Методи оцінки запасів при вибутті

Списання виробничих запасів з балансу може відбуватися внаслідок:

відпуску у виробництво;

реалізації;

списання в результаті невідповідності критеріям активу;

списання у зв'язку із псуванням, розкраданням;

списання внаслідок надзвичайних подій;

списання внаслідок передачі до статутного капіталу іншого підприємства;

обміну на інші активи.

Згідно з П(С)БО 9 „Запаси" на підприємстві можна використовувати один із шести методів оцінки запасів при їх вибутті або декілька одночасно. Але при цьому слід уточнити, що для усіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Різнойменні та різнотипні запаси не заборонено обліковувати різними методами, але належить аргументовано підтвердити відмінність в умовах їх використання. Слід мати на увазі, що у разі зміни специфіки господарської діяльності можлива зміна облікової політики, яка може проявлятися у зміні методів оцінки запасів при їх списанні.

Оцінка запасів проводиться за одним з таких методів:

собівартістю перших за часом надходження запасів (РІРО або ФІФО);

собівартістю останніх за часом надходження запасів (ЬІРО або ЛІФО);

середньозваженою собівартістю;

цінами продажу;

нормативних витрат;

ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів.

Підприємство може вибирати одну із двох систем обліку: постійну або періодичну. Вибір системи має бути зазначений в наказі про облікову політику.

При застосуванні періодичної системи обліку надходження та вибуття запасів їх залишки під час складання звітності групуються на певну дату (місяць, квартал, рік).

Постійна система обліку надходження та вибуття запасів характеризується тим, що облік за рухом та залишками запасів відображається станом на кінець робочого дня. Ця система обліку є точнішою, оскільки надає оперативну інформацію. Проте її недоліком є велика трудомісткість.

Використовуючи один метод оцінки запасів при застосуванні двох систем обліку, при великому обсязі операцій можна отримати різні суми відпущених у виробництво запасів та їх залишки. Цей факт пояснюється різницею в часі відображення оцінки запасів.

Розглянемо порядок застосування кожного з цих методів.

Для кращого розуміння вивчення методів середньозваженої собівартості, РІРО та ІЛРО, розглянемо їх на конкретному прикладі.

Приклад 8.4. На 1 січня у підприємства в залишку значилося 70 листів

гіпсокартону вартістю 7 грн. за 1 шт. на суму 490 грн. Підприємство протягом місяця придбало ще декілька партій гіпсокартону за такими цінами і в такій послідовності:

3 січня — 90 шт. по 7,05 грн. = 634,5 грн. (ПДВ — 126,9 грн.);

10 січня — 100 шт. по 7,12грн. = 712 грн. (ПДВ — 142,4 грн.);

18 січня — 80 шт. по 7,2 грн. =576 грн. (ПДВ — 115,2 грн.).

У тому самому періоді було відпущено у виробництво 180 шт. з них:

12 січня — 100 шт.

20 січня — 80 шт.

Визначити за методами FIFO, LIFO собівартості вартість

відпущених у виробництво запасів і облікову вартість залишку на кінець звітного періоду.

Використання методу FIFO ґрунтується на припущенні, що одиниці запасів, які були придбані першими, першими і вибувають. Отже, вартість запасів на кінець звітного періоду відображається фактично за вартістю останніх за часом придбань.

Розглянемо порядок застосування цього методу на умовах наведеного вище прикладу.

а) система періодичного обліку

При цій системі обліку 180 шт. гіпсокартону, списаного протягом звітного періоду у виробництво, розподіляються так:

Залишок на початок періоду — 70 шт. по 7 грн. = 490 грн.

Перше придбання — 90 шт. по 7,05 грн. = 634,5 грн.

Друге придбання — 20 шт. по 7,12грн. = 142,4 грн.

Разом списано у виробництво протягом звітного періоду 180 шт. вартістю 1266,9 грн.

Наступний етап — визначення облікової вартості залишку на кінець звітного періоду, що визначається за вартістю останніх надходжень. У нашому випадку:

останнє придбання — 80 шт. по 7,2 грн. =576 грн.

Залишок від передостаннього придбання — 80 шт. по 7,12грн. = 569,6 грн.

Разом залишок на кінець звітного періоду — 160 шт. вартістю 1145,6 грн.

Відобразимо ці операції в бухгалтерському обліку:

№ з/п	Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків	Кіль-кість	Сума, грн.
Дебет	Кредит
	Залишок матеріалу на початок звітного періоду		---
	Відображено надходження матеріалу протягом звітного періоду				1922,5
	Відображено суму податкового кредиту щодо ПДВ				384,5
	Відображено списання матеріалу у виробництво за методом РІРО				1266,9
	Залишок матеріалу на кінець звітного періоду		—		1145,6

Ці проведення відображають відпуск запасів у виробництво при періодичній системі обліку запасів. Якщо ж підприємство використовує постійну систему обліку, тоді такі проведення матимуть місце в міру надходження та вибуття запасів у виробництво.

б) система постійного обліку

За цією системою 180 шт. гіпсокартону, списаного протягом звітного періоду у виробництво, розподіляються так:

12 січня списується 100 штук на суму 701,5 грн., з них:

70 шт. по 7 грн./шт. = 490 грн.

30 шт. по 7,05 грн./шт. = 211,5 грн.

Після цього списання на підприємстві залишилося 160 шт. на суму, в т.ч.: 60 шт. по 7,05 грн./шт. = 423 грн. 100 шт. по 7,12грн./шт.=712 грн.

20 січня списується 80 штук на суму 565,4 грн., з них:

60 шт. по 7,05 грн./шт. = 423 грн.

20 шт. по 7,12грн./шт. = 142,4 грн.

Отже, разом списано у виробництво протягом місяця 180 шт. вартістю 1266,9 грн. Після цього списання залишок становить 160 шт. вартістю 1145,6 грн., в т.ч.:

80 шт. по 7,12грн./шт. =569,6 грн.

80 шт. по 7,2 грн./шт. = 576 грн.

Перевагою застосування методу РІРО є його простота, а також відображення в балансі суми запасів, яка приблизно збігається з їх ринковою вартістю.

Недоліком цього методу є невиправдане завищення прибутку (при зростанні цін).

Тому застосування методу FIFO в умовах зростання цін сприятиме зростанню податку на прибуток. Проте і в цьому випадку можна знайти позитивний момент при отриманні позики або при залученні інвестицій.

Використання методу LIFO базується на припущенні, що виробничі запаси відпускаються у виробництво в послідовності, зворотній їх надходженню на підприємство (зарахуванню в бухгалтерському обліжку), тобто запаси, що відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного періоду визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів.

Розглянемо порядок застосування цього методу за умовами попереднього прикладу.

а) система періодичного обліку

За цією системою 180 шт., списаних протягом звітного періоду у виробництво, розподіляються так:

останнє придбання — 80 шт. по 7,2 грн. = 576 грн.;

передостаннє придбання — 100шт. по 7,12грн. = 712 грн.

Разом списано у виробництво протягом звітного періоду 180 шт. вартістю 1288 грн.

Наступний етап — визначення облікової вартості залишку на кінець звітного періоду, що визначається за вартістю надходжень, які відбулися першими. В нашому випадку:

Залишок на початок періоду — 70 шт. по 7 грн. = 490 грн.

Перше придбання — 90 шт. по 7,05 грн. = 634,5 грн.

Разом залишок на кінець звітного періоду — 160 шт. вартістю 1124,5 грн.

б) система постійного обліку

За цією системою 180 шт., списаних протягом звітного періоду у виробництво, розподіляються так:

12 січня списується 100 штук по 7,12грн./шт. на суму 712 грн.

Після цього списання залишок на підприємстві становить 160 шт. на суму 1124,5 грн., в т.ч.:

70 шт. по 7 грн./шт. = 490 грн.

90 шт. по 7,05 грн./шт. = 634,5 грн.

18 січня після надходження чергової партії матеріалів (80 штук по 7,2 грн.) залишок змінився і становив 1700,5 грн.

20 січня списується 80 штук по 7,2 грн. на суму 576 грн. Отже, разом списано у виробництво протягом звітного періоду 180 шт. вартістю 1288 грн.

Після цього списання залишок становить 160 шт. вартістю 1124,5 грн., в т.ч.

70 шт. по 7 грн./шт. = 490 грн.

90 шт. по 7,05 грн./шт. = 634,5 грн.

Порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку аналогічний, як при застосуванні методу FIFO.

Метод LIFO використовують переважно в умовах прогресуючої інфляції. Це робиться для того, щоб запаси, придбані підприємством за цінами, які склалися на ринку в цей момент, зразу ж за тими цінами були списані у виробництво. При цьому залишок запасів оцінюється за заниженою вартістю.

Якщо врахувати, що запаси повинні відображатися на балансі за найменшою з двох вартостей: за початковою або за чистою вартістю реалізації, що потребує постійних переоцінок, то застосування методу ІЛРО дозволяє уникати їх.

Слід звернути увагу, що згідно з П(С)БО 9 „Запаси" у випадку, якщо для оцінки товару використовується метод LIFO, в примітках до фінансової звітності має бути зазначено різницю між вартістю запасів, відображеною на дату балансу в обліку і звітності, та найменшою вартістю, обчисленою із застосуванням методів середньозваженої собівартості, FIFO.