Науковий метод державного управління

Не менш важливим і взаємопов'язаним з питанням визначення об'єкта і предмета теорії державного управління є питання методу управлінської науки. Адже запорукою успішного розвитку науки управління є віднайден­ня методу дослідження, адекватного її предмету та постійне його вдоско­налення [167, с 49]. Перш ніж визначити, що таке метод науки державно­го управління, необхідно з'ясувати, що таке метод науки взагалі.

Науковий метод - це спосіб, підхід, інструмент, прийом, яким корис­тується певна наука для дослідження закономірностей, що становлять її предмет. Це комплекс різноманітних засобів, який дає можливість знайти оптимальний шлях до наукової істини [184, с 10]. Під методом теоретич­ного дослідження розуміється сукупність прийомів досягнення мети, по­ставленої наукою, чи вирішення конкретного дослідницького завдання, а під методологією - вчення про систему методів, що використовується у певній науці. Як зазначає Ц. Ямпольська, метод дає можливість: а) об'єд­нати дані різних наук, що мають відношення до питань управління; б) від­найти закони їх зв'язку, що містяться в самому управлінні; в) обґрунтувати ці закони та використати в управлінській практиці ті висновки інших наук, що допоможуть знайти оптимальні варіанти структури, форм і засобів управління. Метод дає можливість перевірити практикою цінність нової науки [167, с 51].

Як самостійна галузь наукового знання, державне управління вироб­ляє власну систему основних понять, принципів, ідей і методів їх реалі­зації, що збагачують практичний досвід і відображають загальні законо­мірності предмета державного управління. Система наукових теорій, доповнених методами досліджень, тобто їх методологією, утворює науку управління.

Види наукових методів

В управлінській науці вирізняють три групи найважливіших методів (іноді їх називають підходами) дослідження, специфіка яких зумовлена особливою природою державного управління як діяльності органів вико­навчої влади і пов'язаних з цим різноманітних факторів політичного, еко­номічного, соціально-культурного характеру:

1. загальні методи дослідження явищ і процесів управління;

2. логічні методи пізнання;

3. емпіричні методи дослідження. До загальних методів належать:

· традиційний метод шляхом концентрації зусиль на меті апарату державного управління - сприяти ефективності (досягнення бажаних ор­ганізаційних цілей), продуктивності (досягнення цілей без зайвих затрат) та на завданнях - раціоналізації та розробки ефективного зв'язку між за­собами й цілями, дає можливість виокремити функції виконавчої влади і на основі цього визначити і класифікувати функції державного управління;

· інституційний підхід - через зосередження на структурно-функціо­нальних засадах побудови системи органів виконавчої влади та формаль­но-правовій характеристиці політичної системи - дає можливість досліди­ти взаємозалежність і взаємозв'язок між змінами інституційних структур апарату державного управління і змістом державної політики;

· соціологічний підхід дає можливість досліджувати апарат державно­го управління з точки зору його ефективності (досягнення бажаних органі­заційних цілей) й продуктивності (досягнення цілей без зайвих затрат);

· комплексний підхід, виходячи із складності і неоднозначності у ме­тодологічному плані феномену виконавчої влади, дає можливість вийти за межі суто адміністративно-управлінської сфери і застосувати методи інших суспільно-гуманітарних наук та наукових знань - політології, юридинної науки, менеджменту, історії, соціології, філософії, психології тощо. Це сприяє більш повному дослідженню предмета науки та суттєвому під­кріпленню методів управлінської науки арсеналом і результатами дослі­джень згаданих наук;

· історичний підхід базується на дослідженні системи виконавчої влади, виходячи з історичної парадигми та факторів, що впливають на її розвиток (політичних, економічних, соціальних, культурних тощо) та допо­магає відстежувати вплив зовнішнього середовища в часовому просторі на управлінську систему, передбачати та аналізувати її еволюцію, адекватну викликам часу. Ґрунтуючись на тому, що система інститутів державної влади у кожен історичний період визначається конкретними суспільно-політичними факторами, притаманними цим періодам, даний метод дає можливість установити переваги і недоліки існуючої сьогодні в Україні структурно-функціональної моделі виконавчої влади, стан її співвідно­шення та взаємодії з іншими гілками державної влади та окреслити підхо­ди щодо її вдосконалення та оптимізації;

· культурологічний підхід дає можливість установити залежність управлінської поведінки суб'єктів державного управління від рівня культу­ри суспільства;

· біхевіористський підхід, що сформований під впливом психологічних чинників, розглядає організацію передусім як соціальну систему, в якій фор­муються і розвиваються відносини, конфлікти й зв'язки, котрі їх керівник не завжди спроможний зрозуміти й проконтролювати. На відміну від інших під­ходів, біхевіористський метод фокусує увагу на людському факторі, взаємо­зв'язках та співпраці службовців, наголошуючи на розвитку інтуїції, спону­каючи управлінців та науковців досліджувати нераціональні й раціональні, неформальні й формальні аспекти організаційної поведінки.

Другу групу становлять логічні методи пізнання:

· системний підхід дає можливість розглядати державно-управлінські явища в сукупності соціальних зв'язків, виявлення цілого та його частин, вивчити окремі складові апарату державного управління в загальній сис­темі організації державної влади. Цей метод зосереджується на організа­ційно-структурних формах, у яких здійснюється управлінська діяльність, та розглядає організацію як цілісне явище, всі складові якої взаємопов'язані цілями, функціями, принципами, методами, структурами, процесами, кад­рами і ресурсним забезпеченням. Цей підхід, що передбачає структуру-вання, ранжування проблем, дав можливість розгляду досліджуваного явища як системи, тобто багатьох взаємозалежних і взаємопов'язаних елементів, що становлять певну цілісність, і на цій основі здійснити пошук та визначити можливості і напрями розвитку управлінської науки;

· функціональний підхід, фіксуючи увагу на специфіці змісту управлін­ської діяльності, є підставою виявлення об'єктивно необхідних на даному етапі державотворення функцій державного управління, пошуку оптима­льних варіантів їх розподілу в апараті державного управління;

· метод структурного аналізу, виходячи з того, що виконавча влада реалізується через відповідну структуру - систему органів, сприяє розроб­ці науково обґрунтованої методології визначення функцій апарату держав­ного управління та дозволяє різноманітність цих функцій звести до таких науково обґрунтованих організаційних форм виконавчої влади, які не тіль­ки відповідають різноманітності системи об'єктів управління, а й спромож­ні забезпечити оптимальність її розвитку;

· структурно-функціональний метод через адекватний опис сутності єдності структурного та функціонального аспектів організації апарату державного управління дає можливість обґрунтувати особливості окремих форм виявлення цієї сутності на різних рівнях системи виконавчої влади, в її конкретних підсистемах, ланках і на цій основі запропонувати практич­ні заходи щодо оптимізації відповідності між структурою і функціями кож­ного окремого суб'єкта державного управління (органу виконавчої влади);

· метод аналізу і синтезу через дослідження елементів логічної струк­тури науки державного управління сприяє узагальненню основних понять, принципів, категорій науки; через розгляд управлінської діяльності з різ­них позицій дає можливість побудувати об'ємну модель системи органів виконавчої влади;

· метод порівняльного аналізу через вивчення та використання прак­тики державного управління в інших країнах (у першу чергу, розвинутих, демократичних) - дає можливість виявляти тенденції і напрями розвитку виконавчої влади, її взаємов'язки з іншими гілками влади та визначити її місце в державному механізмі. Саме таким шляхом можна вести пошук оптимальної системи виконавчої влади та випробовувати зарубіжні механі­зми, що успішно застосовувалися, для вирішення тих чи інших управлін­ських проблем у вітчизняному державотворенні;

· ситуаційний метод через інтерпретування існуючих напрацювань у сфері політико-управлінської теорії на сучасний стан державного управ­ління і передбачення можливих змін сприяє розробці науково обґрунтова­ної методології його оптимізації.

До логічних методів також віднесені інші теоретичні прийоми - індук­ція і дедукція, моделювання, експеримент, абстрагування, узагальнення і обмеження, сходження від абстрактного до конкретного та інші.

До третьої групи належать методи емпіричних досліджень. Мається на увазі сукупність конкретних прийомів, за допомогою яких нагромаджу­ється і систематизується емпіричний матеріал і дані інших близьких наук:

· аналіз наукових праць з проблематики державного управління українських, зарубіжних і радянських учених дає можливість розглянути соціальну природу та сутність державного управління і на цих засадах розвинути теоретичні основи державного управління;

· аналіз документальної бази (законів, нормативно-правових актів, управлінських документів, статистичних даних тощо) дає можливість ви­значити недоліки законодавчого та нормотворчого характеру, які негативно впливають на ефективність державного управління, та визначити загальні підходи вдосконалення якості правового забезпечення політико-управлінської діяльності;

· аналіз та узагальнення практичної діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в контексті переходу до нової парадигми призначення публічної влади дає змогу встановити найбільш об'єктивні методологічні підходи щодо розмежування і збалансування функ­цій і повноважень органів цих систем з метою підвищення їх ефективності.

Кожен із названих методів (їх груп) застосовують не ізольовано, а в комплексі, що дає змогу отримати більш повні та всебічні результати нау­кових досліджень. Використовуючи систему основних понять і методи те­оретичних досліджень, управлінська наука виробляє власну методологію і теорію для більш повного та об'єктивного практичного вирішення своїх основних завдань.