Характеристики і особливості управлінського процесу.

Процес управління – це сукупність та послідовність цілеспрямованих дій керівника й апарату управління для налагодження спільної діяльності людей.

Управлінський процес – це комплекс взаємопов’язаних операцій, що виконуються в певній послідовності і спрямовані на розв’язання конкретних проблем та досягнення поставлених цілей.

Сутність управління, його функції і специфіка, визначаються, з одного боку завданнями, які воно розв’язує, з іншого – змістом простих факторів процесу управлінської праці, тобто її предметами, засобами і самою працею.

Управлінська праця – різновид розумової праці. Хоча вона безпосередньо і не виступає творцем матеріальних благ, але є невід’ємною частиною праці сукупного працівника, а отже, й продуктивною силою.

При розумінні природи управлінської праці важливе значення має відповідь на запитання: «Праця менеджера і управлінська праця: це одне й те ж саме, чи ні?»

1. Управлінська праця об’єднує елементи менеджменту з елементами спеціальності й професії. Менеджери майже завжди в процесі виконання своїх безпосередніх обов’язків виконують і неуправлінські функції.

2. Суттєві елементи управлінської праці передбачають налагодження зв’язків, управління людською поведінкою та прийняття на себе відповідальності за успішне виконання роботи.

3. Природа управлінської праці досить мінлива за часом, періодами і непередбаченістю. Важко, а інколи навіть неможливо передбачити все різноманіття завдань в управлінській праці протягом заданого періоду. Значну частину свого щоденного робочого часу менеджери витрачають на розв’язання конфліктів і непередбачених проблем.

Основна мета управління – створення необхідних умов (організаційних, технічних, соціальних, психологічних) для реалізації завдань організації, забезпечення послідовності між індивідуальними трудовими процесами, координація й узгодження спільної діяльності працівників заради досягнення конкретних запланованих результатів.

Управлінська праця має інформаційну природу, оскільки опосередкованим продуктом її є інформація. Предметом управлінської діяльності, також, є трудова діяльність працівників колективу. У цій взаємодії з предметом праці поєднуються творчі, логічні й технічні операції, пов’язані з обробкою інформації.

Досягнення мети управління здійснюється шляхом вибору і реалізації сукупності управлінських впливів. Управлінський вплив на колектив людей, на їх трудову діяльність – це і є специфічний продукт управлінської праці. Основною формою такого впливу є управлінське рішення.

Центральними елементами процесу управління є:

- проблема;

- вирішення проблеми;

- люди, що беруть участь у вирішенні проблеми.

Проблема – це розрив між бажаним і фактичним станом об’єкта управління. Вирішення проблеми – засіб подолання такого розриву, вибір одного з багатьох напрямів дій, що дають змогу перейти від фактичного стану до бажаного.

Рішення – це творчий процес вибору однієї або кількох альтернатив із множини можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Параметри управлінської праці зображено на рис.1Г

Процес менеджменту має специфічні властивості, кожна з яких впливає на формування й розвиток системи керування.

Властивість динамічності (мінливості) проявляється в постійній зміні процесу менеджменту по спрямованості впливу, проблематиці, характеру плину, а також у динамічності взаємодії його різних етапів і операцій. Це відбувається через те, що процес менеджменту постійно міняє свою головну орієнтацію, знаходячи "вузькі місця" у керованій системі. З огляду на специфіку розв'язуваної проблеми, по-різному вибудовується процес менеджменту по етапах і стадіям.

Властивість стійкості проявляється у формуванні певних каналів протікання процесу менеджменту, які утворять природну структуру системи менеджменту, що закріплює в організаційних актах.

Властивість безперервності відбиває необхідність безперервного здійснення діяльності по керуванню виробництвом. Процес менеджменту повинен випереджати по всіх етапах і стадіям процес виробництва.

Властивість циклічності проявляється в тім, що процес менеджменту по основних етапах і стадіям повторюється. Це - закономірна повторюваність основних етапів і стадій його безперервного плину.

Процес менеджменту не має ефекту, якщо існує прагнення перескочити через яку-небудь зі стадій. Нерідке рішення розробляється без досить ретельного обліку положення справ, реальних умов роботи, що зложилися обставин, тобто єдиним обґрунтуванням рішення служить мета. Такий підхід часто виливається у волюнтаризм, що надає основне значення вольовим процесам, применшуючи роль розуму. Можлива й інша крайність, коли рішення розробляється тільки на ситуаційній основі, без з'ясування цілей. У цьому випадку рішення бувають суперечливої, позбавленої довгострокової орієнтації.

Тому кожний з етапів процесу менеджменту обов'язковий: ціль систематизує сукупність рішень, надає їм загальну спрямованість і перспективу, а ситуація визначає реальність і практичну значимість рішення.

Властивість дискретності проявляється в тім, що у внутрішніх своїх особливостях процес менеджменту протікає нерівномірно. Спочатку як би накопичується потенціал впливу (при постановці мети, зборі необхідної інформації, аналізі обстановки), а потім він переходить в активні практичні дії (при ухваленні рішення і його реалізації). Ця властивість характеризує особливість управлінської праці, що виражається в необхідності попередньої глибокої аналітичної роботи, що накопичує потенціал практичних дій, спрямованих на колективи людей, природу й речі.

Для забезпечення безперервності виробництва й управління повинна бути вироблена відповідна технологія керування. Щоб вчасно приймати необхідні рішення, фірма повинна одночасно здійснювати ефективне керування виробництвом реалізованих товарів і виробляти стратегію на майбутнє. Функції стратегічного менеджменту повинні сполучатися з функціями оперативного керування.

Ефективність технології управління можна визначити ступенем керованості фірми в цілому і її підрозділах і процесів. Керованість підприємства визначається організаційною структурою системи керування й організацією в ній інформаційних потоків.

Відомі рекомендації з норм керованості в соціально-економічних системах засновані на порозі короткочасної пам'яті людини, рівним семи одиницям, установленому німецьким психологом Г. Эббінгаузом, і експериментальних виправленнях на нелінійний ріст контактів керівника з підлеглими при росту числа останніх. На основі теоретичних досліджень по психології й експериментів на виробництві встановлено, що в керівника не повинне бути більше 4-7 підлеглих. З урахуванням розмаїтості функцій, виконуваних підлеглими, норми керованості змінюються від 4- 7 до 21-40 чоловік. Розглянуті рекомендації використають для обґрунтування організаційної структури керування, але вони справедливі лише для певних умов виробництва (рівень керування, кваліфікація персоналу й ін.). Крім того, ці рекомендації не дають основи для розробки системи контролю й керування виробництвом, регламентації інформаційних потоків і ін.

Розробка кількісних методів оцінки керованості актуальна з теоретичної й практичної точок зору, оскільки дає можливість більш обґрунтовано конструювати організаційні структури керування, визначати кількість циркулюючої інформації, періодичність контролю й вирішувати інші завдання регламентування обміну інформацією між рівнями керування.

Умова керованості, що враховує час циклу керування, можна виразити наступною нерівністю:

tін + tпр.ріш + tпу + tвик < tоп,

де tин - час на збір, передачу й обробку інформації;

tпр.ріш - час на ухвалення рішення;

tпу - час на підготовку виконання управлінського рішення

tвик - час на виконання рішення;

tоп - час виконання поточного виробничого процесу.

Організація керована, якщо вироблення й прийняття всіх управлінських рішень здійсняться перш, ніж закінчаться процеси, що відбуваються в цей момент, що реалізують раніше прийняті управлінські рішення; координуюча, якщо є можливість виявлення початку самоліквідації ринкових відносин і їхньої тимчасової оптимізації додатковими ресурсами.

Технологія керування повинна враховувати час управлінських циклів і їхня раціональна взаємодія з виробничими циклами й життєвими циклами товарів.