Поняття громадських зв'язків

Сьогодні особливо гостро постає потреба не лише у моніторингу соці­ального середовища, а й у впливові на свідомість громадян за допомогою інформування через налагоджені канали комунікаційного зв'язку. Набуває гостроти та актуальності проблема встановлення дійових зв'язків з гро­мадськістю, що передбачають чесні, відкриті, доброзичливі взаємовідноси­ни між органами публічної влади та населенням. Саме із цього виникає по­рівняно нова функція державного управління - зв'язки з громадськістю, адже влада діє ефективно лише у тому випадку, коли її підтримує громад­ськість. Органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані інформувати населення про напрями стратегічного розвитку (політику), про­грами й послуги, що надаються ними, звітувати про свою діяльність і нести перед ним відповідальність. Так, на думку Б. Гурне, «для органів адмініст­ративного управління вкрай необхідно розробляти і систематично застосо­вувати політику поліпшення своїх зв'язків із громадськістю» [60, с. 77].

Термін «паблік рілейшнз» (Public relations), що перекладається з англійсь­кої як зв'язки з громадськістю, є відносно новим для органів державної вла­ди та місцевого самоврядування України. Його почали використовувати лише в останні 8-9 років, із початком економічних перетворень. «Зв'язки з громад­ськістю» або «громадські зв'язки» (надалі ГЗ) відіграють дедалі більшу роль у діяльності органів державного управління, місцевого самоврядування, гро­мадських об'єднань, у сфері підприємництва. ГЗ, що налічують більш як 90-річну історію існування в демократичних країнах, усе впевненіше входять у життєвий простір сучасної України, поступово усвідомлюється важливість і необхідність цієї функції у процесі здійснення державного управління.

Створення підрозділів зв'язків з громадськістю в органах державної влади та економічно розвинутих підприємствах України розпочалося на початку 90-х років, як необхідність суспільних зрушень у напрямі форму­вання економічних і політичних інститутів демократії [151, с. 41]. Але лише з моменту запровадження інституту президентства (1992 p.), коли в струк­турі Адміністрації Президента України була створена прес-служба глави держави, в Україні розпочався реальний процес налагодження основ зв'язків з громадськістю в органах державної влади. Саме в той період в Законі України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року була зафіксова­на норма, відповідно до якої право на інформацію забезпечується «ство­ренням у державних органах спеціальних інформаційних служб або сис­тем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації» [199, с. 74]. На думку В. Бебика, перший етап формування національного корпусу служб зв'язків з громадськістю завершився у 1995 році [ЗО, с 32]. Він характеризувався кількісним насиченням штатів пресових та інших служб, що здійснюють функції зв'язків з громадськістю, фахівцями.

Оскільки предметом нашого дослідження є діяльність управлінських структур, які пов'язані відносинами взаємодії і взаємозалежності з різними соціальними групами, спробуємо коротко з'ясувати зміст терміна «гро­мадські зв'язки». У літературі сьогодні налічується близько півтисячі ви­значень «паблік рілейшнз». Американський фахівець Рекс Харлоу на їх основі запропонував таке:

«Зв'язки з громадськістю - це одна із функцій управління, яка спри­яє встановленню та підтримці спілкування, взаєморозуміння і налаго­дженню співробітництва між організацією та громадськістю. Вона включає в себе вирішення різних проблем: забезпечення керівництва інформацією про громадську думку та надання допомоги у розробці відповідних заходів; забезпечення їх діяльності в інтересах громадсь­кості; підтримання управлінців у стані готовності до різних змін шля­хом своєчасного передбачення тенденцій; використання досліджень та відкритого спілкування як основних засобів діяльності [289].

Як бачимо, ключовими поняттями цього визначення є терміни «ор­ганізація» та «громадськість». На взаємозалежність між ними вказують С. Катліп, А. Сентер, Ф. Брум - автори відомої книги «Ефективні громад­ські зв'язки», яку часто називають «біблією» громадських зв'язків [284]. На їхню думку, якщо дії якоїсь організації мають вплив на певну групу, то ця група становить громадськість (публіку) для даної організації, і, навпаки, якщо якась група може впливати на організацію, то це є громадськість (публіка) для даної організації.

До організацій у нашому випадку ми відносимо органи виконавчої влади. Хто ж репрезентує їх громадськість? Під громадськістю в паблік рілейшнз розуміють ту частину соціального оточення, яка своєю поведін­кою може безпосередньо чи опосередковано впливати на успішну діяль­ність організації. Для органу влади істотне значення має його репутація саме у цих категорій громадськості. Наприклад, для такого органу вико­навчої влади, як обласна державна адміністрація, основною публікою є жителі відповідної області в цілому, а також організації, установи, підпри­ємства, громадські об'єднання, які перебувають у відносинах взаємоза­лежності з цим органом виконавчої влади. Отже, громадські зв'язки органу виконавчої влади - це достатньо широка система взаємин, ядром якої є стосунки між цим органом і громадянами, відносно яких цей орган здійс­нює свій управлінський вплив.

Основною метою ГЗ є створення зовнішнього і внутрішнього політико-соціально-психологічного середовища, сприятливого для успішної роботи органу державного управління, забезпечення бажаної поведінки громадськості щодо цього органу влади [227; 151, с 42]. Державні орга­ни влади заінтересовані в отриманні публічної підтримки та зменшенні опозиції своїм діям.

Для того, щоб досягти взаєморозуміння, доброзичливих відносин та співпраці між органом державної влади і громадськістю, слід дотримува­тися таких вимог:

· забезпечити широке, адекватне інформування як усієї громадськос­ті, так і окремих її соціальних груп;

· організувати ефективний «зворотний зв'язок» із громадськістю;

· залучити громадськість до участі в процесі обговорення та прийнят­тя рішень [151, с 42].

В установах, які дбають про свій позитивний імідж, посередниками між їх керівництвом та публікою є професіонали високого гатунку у сфері гро­мадських зв'язків. Адже працювати в умовах цивілізованого політичного ринку сьогодні надзвичайно важко і відповідально. Ці спеціалісти повинні бути здатними: по-перше, пояснити громадськості рішення керівництва організації; по-друге, пояснити громадську думку керівництву організації. З одного боку, вони зобов'язані надавати представникам ЗМІ офіційну інформацію (оскільки є державними службовцями), з іншого - перебува­ють під постійним пресом журналістів, які намагаються спровокувати їх на відвертість у коментарях. До цього додається внутрішня боротьба між тим, що треба сказати широкому загалу, і тим, що діється насправді. Як бачимо, робота у цій сфері наповнена внутрішнім драматизмом і зовніш­німи складнощами, а тому вимагає від фахівця особливих знань та умінь. Серед особистих рис, якими повинні бути наділені спеціалісти ГЗ, виді­ляють такі: комунікабельність, інтелігентність, ерудиція, ініціативність, наполегливість, доброзичливість, відкритість, чесність, почуття гумору. Найбільш прийнятною базовою освітою для фахівця з ГЗ вважається жур­налістська, політологічна, соціологічна, психологічна, педагогічна, філоло­гічна. Хоча професійна підготовка таких спеціалістів, чиї функції є значно ширшими від згаданих спеціальностей, повинна отримати самостійне міс­це у системі вищої школи України.

Аналізуючи практику, можна відзначити, що через відсутність відповідних служб, дуже часто найважливішу частину функції зв'язків з громадсь­кістю виконують керівники організацій. У цьому зв'язку заслуговує на увагу думка відомого американського фахівця з громадських зв'язків Джеймса Е. Груніга: «Громадські зв'язки - це, насамперед, взаємини між керівницт­вом організації (а не всією організацією) та громадськістю» [183].

На основі такого твердження можна зробити висновок, що ГЗ можуть охоплювати сферу не лише зовнішньої (за межами організації), а й внут­рішньої (всередині організації) комунікації, крім того, специфіка ГЗ полягає у тому, що представник цієї професії в ідеалі повинен бути водночас представником певної організації та посередником між нею і публікою.