ТОП 10:

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ



БЛОК

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Навчальної дисципліни «Менеджмент»

(за вимогами кредитно-модульної системи)

галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування»

напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент»

професійного спрямування

«Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»

варіативної компоненти

«Менеджмент міжнародних авіаційних перевезень»

 

 

Кіровоград

2011 р.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ З ЛЕКЦІЙНОГО КУРСУ ДИСЦИПЛІНИ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1.Історія, методологія та категорії менеджменту.

ТЕМА 1. Сутність, роль та методологічні основи менеджменту. ( 2 год.).

1.1. Мета та завдання лекції:

Являючись об’єктивним наслідком еволюції соціальної та економічної систем наука менеджменту передбачає наявність об’єкта, предмета, суб’єкта, методологічної бази, а також, підготовлених кадрів, що мають відповідні компетенції та повноваження. Щоб отримати комплексне уявлення про сутність і роль менеджменту в сучасному світі, на нього слід подивитись з різних сторін: з боку системи наукових знань, практичної діяльності, мистецтва здійснення управління, сфер і напрямів управління, методів досліджень тощо. Розгляд кожного з таких елементів має на метірозкриття сутності, ролі та методологічних основ менеджменту і передбачає виконання наступних завдань:

- з`ясувати причини, що обумовлюють необхідність управління організацією;

- розвести поняття управління і менеджменту, визначити їх спільні та відмінні риси;

- ідентифікувати поняття об’єкту та суб’єкту менеджменту та їх взаємозв`язки в межах організації;

- визначити рівні і сфери управління;

- встановити ознаки діяльності менеджера, ідентифікувати якості, що необхідні менеджеру;

- розкрити сутність методів дослідження в менеджменті.

План лекції.

1. Сутність і значення менеджменту.

1.1. Предмет, об’єкт і суб’єкт менеджменту.

1.2. Категорії «управління» і «менеджмент».

2. Менеджмент як наука та мистецтво управління.

3. Методи дослідження у менеджменті.

Основні категорії, ключові поняття та визначення теми.

1. Менеджмент.

2. Управління.

3. Предмет менеджменту.

4. Об’єкт менеджменту.

5. Суб’єкт менеджменту.

6. Ефективність менеджменту.

7. Результативність менеджменту.

8. Наука управління.

9. Мистецтво управління.

10. Види менеджменту.

1.4. Текст лекції

СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ.

З поглибленням історичного розподілу праці, виникненням не­обхідності розчленування його на часткові процеси з'явилася об'єктивна потреба координувати та поєднувати ці часткові процеси в організаційних системах - підприємствах, фірмах, банках, органі­заціях, галузях, корпораціях, і керівництво ними стало обов'язковою нормою організації групової та колективної діяльності людей.

Термін «менеджмент» в Україні почали використовувати на початку 90-х років XX ст., що було зумовлено падінням командно-адміністративної економічної системи і початком інтеграції країни у світовий економічний простір. Поряд із ним застосовується термін «управління». Однак між цими термінами існують суттєві відмінності, які слід з’ясувати. Враховуючи прагнення України до інтеграції у світову спільноту та широку розповсюдженість у світі терміну «менедж­мент», його почали практикувати і у нас у розумінні управління лю­дьми, колективами, організаціями. Таке вживання правомірне, адже управління і менеджмент певною мірою тотожні поняття. Оперування цим понят­тям сприятиме більшому порозумінню при встановленні продуктив­них контрактів між західними менеджерами та управлінцями України. Менеджмент виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ У МЕНЕДЖМЕНТІ.

Методологічною основою менеджменту є загальнотеоретичні та специфічні методи наукового пізнання: конкретно-історичний, системно-ситуаційний, структурно-функціональний, операційний, оптимізаційний, динамічний, започатковані від загальної теорії розвитку систем, теорії організації та управління, інформації, самоуправління, теорії господарського механізму.

Розглянемо наступні методи досліджень.

1. Діалектичний метод.Вивчає явища в розвитку, а саме — взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно-історичний метод.Передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з урахуванням причин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо.

3. Системний метод.Постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв'язків та динамічних характеристик.

4. Аналітичний метод.Полягає в розчленуванні цілого на частини і розгляданні їх як цілого. Використовують стосовно складних явищ та об'єктів.

5. Балансовий метод.Використовують для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі складання балансів, які є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень і витрат, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.

6. Методи моделювання(вербального, фізичного, аналогового, математичного). Застосовують їх за умови, коли неможливо через складність взаємозв'язків дослідити розвиток об'єкта під впливом різноманітних чинників. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об'єкта і реалій його буття.

7 Експертні методи.їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визначення в кількісній формі результатів суб'єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.

8. Економіко-математичні методи.До них відносять методи вивчення випадкових або імовірнісних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадковостей. До цієї групи належать методи елементарної математики (диференційне, інтегральне та варіаційне обчислення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей); методи математичної статистики (виробничі функції, міжгалузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи математичного програмування (метод випуклого програмування, сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, імітаційні методи); методи теорії ймовірностей та ін.

9. Соціологічні методи(анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів.

У процесі наукового дослідження управління виробничою діяльністю широко використовуються спеціальні фото хронометражні спостереження для визначення витрат робочого часу на здійснення управлінських та суто виробничих операцій, а також способів і прийомів виконання окремих робіт. При вивченні багатьох актуальних питань (організаційної побудови організації, структури управління, зовнішнього середовища) широко використовуються розрахунки, різноманітні моделі, графіки, діаграми, схеми, моделі індукції, дедукції, аналізу, синтезу, порівняння, асоціації, інтуїції, евристичні.

Висновки по лекції.

У широкому розумінні, яке певною мірою узагальнює різні точки зору, менеджмент – це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності професійних менеджерів для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту і мотивів поведінки інших людей. У вузькому розумінні, яке у нашому випадку переслідує конкретну мету – вивчення дисципліни “Менеджмент”, цю категорію можна визначити як процес планування, організацію, мотивацію й контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.

Основні складові та сфери менеджменту зображено на рис 3А (додаток А).

Завдання для самостійної підготовки з теми.

Враховуючи багатомірність категорій “менеджмент” і відсутність єдиного загальноприйнятого її визначення, для глибокого засвоєння матеріалу цієї теми необхідно розглянути погляди різних авторів на трактування терміну «менеджмент» природу і сутність менеджменту як соціального управління, опрацювати рекомендовані за цією темою літературні джерела.

Важливим етапом у вивчення даної теми має стати з'ясування змісту та особливостей менеджменту як виду професійної діяльності. Перш за все варто звернути увагу на специфічні риси управлінської діяльності, які відбиваються у характері та змісті такої діяльності, її цільовій орієнтації, предметі та результатах.

Суттєві зміни в середовищі функціонування організації, формуючи основні положення сучасної управлінської парадигми та висуваючи нові вимоги до сучасних менеджерів, до їх освіти, практичних навичок, підготовки. З цієї точки зору, доцільно звернути увагу на перспективну модель менеджера, основні характеристики якої вказують на пріоритети у підготовці студентів як майбутніх менеджерів.

Враховуючи, що процес управління здійснюється на основі поділу управлінської праці, слід з¢ясувати особливості діяльності менеджерів різних рівнів (вищого, середнього, нижчого) та функціональних сфер (виробництво, фінанси, персонал, маркетинг, облік, інновації тощо). Управлінську діяльність можна також розглядати і крізь призму тих ролей, які відіграють менеджери в організації. Тому, в процесі вивчення останнього питання теми важливо розібрати зміст кожної з десяти ролей, які за результатами своїх досліджень, визначив Г. Мінцберг.

1. Розгляньте існуючі погляди на трактування терміну «менеджмент».

2. Розкрийте сутність і характерні особливості менеджменту як соціального управління.

3. Ідентифікуйте проблеми і вимоги сучасного менеджменту.

4. Сформулюйте ключові положення сучасної управлінської парадигми.

5. З’ясуйте групи якостей, необхідних професійному менеджеру.

6. Виокремте особисті якості, що мають бути притаманні менеджеру.

7. Сформуйте перспективну модель менеджера, з урахуванням вимог середовища ведення бізнесу.

8. Охарактеризуйте підприємництво як сферу менеджменту.

9. Окресліть відмінності між менеджером і підприємцем.

10. Розгляньте класифікацію ролей менеджерів в організації.

 

План лекції.

1. Школа наукового менеджменту.

2. Теорії «людського фактора» в управлінні (Р. Оуен, Е. Мейо, М. Фоллет, Д. Мак-Грегор).

3. Інтегровані підходи до управління.

4. Закони та закономірності менеджменту.

5. Принципи менеджменту.

ШКОЛА НАУКОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

На відміну від інших наук розвиток управлінської думки не був системою знань, які накопичувалися послідовно. Навпаки, на першому етапі (до середини ХХ століття) наука управління розвивалася одразу за кількома відносно самостійним напрямкам (або, як кажуть, підходам до управління), кожний з яких концентрував увагу на різних аспектах менеджменту (рис. 1Б).

На межі XIX і XX ст. у виробництві відбулися величезні зміни. Перш за все, різко виросли його масштаби і концентрація, що знайшло відображення в появі підприємств-гігантів, на яких працювали тисячі й десятки тисяч працівників та інженерів, використовувалось дороге обладнання, найскладніші технологічні процеси. Відповідно змінився й склад працівників: це були вже достатньо освічені й грамотні люди, які почали поступово усвідомлювати себе як особистість, розуміти свою роль і власні можливості.

У цих умовах була необхідною така докорінна зміна управління виробництвом, якої шляхом незначних перетворень добитися вже було неможливо. Мова йшла про впровадження інших організаційних структур, схем управління, створення умов для суворого дотримання технологій, точності виконання трудових операцій.

Система управління, яка базувалася на емпіричних даних, забезпечити вже не могла: були відсутніми необхідні знання про закономірності організації виробничих процесів, оптимальну послідовність операцій та режимів роботи обладнання, технічні та інші стандарти, особисті можливості людей, та й самі працівники не були достатньо освіченими і підготовленими. В результаті впровадження будь-яке нововведення не приносило бажаного результату, а величезний накопичений технічний та економічний потенціал підприємств залишився до кінця нереалізованим.

Необхідні передумови для оновлення організації виробництва в значній мірі вже були - це досвід індустріального управління, накопичений у XIX ст., і досягнення в таких галузях знань, як економіка, соціологія і психологія. Але безпосереднім поштовхом для розвитку цього процесу і формування саме наукового менеджменту, який відповідав би вимогам епохи, стали масові експерименти на промислових підприємствах.

У рамках експериментів виявлялися ті фактори, які впливали на рівень продуктивності праці, випробовувалися стимулюючі системи її оплати, виявлялися оптимальні режими роботи обладнання. Все це було необхідним для удосконалення виробничих процесів, уникнення втрат, пов'язаних з нераціональним використанням обладнання, матеріалів, сировини, частка витрат на які зростала з року в рік.

Піонером у галузі таких експериментів став американський інженер Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915). Свою кар'єру він розпочав з простого робітника, потім, отримавши заочно вишу освіту, за 8 років пройшов шлях до посади головного інженера компанії в м. Бетлехемі. Тут він і провів у 1898-1901 рр. свою першу серію експериментів.

Суть експериментів полягала в дослідженні за допомогою секундоміра процесу підрізки чавунних чушок, який виконувався найкращими робітниками. Поділивши операції на окремі елементи, Тейлор визначив тривалість кожного з них і вивів середні норми, які згодом були поширені на всіх робітників. В результаті продуктивність праці зросла в 3,5-4 рази, а заробітна плата - на 60%. Причому це було досягнуто не за рахунок інтенсифікації праці, як це досить часто вважають, а, перш за все, за рахунок її раціоналізації.

Другий експеримент Тейлора, який мав місце в тій же компанії, був пов'язаний із визначенням оптимальних способів встановлення заготовок на верстати та швидкостями різання металу. Тейлор провів декілька десятків тисяч дослідів і виявив 12 незалежних змінних, які впливають на кінцевий результат. Для полегшення цієї титанічної роботи він винайшов спеціальну лічильну лінійку.

Оскільки експерименти Тейлора в кінцевому підсумку приводили до скорочення потреби в праці, то зрозуміло, що вони викликали озлоблення в людей, і ті навіть намагалися вбити його. Все це змусило Тейлора досить швидко переглянути свої технократичні погляди і прийти до висновку, що добробут підприємців неможливий без добробуту працівників і навпаки.

Свої погляди Тейлор виклав у книгах: «Управління підприємством» (1903) і «Принципи наукового управління» (1911). Ці погляди стосувалися трьох основних проблем: нормування праці; ролі менеджерів; винагороди та покарання.

Перш за все, він довів можливість розробки на основі ретельного вивчення витрат часу, рухів, зусиль, оптимальних методів здійснення виробничих і трудових операцій, норм видатку часу на них і необхідність безумовного наслідування розробленим стандартам.

Далі Тейлор показав, що кожний менеджер повинен здійснювати добір, навчання та розстановку працівників на ті місця, де вони можуть принести найбільшу користь, встановлювати для них завдання, розподіляти матеріальні ресурси, забезпечувати їх раціональне використання, мотивувати високу продуктивність виконавців, своєчасно контролювати їх дії і досягнуті результати. Тейлор вважав, що менеджер повинен визначати для підлеглих точний порядок, інструменти і механізм виконання роботи, час її завершення.

Нарешті, Тейлор прийшов до висновку, що головна причина невисокої продуктивності праці працівників полягає в недосконалості системи оплати та заохочень. На його думку, належний ефект винагорода принесе в тому випадку, якщо буде своєчасною, відноситися до конкретної людини, а не до місця, яке вона займає, виплачуватися за єдиними розцінками, які виведені на основі точних знань, а не здогадок.

У той же час Тейлор пов'язував винагороду не тільки з грошима. Він вважав, що поступки підприємців робітникам, підтримка дружніх відносин між ними і керівниками - також винагорода. Він рекомендував відкривати на підприємствах їдальні, дитячі садки, різноманітні вечірні курси як засіб «створення більш вмілих та інтелектуальних робітників». Але Тейлор ніколи не вбачав у них особистості.

Відповідно до його порад на одній із фабрик, де працювали в основному жінки, завели кота, з яким робітниці мали змогу пограти під час перерви, що поліпшувало їхні емоції, піднімало настрій і зрештою сприяло підвищенню продуктивності праці.

Подібні дії повинні були викликати в робітників «добрі почуття до хазяїв».

Видатними послідовниками Тейлора були його співвітчизники Ліліан і Френк Гілберти. Вони вивчали трудові операції, використовуючи кінокамеру та винайдений ними спеціальний пристрій - мікрохронометр, який міг вимірювати і фіксувати проміжки часу тривалістю до 1/2000 секунди. За допомогою методу стоп-кадрів їм вдалося виявити та описати 17 основних рухів кисті руки та їх тривалість, що дозволило знайти можливість усунути ті з них, які при виконанні стандартних дій на звичайному обладнанні були зайвими, непродуктивними. Наприклад, при складанні цегли було встановлено чотири рухи замість попередніх 18-ти, що забезпечило зростання продуктивності праці каменярів на 50%.

Цікаво, що Френк Гілберт шукав застосування своїм методам не тільки у виробництві, але й у побуті. Так він дослідив, що для застібання ґудзиків на жилеті зверху донизу витрачається 7 секунд, а знизу доверху - тільки 3. Використовуючи два леза одночасно, він скоротив час гоління на 44 секунди, однак витратив 2 хвилини на лікування порізів.

Значне місце в історії менеджменту посів найближчий учень Тейлора Г. Гант (1861-1919). Його праці характеризують провідну роль людського фактора в промисловості та переконання в тому, що робітникові повинна бути надана можливість віднайти в праці не тільки витоки свого існування, але й стан задоволення. Вже у 1901 р. Г.Гант розробив першу систему оплати за достроково та якісно виконане виробниче завдання. З її впровадженням на ряді підприємств продуктивність праці зросла більш ніж у два рази. Гант будував плани майбутньої «демократизації» на виробництві і мріяв про гуманізацію науки управління в майбутньому. Він вважав, що проблема людського фактора є однією з найважливіших проблем менеджменту.

Заслуга Тейлора і його послідовників полягала в тому, що вони домоглися визнання менеджменту як самостійної науки і виду діяльності і, по суті, створили його першу наукову школу, яка отримала назву раціоналістичної. Методологічну основу цієї школи складав традиційний підхід до організації, яка розглядалася як така, що складається з самостійних, ізольованих один від одного елементів, чиє функціонування, однак, підкоряється певним загальним закономірностям. Тому завдання менеджменту полягало у виявленні цих закономірностей. Керівництво повинно здійснюватися у відповідності з ними та кожним напрямком діяльності організації без зв'язку з рештою. Це означало ігнорування насправді реальної єдності внутрішніх процесів і необхідності цілісного управління ними, отже, обмежувало можливості повного вико­ристання виробничого потенціалу.

Значною мірою обмеженість і недоліки раціоналістичної школи Тейлора та його послідовників були подолані представниками класичного напрямку в менеджменті, біля витоків якого стояв француз Анрі Файоль (1841-1925). Як і Тейлор, Файоль дотримувався раціоналістичних поглядів, але об'єктом його інтересів була організація в цілому, а не окремі напрямки її діяльності, і, крім того, що найголовніше, - він вивчав і описував управлінську діяльність, чим до нього не займався ніхто. Для цього існували певні передумови у вигляді переосмислення особистого досвіду. Файоль протягом декількох десятків років керував компанією, яку очолив, коли та була близькою до краху, а покинув, коли вона займала лідируючі позиції в світі.

Функціонування будь-якої організації Файоль зводив до таких видів діяльності:

• технічної, тобто здійснення виробничого процесу;

• комерційної, яка полягала в придбанні всього необхідного для створення товарів і послуг і в збуті готової продукції;

• фінансової, пов'язаної з залученням, зберіганням та ефективним використанням грошових коштів;

• бухгалтерської, яка полягала у проведенні статистичних спостережень, інвентаризації, складанні балансів тощо;

• адміністративної, яка покликана здійснювати вплив на працівників;

• функції захисту життя особистості та власності людей.

Кожен із цих видів діяльності вимагає управління, яке передбачає здійснення функцій менеджменту: планування, організації, координації, контролю, мотивації.

Таким чином, Файоль став основоположником процесійного підходу до управління організацією, який розглядався ним не як низка самостійних актів, а як серія взаємопов'язаних дій, які повторюються. Ці дії послідовно і безперервно повинні реалізовувати перелічені вище функції. В забезпеченні такої безперервності і полягало, на думку Файоля, головне завдання менеджменту. Інакше кажучи, відбулася зміна управлінської парадигми: якщо традиційний підхід робив наголос на самостійність окремих елементів організації, то процесійний - на їх взаємну обумовленість.

Під впливом Першої світової війни сформувалась концепція «раціональної бюрократії» видатного німецького вченого Макса Вебера (1864-1920).

Модель раціональної бюрократії, якою її бачив Вебер, характеризується такими основними ознаками:

• глибоким розподілом праці за функціональною ознакою, тобто за окремими напрямками діяльності;

• чіткою побудовою за ієрархічним принципом на основі ступеневого підкорення та взаємодії, залежності кількості рівнів ієрархії та керівників від загальної кількості підлеглих;

• системою правил, норм, формальних процедур, які визначають права і обов'язки працівників, їх поведінку в конкретних ситуаціях і служать основою адміністративного управління та контролю;

• побудовою внутрішньої системи відносин на формальних засадах, як взаємодія між посадами, а не особистостями;

• підбором кадрів за формальними ознаками на конкурентній основі з послідовним просуванням (залежно від старшинства, стажу роботи і досягнутих у попередньому періоді результатів) набору найбільш кваліфікованих працівників. Необхідно відмітити, що подібні принципи роботи з кадрами перегукуються з основними принципами відомої японської системи «довічного наймання».

Веберівський підхід до управління міг з певним ступенем успіху здійснюватися стосовно організацій, які за своєю суттю нагадували б армійські підрозділи: гігантських підприємств першої половини XX ст., державних установ, у діяльності яких переважала рутина та інерція. Але для справжньої ринкової організації він виявився непридатним, бо не дозволяв повністю реалізовувати ті потенції, які вона мала.

“Універсальні принципи управління” сформулював А. Файоль (рис. 2Б). М. Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії” (рис. 2В).

Кількісний підхід (школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.

Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов’язані із застосуванням математики в управлінні.

Основний внесок цієї школи в теорію управління - спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.

ПРИНЦИПИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Важливу роль в управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту, які на засадах застосування законів і закономірностей менеджменту відображають прикладний характер управління організаціями.

1. Цілеспрямованість.Відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань.

2. Урахування потреб та інтересів. Покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.

3. Ієрархічність.Передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого.

4. Взаємозалежність.Згідно з ним кожна організація складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси). При цьому фактори зовнішнього середовища постійно впливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку.

5. Динамічна рівновага.Передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.

6. Економічність.Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень тощо, забезпечує розвиток бюджетних відносин.

7. Активізація.Спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку, впровадження інновацій та ін.

8. Системність.Відповідно до цього принципу організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних елементів.

9. Єдиновладдя.Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

Усі принципи менеджменту взаємопов'язані. Відмова від якогось із них або недостатнє їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.

Закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади сучасної управлінської науки. Власне протягом історичного розвитку менеджменту бачення та тлумачення основних норм та засад управління постійно змінювались.

Висновки по лекції.

Таким чином, вирізняють три ранні підходи до менеджменту: класичний підхід; поведінковий підхід; кількісний підхід.

Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи:

а) школу наукового управління; засновниками школи були Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.), Френк та Ліліан Гілбрет, Генрі Форд, Генрі Гантт.

б) адміністративну школу (класичну теорію організації) (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард).

Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (операційних виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці.

Здобутки школи наукового управління:

1) обґрунтоване нормування праці, включаючи необхідність відпочинку та перерв (реалістичних завдань);

2) доведення необхідності відбору робітників для виконання певних операцій, а також їх навчання;

3) впровадження практики стимулювання кращих результатів робітників-виконавців;

4) відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання робіт.

Адміністративна школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи намагалися вирізнити загальні характеристики та закономірності управління організацією загалом. Метою їх досліджень було визначення універсальних принципів управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху.

Здобутки адміністративної школи:

1) детальне дослідження основних функцій управління;

2) опрацювання принципів побудови структури організації та управління працівниками.

Недоліки адміністративної школи:

1) помилковість пошуків універсальних принципів управління;

2) ігнорування соціальних аспектів управління.

Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління.

Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи:

а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації. Їх зусилля були зосереджені у сфері поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.

б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

В загальних рисах основна мета обох шкіл полягає у підвищенні ефективності організації шляхом підвищення ефективності використання її людських ресурсів.

Завдання для самостійної підготовки з теми.

З метою формування цілісного уявлення про процеси еволюції і становлення науки менеджменту, формування основних принципів її використання в організаціях, рекомендується з’ясувати наступні питання:

1. Історичні передумови виникнення менеджменту.

2. Попередники наукового менеджменту (Т. Гоббс, Дж. Стюарт, А. Сміт, Дж. Мілл, Р. Аркрайт і Ч. Беббідж).

3. Кількісна школа управління.

4. Розвиток управлінської науки в Україні.

5. Сучасні теорії управління.

6. Взаємозв’язок між законами і закономірностями менеджменту.

7. Принципи створення ефективно працюючої організації за Г. Емерсоном.

8. Принципи управління відповідно «теорії адміністрації», розробленої А. Файолем.

9. Спеціальні принципи менеджменту.

10. Взаємозв’язок між принципами менеджменту.

МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ.

Результатом виконання будь-яких конкретних функцій менеджменту, що здійснюються на засадах загальних функцій, є отримані методи менеджменту.

Методи менеджментуспособи і прийоми впливу керуючої системи на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо).

На практиці методи менеджменту є сукупністю способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою виконання місії організації та досягнення її цілей. Вони спрямовані на об'єкт управління (фірма, відділ, підрозділ тощо), тобто на працівників різних видів діяльності. їх зміст виявляється через особливості прийомів і способів впливу, а головною метою є забезпечення гармонії, органічного поєднання індивідуальних, колективних та суспільних інтересів.

Основним завданням керуючої системи є вироблення методів менеджменту, завдяки яким вона впливатиме на працівників, забезпечуючи їхню мотивацію праці, керуючи та координуючи їхню діяльність.

Методи менеджменту класифікують за різними ознаками:

· напрямком впливу на керований об'єкт;

· способом врахування інтересів працівників;

· формою впливу;

· характером впливу (рис. 2В).

1. За напрямком впливу на керований об'єкт:

методи прямого впливу— безпосередньо впливають на керовану систему (накази, розпорядження, вказівки, інструкції, положення, тарифи тощо);

методи непрямого впливу— створюють умови для впливу на керовану систему менеджменту (методи підбору колективу за різними ознаками, методи формування психологічного клімату в колективі тощо).

2. За способом врахування інтересів працівників:

методи матеріального впливу— враховують майнові та фінансові інтереси працівників; включають різноманітні економічні стимули;

методи владного впливу— націлені на впорядкування функцій, обов'язків і прав працівників, регламентацію та нормування їх діяльності (штатні розписи, регламенти діяльності, положення про виконавців, договори, накази, розпорядження, догани тощо);

методи морального впливу— спрямовані на підвищення соціально-господарської активності; включають етичні норми, моральні стимули, методи встановлення хороших взаємин між керівником і підлеглими тощо.

3. За формою впливу:

кількісні методи(калькуляції, кошториси, ціни, бюджет, матеріальні стимули тощо);

якісні методи(вказівки, інструкції, моральні стимули, методи добору колективу за психофізіологічними факторами тощо).

4. За характером впливу:

1. Економічні методи менеджменту.Зумовлені різноманітними економічними чинниками, за допомогою яких досягається колективне та індивідуальне задоволення потреб на всіх рівнях. Ефективне використання економічних методів потребує певних передумов: здатності підприємства адекватно реагувати на зміну економічних умов функціонування, розвинутого ринкового економічного середовища, ефективних фінансово-кредитних інститутів тощо. Економічні методи менеджменту передбачають розроблення планово-економічних показників і механізмів їх досягнення. Вони шляхом матеріальної зацікавленості стимулюють ініціативу та відповідальність працівників за результати прийнятих рішень. Здебільшого діють на керований об'єкт не прямо, а опосередковано. До економічних методів належать економічні плани, економічні стимули та бюджет.

Економічні плани. Загалом у плані прогнозується певний стан об'єкта у перспективі, а також визначаються необхідні для його досягнення ресурси і механізми.

Економічні план — комплексна модель (характеристика) основних економічних показників, параметрів майбутнього стану окремих сфер підприємства, а також шляхів, способів і ресурсів, необхідних для досягнення наміченого.

Вплив економічних планів на працівників відбувається у різних аспектах: за тривалістю дії, рівнем впливу та змістом.

За тривалістю діїрозрізняють місячні, квартальні, річні та іншої тривалості плани, які позначаються на ритмічності виробничо-господарської діяльності, якості продукції, конкурентоспроможності підприємства на ринку, їхній вплив на працівників полягає у створенні атмосфери зайнятості, неперервності та послідовності трудових процесів, причетності до загального виробничо-господарського циклу організації, стабільності у виготовленні продукції та наданні послуг відповідно до потреб споживачів.

Застосування планів на різних рівнях та в різних ланках управління дає змогу впливати на відповідні групи працівників. З цією метою керуюча система розробляє плани для відділів, цехів, бюро, дільниць, бригад тощо і навіть для конкретних працівників у формі норм праці (норм виробітку, часу обслуговування, чисельності).

За змістомвиділяють:

а) план економічного розвитку (містить планові показники, умови їх досягнення, способи доведення до виконавців та контр







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.94.202.172 (0.035 с.)