Етапи процесу прийняття раціональних рішень.

Процес прийняття управлінських рішень – періодичність здійснюваних етапів управлінської діяльності з приводу прийняття та реалізації управлінських рішень.

Процес прийняття раціональних рішень включає в себе наступні етапи:

1 Діагностика проблеми

2 Накопичення інформації з певної проблеми

3 Розробка альтернативних варіантів

4 Оцінка альтернативних варіантів

5 Вибір альтернативи

1. Діагноз проблеми включає наступні підетапи:

виявлення та опис проблемної ситуації (означає усвідомлення протиріччя між змінами у середовищі функціонування організації та її можливостями забезпечити за таких умов досягнення своєї мети);

встановлення мети вирішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату вирішення проблемної ситуації);

ідентифікація критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на підставі яких буде проводитись оцінка вирішення проблемної ситуації, а також упорядкування цих ознак за ступенем важливості).

2. Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість інформаційних матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв:

1) об’єктивність – це інтегральний критерій, який поєднує у собі повноту точність та переконливість інформації;

2) лаконічність – стислість та чіткість викладення інформації

3) актуальність – відповідність інформації об’єктивним інформаційним потребам;

4) своєчасність – здатність задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк;

5) комунікативність – властивість інформації бути зрозумілою для адресата.

3. Розробка альтернативних варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації. Обґрунтоване зменшення кількості альтернатив є фактором підвищення ефективності процесу прийняття рішень.

4. Оцінка альтернативних варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями:

-реалістичність - можливість її здійснення взагалі з урахуванням зовнішніх обставин, не залежних від самої організації

-відповідність ресурсам організації;

-прийнятність наслідків реалізації альтернативи:

5. Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на підставі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми.

 

Підходи до оптимізації управлінських рішень.

На заході оптимізацією управлінських рішень займається напрям під назвою «наука управління», «системний аналіз» і ін. Наука управління виникла в Англії під час Другої світової війни унаслідок виникнення необхідності рішення окремих завдань. Широке застосування вона має в США, Японії, Німеччини і в ін. країнах. Використовується для вирішення таких завдань: регулювання транспортних потоків в містах, оптимізація графіка руху в аеропортах, розробка нових видів продукції і ін.

Згідно положенням американського менеджменту наука управління як механізм оптимізації рішень може реалізовуватися за допомогою таких підходів.

Застосування наукового методу.

Використовування системної орієнтації.

Застосування моделей.

Науковий метод оптимізації управлінських рішень передбачає:

збір інформації (внутрішня і зовнішня);

аналіз інформації;

формування гіпотези (механізмів впливу, інструментів реалізації)

перевірка гіпотези шляхом підтвердження достовірності;

реалізація рішення.

Системна орієнтація в процесі оптимізації рішень базується на тому, що організація є відкритою системою, яка складається з взаємозв'язаних частин. В процесі своєї діяльності організація обробляє входи (ресурси, інформацію), трансформуючи її в продукцію, послуги, прибуток. На основі вивчення цього процесу і здійснюється підбір найефективнішого рішення.

 

Адміністративна модель прийняття управлінських рішень

Адміністративна модель описує реальний процес ухвалення рішень у складних ситуаціях (непрограмовані рішення і ситуації невпевності та невизначеності), коли менеджери, навіть якщо вони захочуть, не можуть прийняти економічно раціональне рішення.

Обмежена раціональність означає, що діяльність індивідів в організації лежить в межах допустимої раціональності. Організація - надзвичайно складна система, і менеджери не мають ні часу, ні можливостей для обробки всієї необхідної для усвідомленого вибору інформації. Тому прийняті ними рішення є не стільки раціональними, скільки прийнятними. Прийнятність означає, що особа, яка приймає рішення, обирає перший, що задовольняє мінімальні критерії допустимості варіант. Замість того щоб аналізувати всі альтернативи, вибираючи ту з них, яка обіцяє найбільший економічний результат, менеджери зупиняються на першому ж здатному усунути проблему варіанті, навіть якщо вони допускають можливість існування інших, більш вигідних рішень.

Принципи, на яких грунтується адміністративна модель, відмінні від основних припущень класичної і пов'язані насамперед з тими, що впливають на рішення індивідів організаційними чинниками. Адміністративна модель більш реалістична в плані прийняття складних, непрограмованих рішень.

Цілі рішення, як правило, не відрізняються визначеністю, конфліктують одна з одною. Менеджери часто не підозрюють про існуючі в організації проблеми та можливості.

Раціональні процедури використовуються далеко не завжди, а якщо використовуються, то обмежуються спрощеним поглядом на проблему, що не відображає складності реальних подій.

Пошук менеджерами альтернативних рішень обмежений з огляду існування людських, інформаційних та ресурсних обмежень.
Більшість менеджерів задовольняються прийнятними, ніж максимізуючимм рішеннями. Часто це відбувається через обмеженість наявної у них інформації, часто - через нечіткість критеріїв максимізації.
Адміністративна модель носить описовий характер, відображає реальний процес прийняття управлінських рішень в складних ситуаціях, а не диктує, як слід приймати їх у відповідності з теоретичним ідеалом, в ній враховуються людські та інші обмеження, що впливають на раціональність вибору.

 

 

Поведінкові аспекти ухвалення рішення

Поведінкова модель. Навідміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики:
– особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;
– особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;
– особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.
Враховуючи ці характеристики Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі:
1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);
2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов.
Прагнення менеджерів “досягти задоволеності” може бути обумовлено кількома причинами:
- вони можуть просто не хотіти ігнорувати власні інтереси, тобто продовжувати пошук нових альтернатив, коли вже ідентифіковані декілька прийнятних;
- вони можуть бути не здатними зважити та оцінити велику кількість альтернатив;
- можливо також втручання в процес прийняття рішень особистих, суб’єктивних факторів.