Облік нарахувань на фонд оплати праці

Оплата праці працівникам спричиняє додаткові зобов'язання підприємства перед державними фондами обов'язкового страхування. Підприємство зобов'язане здійснювати відрахування до фондів:

• пенсійного страхування;

• соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням;

• соціального страхування на випадок безробіття;

• соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Види виплат, на які нараховуються внески до Пенсійного фонду визначаються Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 p. № 1058-IV і є тими ж виплатами, з котрих утримуються внески до Пенсійного фонду.

Ставка внесків до Пенсійного фонду для підприємств і організацій усіх форм власності становить 32% об'єкта обкладання внесками. Для підприємств і організацій, створених громадськими організаціями інвалідів (до таких підприємств і організацій належать підприємства і організації, майно яких є власністю громадських організацій інвалідів, де чисельність інвалідів серед працівників становить не менше як 50%, а частка створюваного інвалідами фонду оплати праці перевищує 25%) на весь фонд оплати праці нараховуються внески в розмірі 4%.

Сплачуються внески одночасно з виплатою заробітної плати, але не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем нарахування внесків.

На субрахунку 651 „За пенсійним забезпеченням" здійснюється облік розрахунків за внесками на обов'язкове державне пенсійне страхування з Пенсійним фондом України.

За кредитом субрахунку 651 відображають нарахування внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за дебетом — їх перерахування та витрачання.

При нарахуванні сум до Пенсійного фонду у бухгалтерському обліку робляться такі записи:

Дт 23, 91, 92, 93, 94 Кт 651

Нарахування збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок тимчасової втрати працездатності здійснюють в розмірі 2,9% від об'єкта обкладання збором. Субрахунок 652 „За соціальним страхуванням" призначений для обліку розрахунків за збором на обов'язкове соціальне страхування з Фондом соціального страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

За кредитом субрахунку 652 відображають нарахування збору на обов'язкове соціальне страхування, а за дебетом — перерахування та витрачання цього збору.

При нарахуванні збору по соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням, здійснюється запис:

Дт 23, 91, 92, 93, 94 Кт 652

Ставка внесків на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття становить 1,9% від об'єкта обкладання збором.

Субрахунок 653 „За страхуванням на випадок безробіття" призначений для обліку розрахунків за збором на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

За кредитом субрахунку 653 відображають нарахування збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, а за дебетом — перерахування цього збору.

Нарахування та сплата внесків на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття відображається таким проведеннями: Дт 23, 91, 92, 93, 94 Кт 653 Законом України від 23.09.99 р. № 1105-XIV „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Законом України від 03.04.2003 p. № 660-IV Про внесення змін до Закону України „Про страхові тарифи на загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" регулюється порядок нарахування у Фонд соціального страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Платниками страхових внесків є тільки роботодавці, до яких належать:

- власник підприємства або уповноважений ним орган;

- фізична особа, яка використовує найману працю;

- власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

На добровільних засадах (за наявності письмової заяви) страхувальниками можуть бути:

1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

3) громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Об'єктом для розрахунку страхових внесків є фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні й компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначено відповідно до Закону України „Про оплату праці", які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Розміри страхових внесків залежать від класу професійного ризику виробництва. Чим вищий цей ризик, тим більший розмір страхового внеску. Усі галузі економіки (види робіт) розділено на 67 класів. Для кожного з них передбачено відповідний страховий тариф (від 0,2% до 13,8%).

Для підприємств і організацій, створених громадськими організаціями інвалідів (до таких підприємств і організацій належать підприємства і організації, майно яких є власністю громадських організацій інвалідів, де чисельність інвалідів серед працівників становить не менше як 50%, а частка створюваного інвалідами фонду оплати праці перевищує 25%) страхові тарифи встановлено у розмірі 50% страхових тарифів, установлених для звичайних роботодавців.

Ставка може бути відкоригована в бік збільшення або в бік зменшення (залежно від рівня травматизму, професійної захворюваності та стану охорони праці). Розмір знижок чи надбавок не може перевищувати 50% страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт).

Відсоток відрахувань визначається фахівцями Фонду. При встановленні відсотка представникам підприємства потрібно надати повну інформацію, щоб працівниками Фонду були враховані особливості підприємства.

Якщо на страхувальника протягом календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону праці, він втрачає право на знижку страхового тарифу. Коли порушення здійснюються систематично і внаслідок того зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, його може бути віднесено до іншого, вищого професійного ризику виробництва.

Добровільно застраховані особи мають сплачувати внесок до Фонду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

В плані рахунків не передбачено субрахунку для обліку розрахунків з цим Фондом, але для цього можна скористатися одним з існуючих субрахунків рахунку 65 „Розрахунки за страхуванням", або створити додатковий субрахунок до цього рахунку, наприклад субрахунок 656 „Розрахунки за страхуванням від нещасних випадків".

При нарахуванні внесків до цього фонду здійснюється запис:

Дт 23, 91,92,93,94 Кт 656

Роботодавці за умовами колективного договору можуть нараховувати профспілкові внески в розмірі 0,3% від фонду заробітної плати з віднесенням даних сум на витрати підприємства.

При нарахуванні цих внесків здійснюється запис:

Дт 23, 91,92,93,94 Кт 685

12.8. Виплата заробітної плати

Заробітна плата виплачується працівникам у терміни, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата ви­плачується напередодні.

Повністю заробітна плата повинна бути виплачена не пізніше місяця, наступного за тим, у якому вона була нарахована. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.Виплачуватися заробітна плата може в готівковій і безготівковій формах.

При виплаті в готівковій формі кошти підприємство може отримувати в установі банку за чеком, або брати кошти з готівкової виручки. На суму заробітної плати виписується видатковий касовий ордер і платіжна відомість, яка являє собою список працівників, які повинні отримати заробітну плату, з указанням навпроти кожного прізвища суми коштів, яку працівник повинен одержати. Факт того, що заробітна плата видана, підтверджує підпис працівника у відповідній колонці навпроти свого прізвища.

Заробітна плата на підприємстві може виплачуватися протягом трьох, в окремих випадках — протягом п'яти робочих днів (для виплати зарплати віддаленим підрозділам залізничних та морських підприємств).Після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних з оплатою праці, касир повинен здати депоновану суму зарплати до банку.

Для виплати заробітної плати через установи банку підприємство подає до банку (з яким укладено відповідний договір) розрахункову відомість, в якій по кожному працівникові вказано ідентифікаційний код; прізвище, ім'я і по батькові; суму заробітної плати до виплати.

Працівники підприємства повинні відкрити в даній установі банку рахунки, на які й будуть потрапляти кошти, перераховані підприємством. Працівники можуть отримувати ці кошти в касі банку чи отримати банківські пластикові картки, за допомогою яких можна розраховуватися за куплені товари або отримувати необхідну суму готівки з банкомату. Також працівники можуть вносити кошти на свій рахунок через касу банку. На залишок коштів, які знаходяться на рахунку нараховуються відсотки.

При виплаті заробітної плати здійснюються такі бухгалтерські проведення:

Розділ 13. ОБЛІК РОЗРАХУНКОВО-КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ

Загальні положення

У процесі своєї діяльності кожне підприємство вступає у господарські відноини із постачальниками, працівниками, покупцями та іншими юридичними і фізичними особами. Ці відносини забезпечують нормальне функціонування підприємства. Господарські відносини регламентуються договорами. При встановленні господарських відносин між сторонами виникають певні права і зобов'язання. З юридичної точки зору ці права і зобов'язання виникають в момент укладення договору. В бухгалтерському обліку виникнення зобов'язань однієї сторони перед іншою відображається після здійснення однією із сторін дій, передбачених у договорі. Виникнення заборгованості пояснюється тим, що майже ніколи не збігаються моменти виконання зустрічних зобов'язань. Як наслідок, в однієї сторони в складі господарських засобів виникає актив (тому, що існує ймовірність отримання майбутніх вигод) у вигляді дебіторської заборгованості, а в іншої — зобов'язання погасити цю заборгованість перед кредитором.

Принципи формування та обліку інформації про дебіторську та кредиторську заборгованість та вимоги щодо її розкриття у фінансовій звітності визначено відповідно у П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість" і П(С)БО 11 „Зобов'язання".

Згідно з П(С)БО 10 дебіторська заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємства на певну дату.

У П(С)БО 10 вказано, що дебіторська заборгованість може відноситися до складу активу, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Поточна дебіторська заборгованість визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю.

Момент виникнення дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги описується у П(С)БО 15 „Дохід". Згідно з цим стандартом цей вид дебіторської заборгованості є активом, якщо виконуються такі умови:

• покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

• підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

• сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

• є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Відповідно до П(С)БО 2 „Баланс" зобов'язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і поточну.

Довгострокова дебіторська заборгованість — це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

До цього виду дебіторської заборгованості відносять суми заборгованості, утворені через інвестиційну, фінансову діяльність підприємства, а також внаслідок надзвичайних подій. При цьому заборгованість має відповідати умові — строк погашення заборгованості складає більше дванадцяти місяців. Якщо ж очікуваний термін погашення менше року, ця заборгованість вважається поточною.

Поточною дебіторською заборгованістю визнається та, яка або виникає у ході нормального операційного циклу, або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Поточна дебіторська заборгованість у свою чергу поділяється на:

• заборгованість, яка пов'язана з реалізацією продукції, робіт, послуг;

• іншу дебіторську заборгованість.

Основним критерієм поділу поточної дебіторської заборгованості є величина сум цих двох видів дебіторської заборгованості. У підприємств, які займаються операційною діяльністю, переважно заборгованість за реалізовану продукцію, роботи й послуги становить найбільшу частину всієї поточної дебіторської заборгованості. Виникнення іншої поточної дебіторської заборгованості пов'язане з діяльністю підприємства, яка забезпечує або є наслідком операційної діяльності. Суми іншої дебіторської заборгованості, як правило, є меншими від заборгованості покупців та замовників за відвантажену продукцію.

Відповідно до П(С)БО 11 з метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на:

• довгострокові;

• поточні;

• забезпечення;

• непередбачені зобов'язання;

• доходи майбутніх періодів.

До довгострокових зобов'язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов'язання; відстрочені податкові зобов'язання; інші довгострокові зобов'язання.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, є довгостроковим, якщо первісний термін його погашення був більше ніж дванадцять місяців та до

затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Також зобов'язання за кредитною угодою (яка передбачає погашення зобов'язання на вимогу кредитора у разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо:

• позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення;

• не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю — дисконтованою сумою майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка буде необхідна, як очікується, для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.

Поточні зобов'язання включають:

• короткострокові кредити банків;

• поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

• короткострокові векселі видані;

• кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

• поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за внутрішніми розрахунками;

• інші поточні зобов'язання.

Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення — недисконтованою сумою грошових коштів або їх еквівалентів, що вона, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Згідно з П(С)БО 11 забезпечення — це зобов'язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу.

Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат на: виплату відпусток працівникам; додаткове пенсійне забезпечення; виконання гарантійних зобов'язань; реструктуризацію; виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо.

Суми створених забезпечень визнаються витратами.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов'язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію створюється у разі наявності затвердженого керівництвом підприємства плану реструктуризації з конкретними заходами, строками їх виконання та сумою витрат, що будуть понесені, й після початку реалізації цього плану.

Сума забезпечення визначається за обліковою оцінкою ресурсів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), необхідних для погашення відповідного зобов'язання, на дату балансу. Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію визначається за сумою прямих витрат, які не пов'язані з діяльністю підприємства, що триває.

Забезпечення використовується для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких воно було створено.

Залишок забезпечення переглядається на кожну дату балансу та, у разі потреби, коригується (збільшується або зменшується). У разі відсутності ймовірності вибуття активів для погашення майбутніх зобов'язань сума такого забезпечення підлягає сторнуванню.

Непередбачені зобов'язання відображаються на позабалансових рахунках підприємства за обліковою оцінкою.