Сутність теорії прийняття рішень

Функція прийняття рішень безпосередньо пов'язана з цілеспрямова­ною діяльністю людини, адже управління соціальними системами здійс­нюється шляхом прийняття рішень [34, с 4]. Саме через них проявляєть­ся цілеспрямованість державного управління.

Процес прийняття рішень вивчався наукою завжди, зокрема спеціалі­стами була розроблена теорія прийняття рішень (Бернард, 1938 р. та ін.). Згодом ця теорія була розвинута у теорії раціонального вибору (Герберт А. Саймон); обмеженого раціонального вибору (Герберт А. Саймон, Марч, Сайєрт) [155]. Про важливість рішень Джордж Гордон писав так: «Ухва­лення рішень - основа основ державного управління, як і всієї організова­ної людської поведінки» [287; 215, с 126].

Управлінські рішення, що приймаються на державному рівні, торка­ються всього суспільства або найважливіших його сфер і можуть регулю­вати поведінку всіх, без винятку, соціальних груп та окремих громадян [86, с 86]. Наслідки цих рішень зачіпають інтереси та впливають на життя ве­ликих спільнот, на суспільство в цілому. Тому помилки в прийнятті рішень, особливо на вищих щаблях державного управління, можуть призвести до великих моральних і матеріальних втрат.

Здорового глузду, передбачення, досвіду керівника вже недостатньо для прийняття раціональних (а в ідеалі - оптимальних) управлінських рішень. Стають необхідними спеціальні знання не тільки зі сфери рішення, що ухвалюється, але й з цілого ряду наук: психології, соціології, інформа­тики і т. д. Крім того, ці знання не повинні бути знаннями «взагалі», мають бути логічно «прив'язаними» до проблеми підготовки, прийняття і реалі­зації конкретних рішень з урахуванням особливостей державного управ­ління. Так, вчений Д. Форрестер - автор методу динамічного моделюван­ня, вважав однією з основних причин недостатнього впливу наукових методів прийняття рішень на практику в тому, що «більшу частину дослі­джень процесів прийняття рішень починали люди, які мало ознайомлені з практикою управління та політичного керівництва» [53, с 288].

Рішення в державному управлінні - це результат діяльності суб'єктів останнього [215, с 75]. Вони спрямовані на розв'язання певних проблем держуправління, що набувають форм відповідних управлінських ситуацій. На ситуаційний характер рішень указує й поширене їх визначення як вибору однієї з кількох можливих альтернатив [295; 158, с 76; 215, с. 126]. Тобто, це модель, в якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кра­щий з них. У зв'язку з цим, закономірним є вимога підвищення ефективності управлінських рішень на основі наукового підходу до їх формування та ви­бору. Адже ніщо так негативно та дестабілізуюче не впливає на поведінку людей, їх спільну працю, як прийняття непродуманих, некомпетентних, не­своєчасних рішень. Прийняття рішень у процесі державного управління складними соціально-економічними системами пов'язане з необхідністю збору і опрацювання великих обсягів різнопланової інформації. Обмежені можливості людини зі сприйняття та переробки такої інформації призводять до неоптимальних рішень. Тому виявлення інтелектуальних можливостей людини здійснюється на основі використання наукового підходу. У широкому розумінні, науковий підхід передбачає наявність теорії прийняття рішень, сукупності практичних рекомендацій, що випливають з даної теорії та до­свіду її застосування; комплексного використання всіх засобів для прийнят­тя рішень; логічного мислення та інтуїції людини, математичних методів та обчислювальної техніки; навчання керівників теорії та практиці ухвалення рішень. Тому проблема прийняття управлінських рішень стає сьогодні однією з основних проблем удосконалення систем управління, оскільки визна­чальним фактором є все ж таки якість рішень, що приймаються, а не тех­нології реалізації основних функцій управління [128].

У межах науки державного управління розроблена загальна теорія прийняття управлінських рішень, розробляється методологія, тобто тех­нологія прийняття рішень і їх виконання, вдосконалюється процес на­вчання кадрів з даної проблематики. Застосування наукового підходу до­зволяє керівникові (так званій «особі, що приймає рішення» [222]) відпо­відного рівня компетенції більш об'єктивно оцінювати проблемну ситуацію, враховувати наявні ресурси та обмеження, формулювати та аналізувати варіанти рішень, вибирати серед них найбільш оптимальне та передбача­ти його можливі наслідки. Знання теорії прийняття рішень - це професій­на компетентність кожного керівника.

Поряд із науковим підходом суттєве значення мають елементи мистецтва управління. Адже не всі аспекти управлінських відносин можуть одержати своє вираження у формі наукових закономірностей. На процес управління впли­вають також психічні та психологічні особливості, оскільки люди по-різному сприймають одну й ту ж ситуацію, а також тлумачать можливості використання закономірностей управління. Крім того, недостатній розвиток науки і особли­вості соціально-економічних завдань не дозволяють у ряді випадків описати процес управління в повному та однозначно формалізованому вигляді.

У даному випадку мистецтво управління сприяє переходу від теоретич­них знань до конкретних рішень і дій. Воно дозволяє керівникові знаходити зв'язок між чистою теорією та дійсністю. Як будь-який процес за участю людини, вироблення рішень має об'єктивний та суб'єктивний аспекти"[100, с 155]. Об'єктивний - це реально існуюча сукупність зв'язків та обставин, що характеризують фактичний стан керованого об'єкта та зовнішніх умов. Суб'єктивний аспект відображення об'єктивного і реального в свідомості людини та рішень, що приймаються на цій основі. Виходячи з останнього, можна зробити висновок, що будь-яке рішення, яке приймається люди­ною, має суб'єктивний характер. Однак це не означає, що такі рішення не можуть бути правильними та оптимальними. Чим краще підготовлені осо­би, які приймають рішення, тим повніше вони сприймають і відображають у своїй свідомості об'єктивну дійсність та стан об'єкта управління.

В умовах становлення демократичного суспільства та переходу до ринкової економіки питання підвищення якості та ефективності рішень, які приймаються і реалізуються, а також оперативність їх вирішення набува­ють особливої актуальності. Управлінське рішення розглядається як про­цес вироблення та реалізації раціонального варіанту проблеми чи за­вдання та як фіксований правовий акт (нормативний чи індивідуальний). Ці стадії управлінських рішень взаємопов'язані і однаковою мірою важливі як для теорії, так і практики державного управління. Отож, зміст даного дослідження розкриває процедуру прийняття управлінського рішення, яка є оціночним критерієм керівних здібностей особи.

Крім того, важливість управлінських рішень та й самої функції їх при­йняття у процесі державного управління зумовлена тим, що їх ухвалення, по-перше, чітко простежується як умова виконання всіх інших функцій; по-друге, є безпосереднім продуктом діяльності керівників усіх рівнів управління; по-третє, є одним із важливих засобів формування соціальних інтересів; по-четверте, виступає однією з форм реалізації соціальних інтересів [13, с 100].

На особливе місце і роль функції прийняття рішень у державному управлінні вказує той факт, що процеси їх прийняття та реалізації є двома з трьох основних складових управлінської діяльності, де тре­тьою є збір, накопичення, обробка, збереження і передача інформації, яка необхідна для здійснення управління [53, с. 60]. Можна сказати, що управлінське рішення і процес його ухвалення являють собою фун­даментальну детермінанту колективної (і взаємопов'язаної з колективною) людської поведінки та спільної комбінованої діяльності людей, зумовленої необхідністю задоволення індивідуальних інтересів. Управлінські рішення, відображаючи суспільні потреби та інтереси, у свою чергу, сприяють їх реалізації, формуючи спрямування поведінки людей у сфері управлінських, політико-правових відносин, змінюючи в тій чи іншій мірі їх вартісну орієнтацію.

Державне управління як цілеспрямований вплив суб'єкта управління на об'єкт здійснюється у вигляді сукупності взаємопов'язаних рішень. Управ­лінське рішення - завершальний етап управлінського процесу, а процес його прийняття є ключовим у теорії управління [158, с 219]. Управлінські рішення та відповідні управлінські дії є основним результатом, квінтесен­цією управлінської діяльності [24, с. 10]. Його значення зумовлене багато­плановістю впливу, який він здійснює на соціально-економічні та організа­ційні сторони об'єкта управління. Об'єктом управлінських рішень є суспільні відносини, адже управлінська діяльність у конкретній дійсності не існує поза усвідомленням інтересів відповідних учасників управлінських відносин. На­уково обґрунтоване рішення є важливим спрямовуючим і організуючим фактором діяльності суб'єкта і об'єкта державного управління.

До основних ознак управлінських рішень можна віднести такі:

· рішення передбачає наявність можливих варіантів дій та вибору одного з них відповідно до існуючих обставин, інтересів і потреб;

· вибір прийняття варіанта дій є результатом свідомої, розумово-психологічної діяльності керівника;

· необхідність та головний зміст рішення визначається метою спільної діяльності. З мети воно виходить, на її досягнення орієнтується;

· управлінське рішення володіє активізуючою та організуючою силою;

· в основі управлінського рішення лежить організаційна діяльність людей [13, с 101].

Головна особливість управлінських рішень, яка відрізняє їх від інших рішень, полягає в тому, що їх ціллю є забезпечення оптимальних умов спільної діяльності людей. Крім того, управлінське рішення як управлінсь­кий вплив на організацію колективної праці приймається не будь-яким працівником, а лише суб'єктом управління: керівником організації, поса­довою особою чи колегіальним органом. Таким чином, управлінське рі­шення, як форма виявлення волі суб'єкта власності чи його представника (органу, посадової особи - керівника) відносно підпорядкованого об'єкта, являє собою результат відбору з численних варіантів поведінки (руху) управлінської системи такого, що більш за інші відповідає конкретній си­туації та цілям функціонування даної системи на відповідному етапі її розвитку [13, с 101].

У системі державного управління управлінські рішення виконують цілий ряд функцій, а саме:

· спрямовуючу, тобто вказують цілі та завдання функціонування систе­ми управління;

· забезпечувальну, тобто визначають шляхи і способи, сили і засоби, які гарантують виконання даного рішення і дозволяють функціонувати системі управління у накресленому напрямі і заданому режимі;

· координаційну - встановлюють порядок узгодження діяльності системостворюваних структурних елементів (службовці, підрозділи, організації тощо) при виконанні даного рішення і визначають нормативно-правовий режим цієї діяльності. Завданням управлінської діяльності є координація індивідуальних і колективних цілей, підпорядкування індивідуальної праці інтересам спільної діяльності, спрямування зусиль всіх членів тієї чи іншої соціальної спільноти на досягнення загальних цілей і завдань;

· стимулюючу, тобто визначають такі умови, за яких повністю розкри­ваються і розвиваються здібності працівників при виконанні конкретних службових завдань [262].

Таким чином, управлінське рішення являє собою соціальний акт, підго­товлений на основі варіантного аналізу і прийнятої у встановленому по­рядку оцінки, що має директивне значення, який містить постановку цілей і обґрунтування засобів їх реалізації та організовує практичну діяльність суб'єктів і об'єктів управління, спрямовану на досягнення вказаних цілей. Управлінське рішення - це результат системної діяльності людей і про­дукт когнітивної (опосередкованої пізнавальними факторами), емоційної, вольової, мотиваційної природи - синтезу психічних процесів, які мають вихідну регулятивну спрямованість [100, с 20].

Управлінське рішення - це вольовий акт особи, що його приймає, оформлений у вигляді документа (нормативно-правового акта).