Лідерство, влада та вплив як основа керівництва.

Основою керівництва є лідерст­во, влада і вплив.

Лідерство — здатність за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб і груп працівників з метою зосе­редження їх зусиль на досягненні цілей організації.

Фактично лідерство надає працівникові неформаль­ні повноваження. Між керівництвом та лідерством є певні відмінності. Так, якщо керівництво — це розумовий та фізичний процес, який веде до того, що підлеглі виконують рішення керівників і ви­рішують визначені завдання, то лідерство є процесом, за допо­могою якого одна особа впливає на членів групи, при цьому не обов'язково посідаючи формальну посаду. Посада керівника — це результат свідомої дії формальної організації. Лідерами ста­ють не з волі організації, і дії лідерів не обмежуються рамками повноважень та структур.

Ефективність лідерства формується і поведінкою лідера. Власною поведінкою лідер повинен постійно демонструвати порядність, чесність, мужність говорити правду колегам на роботі і вищестоячим керівникам, відкрито визнавати свої помилки і не боя­тися помилок у роботі.

Головні риси, які мають бути властиві лідерові в сучасній діловій організації, такі:

— мистецтво бути рівним, тобто здатність налагоджувати й підтримувати систему відносин з рівними собі людьми;

— мистецтво бути керівником, тобто здатність керувати підлеглими, долати труднощі та вирішувати всі проблеми, що приходять до керівника разом з владою та відповідальністю;

— мистецтво розв'язувати конфлікти — здатність виступа­ти в ролі посередника між двома сторонами в конфлікті, врегу­льовувати неприємності, пов'язані з психологічними стресами;

— мистецтво обробляти інформацію — здатність побудува­ти систему комунікацій в організації, одержувати надійну інформацію та ефективно її оцінювати;

— мистецтво приймати нестандартні управлінські рішення — здатність знаходити проблеми та рішення в умовах, коли альтернативні варіанти, дії, інформація та цілі незрозумілі або викликають сумнів;

— мистецтво розподіляти ресурси в організації — здатність вибрати потрібну альтернативу, знайти оптимальний варіант За умов обмеженості часу та недоступності інших видів ресурсів;

— хист підприємця — здатність іти на виправданий ризик і на впровадження інновацій в організації;

— мистецтво самоаналізу — здатність розуміти позицію ліде­ра та його роль в організації, вміння бачити те, як він впливає на організацію.

Взагалі феномен лідерства ґрунтується на авторитеті керівника – формальному, особистому і повному.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, цілеспрямовувати, моти­вувати і контролювати їх працю та поведінку.

Особистий авторитет керівника ґрунтується на його особис­тих якостях як людини (наприклад, толерантність, товариськість, компетентність, здоровий глузд, логічність дій та ін.).

Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляєть­ся при поєднанні формального та особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.

Для того щоб зробити своє лідерство і вплив ефективними, керівник має розвивати і застосовувати владу. Будь-яка людсь­ка діяльність так чи інакше пов'язана з проявом владних відно­син.

Якою б формою організаційної діяльності ми не цікавились, ми насамперед прагнемо дізнатися, хто очолює відповідну організацію. Потім ми цікавимося відповідними рисами або повноваженнями, що підтверджують це командне положення. На думку Дж. Гелбрейта, влада — це спроможність однієї людини або цілої групи людей нав'язувати свою думку іншим. З'ясування її наявності потребує відповіді на три запитання: хто цією вла­дою володіє (тому що це не завжди буває очевидним); для до­сягнення якої мети її використовують; яким способом домага­ються згоди або підкорення усіх інших? У теорії менеджменту організації влада, по-перше, визначає коло відповідальності перед вищим керівництвом, і в цьому розумінні формальна вла­да допускає застосування примусових санкцій; по-друге, забез­печує професійну експертизу всіх, хто приймає рішення, шля­хом залучення в управлінську ієрархію потрібних та автори­тетних експертів; по-третє, забезпечує координацію зусиль усіх членів організації, тобто визнання ними обов'язковими для них рішень та загальної мети.

Влада — можливість впливати на поведінку інших людей.

Влада - інструмент соціального управління, який здійснює цілеспрямований вплив на людську поведінку, призводить до виник­нення, зміни чи припинення людських стосунків та взаємозв'язків між складовими соціоекономічної системи. Влада - право наказувати, вимагати виконання, приймати рішення, розподілювати ресурси, діяти як організатор, керівник та контролер водночас.

Передумовою для реалізації таких можливостей є фор­мальні повноваження, які надає посада. Влада керівника виявляється в тому, що від нього значною мірою залежать посади, заробітна плата, про­сування за службовою ієрархією, доступ до соціальних благ підлеглих. Але в багатьох випадках і підлеглі мають владу над керівником, оскільки від них значною мірою залежить його поінформованість, неформальні кон­такти в колективі та ін.

Влада може набувати різноманітних форм.

1.Влада, що заснована на примусі, штрафних санкціях та за­грозі покарань. Сила примусу: в її основі лежать побоювання підлеглих, різні за походженням (страх втратити роботу, потрапити у "чорний список", бути покараним). Керівник намагається подавляти, знешкоджувати тих співробітників, які від нього залежать, але в майбутньому можуть набирати вагомості і статусу, тим самим послаблюючи його позицію.

2.Влада, що заснована на винагородах. Сила винагороди буде тим відчутнішою, чим чіткіше простежується зв'язок між стараннями, наполегливістю, самовід­даністю і досягненням результатів з однієї сторони, та позитивною реакцією лідера (визнання, преміювання, ставлення у приклад, службова кар'єра) - з іншої.

3.Експертна влада. Влада спеціаліста (експертна) передбачає унікальний досвід, високу кваліфікацію, спеціальні глибокі знання та фахові практичні навички. Дії та вчинки такого керівника сприймаються підлеглими як "істина в останній інстанції", на віру, без перевірки, як закон, обов'язковий до виконання. Його слово не підлягає сумніву, він вирішує спори, вказує правильний шлях.

4.Еталонна влада (харизматичний вплив). Референтна (еталонна) влада базується на власних магнетичних якостях лідера, які прагнуть копіювати його послідов­ники. Керівник, що володіє харизматичним впливом сприймається підлеглими як взірець, людина, яка уособлює ті риси і якості, котрими прагнуть володіти решта членів колективу. Кожний з них прагне завоювати його симпатію, звернути на себе увагу, виконати свою роботу максимально якісно.

5. Законна або традиційна влада. Легітимна (законна) влада випливає із статусу керівника в організації. Керівна посада передбачає здійснення більшості управ­лінських функцій, а підлеглий вважає цілком природнім підкорятися наказам і вказівкам. Законна влада - це невід'ємний атрибут формального лідера. Він володіє нею завжди, навіть при наявності більш впливової особи, статус якої не підтверджено офіційною посадою.

6. Влада, заснована на участі. Сила взаємодії з підлеглими вимагає таланту перекладати частину своїх функцій на плечі підлеглих, помічників. Визначити цю частину, тобто скласти перелік обов'язків, які вимагають особистого виконання, і таких, що можуть виконуватися іншими, досить складно. Проте це дозволить зосередитися на головному, почати дійсно керува­ти, а не метушитися, прагнучи встигнути зробити все самостійно.

7. Інформаційна влада. Інформаційна влада випливає із знання керівником усіх найдрібніших аспектів діяльності підрозділу чи організації. Така цілісна картина дає змогу управляти колективом, бачити хибні дії підлеглих та їх досягнення. Ті працівники, яким погрібна конкретна додаткова інформація, змушені звертатися по неї до лідера як до першоджерела, виконувати його доручення в обмін на володіння знаннями про предмет, що їх цікавить.

Досвід кращих організаційних структур свідчить, що експерт­на влада і еталонна влада є найбільш бажаними для здійснення керівництва, адже при цьому спрацьовує почуття обов'язковості підлеглих, а інформаційна і стимулююча влада ведуть до викорис­тання примусової влади і інколи викликають бажання опору з боку працюючих. Але у практичній діяльності менеджери, як правило, спираються на декілька типів влади.

За останній час відбувається зростання кваліфікації працівників та вирівнювання їх інтелектуального рівня до рівня керівників, то стає все важче реалізовувати владу, покладаючись на владу примусу та винагород.

Вплив —поведінка одного працівника (керівника), яка вносить зміни в поведінку, стосунки, відчуття тощо іншого працівника (підлеглого).

З набуттям формальних повноважень керівник отри­мує певну владу. Він повинен усвідомлювати, що масш­таб влади визначається не лише рівнем його формаль­них повноважень, а й мірою залежності підлеглих від нього. Тобто рівень впливу наділеної владою особи А на підлеглу особу Б дорівнює ступеню залежності особи Б від особи А.

Важливою і поширеною формою впливу є переконання. Переконання доводяться до відома виконавців. Прислуговується цьому і логіка доказу. Важливе значення має почуття участі. Підлеглі залучають­ся до участі у підготовці і прийнятті господарських і соціальних рішень, у розподілі прибутків, дивідендів тощо. Зрозуміло, що шість типів влади - це потенційні засоби впливу, і вони породжують у підлеглих різні реакції до виконання роботи. По-різному підлеглі можуть реагувати на розпорядження керівника: з почуттям обов'язку, з байдужістю або опором чи відповідають ентузіазмом і певними прагненнями досягти організаційної мети. А за умов опору підлеглі можуть погодитися виконувати завдання, але докладають при цьому мінімум зусиль для його виконання.

Отже, в залежності від виконуваної задачі працівники проявляють різний рівень готовності виконувати роботу. Із врахуванням цього менеджери повинні змінювати і свою поведінку в залежності від відносної зрілості підлеглих. Керівник, до певної міри, може визначати зрілість підлеглого, оцінюючи його прагнення до досяг­нення мети, здатність нести відповідальність за свою поведінку.

Найкраще для організації, коли її керівник одночас­но є й лідером. Однак на практиці нерідко трапляється, що особа, яка є лідером колективу працівників (володіє здатністю впливати), не обіймає керівної посади (не має влади). Непоодинокими є випадки, коли керівник воло­діє тільки формальними повноваженнями (владою), бу­дучи нездатним через свої особисті якості (відсутність лідерських рис) впливати на колектив. За таких обста­вин у колективі можливі конфлікти, стресові ситуації, прояви боротьби за владу, що може негативно впливати на діяльність організації. У такому разі тільки мудрість, виважена поведінка керівника, вміння використовува­ти всі надбання сучасного менеджменту можуть стабілі­зувати ситуацію.

Виходячи з вищенаведеного можливо зробити висновок, що управління в системі менеджменту є більш ефек­тивним, коли поєднуються дана керівникові посадою влада та особистий авторитет. Важливо, щоб керівник мав не просто легітимну владу і був формальним лідером, а щоб його влада була поєднанням експертної та еталонної (харизматичної), щоб керівник мав, окрім формального, ще й особистий авторитет.

Висновки по лекції.

Будь-який процес управління – це передусім інформаційний процес, який передбачає перетворення повідо­млень, що надійшли, і формування таких керівних дій, за яких досягаються поставлені цілі управління. При цьому прийняття управлінського рішення можливе тільки за наявності достовірних, актуальних і зрозумілих повідомлень та подальшого опрацювання тих із них, які необхідні для вирішення саме цього економічного завдання. Для управління потрібні різні повідомлення, їх відображають господарські процеси та явища, що відбуваються на підприємстві й поза ним.

Основними функціями управлінської інформаційної системи є збір, зберігання, накопичення, пошук і передача даних, що використовується для підтримки прийняття рішень.

Обмін інформацією входить в усі види управлінської діяльності, тому комунікацію називають зв’язуючим процесом, який пов’язує частини організації в єдине ціле. Якщо усунути комунікацію, то організація перестає бути керованою, її діяльність набуває хаотичного, нескоординованого характеру.

За теорією комунікації бажана поведінка окремих осіб і колективів досягається тільки через розуміння і узгодження із прийнятою інформацією. Щоб здійснювати комунікації ефективно, тобто передавати якісь повідомлення у вигляді методичних вказівок, інструкцій, наказів, доповідей потрібно враховувати різні фактори: підбір слів при формуванні повідомлень, настрій, потреби адресатів.

Управління економічною інформацією вимагає інтенсивної обробки значних масивів даних у процесі збирання, опрацювання і використання економічної інформації. При цьому засобом обробки інформації виступають комп’ютерні інформаційні технології, які дають змогу здійснювати завчасне планування і прогнозування розвитку економічних процесів.

У діяльності конкретного керівника всі три функції постають у своєрідному поєднанні, значимість кожної з них виявляється лише в особливих ситуаціях (на етапах становлення, за умов реорганізації, при нововведеннях). Проте навчитися керувати, стати справжнім керівником можна лише тоді, коли людина оволодіє трьома зазначеними функціями й виявиться здатною не тільки ухвалювати відповідні рішення, а й перебирати на себе відповідальність за їх виконання.

Дієвість керівництва виявляється в спроможності переконувати інших зна­ходити ефективні рішення поставлених завдань, за допомогою різних форм влади. Це певний людський фактор, що об'єднує трудовий колектив у єдине ціле й мотивує його до досягнення поточної і довгострокової мети.

Зміни у середовищі функціонування організації (зокрема, у рівні освіти керівника і підлеглих, їх фінансовому стані тощо) зменшують можливості впливу на підлеглих за допомогою традиційних форм влади. Виникає потреба шукати шляхи співробітництва з підлеглими, щоб мати можливість впливати на них. Основними засобами такого впливу є переконання й залучення до участі.

Завдання для самостійної підготовки з теми.

Забезпечення ефективності комунікаційних процесів та дієвого керівництва в організації потребує поглибленого дослідження різноманітних їх аспектів та елементів, тому доцільним є вивчення наступних питань:

1. Комунікації ділових партерів.

2. Особливості спілкування та проведення переговорів з іноземними контрагентами.

3. Класифікація ділових нарад.

4. Методика проведення ділових нарад.

5. Форми проведення нарад.

6. Міжособистісні та організаційні комунікації.

7. Підходи до керівництва.

8. Стилі керівництва.

9. Категорії керівників.

10. Стреси як об'єкт керівництва.