Природа та визначення керівництва і лідерства. Форми впливу та влади

К

ерівництво можна визначити "як процес використання влади задля досягнення впливу на людей''². Влада — це можливість реально вплинути на поведінку інших людей, тобто влада — це знаряддя впливу. В свою чергу, вплив — це будь-яка поведінка однієї людини чи групи осіб, що активно діє на поведінку, відчуття, стосунки інших людей. Проте влада не єдина основа керівництва і такий підхід притаманний лише авторитаризму і застосовується щодо формальної організаційної структури.

Інше визначення розглядає адміністративне керівництво як "процес управління та впливу на спільну діяльність членів групи"³.

Як бачимо, тут вже запроваджуються елементи керівництва:

1) керівництво передбачає наявність підлеглих;

2) існує певний розподіл влади, впливу чи управління керівника підлеглими,

3) керівники вказують, що і як слід робити.

Проте це визначення стосується лише адміністративного керівництва. Тому постає питання: менеджери і керівники — це люди, що виконують ана­логічні дії або однакові функції чи між ними існує певна розбіжність? Згідно з поглядами Мургеда й Ґріффіна "...управління спирається на формальну можливість влади впливати на людей, тим часом як керівництво є використан­ням непримусового впливу з тим, щоб координувати й узгоджувати діяльність членів групи для досягнення мети"⁴.

У стосунках між керівником та підлеглими в процесі використання влади існує пряма пропорційна залежність (так званий баланс влади): влада керів­ника над підлеглими тим більша, ніж вища залежність підлеглих від керівника, і навпаки. Ця залежність може набувати різних форм прояву — прямо чи опосередковано підлеглі залежать від управлінських рішень керівника (у питан­нях ресурсного забезпечення, розподілу та отримання винагород, послуг, інфор­мації тощо). В свою чергу, підлеглі активно впливають на керівника, адже це вони реалізують на практиці всі його рішення, вказівки, накази та розпоряджен­ня, і саме виконання дорученої роботи залежить від них.

Робіне, Стефан П., ДєЧенцо, Девід А. Основи менеджменту / Пер. з англ А. Олійник та ін — К

Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2002. — С 434.

Schermerhorn John R Jr., Hunt James G. and Richard N. Osborn. Managing Organizational Behavior _з Second Edition, New York: John Wiley and Sons, 1985, p. 583. _t Stoner James A.f. Management, Second Edition, New Jersey: Prentice-Hall, Inc., 1982 p 468

Moorhead Gregory and Griffin Ricky W. Organizational Behavior: Second Edition Boston' Houqhton-

Mifflin Company, 1989, p. 322.

298

Щоби керувати, необхідно мати для цього досить підстав, тобто володіти інструментами впливу, а щоби впливати — слід мати основу влади (аби змусити підлеглих підкорятись розпорядженням). Здоровий глузд підказує, що для реалізації влади необхідно дещо мати під своїм контролем. Це "дещо" повинно бути суттєвим для виконавця і на його основі створюється залежність від керівника. Залежність — це ситуація, при якій виконавець змушений діяти саме так, як того бажає керівник.

Інструментом впливу на діяльність підлеглих виступає можливість керів­ника вплинути на рівень задоволення їх активних потреб (згадаємо класи­фікацію потреб Маслоу). Всі форми впливу та влади спонукають людей ви­конувати бажання іншої людини, задовольняючи тим самим активні потреби. Люди очікують та передбачають наслідки тієї чи іншої поведінки. Керівник чи особа, яка здійснює вплив, також передбачає ефект свого впливу на по­ведінку виконавця. Цей процес впливу керівника на підлеглого зображено на рис. 13.1.

Донедавна переважала думка, що між поняттями "керівництво", "лідерст­во" та "влада" немає суттєвої відмінності, оскільки особа, яка наділена повно­важеннями здійснювати керуючі функції, автоматично вважається лідером колективу і має владу над підлеглими. Однак на практиці ці три складові управлінського впливу не обов'язково зосереджені в одних руках. Якщо керів­ництво полягає у праві особи давати офіційні доручення і розпорядження під­леглим і вимагати їх виконання, то реальна влада залежить від особистих якостей і ситуації, у якій перебуває керівник.

Відмінності між статусом лідера і формального керівника випливають з особливостей ролі та функцій, які ними виконуються. Керівництво передбачає монополію на прийняття рішень і контроль за ходом їх виконання. Лідер не узурпує право приймати рішення, а, навпаки, запрошує до цього кожного співробітника. В результаті змінюється статус кожного працівника. Якщо

Розділ IV

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ КЕРІВНИЦТВА

Тема 13

КЕРІВНИЦТВО ТА ЛІДЕРСТВО

 

керівник протистоїть групі підлеглих, виступає як зовнішня сила, то лідер перетворює колектив у єдину команду.

Феномен лідерства грунтується на авторитеті керівника. Розрізняють фор­мальний, особистий і повний авторитет.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, спрямовувати, мотивувати і контролю­вати їх працю та поведінку.

Особистий авторитет керівника грунтується на його особистих якостях як людини (наприклад, толерантність, товариськість, компетентність, рішу­чість, ініціативність, здоровий глузд, логічність дій та ін.).

Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального та особистого авторитету особи, яка обіймає керів­ну посаду¹.

Розподіл влади відбувається між членами групи за рішенням її керівника (лідера). Цей процес має назву делегування або децентралізації.

Влада — інструмент соціального управління, який здійснює цілеспрямова­ний вплив на людську поведінку, призводить до виникнення, зміни чи припи­нення людських стосунків та взаємозв'язків між складовими соціоекономічної системи². Влада — право наказувати, вимагати виконання, приймати рішення, розподіляти ресурси, діяти як організатор, керівник та контролер водночас.

Баланс між владою та обов'язками називається принципом паритету.

Розподіляючи владу між підлеглими, керівник залишає за собою функції координатора, тобто він може при необхідності втручатися у розвиток си­туації і коригувати діяльність персоналу. Необхідність координації зумовле­на принципом одноособового керівництва Анрі Файоля, який образно зазна­чав: "Тіло з двома головами у суспільстві, як і в живій природі — це монстр, який приречений на вимирання"³.

Здатність лідера здійснювати вплив визначається рівнем керівного потен­ціалу, реалізовувати який керівник зобов'язаний у певних ситуаціях. Джерела керівної сили лідера полягають у тому, що обіймаючи посаду, він отримує певні права і повноваження, а також у набутому досвіді, авторитеті і профе­сійних досягненнях.

Влада може набувати різноманітних форм. У співпраці четверо американ­ських дослідників — Джон Френч, Бертрам Рейвен, Пол Герсі та В.І.Нате-майєр — розробили зручну класифікацію підстав влади. Згідно з їх виснов­ками існує сім основних форм влади (табл. 13.1):

Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — С. 174-175. Словарь. Управление социалистическим производством. — М Экономика, 1983. — С 24 Основы менеджмента. Учебное пособие для вузов / Под ред. АА. Радугина. — М.: Издательство "Центр", 1997. — С. 326-333.

300

 

1. Влада, що заснована на примусі, штрафних санкціях та загрозі покарань.

2. Влада, що заснована на винагородах.

3. Експертна влада.

4. Еталонна влада (харизматичний вплив).

5. Законна або традиційна влада.

6. Влада, заснована на участі.

7. Інформаційна влада.

Сила примусу. В її основі лежать побоювання підлеглих, різні за поход­женням (страх втратити роботу, потрапити у "чорний список", бути покара­ним). Керівник намагається подавляти, знешкоджувати тих співробітників, які від нього залежать, але в майбутньому можуть набирати вагомості і статусу, тим самим послаблюючи його позицію.

Сила винагороди буде тим відчутнішою, чим чіткіше простежується зв'я­зок між стараннями, наполегливістю, самовідданістю і досягненням резуль­татів з однієї сторони, та позитивною реакцією лідера (визнання, преміюван­ня, ставлення у приклад, службова кар'єра) — з іншої.

Влада спеціаліста (експертна) передбачає унікальний досвід, високу кваліфікацію, спеціальні глибокі знання та фахові практичні навички. Дії та вчинки такого керівника сприймаються підлеглими як "істина в останній інстанції", на віру, без перевірки, як закон, обов'язковий до виконання. Його слово не підлягає сумніву, він вирішує спори, вказує правильний шлях.

Референтна (еталонна) влада базується на власних магнетичних якостях лідера, які прагнуть копіювати його послідовники. Керівник, що володіє хариз­матичний впливом сприймається підлеглими як взірець, людина, яка уособлює ті риси і якості, котрими прагнуть володіти решта членів колективу. Кожний з них прагне завоювати його симпатію, звернути на себе увагу, виконати свою роботу максимально якісно.

Легітимна (законна) влада випливає із статусу керівника в організації. Керівна посада передбачає здійснення більшості управлінських функцій, а підлеглий вважає цілком природнім підкорятися наказам і вказівкам. Законна влада — це невід'ємний атрибут формального лідера. Він володіє нею завжди, навіть при наявності більш впливової особи, статус якої не підтверджено офіційною посадою.

Сила взаємодії з підлеглими вимагає таланту перекладати частину своїх функцій на плечі підлеглих, помічників. Визначити цю частину, тобто скласти перелік обов'язків, які вимагають особистого виконання, і таких, що можуть виконуватися іншими, досить складно. Проте це дозволить зосередитися на головному, почати дійсно керувати, а не метушитися, прагнучи встигнути зробити все самостійно.

301

Розділ IV

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧШ АСПЕКТИ КЕРІВНИЦТВА

Тема 13

КЕРІВНИЦТВО ТА ЛІДЕРСТВО

 

Таблиця 13.1

Порівняння різних методів впливу¹

 

МЕТОД	НА ЩО ВПЛИВАЄ	ПЛЮСИ	МІНУСИ
Методи, що	використовуються	при особистому спілкуванні
Використання вла­ди, що ірунтусться на обов'язках	Поведінка в межах зони, яку підлеглий визнає законною у світлі своїх обов'язків	Швидкість; не потребує витрат ресурсів	Якщо прохання зна­ходиться за межами зони — воно не діс, якщо заходить надто далеко — його вважа­тимуть незаконним
Використання влади, заснованої на компетенції	Стосунки і поведінка в межах зони компетенції	- //-	-//-
Використання влади, заснованої на ототожненні з керівником	Стосунки і поведінка, які не суперечать ідеалам, що лежать в основі ототожнення	-// -	Обмежений впливом, що не суперечить іде­алам, які закладено при ототожненні
Використання влади, заснованої на уявленнях про залежність	Широке розмаїття видів поведінки, якою можна керувати	Швидкість та дієвість	Деяка влада підлеглого над лідером
Використання влади, заснованої на примусі Використання переконання	Широке розмаїття видів поведінки, якою можна керувати Широкий діапазон стосунків і видів поведінки	Швидкість та дієвість Викликає внутрішню мотивацію	Можливий активний опір, дуже ризиковано Вимагає багато часу, потрібен слухач
Поєднання різних методів	Залежить від інтуїції, точності и комбінуванні	Результати більш вагоміші, менше ризику	Надто складно і вимагає зайвих зусиль
Опосередковані методи
Маніпулювання оточенням іншої людини, використовуючи при цьому один чи всі прямі методи	Широкий діапазон стосунків та видів поведінки	Може призвести до результату в ситуації, коли не спрацьовують прямі методи	Вимагається багато часу, складний для використання; ризикований, якщо використовується надто часто
Зміна сил, які діють на людину — правил формальної та не­формальної організа­ції, технології, ресурсів, що с у на­явності, проголоше­них організаційних цілей	Повний спектр стосунків і видів поведінки на без­перервній основі	Має безперервний вплив, а не одно­разовий ефект	Подекуди вимагає демонстрації значної влади для досягнення мети

Kotter J P., "Power, Depenence and Effective Management", Harvard Business Review July-August, 1977.

302

Інформаційна влада випливає із знання керівником усіх найдрібніших аспектів діяльності підрозділу чи організації. Така цілісна картина дає змогу управляти колективом, бачити хибні дії підлеглих та їх досягнення. Ті праців­ники, яким потрібна конкретна додаткова інформація, змушені звертатися по неї до лідера як до першоджерела, виконувати його доручення в обмін на во­лодіння знаннями про предмет, що їх цікавить.

СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА

С

проби визначити, якими рисами характеру чи якостями повинен воло­діти ідеальний керівник, складають основу різноманітних теорій про стилі керівництва. Дослідники зупиняються на персональних якостях, фі­зичних характеристиках та розумових здібностях.