Поняття корисності блага; сукупна та гранична користність; принцип спадаючої граничної користності.

Потреба – відчуття незадоволення, із-за якого індивід намагається вийти, або відчуття задоволення, яке він намагається продовжити.Потреби задовольняються благами. Блага – засоби, що придатні для задоволення потреб.

Корисність U (utililу) — це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

де U-рівень корисності; X1,X2,…Xn-кількість споживаних благ, одиниць; n-кількість видів благ.

Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнює­ться зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність. Гранична корисність МU (Маrginal Utility)- це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги. Згідно з законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається {графік 3.1). Сукупна корисність ТU (Тоtаl utility) зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і мен­шою мірою. Це означає, що гранична корисність (МU) — додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару — знижується.

 

6 Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з кардиналістських позицій.

Основне положення кардиналістів: “Корисність можна виміряти”(в ютілях/utily). Кожна наступна одиниця блага приносить споживачу все меншу та меншу корисність (задоволення). Потреби, які задовольняють блага, і спосіб їх задоволення мають суб’єктивну основу.

Перший закон Госсена: Бесперевно під час акту споживання корисність наступної одиниці блага спадає. При повторному акті отримання корисності від одиниці блага зменшується в порівнянні з її початковою корисністю. Цей закон носить емпіричний та суб’эктивний характер.

2-й закон Госсена визначає оптимальність поведінки споживача:Для отримання максимальної корисності за певний період часу потрібно спожити кожного з благ таким чином, щоб MU ціх благ були рівними.

Після певного моменту ми починаємо отримувати граничну корисність, що буде дорівнювати

???

Змішана гранична корисність буде дорівнювати

 

(Рх-ціна блага х)

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості благ задля придбання однієі додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) таким чином, щоб корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

???

де MUa, Mub-гранична корисність, відповідно блага А та В, ютиль; Ра, Рb-ціна, відповідно, блага А та В, грош. од. Це рівняння розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:

Звідси видно, що при зміні ціни одного з благ, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага А означатиме зацікавлення споживача в його додатковій закупівлі, а значить, падіння MUa. Це буде продовжуватися до відновлення рівності. Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару А приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.

Отже, рівновага споживача – стан, у якому досягається оптимальна структура покупок (згідно з принципом раціональності), будь-яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача.