Історія розвитку конфліктології

Конфліктологія є однією з наймолодших галузей науко­вого знання. Вона виділилась як самостійна наука в кінці 50-х років XX ст. і спочатку мала назву "Соціологія конфлікту". Ця подія пов'язана з працями Р. Дарендорфа (Німеччина) -"Соціальні класові конфлікти в індустріальному суспільстві" (1957) та Л. Козера (США) - "Функції соціальних конфліктів (1956).

Проблеми конфліктів і конфліктних ситуацій завжди цікавили вчених, філософів, громадських діячів. У зв'язку з цим

важливо проаналізувати еволюцію наукових поглядів на конфлікт і виділити періоди. Розглянемо їх.

Стародавні часи. У цей період заслуговують на увагу ідеї китайських мислителів. Особливе місце серед них належить Конфуцію (551-479 pp. до н. є.). Він розвиває різноманітні погляди на проблему конфлікту в багатьох моральних заповідях. Ось одна з них: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі і в сім'ї до тебе не будуть відчувати ворожості". Джерело конфлікту філософ розглядав у неосвіченості і невихованості, що призводить до порушення норм людських відносин і справедливості.

Стародавньогрецький філософ Геракліт (520-460pp. до н. є.) намагався пов'язати свої міркування про війни і соціальні конфлікти з загальною системою поглядів на природу Всесвіту. Він вважав, що у світі все породжується через ворожнечу і розбрат, що єдиний закон космосу - це війна: "Війна - батько всього і цар усього ". "Одним вона визначила бути богами, а іншим - людьми, одних вона зробила рабами, а інших - вільними".

На відміну від Геракліта, який по суті виправдовував війну, Платон (427-347pp. до н. є.) засуджував її і вважав за найбільше зло. Але не тільки війна як соціальний конфлікт потрапляє в поле зору античних мислителів. Цікаві конфліктологічні ідеї, пов'язані з державним устроєм, можна знайти у Арістотеля (384-322 pp. до н. є.), який стверджував: "Держава є інстру­ментом примирення людей". "Людина поза державою агресивна і небезпечна".

Не менш цікавими є соціально-етичні і правові ідеї Демокріта, який зазначав, що "... закони не забороняли б кожному жити за своїм смаком, якщо б кожний не шкодив іншому, адже заздрість сприяє початку ворожнечі".

Середні віки. Найважливішою особливістю конфліктологічних ідей, які набули розвитку у поглядах середньовічних мислителів, була їх релігійна спрямованість. Фома Аквінський (1225-1274) розвинув думку про царство філософського пізнання і богослов'я, духовної влади, про людське буття і бога.

На його думку "... історія являє собою вічну битву двох царств - божого і земного ".

Епоха Відродження. Суттєвою особливістю поглядів мислителів епохи Відродження на проблему конфлікту є те, що вони сформували філософію величі людського розуму і його ролі у пізнанні навколишнього світу. Аналізуючи погляди Міколая Коперника (1473-1574), Джордано Брупо (1548-1600), Нікколо Макіавеллі (1469-1527) важливо звернути увагу на те, що деякі з них підпадали під репресії церкви і знаходилися у стані гострого конфлікту з нею. Разом з тим вони вірили в силу людини, її розум і гармонію, здатність переборювати соціальні конфлікти.

Нові часи і епоха просвіти. У цей період були створені передумови системного підходу в пізнанні явищ навколиш­нього світу, у тому числі й у вивченні конфліктів. Найбільш характерні погляди на конфлікт містилися в працях Ф. Бекона (1561-1626), Т. Гоббса (1588-1679), Жан-Жака Руссо (1712-1778), А.Сміта (1723-1790). Так, Ф. Бекон одним з перших застосував системний підхід до аналізу причин соціальних конфліктів усередині країни. Він детально розглянув ма­теріальні, політичні і психологічні умови соціальних безладів, а також можливі способи їх подолання.

Перша половина XIX cm. На цьому етапі розвитку конфліктології особливо цінними є погляди представників класичної німецької філософії І. Канта (1724-1804), Г. Гегеля (1770-1831), Л. Фейєрбаха (1804-1872) та ін. Вони акцен­тували увагу на найбільш гострій проблемі того часу - війни і миру.

Іммануїл Кант ("О вечном мире") вважав, що"... стан миру між людьми, які живуть по-сусідськи, не є природним станом. Останній, навпаки, є станом війни".

На думку Г.Гегеля,"... головна причина конфліктів криється у соціальній поляризації суспільства" ("О войне как средстве нравственного очищення народов"). Він вважав, що держава повинна представляти інтереси всього суспільства і регулювати конфлікти.

Друга половина XIX - початок XXcm. Цей період займає виключне місце у становленні конфліктології як відносно самостійної теорії, що було зумовлено такими факторами: накопиченням достатнього обсягу інформації про проблеми конфлікту; насиченістю найсильнішими соціальними по­трясіннями - війнами, економічними кризами, соціальними революціями. У цей період виникає ряд нових наук і концепцій - марксистська філософія, основи якої закладені К.Марксом (1818-1883) і Ф. Енгельсом (1820-1895); соціологія, яка бере свій початок з праць Огюста Конта (1798-1857); психологія, біля витоків якої стояв Вільгельм Вундт (1832-1920).

Німецький соціолог Георг Зіммель (1858-1918) вважається першим, хто ввів науковий термін "соціологія конфлікту" і описав закономірності соціальних конфліктів. Основні положення, які характеризують теорію Г. Зіммеля полягають у наступному:

• чим гостріший конфлікт, тим сильніша внутрішня згуртованість конфліктуючих груп;

• чим сильніша гострота конфлікту, тим більша віро­гідність централізації конфліктних груп;

• чим частіші конфлікти і чим менша їх гострота, тим краще члени груп можуть позбавитися ворожості, підтримати інтеграцію системи;

• чим частіші конфлікти, тим більш вірогідно, що будуть створені норми, які регулюють конфлікт;

• чим довші конфлікти між групами, тим вірогідніше, що вони відрегулюють своє відношення до влади.

Положення, запропоновані Г. Зіммелем являють собою досить струнку теорію, яка пояснила явища соціального життя, показала те позитивне, що може дати конфлікт у соціальній сфері.

Австрійський психолог Зігмунд Фрейд (1856-1939) ство­рив одну з перших концепцій людської конфліктності - "тео­рію психоаналізу", стосовно якої поява і розвиток внутрішньоособистісних конфліктів визначається зіткненням усередині особистості несвідомих психічних сил, головними з яких є лібідо (сексуальний потяг) і бажання бути великим. 3. Фрейд вказував на необхідність пошуку причин міжособистісних конфліктів у сфері несвідомого.

Наслідувач Фрейда швейцарський психолог Карл-Густав Юнг (1875-1961) заснував школу аналітичної психології, висунув положення про існування колективного несвідомого і запропонував типологію характерів особистостей щодо їх поведінки в конфлікті.

Сучасний розвиток конфліктології. Починаючи з середини XX ст. теорія конфліктів починає активно роз­виватися. В цей час у країнах Західної Європи та США посилюються кризові явища, які привели до розвитку "кон­фліктної моделі суспільства" (Р. Дарендорф), загальної теорії конфліктів (К.Боулдінг), концепції позитивно-функціонального конфлікту (Л. Козер).

Автори "конфліктної моделі суспільства" намагалися знайти і показати загальні для всіх суспільних систем причини конфлікту і узагальнити шляхи оптимізації конфліктного процесу. Німецький вчений Р.Дарендорф виділяв не тільки негативні фактори конфлікту, а й позитивні: конфлікт є джерелом інновацій, соціальних змін.

У 1956 р. американець Л. Козер у книзі "Функції соціаль­ного конфлікту" запропонував теорію позитивно-функ­ціонального конфлікту, в якій стверджував, що немає со­ціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають позитивне значення для функціонування суспільних систем. На його думку стабільність суспільства прямо залежить від кількості існуючих у ньому конфліктних відносин. Основні положення його теорії наведені у таких тезах:

• чим більших негараздів зазнають групи, тим вища вірогідність того, що ці групи стануть ініціаторами конфлікту;

• чим гостріший конфлікт, тим більша вірогідність, що в конфліктних групах складуться централізовані структури прийняття рішень і тим вищою буде моральна згуртованість їх членів;

• чим більше групи вступають в конфлікт через свої об'єктивні інтереси, тим легший конфлікт, і навпаки, чим більше конфлікт пов'язаний зі складними інтересами, тим він гостріший;

• чим менше в учасників конфлікту згоди з приводу його цілей, тим триваліший конфлікт;

• чим краще лідери конфліктних груп зможуть зрозуміти, що повне досягнення цілей обходиться дорожче, ніж перемога, тим коротшим буде конфлікт.

Навіть просте перерахування основних положень теорії Л. Козера показує, що і на цей час більшість із них не втратили своєї актуальності і викликають значний інтерес. Ці тези підтверджують, що в основі будь-якого конфлікту лежать власні інтереси індивіду.

Спроба створити єдину теорію конфліктів з використанням математичного апарату була запропонована в Росії В. Дружині-ним і Д. Конторовим. В її основі лежить теорія ігор, яка описує психологічні особливості учасників конфліктної взаємодії. Од­нак вона не дозволяє відобразити в повному обсязі різноманіт­тя конфліктів і не завжди дає змогу знайти правильне рішення.

Нині дослідження конфліктів проводяться всебічно з залученням досягнень різних галузей знань: історії, математики, педагогіки, права, психології, соціології, філософії, військової справи.

Перші публікації з проблем конфліктології в нашій країні з'явилися всередині 80-років XX ст. (Ф.М. Бородкін, Н.М. Коряк, Л.А. Нечипоренко та ін.). У працях А.І. Пригожина була висунута теза, що "...сам розвиток демократії є постійний регульований конфлікт". Тоді ж виникають конфліктологічні центри в США та інших країнах світу. У 1986 р. в Австралії за ініціативою ООН створено міжнародний центр вирішення конфліктів. В Україні перший центр по вирішенню конфліктів був створений у Києві всередині 90-х років.

Питаннями конфліктів на різних рівнях займається досить багато організацій: Київський центр політичних досліджень і

конфліктології, Київський міжнародний інститут соціології і конфліктології, кафедри соціології і конфліктології при вузах, школи конфліктологів, центри з вивчення громадської думки та ін.

Питання для повторення і обговорення

1. Коли виникла конфліктологія як відносно самостійна теорія?

2. Дайте визначення предмету "Конфліктологія".

3. Перерахуйте основні етапи еволюції конфліктологічних поглядів.

4. Наведіть визначення науки "Конфліктологія".

5. Назвіть соціально-історичні і теоретичні передумови виникнення конфліктології.

6. Перерахуйте методи конфліктології.

7. Назвіть три напрями конфліктології як науки.

8. Визначте об'єкт конфліктології, назвіть вчених з прізвищами яких пов'язано становлення конфліктології як відносно самостійної дисципліни.

9. У чому проявляється взаємозв'язок між конфліктологією та управлінськими дисциплінами?

10.Назвіть прізвища вчених, з якими пов'язано становлення конфліктології, як самостійної науки.

Лекція 2. СУТНІСТЬ КОНФЛІКТУ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

 

Конфлікт є складним соціальним явищем, яке харак­теризується багатьма параметрами. Найважливіші з них: предмет конфлікту, його об'єкт, суб'єкти, конфліктна ситуація, інцидент, структура. Конфлікт можна розглядати як відносини між суб'єктами соціальної взаємодії, які характеризуються їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) або суджень (думок, поглядів, оцінок тощо). У цій лекції простежимо, як розгортається конфлікт, від чого він залежить, наведемо характеристики основних функцій конфлікту.

План лекції

1. Конфлікт як складне соціальне явище.

2. Структурна модель конфлікту.

3. Функції конфлікту.

Основні терміни і поняття:

• конфліктна ситуація,

• конфлікт,

• об'єкт і предмет конфлікту,

• суб'єкти конфлікту,

• функціональний і дисфункціональний конфлікт.

 

 

1. КОНФЛІКТ ЯК СКЛАДНЕ СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Сучасна теорія і практика конфліктології свідчать, що з розвитком ринкових умов і запровадженням конкурентних відносин значення управління конфліктами зростає. Люди неоднаково сприймають і оцінюють ті чи інші події, і це досить часто призводить до спірних ситуацій. Якщо ситуація, що виникла, несе в собі загрозу для досягнення мети навіть одному з учасників взаємодії, то виникає конфлікт. Схема перетворення спірної ситуації в конфлікт представлена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Схема перетворення спірної ситуації у конфлікт

 

Конфліктна ситуація - це накопичені протиріччя, пов'язані з діяльністю суб'єктів соціальної взаємодії, що об'єктивно створюють підґрунтя для реального протиборства між ними. Наприклад, проведення атестації перед майбутнім скороченням штатів, визначення кандидатури на престижне підвищення кваліфікації та ін. Переростання даного протиріччя у конфліктну ситуацію може відбутися за таких умов:

• значимість ситуації для учасників конфліктної взаємодії;

• перешкоди збоку одного з опонентів у досягненні мети;

• можливість і бажання подолати цю перешкоду. Конфліктна ситуація - це основна умова виникнення конфлікту на підставі порушення балансу інтересів учасників взаємодії. Для переходу її у конфлікт необхідний зовнішній вплив або інцидент.

Інцидент (привід) характеризує активізацію діяльності однієї із сторін, яка ущемлює інтереси іншої сторони. Інцидентом можуть бути дії третьої сторони, наприклад, висловлення колеги, який підштовхує Вас до конфлікту після вашої розмови з начальством. Інцидент може виникнути незалежно від бажання учасників, внаслідок об'єктивних причин (випуск бракованої продукції, зниження продук­тивності праці) або як результат неврахування психологічних особливостей іншої сторони.

Таким чином, конфліктна ситуація може визначатися об'єктивними обставинами, а може бути створена навмисно однією з сторін для досягнення своїх цілей. При цьому визначаються можливі учасники майбутнього конфлікту - суб'єкти, а також його об'єкт.

Суб'єктами конфлікту виступає частина учасників конфліктної взаємодії, інтереси яких зачеплені. Це, наприклад, окремі особи (керівники, співробітники), групи, підрозділи, організації. Вони захищають свої особисті інтереси.

Об'єкт конфлікту - це те, на що претендує кожна з кон­фліктуючих сторін і що спричинює їхню протидію. Наприклад, ресурси, право власності, право приймати рішення, нова посада. Для виникнення конфліктної ситуації необов'язкова наявність об'єкта конфлікту, він може початися і без нього. Наприклад, поганий настрій, ворожість до колеги по роботі можуть сприяти конфлікту.

Деякі конфліктні ситуації існують тривалий час і не переростають у конфлікт тому, що індивіди не спілкуються один з одним. Наприклад, образа сусідів один на одного може призвести до сварки і припинення відносин на декілька років.

Отже, конфлікт - це відносини між суб'єктами соціальної взаємодії, які характеризуються їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів або суджень. Кожна сторона робить усе, щоб була прийнята її точка зору чи ціль, і заважає іншій стороні робити те ж саме. Наприклад, уявимо собі двох інженерів на зборах, де кожен наполегливо пропонує прийняти

його специфіку продукту. Чи інший приклад: готується кошторис компанії на наступний рік. При цьому обидва президенти філіалів компанії намагаються запевнити Раду директорів, що саме вони заслуговують більшої частки ресурсів. Ознаки конфлікту:

• наявність конфліктної ситуації;

• неподільність об'єкта конфлікту;

• бажання учасників продовжувати конфліктне проти­стояння.

Конфліктне протистояння передбачає визначення про­блеми протиріччя, тобто предмета конфлікту.

Предмет конфлікту - це об'єктивно існуюча проблема, яка є причиною розбрату між сторонами (проблема влади, взаємо­відносин, психологічної сумісності). Це саме те протиріччя, через яке виникає конфлікт, наприклад, розподіл ресурсів (пільг, спадщини, квартири тощо).

Якщо розроблено правила цього розподілу і з ними погоджуються всі учасники, тоді не виникає ні самої проблеми, ні конфлікту. Якщо ж такої процедури немає або з нею не згоден хоч би один із суб'єктів, то виникає проблема: як поділити?

При невирішенні цієї проблеми розгортається конфлікт, предметом якого є відсутність правил взаємовідносин при розподілі, а об'єктом - ресурси.

Таким чином, загальна формула конфлікту виглядає так:

К = КС + І,

де К - конфлікт;

КС - конфліктна ситуація;

І - інцидент.

Як виняток, у деяких випадках конфлікти можуть виникати без передуючої йому конфліктної ситуації. Такий конфлікт іноді випадковий, наприклад, конфлікт у чергах, у транспорті між випадковими попутниками. У табл. 2.1. показано залежність виникнення конфлікту від його складових.

Таблиця 2.1.

Ступінь неминучості конфлікту в залежності від наявності конфліктних ситуацій

Наявність конфліктної ситуації	Формула конфлікту	Ступінь неминучості
Відсутня	Явно вираженої формули нема	Випадковий
Одна	К = КС + І	Закономірний
Дві і більше	К = КС1 + КС2 + КСз+... + І	Неминучий

 

Якщо конфліктної ситуації немає, то вірогідність виник­нення конфлікту дуже мала. При виникненні однієї конфліктної ситуації конфлікт є закономірним. Якщо ж з однієї конфліктної ситуації випливає інша або з'являється декілька, то конфлікт неминучий.

 

СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ КОНФЛІКТУ

Процес конфлікту складається з багатьох структурних елементів, які взаємопов'язані і відіграють визначені ролі. Сторони конфлікту (суб'єкти) повинні ввійти в образ кон­фліктної ситуації через мотиви, об'єкт та предмет конфлікту. Визначальними в цьому процесі є позиції конфліктуючих сторін, які як наслідок формують напрями і методи діяльності опонентів.

Конфлікт є відкритою соціальною системою, на яку прямо чи побічно можуть впливати інші суб'єкти. Кожна із сторін перш ніж сформувати особисту конфліктну позицію приймає певний обсяг інформації із зовнішніх джерел (думки співробітників, погляди керівництва) і просіює її крізь призму власного розуму та особистої психологічної структури (темперамент, характер, ціннісні установки та ін.). Одна й та сама конфліктна ситуація може визначатися різноманіттям позицій конфліктуючих сторін. Структурну модель конфлікту можна представити у вигляді схеми (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Структурна модель конфлікту

 

Визначення основних структурних елементів конфлікту:

• сторони конфлікті/ - це суб'єкти соціальної взаємодії, які пребувають у стані конфлікту або ж явно підтримують конфліктуючих;

• предмет конфлікту - це те, через що виникає конфлікт;

• образ конфліктної ситуації - це відображення предмету конфлікту у свідомості суб'єкта конфліктної взаємодії;

• мотиви конфлікту - це внутрішні спонукальні сили, які підштовхують суб'єктів соціальної взаємодії до конфлікту (вони виступають у формі потреб, інтересів, мету, ідеалів, переконань);

• позиції конфліктуючих сторін - це те, про що вони заявляють один одномв у ході конфлікту, або їх дії, виражені в конкретних формах протистояння.

Для з'ясування суті конфлікту необхідно зазначити, що необхідними і достатніми умовами його виникнення є наявність у суб'єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів або суджень, а також стану взаємного протиборства.

ФУНКЦІЇ КОНФЛІКТУ

Автори школи "людських відносин" вважали, що орга­нізація може уникнути конфліктів. Вони визнавали можливість появи протиріч між метою окремої особи і метою організації в цілому, між лінійним і штабним персоналом, між повно­важеннями і можливостями окремих осіб чи груп. На їх думку, гарні взаємовідносини в організації можуть попереджувати виникнення конфлікту.

Сучасна точка зору полягає в тому, що навіть в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не лише можливі, а навіть можуть бути бажаними. Так, у багатьох ситуаціях конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, дає додаткову інформацію, допомагає виявити більшу кількість альтернатив чи проблем.

Це робить процес прийняття рішень більш ефективним, оскільки дає людям можливість висловити свої думки і тим самим задовольнити свої особисті потреби в повазі і владі.

Конфлікт також може привести до більш ефектив­ного виконання планів, стратегій і проектів, оскільки вислухову­вання різних точок зору щодо цих документів відбувається до їх фактичного виконання. Проте можлива й інша, негативна сторо­на конфлікту.

Наприклад, людина на засіданні комітету (ради) сперечається лише тому, що не сперечатися вона не може. При цьому конфлікт заважає досягненню мети організації в цілому.

Таким чином, конфлікт може бути функціональним і вес­ти до підвищення ефективності організації та дисфункціональним, що призводить до зниження особистої задово­леності, групового співробітництва і ефективності організації.

Дослідження в галузі функціональних можливостей конфліктів вперше були проведені Л. Козером і Р. Дарендорфом. Вони узагальнили позитивні і негативні функції конфліктів (табл. 2.2). Розглянемо позитивні функції.

1. Встановлення і дотримання нормативних і фізичних параметрів груп. Внаслідок конфлікту визначаються вузькі місця і невирішені питання в загальному управлінні орга­нізацією, у формуванні структурних підрозділів, недоліках кваліфікації окремих спеціалістів, у існуючому розподілі праці між групами.

2. Розрядка напруженої обстановки. Внаслідок конфлікту у групі, в організації відбувається конфліктна взаємодія, що супроводжується бурхливими реакціями, які знімають в учасників емоційне напруження, призводять до зниження інтенсивності негативних емоцій.

3. Встановлення і підтримання відносно стабільної структури внутрішньогрупових і міжособистісних відносин. Конфлікти підтримують соціальну активність людей, сприяють попередженню застою, слугують джерелом нововведень та інновацій.

4. Згуртовування групи, організації перед зовнішніми труднощами і загрозою існуванню та розвитку. Конфлікти допомагають визначити можливі осередки зовнішньої загрози (конкуренти, вищестоящі організації, природні явища та ін.) і вчасно дати їм спільний опір.

5. Створення і підтримання балансу сил, а також влади. соціального контролю. При здійсненні конфліктуючих дій останні стають об'єктом споглядання інших, що часто при­зводить до виявлення об'єктивних причин конфлікту і прозорості громадської думки.

6. Створення нових інформаційних інститутів. Після конфлікту можливе створення в громадських організаціях, комітетах, інформаційних центрах, нових відділів та інших структурних підрозділів, які удосконалюватимуть систему управління.

7. Діагностика можливостей опонентів. Конфлікт допомагає виявити вірогідність відповідних дій іншої сторони в можливих зіткненнях у майбутньому.

8. Виявлення порушень функціонування організації. Саме конфлікт дає змогу визначити, що в організації не все гаразд і які потрібні зміни для удосконалення.

Негативні функції конфлікту полягають у загальній напруженості міжособистісних стосунків, погіршенні психологічного мікроклімату між конфліктуючими сторонами, що часто призводять до безладу, нестабільності, насильства, витрат великих часових і емоційних ресурсів, уповільнення і усклад­нення прийняття управлінських рішень.

 

Таблиця 2.2.

Функції конфліктів

 

Позитивні функції:	Негативні функції
Розрядка напруженості між конфліктуючими сторонами	Великі емоційні і матеріальні витрати для участі у конфлікті
Діагностика можливостей опо­нентів	Плинність кадрів, зниження рівня дисципліни праці, погіршення соціально-психологічного клімату колективу
Згуртування колективу органі­зації у протиборстві із зовніш­німи труднощами	Вороже ставлення до перемо­жених
Джерело інновацій, стимулю­вання до змін і розвитку	Надмірне захоплення процесом конфлікту, що шкодить роботі
Удосконалення нормативної бази, поява нових правил і процедур	Після завершення конфлікту наявність зниження рівня спів­робітництва між частиною працівників
Виявлення управлінських про­блем в організації	Складне і довготривале віднов­лення ділових стосунків

Питання для повторення і обговорення

1. Дайте визначення конфлікту.

2. Сформулюйте необхідні і достатні умови для виник­нення конфлікту.

3. Назвіть основні ознаки конфлікту.

4. У чому полягає основна відмінність конфліктної ситуації від конфлікту? Наведіть приклад.

5. Чим характеризується протиборство суб'єктів соціальної взаємодії?

6. Дайте визначення основних структурних елементів конфлікту: "суб'єкти конфлікту", "предмет конфлікту", "образ кон­фліктної ситуації", "мотиви конфлікту", "позиції конфлікту­ючих сторін".

7. Чому об'єкт конфлікту має бути неподільним у процесі виникнення спірної ситуації?

8. Визначте відмінності понять "конфліктна ситуація" та "інцидент".

9. Наведіть приклади інциденту в конфліктній ситуації із власного досвіду.

10.Назвіть позитивні і негативні функції конфлікту.

11.Дайте визначення функціонального і дисфункціонального конфлікту.

12.Як впливає культура суспільства на розвиток конфліктів?

Ситуаційні завдання

1. Визначте структурні компоненти конфліктів у сфері міжособистісних стосунків із власного досвіду. Охарак­теризуйте свою поведінку в них.

2.Визначте рівень неминучості конфліктів у сфері зовнішньої політики України залежно від наявності конфліктної ситуації між нашою країною та її стратегічними партнерами.

3.Проаналізуйте конструктивну і деструктивну функції одного з виробничих конфліктів, свідком якого ви були під час виробничої практики.

Лекція 3. ВИДИ КОНФЛІКТІВ ТА ПРИЧИНИ ЇХ ВИНИКНЕННЯ

Насичене життя суспільства, мінливість навколишнього середовища зумовлюють появу різноманітних конфліктів. З практичної точки зору дуже важливою є класифікація кон­фліктів, оскільки вона дає можливість орієнтуватися в специфіці їх проявлення і тим самим допомагає оцінити шляхи їх розв'я­зання. Матеріал лекції допоможе студентам ознайомитися з можливими конфліктами і правильно діагностувати природу їх виникнення.

План лекції

Класифікація конфліктів.

Межі конфлікту.