психологічні характеристики особистості та її схильність до конфлікту. Найбільш відомими і вживаними є тести Кеттелла, Айзенка (наведений у додатках) та ін.

"Я-образ" ("Я-концепція") - характеристика, яка визначає поведінку особистості в конфлікті; внутрішня уява індивіда про себе. Суть даної концепції полягає в усвідомленні кожною людиною своєї індивідуальності, неповторності, свого "Я", того, яким індивід бачить себе в минулому, теперішньому і май­бутньому.

"Я-концепція" була запропонована американським пси­хологом Карлом Р. Роджерсом (1902-1987). Вона формується в процесі взаємодії особистості з навколишнім середовищем і є інтегральним механізмом саморегуляції її поведінки. Вона визначає відносно стійку, більш-менш усвідомлену систему уявлення індивіда про себе, на основі якої він будує свої відносини з іншими людьми. Це поняття включає уявлення особистості про себе, свої інтереси, здібності, орієнтації, самоповагу, впевненість у собі.

Практичний зміст цього поняття полягає в тому, що всі наші відносини з навколишнім світом будуються, виходячи з бачення свого "Я". На підставі використання даного поняття К. Роджерс запропонував систему психотерапії під назвою індерективної, яка покликана забезпечити подолання дисонансу між реальним досвідом і "Я-концепцією" особистості. У конфліктології це поняття використовується для визначення причин поведінки особистості, які призвели до конфлікту. Компоненти "Я-образу" наведені на рис. 8.4.

"Я-реальне" - це "Я" в теперішньому, воно є синтезом установок самосприйняття і самовідношення. Наприклад, я -студент економічного факультету денної форми навчання.

"Я-ідеальне" - сукупність якостей і характеристик, які індивід хотів би бачити в себе. "Я-ідеальне" іноді може підміняти "Я-реальне", тоді людина живе ілюзією самозакоханості, її необхідно весь час хвалити, адже заперечення проти вона не почує.

 

Рис. 8.4. Складові "Я-образу"

 

"Я-конструктивне" - наше бачення свого майбутнього, воно трансформує елементи нашого ідеального в мету діяльності. Наприклад, вивчити іноземну мову для того, щоб у майбутньому бути конкурентоспроможним на ринку праці і отримати цікаву роботу. Кожне з вище перерахованих "Я" включає в себе декілька складових.

"Я-фізичне" - фіксує загальну уяву про тілесні параметри особистості, її привабливість. Наприклад, я середнього зросту, розумний, освічений, цікавий у спілкуванні.

"Я-емоційне", "я-розумове" - наскільки ми задоволені собою, своїм розвитком.

"Я-соціальне" - це відношення до себе з точки зору місця в соціальних відносинах.

Сформоване самосприйняття особистості лежить в основі взаємовідносин цієї особистості з оточуючими. Наприклад, у індивіда сформувалась висока самооцінка. Але в разі провалу на відповідальному іспиті чи звільнення з роботи настає внутрішній дискомфорт, який може призвести до внутрішньоособистісного конфлікту. Залежно від розвиненості особистості, конфлікт, що виник, може призвести або до наполегливої праці, пошуку роботи, або до тривалого стресу.

У людській свідомості закладені психологічні механізми захисту свого "Я-образу", вони необхідні для підтримання психологічної рівноваги і психологічного комфорту особистості. Разом з тим ці самі механізми можуть ускладнити сприйняття критичних зауважень, оскільки порушують єдність створеного уявлення про себе. Неадекватне уявлення про себе створює багато психологічних бар'єрів (спілкування, ігнорування інформації, чужої думки) і конфліктність поведінки. Реакція індивіда багато в чому визначається соціальною зрілістю особистості, допустимими для неї формами поведінки, прий­нятими в колективі соціальними нормами. Крім того, участь індивіда в конфлікті визначається значимістю для нього поставленої мети.

2. ТЕОРІЯ "СОЦІАЛЬНИХ РОЛЕЙ" У ВИЗНАЧЕННІ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТІВ

Конфлікти - це складні явища, причини яких не завжди можна пояснити, виходячи з психологічних особли-востей індивіда. Американський соціальний психолог Джордж Г. Мід (1863 - 1931) запропонував теорію інтеракціонізму, тобто теорію соціальної взаємодії, згідно з якою визнається здатність особистості приймати роль іншої людини, уявляти, як її сприймають партнери по спілкуванню і відповідно кон­струювати власні дії. Ця теорія отримала назву теорії "соціальних ролей".

Суть цієї теорії полягає в розгляданні поведінки особистості в кожній конкретній ситуації як поведінку актора згідно з роллю. Діапазон і кількість ролей визначається різноманіттям соціальних груп, видів діяльності і відносин, до яких залучається особистість. Роль розглядається як визначений шаблон, стере­отип, модель поведінки людини, об'єктивно задана соціальною позицією особистості в системі суспільних або особистих відносин. Роль визначається своєю назвою, позицією індивіда і функцією, яку вона виконує в системі соціальних відносин.

Соціальні ролі особистості зумовлені місцем індивіда в системі об'єктивних соціальних відносин. Протягом усього життя людина грає багато соціальних ролей, виходячи з функцій, які їй доводиться виконувати: "батька", "чоловіка", "дитини", "підлеглого", "начальника", "покупця" тощо. Кожна з цих ролей складається із завдань, які повинен вирішувати "актор", і з поведінки в цій ролі відповідно очікуванням оточуючих (рис. 8.5). Якщо поведінка індивіда відповідає очікуванням оточуючих про дану роль, то він нормально ними сприймається. Якщо ж не відповідає, то оточення може відштовхнути від себе таку особистість, вимагаючи зміни поведінки, інакше виникне конфлікт.

Залежно від характеру міжособистісних відносин виді­ляють такі ролі:

• міжособистісні,

• внутрішньогрупові,

• індивідуальні.

Міжособистісні ролі являють собою форму поведінки індивіда, яку очікує від неї інша людина через відносини, що склалися між ними (у сім Ч, між родичами, між друзями). Розподіл міжособистісних ролей пов'язаний з передісторією реальних почуттів, які виникли між людьми. Після розподілу ролей починають складатися визначені звички, традиції взаємовід­носин і відповідні рольові очікування. Відповідно зміні характеру взаємовідносин можуть змінюватися і почуття, а встановлені міжособистісні ролі потребують визначених дій, які вступають у протиріччя з бажанням. Наприклад: підтримувати нормальні стосунки з колишнім чоловіком; вітати зі святом тих, з ким не хочеться спілкуватися але треба; приймати поради старшого співробітника, знання якого застаріли.

Внутрішньогрупові ролі - це форма поведінки, якої очікують від особистості члени групи, в яку вона входить. У кожної особистості складається свій визначений стереотип поведінки в колективі відповідно до виконуваних функцій і репутації серед членів групи. У різних колективах одна й та сама людина може мати різні статуси і репутацію. Виділяють такі внутрішньогрупові ролі: "ерудит", "організатор", "генератор ідей", "виразник норм" та ін. Наприклад, "ерудит" – визнаний авторитет у колективі з усіляких питань, знавець різних даних; "організатор" - людина, організаторські здібності якої визнані оточуючими, йому притаманний здоровий і практичний глузд, висока працездатність, самодисципліна; "генератор ідей" -серйозний, неординарний член колективу, який постійно висловлює нові, цікаві ідеї; "виразник норм" - розсудлива людина, яка сама строго дотримується норм і закликає робити так само інших членів колективу.

 

Рис. 8.4. Соціальні ролі особистості

 

Розподіл ролей у колективі (групі) здійснюється поступово, з часом. Сукупність цих ролей являє собою неформальну структуру колективу, вплив якої на згуртованість і пра­цездатність групи дуже значний. Вимагання ролі, тобто передбачувана оточуючими поведінка даної особистості в конкретній ситуації, може увійти в протиріччя з бажанням самого індивіда, що призводить до конфліктів.

Індивідуальні ролі - це ролі, які зафіксувалися в поведінці людини відповідно до сформованого у неї "Я-образу", повто­рюваності форм поведінки в різних за змістом умовах і зрізними людьми. Відповідно до цих ролей виділяють конфліктні типи особистості, поведінка яких створює складнощі при спілкуванні з ними. Наведемо деякі прийоми спілкування з конфліктними особистостями.

"Задерикувата людина" - часто виходить за межі профе­сійної бесіди, нестримана, нетерпляча, своєю позицією і підходом бентежить колег і несвідомо наводить їх на те, щоб з ним не погоджувалися, сперечалися. Форма поведінки з нею залишатися в межах професійної бесіди і намагатися зберігати спокій; спростовувати його безглузді твердження слід аргу­ментовано, із залученням усіх інших працівників.

"Всезнайка" - завжди все знає краще за інших, вимагає слова, всіх перебиває і заважає. Форма поведінки - вимагати від інших співбесідників висловити визначену позицію по відношенню до його тверджень.

"Базіка" - часто і нетактовно всіх перебиває, не звертає уваги на час, який він витрачає на свої запитання та відступи. Форма поведінки - максимально тактовно його зупинити, обмежити час виступу, увічливо, але твердо спрямовувати на предмет бесіди.

"Неприступний співбесідник" - замкнутий, часто відчуває себе за межами часу та простору, тому що все не варто його уваги, він все знає краще за інших. Форма поведінки - зацікавити в обміні досвідом, визнати його знання і досвід, навести приклади з кола його інтересів.

Залежно від того, хто визначає необхідну поведінку особистості, виділяють ролі офіційні і стихійні.

Офіційні ролі пов'язані з вимогами організації, в якій працює особистість згідно з функціональним розподілом праці.

Стихійні ролі визначаються стихійно, мимовільно під час соціальної взаємодії у групі. Іноді люди самі визначають ролі для себе і розподіляють для інших (рольові відносини в родині).

В управлінській діяльності роль є основним організаційним поняттям, вона описує визначену роботу. В офіційних ситуаціях роль стає пропонованою роботою, функції і обмеження якої можуть бути зафіксовані в письмовому вигляді (посадові інструкції, положення про підрозділи). Існує регламентація соціальних ролей: норми моралі та етики; усі види законодавчих актів і законів; установчі документи (статут, установчий договір, посадові інструкції, положення про підрозділи, правила внутрішнього розпорядку тощо); контракти і договори. Розгля­немо приклад виникнення конфлікту внаслідок порушення рівноваги між рольовим очікуванням і рольовою поведінкою.

На підприємстві тривалий час існувала збиткова дільниця. На початку ринкових перетворень керівник підприємства віддав цю дільницю в оренду виробничому колективу. Незабаром справи на дільниці налагодилися, і було прийнято рішення про її реор­ганізацію в самостійне мале підприємство (МП), залишаючи за ним виконання необхідних робіт для всього підприємства. МП почало розвиватися, багато працівників основного підприємства опини­лися на його "утриманні", отримуючи прямо чи побічно доплати за виконання робіт для МП. Оскільки заробітна плата працівників на МП стала вищою як у два рази, ніж всередньому по всій організації, то з'явилася загроза виникнення конфлікту у всьому виробничому

колективі. Керівник основного підприємства не хоче діяти силовими методами, але розуміє, що необхідно вжити дієвих заходів, інакше він втратить контроль над усією ситуацією.

У даному прикладі досить чітко простежується невід­повідність рольової поведінки учасників взаємодії рольовому очікуванню оточуючих - керівників обох підприємств. Ситуація виникла внаслідок порушення рівноваги в оплаті праці спів­робітників підприємства після того, як МП за рахунок про­ведення цілого ряду заходів з поліпшення організації праці і через неправильно складений договір з основним підприємством запровадило значну диференціацію в оплаті праці.

Очікування керівництва основного підприємства полягало в тому, щоб "розшити" вузьке місце без додаткових витрат, але нічого не змінювати на підприємстві в цілому. Поведінка керівника МП полягала в пошуку шляхів виживання і залу­чення інших працівників підприємства на умовах додаткової оплати до вирішення поставленого завдання.

У даній ситуації можливі декілька варіантів рішень по зміні взаємних очікувань і поведінки: змінити умови договору з МП, збільшити відрахування МП на оплату оренди, поступово перевести все підприємство на аналогічні умови та призначити керівника цієї дільниці куратором такої програми. Можна також зробити керівника МП начальником відділу маркетингу всього підприємства, оскільки він уже продемонстрував можливості успішної взаємодії із зовнішніми замовниками.