Україна в період десталінізації (1956-1964)

Переломною подією в житті Радянського Союзу став XX з'їзд КПРС, який відбувся у лютому 1956 року. Вперше на такому високому рівні була засу­джена репресивна практика тоталітарного режиму, охарактеризована як «культ особи Й. Сталіна». Незважаючи на неповне, половинчасте засуджен­ня сталінізму, з'їзд поклав початок важливим змінам у суспільстві. Боротьба за утвердження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахли­вих наслідків сталінізму були оголошені стратегічною політикою партії.

У другій половині 50-х років керівництво КПРС вдалося до організацій­них змін у системі державного управління. М. Хрущов посилив наступ на урядову бюрократію. Була зроблена спроба докорінної реорганізації органів управління промисловістю та будівництвом. Ліквідовувалися союзні та рес­публіканські галузеві міністерства, що контролювали найважливіші галузі промисловості та економіки. Замість них створювалися територіальні орга­ни управління - ради народного господарства. В УРСР після прийняття 31 травня 1957 р. Верховною Радою УРСР (четвертого скликання) закону «Про дальше вдосконалення організації управління промисловістю і будів­ництвом в Українській РСР» ліквідовувалася стара система галузевого, вер­тикального централізованого управління. На її місці постала система рад народного господарства - раднаргоспів, що діяла у рамках відповідних еко­номічних адміністративних районів, яких на території України було створе­но 11. Ці органи державного управління здійснювали територіальне плану­вання та управління промисловістю і будівництвом.

У зв'язку з перебудовою управління промисловістю за територіальним принципом у 1957 р. ліквідовано 11 союзно-республіканських і два респу­бліканських міністерства, а також Державний комітет у справах будівницт­ва та архітектури. Союзно-республіканські міністерства промисловості, будматеріалів і будівництва, торгівлі трансформовано в республіканські. Створено Державний науково-технічний комітет Ради Міністрів УРСР, до обов'язків якого входило вивчення й поширення передового досвіду ви­робництва, видання науково-технічної літератури.

Метою реформи було: 1) подолання недоліків існуючої системи дер­жавного управління, що базувалася на галузевому принципі управління, створюючи відомчі бар'єри між підприємствами різних міністерств; 2) пе­реміщення центру планування економіки від союзних міністерств до обласних органів управління; 3) подолання всевладдя центрального чи­новництва. Реформа значно зменшувала існуючий тотальний контроль центру над економікою республіки. Відтепер усі підприємства в регіонах підпорядковувалися раднаргоспам, під контроль яких в Україні було пере­дано понад 10 тис. заводів, а під кінець 1957 р. ця цифра досягла 97% (порівняно з 34% у 1953 p.). Перехід від галузевої (через міністерства) до територіальної (через раднаргоспи) системи державного управління став однією з найбільших раціональних модернізацій хрущовського періоду і певним чином відповідав інтересам України. Адже тепер майже вся про­мисловість республіки перебувала у підпорядкуванні Ради Міністрів УРСР, у тому числі, раднаргоспів і місцевих рад депутатів трудящих. Дещо роз­ширилися права республіки в адміністративно-правовій сфері. До респуб­ліканської компетенції передавалися питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, рес­публіканського підпорядкування. Республіка приймала цивільний, кримі­нальний та процесуальний кодекси, встановлювала основи законодавст­ва про судоустрій та судочинство.

Збільшилися права республік у формуванні свого бюджету, у пи­таннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції. В Україні створено ряд нових союзно-республіканських міністерств. На почат­ку 60-х років Україна та інші республіки проводили виразно незалеж­ну економічну політику. Це занепокоїло центр, який поступово почав звужувати республіканські повноваження.

Незважаючи на те, що реформи Хрущова не були доведені до логіч­ного завершення і не виправдали пов'язаних із ними сподівань, все ж від­булося значне зростання валового національного продукту СРСР, що аж до 70-х років перевищував відповідний показник США. У такій обстановці вище партійне керівництво Радянського Союзу поступово втратило від­чуття реальності та здатності адекватно оцінювати перспективу. Саме цим значною мірою пояснюється оголошення ХХІІ з'їздом КПРС, який від­бувся в 1961 році, курсу на розгорнуте будівництво в СРСР комуністично­го суспільства. Створення матеріально-технічної бази комунізму планува­лося здійснити за двадцять років, протягом яких промислове виробництво мало збільшитись у шість разів і залишити далеко позаду тодішній за­гальний обсяг виробництва продукції Сполучених Штатів Америки. Відпо­відно був висунутий лозунг: «Нинішнє покоління радянських людей жити­ме при комунізмі».

Не менш грандіозні проекти були у сільському господарстві. Передба­чалося, що у першому десятиріччі СРСР пережене США з виробництва основних сільськогосподарських продуктів на душу населення. При по­становці зазначених цілей виходили з того факту, що Радянський Союз володів на той час перевагою, яка вважалася вирішальною,- більш висо­кими темпами розвитку. На початок вісімдесятих років очікувалася побу­дова основ комунізму. Але все це виявилось абсолютно необґрунтованими прожектами, які так і залишилися на папері, та незабаром були піддані критиці як нереальні. Радянська система державного управління народ­ним господарством виявилася непридатною до нових історичних реалій. Дріб'язкова опіка підприємств, перманентні експерименти, постійне кори­гування планів, концентрація в міністерських кабінетах більшості опера­тивних функцій - все це гальмувало оновлювальні процеси в економіці.

Реформи зачепили й партійно-управлінський апарат. Нове положення статуту КПРС 1961 р. обмежило повновладдя партійних функціонерів, викликавши у них незадоволення та опозиційні настрої. Проведено також заходи щодо скорочення та здешевлення адміністративно-управлінського персоналу. В республіці у 1957-1959 pp. шляхом укрупнення та об'єднан­ня ліквідовано Дрогобицьку область, 184 райони, а також близько 13 тис, господарських організацій, установ, майже 4 тис. колгоспів. За три роки штати управлінського апарату скоротилися на 130 тис. осіб, що дало річну економію понад 1 млрд крб.

З метою наближення керівництва до конкретних виробничих справ у 1962-1963 pp. здійснено поділ партійних, радянських, профспілкових і комсомольських організацій за виробничим принципом - на промислові та сільські. У 19-ти областях України (крім Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Ровенської, Тернопільської, Чернівецької) створено по дві обласні ради депутатів трудящих (промислові та сільські). Промислові райони разом з містами обласного підпорядкування віднесено до компе­тенції промислових (обласних) рад, сільські райони підпорядковувалися сільським (обласним) радам. Проведено укрупнення районів, як правило, до меж виробничих колгоспно-радгоспних управлінь, запроваджених ще у 1961 році. Таким чином кількість районів скоротилася на 460.

Зменшення армії чиновників, розмови про демократизацію спричинили незадоволення Хрущовим у середовищі партійно-державної еліти, яка тор­педувала нові статутні норми партії, які згодом були зняті. Це й надалі збе­рігало реальні права партійного апарату, який сприйняв лише зміни, що не загрожували його необмеженій владі. Відгородившись від народу, компар­тійна номенклатура й надалі користувалася різними пільгами, що розрос­лися до неймовірних масштабів. У підсумку, запроваджені реформи не при­несли бажаних результатів.

У суспільстві наростало розчарування, особливо в зв'язку з невдачею домогтись істотного підвищення життєвого рівня народу. Замість цього уряд був змушений провести у 1961 р. грошову реформу, зменшити асиг­нування на виробництво предметів народного споживання. Були підвище­ні ціни на продукти першої необхідності, що викликало масові протести населення. Загроза продовольчих труднощів змусила уряд вперше вда­тися до значних закупок зерна за кордоном.

Через ряд невдач у внутрішній та зовнішній політиці склалося стано­вище, яке спричинило усунення у жовтні 1964 p. M. Хрущова від обов'язків першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР. Його дії були кваліфіковані як волюнтаристські, що заперечували принцип колективного керівництва.

У 1964 році було поновлено єдині обласні ради, ліквідовано поділ те­риторій на промислові та сільські зони, ліквідовано промислові райони, переглянуто адміністративну підпорядкованість багатьох міських поселень. Великі зміни були проведені щодо районів, частину з яких було відновлено, інші розукрупнено. Як наслідок, мережа адміністративно-територіальних одиниць України набула такого вигляду: 25 областей, 2 міста республі­канського підпорядкування, 475 районів, 111 міст обласного підпорядку­вання, 8555 сільських, 762 селищних, 273 міських ради.