Методика оцінки рівня організації та ефективності енергетичного обслуговування

Будь-яку роботу можна вважати завершеною, якщо її результати вдається оцінити кількісно за допомогою певної системи показників. Враховуючи специфіку енергетичного обслуговування (безперервність роботи), для оцінки рівня його організації особливе значення мають загальні показники: ритмічності, безперервності, надійності, пропорційності та паралельності. Методика визначення яких розглянута в 5.1. Крім того, практичне значення мають також показники, що характеризують рівень організації праці в енергогосподарстві - коефіцієнт використання робітників за кваліфікацією, коефіцієнт використання і робочого часу та коефіцієнт трудової дисципліни. Методика їх визначення детально розглянута в 6.2.3.

Серед специфічних показників, що характеризують рівень організації енергетичного обслуговування, слід виділити коефіцієнт енергоозброєності робітників, коефіцієнт корисного використання енергії, коефіцієнт енергоозброєності виробництва, величину втрат, коефіцієнт використання потужності енергоустановок та ін.

1. Коефіцієнт енергоозброєності праці характеризує рівень озброєності трудових процесів всіма видами енергії, а також кожним видом енергії окремо і визначається у вигляді

, (6.29)

де - кількість корисно використаної енергії у відповідних одиницях вимірювання; - кількість відпрацьованого робітниками часу, людино-днів, людино-годин.

2. Коефіцієнт енергоозброєності робітників показує рівень озброєності робітників підрозділу всіма видами енергії (або окремими видами) і визначається за формулою

, (6.30)

де - загальна енергетична потужність, що обслуговує виробничий процес у прийнятих одиницях вимірювання; - чисельність робітників, що працюють у найдовшу зміну.

3. Коефіцієнт енергоозброєності виробництва характеризує величину енергетичної потужності, що припадає на одиницю основнихвиробничих фондів і визначається за формулою

, (6.31)

де - величина встановленої потужності в прийнятих одиницях вимірювання; - вартість основних виробничих фондів (середньорічна).

4. Коефіцієнт корисного використання енергії показує рівень ефективності її використання в процесі виробництва

, (6.32)

де - загальна кількість витраченої енергії в процесі виробництва у прийнятих одиницях вимірювання.

5. Коефіцієнт централізації виробництва енергії характеризує співвідношення кількості енергії, виробленої різними системами

, (6.33)

де - кількість енергії, що виготовлена загальнодержавними енергопідприємствами в прийнятих одиницях вимірювання; - загальна кількість енергії, що вироблена всіма енергоустановками, включаючи і власні енергоустановки підприємства.

6. Коефіцієнт потужності енергоустановок (косинус фі) - якісна характеристика енергоустановок, що працюють на змінному струмі. Даний показник визначається за активною та реактивною потужністю за формулою

, (6.34)

де - активна потужність; - реактивна потужність.

7. Коефіцієнт енергомісткості - своєрідний узагальнюючий показник, що характеризує ефективність використання енергоресурсів. При цьому слід розрізняти енергомісткість продукції (робіт) та енергомісткість виробництва.

Коефіцієнт енергомісткості продукції (робіт)

, (6. 35)

де - вартість використаної енергії; - обсяг випущеної продукції в оптових цінах (виконаних бурових чи геологорозвідувальних робіт в кошторисній вартості).

8. Коефіцієнт енергомісткості виробництва

, (6.36)

де - повна собівартість продукції (робіт, послуг).

Для оцінки рівня ефективності функціонування енергетичного господарства можна використати додатково і такі показники, як питомі витрати різних видів енергії та енергоносіїв на одиницю продукції або робіт (1 м проходки, 1 т видобутої нафти, 1 т перекачаної нафти чи газу тощо), собівартість виробництва окремих видів енергії, трудомісткість виробництва енергії, тривалість міжремонтних періодів енергогенеруючих агрегатів та інших видів енергообладнання і т.п.

Основними напрямами поліпшення організації та підвищення ефективності енергообслуговування можуть бути: запровадження прогресивних споживачів енергії; прогресивних технологічних процесів, підвищення завантаження обладнання, використання вторинних енергоресурсів, зниження втрат, раціоналізація процесів праці обслуговуючого персоналу, удосконалення нормування енерговитрат тощо.

 

6.5 Організація інструментального
обслуговування виробництва

6.5.1 Завдання, функції
та структура інструментального господарства

Діяльність, спрямована на своєчасне та економічне комплектування і застосування інструментів, приладів, вимірювальної техніки та іншої оснастки, необхідної для нормального функціонування обладнання в технологічних процесах, складає зміст інструментального господарства.

Забезпечення промисловик підприємств технологічною оснасткою та інструментом здійснюється шляхом придбання її на стороні - стандартна оснастка та інструмент, а також шляхом безпосереднього виготовлення на підприємствах - спеціальна оснастка та інструмент. При цьому у відповідних виробничих підрозділах підприємств може виготовлятись і частина стандартної оснастки, а також проводитись ремонт і установка технологічної оснастки. Крім того такі підрозділи здійснюють приймання, складування та зберігання технологічної оснастки і постачання нею всіх підрозділів і робочих місць.

Складність організації інструментального обслуговування зумовлюють необхідність створення на кожному підприємстві спеціальної служби - інструментального господарства, яке являє собою сукупність виробничих підрозділів, складів та органів управління ними.

Незалежно від розмірів підприємства, типу та обсягів виробництва на інструментальне господарство покладаються такі завдання:

забезпечення поставки технологічної оснастки від сторонніх постачальників (виробників, постачальницьких організацій і т.п.);

реалізація планів поставок по кооперації;

удосконалення техніки, технології та організації виготовлення оснастки;

безперебійне та комплексне забезпечення всіх внутрішніх споживачів (цехів, робочих місць) технологічною оснасткою;

організація раціональної експлуатації технологічної оснастки;

зниження витрат на інструментальне обслуговування.

Для реалізації названих завдань, інструментальне господарство виконує такі основні функції:

проектування спеціального інструменту та оснастки;

вибір форм забезпечення інструментом: виготовлення власними силами, чи отримання зі сторони;

організація зберігання та складування інструменту;

визначення та планування потреб у різних видах інструменту та технологічної оснастки;

управління запасами інструменту та технологічної оснастки.

Аналіз завдань інструментального господарства показує, що їх вирішення потребує ґрунтовної та продуманої організації, що базується на використанні як загальних, так і специфічних для даного об’єкта методів.

Виробництво інструментів потребує проведення таких же організаційних заходів, як і виробництво будь-якої продукції. Постачання інструментами відбувається так само, як і постачання матеріалами.

Для організації інструментального господарства специфічним насамперед є те, що воно як комплекс діяльності зумовлює необхідність різних економічних оцінок, ретельного та детального порівняння можливостей. Це саме необхідне і для складування, обліку та видачі інструментів.

Стосовно складування майже завжди постає питання: чи варто складувати інструменти на виробничих дільницях (цехах) чи раціональніше зберігати їх на центральних складах. Цехові інструментальнікоморидоцільно організовувати тоді, коли в цехах використовуються різнотипні види обладнання та інструменти і в значних кількостях. Однак при цьому перевірку якості та контроль за використанням обладнання доцільно централізувати.

Інструментальне господарство підприємства може бути представлене такими структурними підрозділами: цехами з виготовлення технологічної оснастки, інструментальними складами, інструментально-роздавальними коморами вцехах, майстернями з ремонту та відновлення інструменту і т.п.

В умовах підприємств нафтогазового комплексу, враховуючи особливості виробничої діяльності, є певна специфіка в організації інструментального обслуговування. Воно здійснюється через прокатно-ремонтний цех труб і турбобурів, інструментальні майданчики, долотні цехи та майданчики, трубні бази і т.п.

Інструментальне господарство є дуже важливим з точки зору технічного та організаційного рівня виробничого процесу, оскільки від нього залежить: дотримання режимів технології виробництва, підвищення рівня використання машин та обладнання; підвищення технічного рівня виробництва; зниження витрат часу та матеріальних ресурсів на одиницю продукції (робіт, послуг); підвищення продуктивності праці; забезпечення належної якості продукції.

У функціонуванні інструментального господарства органічно поєднуються технічні та економічні елементи, тісно переплітаються завдання економічного планування з господарськими, виробничими, бухгалтерськими, аналітичними та іншими завданнями. Завдання планування полягає у визначенні потреб в інструменті, встановленні раціонального рівня запасів, розробленні норм їх використання відповідно до виробничих технологій. Господарське завдання пов’язане із постачанням інструментами, їх складуванням та комплектуванням. Бухгалтерське - в обліку використання інструментів, в розрахунку витрат на придбання, виготовлення та використання інструмента. Аналітичне завдання полягає у визначенні економічної доцільності виробництва та використання інструменту, в розробці показників інструментального господарства, у порівнянні планових і фактичних показників, що характеризують рівень його організації та ефективності. Основою всіх перерахованих завдань є виробниче, що полягає у підготовці та виготовленні спеціальних інструментів.

6.5.2 Класифікація інструмента та технологічної оснастки

Важливою передумовою раціональної організації інструментального господарства та економічного використання інструменту є його чітка класифікація. Це пов’язано з тим, що підприємства використовують велику кількість різноманітних інструментів та технологічної оснастки. В таких умовах класифікація забезпечує вибір однотипного та взаємозамінного інструмента, конструктивно і технологічно подібних його видів при визначенні величини виготовлюваної партії інструмента, організації його зберігання, визначення порядку отримання та ін. Особливе значення класифікація інструменту має для виявлення ступеня застосовності різних його видів та обґрунтування форм його одержання та виробництва.

В основі класифікації інструмента та технологічної оснастки лежить їх групування за певними виробничими ознаками. Такимиознаками можуть бути: ступінь застосування, характер використання, призначення.

1. За ступенем застосування виділяють інструменти загальнопромислового, галузевого, групового та внутрівиробничого використання. Переважно вони відповідають поділу інструменту за характером використання та за видами обслуговуваних операцій.

2. За характером використання розрізняють спеціальний та універсальний інструменти.

Спеціальним вважається такий інструмент, який використовується тільки при виконанні певних робітчи випуску конкретних деталей, предметів тощо.

В умовах підприємств нафтогазового комплексу до спеціального інструменту слід віднести різні види ловильних інструментів. Переважно такий інструмент виготовляється на підприємствах, що його використовують.

Універсальним вважається такий інструмент, якай використовують на всіх підприємствах галузі при виконанні певних операцій. На практиці його ще називають стандартним.

До універсального інструменту в нафтогазовому комплексі відносять: бурильні труби, штанги, долота, розширювачі, турбобури і т.п.

Найбільше практичне значення має класифікація інструментарію за його призначенням. При цьому під інструментарієм будемо розуміти сукупність всіх видів інструменту, пристроїв та іншої технологічної оснастки.

За вказаною ознакою інструментарій поділяють на обробний, контрольно-вимірний та технологічну оснастку. На рисунку 6.3 представлено класифікацію інструментарію саме за цією ознакою.

До обробного відносять переважно весь інструмент, що використовується для обробки металів - металообробний інструмент. Його в свою чергу можна поділити на різальний, слюсарно-монтажний та допоміжний. До різального відносять: різці, фрези, пили, свердла, протяжки та ін. До слюсарно-монтажного відносяться: різні ключі, плоскогубці, молотки, гайковерти і т.п.

До контрольно-вимірних інструментів відносять різні інструменти, що використовуються для проведення контрольно-вимірних робіт. Залежно від їх конкретного призначення контрольновимірний інструмент поділяють на загальний та спеціальний. До загального відносять різьбоміри, штангенциркулі, мірні лінійки і т.д. До спеціальних - калібри, мірні рейки, інклінометри та ін.

До технологічної оснастки відносять такі інструменти, які необхідні в технологічних процесах. В умовах підприємств нафтогазового комплексу дану групу доцільно поділити на такі підгрупи: бурильні труби та штанги, долота, турбобури та інші, куди можна віднести ключі, елеватори, розширювачі тощо. Враховуючи широкий асортимент типорозмірів, на практиці проводиться і детальніший поділ, наприклад, труб - за діаметром, товщиною стінок, матеріалом, з якого виготовлені труби і т.п., доліт - за типами, призначенням, діаметром і т.д.

Розглянемо дещо детальніше класифікацію доліт. Бурові долота за конструктивними особливостями поділяють на такі типи:

лопатеві - пікові, дволопатеві, трилопатеві, шестилопатеві;

шарошкові - одношарошкові, тришарошкові;

алмазні - власне алмазні, полікристалічні;

фрезерні

бурові головки - алмазні, шарошкові.

Коженіз названих типів бурових доліт поділяється на певні групи залежно від їх розміру. Так. наприклад, пікоподібні долота представлені 32-типами, дволопатеві - 21 типом, трилопатеві -30 типами, шестилопатеві - 26 типами. Одношарошкові - 3 типами, тришарошкові - 67 типами[8]. Подібні приклади можна продовжити на інших видах доліт. А коли врахувати інші класифікаційні ознаки - призначення доліт, характер їх дії на породу, кількість класифікаційних груп значно зростає. Це забезпечує широкий маневр при їх підборі для різних геологічних умов.

Рисунок 6.3. Класифікація інструментарію за призначенням

Переважна більшість технологічної оснастки, щовикористовуєтьсяна підприємствах нафтогазового комплексу виготовляється на спеціалізованих заводах - труби, штанги, долота, турбобури, ключі, елеватори.

Спеціальна технологічна оснастка найчастіше виготовляєтьсявласними силами. Зокрема, це стосується ловильного та допоміжного інструменту.

6.5.3 Регулювання запасу інструменту

Потреба підприємства в інструментарії визначається у вартісному виразі та номенклатурі за групами типорозмірів стандартного інструменту та за кожним типорозміром спеціального інструменту.

В загальному вигляді потребу підприємства в інструменті та технологічній оснастці (в грошовому виразі) можна визначити за формулою

, (6.37)

де - витрати інструменту на планований період (витратний фонд); - оборотний фонд інструментарію; - різниця між фактичним та плановим (нормативним) запасом - інструментарію.

Витратний фонд - витрати на виробничу програму згідно з чиннми витратними нормами. Такі норми визначають різними методами залежно від типу виробництва, особливостей інструменту, умов його експлуатації. Так, в масовому та серійному виробництві використовують подетальні норми, в одиничному та дрібносерійному - укрупнені норми витрат.

В умовах масового та серійного виробництва розрахунок норм витрат різального інструменту, наприклад, доліт, для виконання виробничої програми ведеться по кожному типорозміру виходячи із конкретних природно-геологічних умов. В курсі “Економіка підприємства” ці питання розглядались досить детально.

Оборотний фонд - мінімально необхідний обсяг інструментарію, який потрібний підприємству для забезпечення безперебійного ходу виробництва.

Оборотний фонд може складатися з двох частин - із експлуатаційного фонду, що знаходиться в цехах, інструментально-роздавальних коморах, та запасів центрального інструментального складу.

До експлуатаційного фонду відносять весь інструментарій, що знаходиться на робочих місцях, в ремонті та заточці.

Відповідно до сказаного оборотний фонд інструментарію можна записати такі:

, (6.38)

, (6.39)

де - цеховий оборотний фонд; - інструментарій, необхідний для центрального інструментального окладу підприємства; - інструментарій на робочих місцях; - інструментарій в ремонті; - інструментарій в інструментально-роздавальних коморах.

В основі формування та регулювання запасів технологічної оснастки на центральних складах лежить система “максимум – мінімум”, згідно з якою на кожний типорозмір кожного виду оснастки встановлюють норми максимального та мінімального запасу. При цьому ділять запас інструменту на два види - поточний та гарантійний. Про ці запаси детально піде мова в наступній темі, а тутми обмежимось тільки деякими загальними зауваженнями.

Величина поточного запасу може змінюватися протягом періоду між черговими поставками відповідного інструментарію від якогось максимуму до нуля.

Гарантійний запас повинен постійно знаходитися на складі і показує той мінімальний запас, який необхідний для забезпечення виробництва.

Цей мінімальний запас (гарантійний) являє собою величину, що дорівнює середньодобовій потребі в конкретному виді інструменту з врахуванням часу, потрібного для термінового оформлення чергової партії.

, (6.40)

де - середньодобова норма споживання даного виду інструменту - інтенсивність середньодобового споживання; - час термінового замовлення чергової партії поставки.

Що стосується максимального запасу, то він розраховується для умов нормального поновлення поточного (перехідного) запасу і визначається за формулою

. (6.41)

Для підтримання запасу інструменту на нормативному рівні, з тим, щоб він ніколи не був нижче мінімального, необхідна жорстка система поновлення запасу. Для цього встановлюється так звана “точка замовлення”, тобто такий розмір запасу інструменту, при якому повинно видаватися замовлення на виготовлення або придбання чергової партії інструменту.

Розмір точки замовлення визначається за формулою

, (6.42)

де - поповнення запасу (з моменту видачі замовлення до поступлення замовленої партії). При зовнішніх поставках період поповнення запасу дорівнює періоду (інтервалу) поставки.

Точка замовлення - величина перехідного запасу, який достатній для забезпечення виробництва інструменту на час нормального його виготовлення або придбання на стороні плюс мінімальний запас. Точка замовлення повинна випереджувати момент витрачання всього запасу на час, достатній для виготовлення чергової партії інструменту (оснастки) або для її придбання.

Нормування витрат та визначення запасів оснастки є основою для визначення потреб в технологічній оснастці та розробки планів її покриття.

6.5.4 Методика оцінки рівня організації та ефективності інструментального обслуговування

Як і при інших видах технічного обслуговування виробництва, для інструментального обслуговування потрібна певна система показників, які забезпечили б кількісну його характеристику. При цьому всі показники доцільно поділити на дві групи: показники рівня організації та показники ефективності функціонування інструментального господарства.

Перша група повинна охоплювати як показники, спільні для всіх видів технічного обслуговування, так і специфічні показники.

До загальних можна віднести вже добре відомі: коефіцієнт пропорційності, коефіцієнт паралельності, коефіцієнт прямоточності, коефіцієнт безперервності, коефіцієнт надійності та коефіцієнт ритмічності, методика визначенняяких детально розглянута в 5.1.

До цієї ж групи слід віднести і коефіцієнт використання робітників за кваліфікацією, коефіцієнт використання робочого часу, коефіцієнт трудової дисципліни та інші, методика визначення яких розглянута в 6.2.3.

Велике практичне значення мають спеціальні показники, до яких необхідно віднести: коефіцієнт використання обладнання, коефіцієнт використання виробничих площ, коефіцієнт механізації інструментального господарства, питому вагу робітників інструментального господарства, питому вагу інструментального господарства на підприємстві, рівень централізації інструментального господарства та деякі інші.

1. Коефіцієнт використання обладнання вчасі характеризує рівень екстенсивного використання

, (6.43)

де - відповідно кількість верстато-годин, фактично відпрацьованих обладнанням за аналізований період та його плановий фонд часу.

2. Коефіцієнт використання виробничих площ в інструментальному господарстві

, (6.44)

де - кількість одиниць обладнання в інструментальному господар­стві; - питома площа, що припадає на одиницю обладнання (в машинобудуванні - приблизно 20 м.кв.); - фактична виробнича площа в інструментальному господарстві.

3. Коефіцієнт механізації інструментального господарства - показник, що характеризує зайнятість робітників механізованою працею

, (6.45)

де - чисельність виробничих робітників, що зайняті (охоплені) механізованою працею; - загальна чисельність робітників інструментального господарства.

4. Питома вага інструментального господарства на підприємстві, визначена за чисельністю робітників

, (6.46)

де: - загальна чисельність робітників на підприємстві.

4. Рівень централізації (децентралізації) інструментального обслуговування

, (6.47)

, (6.48)

де - коефіцієнт централізації інструментального обслуговування; - коефіцієнт децентралізації інструментального обслуговування; - вартість інструментальної продукції, виробленої на підприємстві; - загальна вартість інструментальної продукції, використаної на підприємстві.

6. Коефіцієнт функціонального розподілу праці - показник, що характеризує співвідношення між основними та допоміжними робітниками

, (6.49)

де - нормативне (планове) співвідношення чисельності допоміжних робітників та загальної чисельності робітників інструментального цеху; - кількість допоміжних робітників.

Ефективність функціонування інструментального господарства, ефективність інструментального обслуговування виробництва можна оцінити такими показниками:

1. Витрати на інструментальне обслуговування, що припадають на одиницю продукції, робіт, послуг - на 1 м проходки, на 1 т нафти, на 1 грн. продукції і т.п. За своїм економічним змістом даний показник характеризує інструментомісткість продукції і визначається за формулою, що аналогічна (6.35)

, (6.50)

де - витрати на інструментальне обслуговування виробництва; - обсяг продукції (робіт, послуг), що виробляється (надається) підприємством.

2. Питома вага витрат на інструментальне обслуговування в загальній собівартості продукції, що за своїм економічним змістом є коефіцієнтом інструментомісткості виробництва

, (6.51)

де - загальні витрати підприємства - повна собівартість продукції (робіт, послуг).

3. Забезпеченість запасами інструмента та технологічної оснастки, що визначається за формулою

, (6.52)

де - максимальний запас інструменту та технологічної оснастки; - місячні витрати інструменту та технологічної оснастки.

4. Питома вага запасів інструменту та технологічної оснастки у складі оборотних коштів підприємства

, (6.53)

де - середній запас інструменту та технологічної оснастки; - середній залишок оборотних коштів підприємства.

Середній запас інструменту та технологічної оснастки визначають за формулою

, (6.54)

5. Враховуючи, що виробництво інструментарію є дуже металомістким, варто використати і такий показник, як коефіцієнт металомісткості, що характеризує ефективність використання матеріальних ресурсів. За аналогією з показниками інструментомісткості тут можливі два варіанти даного показника: матеріаломісткості виробництва та матеріаломісткості продукції.

Коефіцієнт матеріаломісткості виробництва визначаєтьсяза собівартістю

, (6.55)

де - витрати матеріалів на забезпечення інструментального обслуговування виробництва.

Коефіцієнт матеріаломісткості продукції визначаєтьсяза обсягом виконаних робіт, випущеної продукції чи наданих послуг

, (6.56)

де - обсяг продукції інструментального господарства підприємства.

Можливі резерви поліпшення організації та підвищення ефективності інструментального обслуговування пов’язані із скороченням непродуктивних витрат часу обладнання та робітників, зниженням витрат матеріальних ресурсів, зниженням простоїв виробництва через неналежне інструментальне забезпечення, зниженням витрат на інструментальне обслуговування та підвищенням загальної ефективності в інструментальному господарстві та на підприємстві загалом.

При оцінках рівня організації та ефективності технічного обслуговування (і не тільки) ми маємо справу із певною системою часткових показників, кожний з яких характеризує певну сторону діяльності того чи іншого господарства. А чи не можна використати якийсь один узагальнюючий показник?

Це можна зробити за однієї умови: коли всі часткові показники є одномірними, наприклад, коефіцієнти, що змінюються від 0 до 1 та набувають максимального значення 1. В таких випадках можна використати загальновідому формулу середньої геометричної

, (6.57)

де - знак перемноження; - значення часткових показників.

Значення , як і кожного із аналітичних (часткових) показників, перебуває в межах від нуля до найвищого рівня, що дорівнює одиниці.

 

Питання для розгляду та обговорення

1. В чому проявляються особливості організації технічного обслуговування виробництва?

2. Якими структурними підрозділами здійснюється технічне обслуговування виробництва на підприємствах нафтогазового комплексу?

3. Сформулюйте та розкрийте суть основних завдань та функцій ремонтного господарства.

4. Які системи ремонтів використовуються на підприємствах нафтогазового комплексу?

5. Охарактеризуйте переваги та недоліки різних форм організації ремонтів та покажіть умови їх використання.

6. Які методи ремонту обладнання використовуються на підприєм­ствах нафтогазового комплексу?

7. Охарактеризуйте та покажіть умови використання різних способів ремонту обладнання.

8. В чому полягають особливості прокатно-ремонтного обслуговуван­ня виробництва на підприємствах нафтогазового комплексу?

9. Покажіть особливості організації ремонту свердловин.

10. Якими показниками можна охарактеризувати рівень організації та ефективності ремонтного обслуговування виробництва?

11. Охарактеризуйте основні завдання та функції транспортного обслуговування виробництва.

12. Які фактори впливають на вибір різних видів транспортних засобів?

13. Дайте характеристику основних вантажопотоків в умовах роботи підприємств нафтогазового комплексу.

14. Заякими системами здійснюється перевезення вантажів на підприємствах нафтогазового комплексу?

16. Вяких організаційних формах здійснюється транспортне обслуговування різних підприємств нафтогазового комплексу?

16.Якими показниками можна оцінити рівень організації та ефективності транспортного, обслуговування виробництва?

17. Сформулюйте та розкрийте суть основних завдань та функцій енергетичного господарства та його структуру.

18. Вяких організаційних формах здійснюється енергозабезпечення підприємств нафтогазового комплексу?

19. Якими показниками можна оцінити рівень організації та ефективності енергетичного обслуговування виробництва?

20. Сформулюйте та розкрийте суть основних завдань, функцій інструментального господарства та його структуру.

21. Наведіть повну класифікацію інструментарію, що використовується на підприємствах нафтогазового комплексу.

22. В чому полягає зміст регулювання запасу інструменту на промисловому підприємстві?

23. Якими показниками можна оцінити рівень організації та ефективності інструментального обслуговування виробництва?

 

 

ТЕМА 7

ОРГАНІЗАЦІЯ
МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО
ПОСТАЧАННЯ

Ключові поняття і терміни: Запаси, поставка, склад, транзит, форма постачання, партія поставки

7.1. Цілі, завдання та функції
матеріально-технічного постачання

Для того, щоб забезпечити підприємство необхідними йому матеріальними ресурсами (сировиною, матеріалами, обладнанням, інструментом тощо) відповідно до виявлених потреб, організується матеріально-технічне постачання підприємства. За економічною суттю матеріально-технічне постачання являє собою певну систему організації доставки та розподілу матеріальних ресурсів між структурними (виробничими) підрозділами підприємства. Ця система виділяється в окремий вид товарного обігу, що передбачає постійне відтворення засобів виробництва та предметів праці шляхом регулярної поставки підприємствам матеріальних, речових елементів виробничого процесу. Ця робота виконується відповідними службами матеріально-технічного постачання, основними завданнями яких є:

своєчасне, планомірне та комплексне забезпечення підприємства та його виробничих підрозділів всіма необхідними матеріальними ресурсами згідно із заданою номенклатурою в кількості, що забезпечувала б його виробничу діяльність;

 

додержання оптимальних розмірів виробничих запасів матеріальних ресурсів, прискорення їх обертання, зниження витрат, пов’язаних із їх придбанням, доставкою та зберіганням;

забезпечення повного та раціонального використання на підприємствах всіх матеріальних ресурсів;

раціональна організація роботи постачальницької служби підприємства;

ведення складського господарства згідно з вимогами, що пред’являються до складів, правил зберігання та обліку матеріальних цінностей.

Для виконання поставлених завдань за службами матеріально-технічного постачання закріплюються такі функції:

планування матеріально-технічного постачання виробництва з врахуванням потреб і покриття цих потреб ресурсами з різних джерел;

встановлення раціональних господарських зв’язків щодо поставок необхідних матеріальних ресурсів на підприємство;

організація і планування постачання підприємства та його підрозділів продукцією виробничо-технічного призначення;

оперативне регулювання руху матеріальних ресурсів на основі чіткого обліку та контролю;

контроль за використанням матеріальних ресурсів та розробка заходів щодо підвищення їх ефективності;

контроль за додержанням норм витрат матеріальних ресурсів в усіх підрозділах підприємства;

виявлення та встановлення найбільш раціональних фори постачання матеріальних цінностей на підприємство.

Кінцевою метою матеріально-технічного постачання є забезпечення цехів, дільниць та робочих місць необхідними для них матеріально-технічними ресурсами. Залежно віх конкретних виробничихумов цю роботу можна організувати по-різному.