ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Визначення, визнання та класифікація нематеріальних



За визначенням, наведеним у П(С)БО 8 „Нематеріальні активи", нематеріальний актив — немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. До монетарних активів відносять грошові кошти, їх еквіваленти, а також інші активи, які мають бути отримані у фіксованій, визначеній сумі грошей. Решта активів вважаються немонетарними (запаси, будівлі, устаткування). Особливістю, яка відрізняє нематеріальний актив від усіх інших немонетарних активів, є відсутність його фізичної субстанції. Тобто термін „нематеріальний актив" охоплює будь-які безтілесні об'єкти цивільного обігу, що можуть бути капіталізовані (визнана їх вартість у складі активів) підприємством.

Для можливості відображення нематеріального активу в обліку та звітності він повинен бути ідентифікованим, тобто відповідати таким критеріям:

Його оцінка може бути достовірно визначена;

В майбутньому при його використанні очікується отримання економічних
вигод.

Ідентифікований нематеріальний актив ще не є предметом цивільного (господарського) обігу, а виражається через права на його використання. Як правило, це виключні права (тобто жоден з суб'єктів цивільного обігу не може використовувати це право, доки власник виключного права не дозволить цього зробити певній особі, особам). Підставою для введення в обіг майнових прав є угоди про надання дозволу (ліцензії) на використання певного права від ліцензіара (власника права) до ліцензіата (користувача правом). Крім того, окремі права потребують підтвердження охоронним документом (свідоцтвом, патентом) зареєстрованим у компетентному органі. 3 моменту отримання права у складі відокремленого майна для здійснення підприємницької діяльності право стає нематеріальним активом.

Згідно з п.5 П(С)БО 8 нематеріальні активи поділяють на групи — однотипні за призначенням та використанням активи (див. рис.7.1).

Кожна група нематеріальних активів складається з підгруп, які містять однорідні за об'єктним складом активи.

Перша група прав — права на об'єкти промислової власності — включає:

право на винахід і корисну модель (сюди входять право на пристрій, речовину, на спосіб, конструктивне виконання пристрою);

право на промисловий зразок (форму, малюнок, розфарбування промислового виробу, дизайн продукції);

право на сорт рослин;

право на породу тварин (породу, породний тип, лінію, родину тощо);

право на об'єкти ноу-хау. Ноу-хау — це будь-якого роду технічні знання та досвід, у тому числі методи, способи та навики, а також знання та досвід адміністративного, економічного, фінансового та інших порядків. Характерними особливостями ноу-хау є те, що така інформація є конфіденційною (комерційна таємниця), може бути застосована у господарській діяльності (спричинити певний економічний ефект) і безпосередньо не охороняється законодавством;

право на раціоналізаторську пропозицію (на пропозицію, яка є новою і корисною для підприємства, передбачає створення або заміну конструкції виробів, технології виробництва, техніки або складу матеріалів);

право на захист від недобросовісної конкуренції. Відповідно до Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції" недобросовісною конкуренцією вважаються будь-які дії, що суперечать правилам, торговельним та іншим звичаям у підприємницькій діяльності. Як нематеріальний актив у складі майна суб'єкта підприємництва, який має певну вартість, право на захист від недобросовісної конкуренції виникає внаслідок факту правопорушення щодо конкретного суб'єкта.

Як вже зазначалося, окремі права промислової власності можуть бути захищенні патентом або свідоцтвом. Права на винахід (корисну модель), на промисловий зразок, на сорт рослин, на породу тварин засвідчуються патентом, що видається патентним відомством. Ці права повинні обов'язково відповідати умовам патентоспроможності передбаченим законодавством. Право на об'єкт ноу-хау будь-якого підтвердження офіційним документом не потребує.

Друга група прав — це авторські та суміжні з ними права. Ця група ділиться на підгрупи:

1) Сукупність прав на первинні твори. Сюди відносять права на письмовий твір, комп'ютерну програму, усний, музичний, аудіовізуальні твори, твори образотворчого, прикладного чи архітектурного мистецтва, право на фотографію. Особливістю первинного твору є відсутність твору „попередника".

2)Сукупність прав на похідні твори:

права на результати сценічної обробки творів;

права на результат переробки іншого твору або результат обробки фольклору;

право на збірник творів, в тому числі базу даних.

3) Сукупність суміжних прав (права виконавця твору, права виробника фонограм, організації мовлення).

Особи, що володіють авторськими правами на твір, можуть зареєструвати своє право в офіційних державних реєстрах, за результатом чого видається свідоцтво. Строк дії авторських прав — протягом життя автора та 50 років після його

Третя група прав — це права на знаки для товарів та послуг — включає:

право на товарний знак або знак обслуговування, яке охоплює знаки для товарів та послуг, за допомогою яких товари та послуги одних осіб відрізняють від інших. Дане право підтверджується свідоцтвом, виданим патентним відомством терміном на 10 років;

право на фірмове найменування (на найменування суб'єкта підприємницької діяльності, яке використовується в угодах, вивісках, оголошеннях, рекламах, на рахунках чи бланках). Право на фірмове найменування не потребує документального підтвердження і виникає в момент реєстрації підприємства.

Четверта група прав — права користування природними ресурсами.

Права користування природними ресурсами надаються за дозволами органів державної влади і передбачають спеціальне їх використання (тобто в наукових, промислових, культурних цілях). Залежно від статусу конкретного об'єкта (місцевого чи загальнодержавного значення) дозволи, ліцензії, державні акти надають або органи місцевого самоврядування, або органи центральної влади. Спеціальне користування природними ресурсами є платним. До спеціального користування природними ресурсами відносять права:

користування землею;

користування водою;

спеціального використання об'єктів тваринного світу (в цілях полювання, рибальства, в наукових чи культурних цілях);

на спеціальне використання об'єктів рослинного світу (промислове (комерційне) збирання рослин, заготівлі сировини, випасу худоби тощо);

на пошук та видобуток корисних копалин.

П'ята група прав — це права користування майном, а саме:

права користування земельною ділянкою;

права користування будівлею;

право на оренду приміщень;

права користування іншим майном.

Незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи — капітальні інвестиції у придбання, створення і модернізацію нематеріальних активів, використання яких за призначенням на дату балансу не відбувалося.

Для окремих видів майна законодавством вимагається документальне підтвердження прав власності на нього. Наприклад, для нерухомості вимагається свідоцтво про право власності або договір купівлі-продажу, для транспортних засобів — технічний паспорт тощо. При передачі майна у користування іншим особам укладається угода про передачу майна у користування (договір найму або оренди).

Окремою групою в складі нематеріальних активів виділяють гудвіл. Згідно із стандартом 19 „Об'єднання підприємств" гудвіл — це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств" визначає гудвіл як нематеріальний актив, вартість якого визначається, як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання найкращих управлінських властивостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій. Слід зазначити, що гудвіл виникає лише в результаті придбання цілісного майнового комплексу (підприємства) іншим підприємством (чи декількома підприємствами) та в результаті здійснених витрат (тобто подароване підприємство „не несе за собою гудвіл"). Таким чином, підставою для відображення гудвілу в бухгалтерському обліку є угода про передачу такого комплексу.

Крім того, існує визначення від'ємного (негативного) гудвілу — перевищення вартості частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань над вартістю придбання на дату придбання (загальні положення стандарту 19). Іншими словами, від'ємний гудвіл — це перевищення балансової вартості активів над розміром оплати за них.

Всі права, які не включені у вищезгадані групи і відповідають вимогам стандарту 8, відносяться до інших прав. Існування такої групи зумовлене відсутністю обмеження переліку нематеріальних активів.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.242.55 (0.008 с.)